Лекція 2. Вища школа як спеціальна педагогічна система

♦ Основні педагогічні системи.

♦ Принципи організації народної освіти (СНО) в Україні.

♦ Проблема типів освітніх закладів України.

Спеціальні педагогічні системи і педагогічний процес у них-головні об'єкти вивчення педагогіки вищої школи. Можна погодитись з думкою Н.В. Кузьміної: у сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні педагогічні системи в загальній структурі народної освіти (177.С.14). Правильно також і те, що вони(системи) власне і є головним і до того ж досить складним об'єктом педагогіки.

Управління системою народної освіти (СНО) здійснюється Міністерством освіти України як єдиним адміністративним центром, що об'єднує всю сукупність вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підпорядкованих єдиній меті, і утворює велику педагогічну систему (ВПС), точніше підсистему. У цьому розумінні до великих підсистем (стосовно вищої школи) можна також віднести сукупність вищих і середніх спеціальних навчальних закладів Міністерства сільського господарства. Міністерства охорони здоров я України, інших міністерств і відомств, у віданні яких є вузи, інших навчальних закладів.

Крім великих підсистем пропонується виділити середні підсистеми (СПС): вуз, ліцей, училище, що входять до ВПС, а також малі підсистеми (МПС): академгрупа, клас, курс, що належать до СПС.

До ВПС входить велика кількість СПС (типів навчальних закладів), що характеризуються змістом педагогічного процесу, метою, завданнями, провідними ідеями. Відмінність рівнів педагогічних систем визначається також контингентом слухачів, кваліфікацією педагогів, специфікою матеріальної бази, формами організації і методами навчання, мірою необхідності використання різних видів педагогічної діяльності, що перебувають у постійному розвитку.

Сказане стосується усіх без винятку вищих навчальних закладів, як відносно невеликих, що мають переважно регіональне значення або ж відомих У межах певного відомства, так і великих, добре знаних у світі. Наприклад, Київський університет ім. Тараса Шевченко з 1994 р. першим серед вузів України став національним автономним вищим навчальним закладом.

Значні зміни відбуваються в більшості вузів відповідно до Закону України "Про освіту". Так, рішенням Міністерства освіти України Хмельницький технологічний інститут реорганізовано в технологічний університет Поділля. Інститут за кваліфікаційним рівнем викладацького складу Та якістю підготовки кадрів (тут готують магістрів - тобто спеціалістів Четвертого рівня за світовою класифікацією), наявною навчальною базою та діапазоном наукових розробок уже давно "доріс" до такого статусу. Нині Науковий центр університету працює з випередженням часу: співпраця науки з №робництвом дала понад 80. нових технологій, зокрема таких, що не мають аналогів у світі.

На нижчих ступенях СНО більше професійних видів педагогічної діяльності, на вищих (у тому числі у вузах) - непрофесійних, хоча за останні роки роль професійних видів педагогічної діяльності на різних етапах СНО помітно зросло.

Виділення великих, середніх і малих підсистем є не самоціллю, а лише засобом для визначення різних сторін об'єкта педагогіки вищої школи з метою пошуку оптимальних шляхів управління ними, досягнення кінцевої мети: формування висококваліфікованих спеціалістів.

Принципи організації системи народної освіти (СНО) в Україні. Види вищої освіти. ПринципиновоїСШ^ в Україні■іш.'фхілйш у ст. 5 Закону України "Про освіту". Вони такі:

доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

рівність умов для кожної людини з метою повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм;

пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей перед політичними і класовими інтересами;

органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

незалежність державної системи освіти від програм і поглядів політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти і державний навчально-виховний закладах;

інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

неперервність і різноманітність освіти;

відповідність освіти світовому рівню;

поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.

Основними соціальними функціями вузів є підготовка кадрів, зокрема наукових працівників, підвищення кваліфікації і різні форми продовження освіти усіма бажаючим.

Принципи організації народної освіти безпосередньо визначають систему у структурі вищої освіти країни (див. схеми 1, 2).

Відповідно до Закону України "Про освіту" вищими навчальними закладами України є технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії університети та ін.

Проблема типів освітніх закладів України, історія їхнього становлення і розвитку у вітчизняній науці ще не розроблені. Спадщина офіційної російської історіографії щодо градації освітніх закладів на території України, від монастирських, братських, козацьких шкіл до академій, є для нас неприйнятою. Вона фальсифікує цю історію, не виділяючи українського і власне російського начал. Адже братські школи при львівських церквах виникли ще в 80-90-х роках XVI ст., а на Лівобережній Україні, зокрема в Києві, - на початку XVII ст.

(1615-1632). При цьому нерідко важко провести розмежування між поняттями "школа", "братська школа", "висока школа", "колегія", "колегіум", "академія". Ясно лише одне, що застосувати сучасні оцінки щодо понять "початкова школа", "середня" й "вища" школи для тих далеких часів було б неправомірне. Скажемо для початку: поняття "школа" і "висока школа" були і є відносними. їх аналіз має бути конкретно-історичним.

Настав час по-новому підійти до визначення змісту самого поняття "вища школа" і "вища освіта", оцінювати їх з позицій історичних, а не лише сьогодення. У цьому відношенні особливий інтерес викликає питання про заснування і розвиток академії в історії української освіти. Воно залишається ще недостатньо вивченим.

Випускникам вищих навчальних закладів України присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка, відповідно до обсягу державної освіти, визначається такими рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня (І рівень акредитації);

бакалавр -забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня (II рівень акредитації);

спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня (II рівень акредитації);

магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат (IV рівень акредитації).

Випускникам коледжу, інституту за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується перший науковий ступінь - бакалавра з відповідної спеціальності.

Випускникам інституту, академії, університету та інших прирівняних до них навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи Щ>уісу ж^^ться другий науковий ступінь -магістраї відповідної спеціальності.

Наукові ступені кандидата наук і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів в установленому порядку.

Учені звання професора, доцента, старшого наукового співробітника присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів і затверджуються в установленому порядку.

Професорсько-викладацький склад, студенти, усі працівники вищої школи добре розуміють важливість завдань, що постали у зв'язку з визначенням конкретних шляхів удосконалення підготовки спеціалістів в умовах незалежності України.

Зміст першої групи завдань. Випускники вищої школи поповнюють ^РМію спеціалістів нашої країни. Це фахівці різних галузей народного господарства. їм належить утілити в життя нові плани розбудови України. Як 'іравило, ці плани несуть у собі, конкретне соціально-економічне замовлення, звернення до вищої школи, як і до всієї освітньої системи, у цьому розумінні Вища школа постійно звіряє свої кроки з розвитком суспільства в цілому й

оцінює ефективність своєї роботи насамперед по тому, наскільки ефективно працюють її випускники в народному господарстві.

Зміст другої групи завдань можна розуміти як визначення самостійних завдань вузів, спрямованих на вдосконалення системи вищої освіти незалежної України. Такі спроби вперше були зроблені в Законі України "Про освіту", прийнятому Верховною Радою 23 травня 1991р. і упровадженому 4 червня того ж року з подальшими уточненнями, внесками Законом України від 23 березня 1996р.

Насамперед, у галузі підготовки кадрів необхідно рішуче відійти від сповідання відомого більшовицького гасла: чим більше, тим краще! Ця "психологія валу" має бути змінена посиленням індивідуального підходу, розвитком творчих здібностей майбутніх спеціалістів, диференціацією та гуманізацією освіти.

Дата добавления: 2014-01-05