Визначення та типологія комунікаційних потреб

Існує причинно-наслідковий зв'язок між потребою (П) і діяльністю (Д), що виражається залежністю П → Д. Потреба є джерелом і спонукаючим фактором будь-якої людської діяльності. Ннма потреби – немає діяльності; є діяльність, значить, є потреба. Діяльність не можна глибоко і всесторонньо зрозуміти без пізнання потреби, яка її обумовила. Не знаючи потреб, що викликали ті чи інші дії, ми не можемо судити про їхню доцільність і ефективність. І навпаки, потребу не можна зрозуміти з неї самої, для розкриття її сутності та особливостей потрібно осмислювати її в світлі тієї діяльності, яку вона зумовила.

У розділі 2 були розглянуті види, рівні та форми комунікаційної діяльності; в розділі 3 охарактеризовано індивідуальну, групову і соціальну пам'ять, тобто мнемічну діяльність; в розділі 4 йшлося про різні види соціальної комунікації, комунікаційні канали і їх функції. Ясно, що різноманіття комунікаційних дій не випадкове, а причинно обумовлене, і причина ховається в тих типах і видах потреб, які впливають на комунікантів і реципієнтів. Але залежність П → Д зовсім не пряма. Ми не наблизилися б до розуміння суті комунікаційних дій, якщо б зробили висновок, що мікрокомунікація породується мікропотребами, а макрокомунікація – макропотребами, що наслідування обумовлено «наслідувальною здатністю», а групова пам'ять – груповою мнемічною потребою.

Справа в тому, що «потреба» – це абстракція, а не реальна річ або дія. Комунікаційні дії можна спостерігати, фіксувати, починати і припиняти. Комунікаційну потребу не можна сприймати органами почуттів, не можна побачити або почути. Проте вона існує реально в якості причини реальних дій. Щоб пізнати комунікаційні потреби, потрібно, по-перше, усвідомити, що є «потреба взагалі», по-друге, визначити, яким суб'єктам властиві комунікаційні потреби, по-третє, побудувати типізацію комунікаційних потреб, відштовхнувшись від якої можна поглибити знання про потребиі. Займемося вирішенням цих завдань.

Категорія «потреба» може вважатися межнауковою категорією, оскільки вона поширена в біологічних, суспільних і гуманітарних науках. Особно активно вивченням потреб займаються: біологія і фізіологія, психологія, економіка, соціологія, наукова інформатика, бібліотекознавство, нарешті, соціальна філософія. Біда в тому, що тлумачення потреб, що даються в цих науках, носять печатку «галузевого місництва» і розраховані на використання тільки в даній галузі знання. Психологи, вивчаючи спрямованність особистості, побоюються впасти в «соціологізм»; соціологи відхрещуються від «психологізму», а економісти, звертаючись до особистісних потреб або інтересів соціальних груп, прагнуть уникнути і «психологізму», і «соціологізму». Якщо ж робляться спроби відповісти на питання «що таке потреба взагалі?», то вона визначається як«стан потреби», «необхідність в певних умовах», «протиріччя між наявним і необхідним», «дефіцит в чому-небудь сущому» і т.п. Ці формулювання незрозумілі і страждають тавтологією, бо поняття «потреба», «необхідність», «дефіцит» змістовно близькі до поняття потреба і тому не здатні прояснити його сущість, крім того, втрачається з уваги залежність П → Д, що вуалює значимість потреб у життєдіяльності суб'єктів. Тому ми змушені власними силами виробляти дефініцію «потреби взагалі». Відштовхнемося від найбільш загальних і очевидних посилань.

Потреби властиві тільки живим організмам і соціальним спільнотам, отже, потреба – атрибут життя, відмітна властивість живого. Важливо відмітити, що ця властивість є функціональною, тобто заповнює певні функції в життєдіяльності живих систем.

Живі системи, що є носіями потреб, істотно різні, більш того, вони відносяться до якісно відмінних рівнів організації матерії – біологізації, психологічному і соціальному. Є три роди суб'єктів (носіїв) потреб:

- біологічні організми – рослини, нижчі і вищі тварини, які здійснюють обмін речовин із зовнішнім середовищем несвідомо;

- людина – особистість, що володіє індивідуальним психічним світом;

- соціальні спільності – соціальні групи, колтиви, етноси, багатонаціональні суспільства, котрі відрізняються суспільною свідомістю (менталітетом), що є не сумою індивідуальних свідомостей, а особливим надособистісною духовною освітою.

Кожному роду живих систем властиві специфічні формування, переживання і задоволення потреб. Досить згадати, що поведінка людини регулюється емоційно забарвленою і раціонально обгрунтованою потребно-мотиваційною сферою, якої немає у тварин, а на соціальному рівні набуває іншого змісту. Так, інтереси особистості не можна ототожнювати з громадськими інтересами – це зовсім різні психологічні явища. Проте функції потреб однакові для всіх живих систем, функцій цих дві: сигнальна (відбивна) і спонукальна.

У чому суть цих функцій?

Живі істоти і їх спільноти є динамічні саморегульовані і саморозвиваючі системи. Саморегулювання направлено на збереження стійкості при зміні зовнішнього або внутрішнього середовища. Джерелом саморозвитку є протиріччя, властиві внутрішній організації. Сигнальна функція потреби полягає у виробленні сигналу про можнення неузгодженостей, як зовнішніх – між існуючими умовами зовнішнього середовища і умов, потребами для нормального існування даної системи, так і внутрішніх – порушення внутрішньої стабільності життєвих процесів (нестача поживних речовин, дестабілізації психічного світу і т.п.). Основою сигнальної функції є властивість відображення, притаманне живій матерії, тому сигнальну функцію можно назвати відбивною.

Сигнал про наявність неузгодженостей може сприйматися несвідомо нервовою системою або осмислюватися свідомістю людини чи громадською свідомістю.У будь-якому випадку він є не пасивним відображенням ситуації, а має активну спонукальну силу. Спонукальна функція потреби проявляється в активізації живої системи до певних дій для компенсації неузгодженості. Сигнал про неузгодженість суб'єктивно переживається у вигляді фізіологічних почуттів (голод, спрага, холод і т.п.) і у вигляді психічних станів незадоволеності, занепокоєння, роздратування. Коли неузгодженість усувається, потреба дезактивується і її спонукальний вплив загасає, з тим щоб виникнути знову при новому циклі неузгодженості.

Виходячи зі сказаного, виходить така дефініція: потреба – це функціональна властивість живих систем активно реагувати на неузгодженість між наявними і нормальними зовнішніми і внутрішніми умовами їх життєдіяльності. Або, іншими словами, потреба – це особливі здібності, які активізують інші здібності живих систем при появі неузгодженостей, що порушують стабільність життєвих процесів. До тих пір, поки не виникли неузгодженості, потреба себе не проявляє, вона існує в потенції.

Дана дефініція чужа галузевій (психологичесній, соціологічній і т.д.) обмеженості; вона являється міжнауковою в повному розумінні слова, і тому може бути основою для визначення комунікаційної потреби. Комунікаційна потреба – функціональна властивість суб'єктів активно реагувати на неузгодженість між наявним і нормальним станом їх свідомості. Під «станом свідомості» розуміється зміст свідомості, що утворюють знання, уміння, емоції, стимули, контрольовані свідомістю. Комунікаційна потреба спонукає суб'єкт до комунікаційної діяльності, щоб привести зміст свідомості до бажаного стану. Визначення комунікаційної потреби відрізняється від дефініції потреби взагалі таких відношеннях:

- Комунікаційна потреба властива не будь-яким живим системам, а лише суб'єктам, які володіють свідомістю, і які здатні здійснювати комунікаційну діяльність. Як показано в розділі 2.2, такими суб'єктами є: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г) і масова сукупність у вигляді суспільства в цілому (М).

- Комунікаційна діяльність є рухом смислів у соціальному просторі, і вона здатна задовольнити комунікаційну потреба тільки в тому випадку, якщо остання усвідомлюється суб'єктом як недостаток знань, умінь або інших смислів, тобто як неповнота змісту свідомості. Тому у визначенні комунікаційної потреби йдеться про неузгодженість між наявним і нормальним станом свідомості суб'єктів.

Тепер приступимо до типологізації комунікаційних потреб, і вироблятимемо її за двома підставами:

- за суб'єктами-носіями комунікаційних потреб, які можуть виконувати ролі коммунікантів або реципієнтів. Виявилося три типи таких суб'єктівтів: І – індивідуальна особистість, Г – цільова соціальна група, С – суспільство в цілому.

- за походженням потреби поділяються на три типи: А – абсолютні, В – вторинні, С – спонтанні, котрі обгрунтовуються такою гіпотезою.

Індивідуальна особистість, цільова соціальна група, суспільство в цілому мають вихідною кількістю природних (базових, первинних, вроджених, початкових) потреб, які називаються абсолютними (А-потреби). Склад А-потреб диктується зовнішніми умовами виникнення та існування суб'єкта, насамперед – генетичної програми або програмою соціогенеза. Від самого об'єкта склад потреб не залежить. Серед А-потреб представлені комунікаційні потреби, визначення переліку яких входить в наше завдання. Абсолютні потреби закладені в генетичних програмах, подібно спроможності людей до прямоходіння. А-потреби цільових груп встановлюються в ході формування цих груп причому комунікаційні А-потреби властиві не всім цільовим групам, а тільки тим, які призначені для виконання комунікаційної діяльності Громадські А-потреби закономірно формуються в процесі соціогенезу, і серед них комунікаційні потреби представлені в обов'язковому порядку.

Під час задоволення А-потреби у суб'єкта виникає потреба в деяких засобах (інструментах) для вирішення тих чи інших практичних завдань. Такі потреби називаються вторинними, допоміжними (В-потреби), утворюючи як би «друге покоління» потреб. Якщо виявляється потреба в знаннях, уміннях, стимулах, коротше – брак тих чи інших смислів, можна говорити про появу комунікаційної В-потреби, для задоволення якої потрібна комунікаційна або мнемична діяльність. Цільові групи мають яскраво виражені комунікаційні В-потребами. Так, пережите багатьма вченими відчуття інформаційної кризи – симптом загострення комунікаційної В-потреби. Звернемо увагу на такий причинно-наслідковий зв'язок: комунікаційна потреба, завжди ініціює комунікаційну діяльність; з некомунікаціоної діяльності може випливати комунікаційна потреба, а з комунікаційної діяльності – некомунікаційна В-потреба.

Але цього мало. На базі первинних (А) і вторинних (В) потреб в особистостей і соціальних суб'єктів виникають, так би мовити, «третинні» (стихійні, випадокні) потреби (С-потреби), які сильно впливають на їх поведінку. Головна відмінність С-потреб від потреб А і В у тому, що вони не об'єктивні, а суб'єктивні. С-потреби формуються в процесі індивідуальної життєдіяльності суб'єкта, це підсумок особистого досвіду індивіда або етнічної історії соціума. Особистісні інтереси і звички, соціальні норми і звичаї – приклади С-потреб. Суб'єктивна спонтанність С-потреб обумовлює їх разноманітність і неможливість апріорного передбачення. Допустимо, особистісні комунікаційні С-потреби можуть проявлятися в туризмі, бібліофільстві і т.п.

Резюмуємо. Абсолютні потреби являють собою першоджерело цілеспрямованої діяльності. Діяльність в свою чергу породжує В-потреби, для задоволення яких потрібна інша діяльність і т.д. У міру накопичення досвіду, особистих пристрастей і відраз розвиваються С-потреби, які стимулюють нові види діяльності. Виходить причинно-наслідковий ланцюжок:

А-потреба → Діяльність 1 → В-потреба → Дільність 2 →... → С-потреба → Діяльність 3 і т. д.

Наприклад: Пізнавальна потреба (А) → Навчання → Потреба в читанні (В) → Читання →... → Читацький інтерес (С) → Бібліофільська діяльність.

При графічному зображенні В- і С-потреб, обумовлених однієї абсолютною потребою, виходить деревоподібний граф, подібний генеалогічному дереву царської династії. Суть типологічної процедури в даному випадку полягає в тому, що розрізняються: А-засновники династій (коріння генеалогічного дерева); В – кілька поколінь, ініційованих А – гілки древа; С – несподівані пагони, образно кажучи, – «діти свавільної любові».

Гіпотеза абсолютних, вторинних, спонтанних потреб поширюється лише на людські, тобто особисті та соціальні потреби, не охоплюючи потреб біологічних, які всі мають абсолютний характер.

У табл. 8.1 представлено загальне зіставлення потреб різного походження. Типізація потреб, враховує два типологічних підходи (за суб'єктами-носіями і за походженням), відтворена в табл. 8.2. Далі більш докладно розглянемо індивідуально-особистісні, групові і громадські комунікаційні потреби.

Оскільки в складі кожного з дев'яти типів потреб, представлених в табл. 8.2, є комунікаційні потреби, можна вважати цю типізацію типізацією комунікаційних потреб.

Таблиця 8.1

Загальне зіставлення потреб різного походжнння

Типлогічні ознаки	А. Абсолютні потреби	В. Вторинні потреби	С. Спонтанні потреби
Типи неузгодженостей	Неузгодженість між наявними і необхідними умовами стабільності (гомеостаз) суб’єкта носія	Неузгодженість між наявними і необхідними інструментами цілеспрямованої діяльності, неповнота структури діяльності	Суб'єктивно переживається неузгодженість між наявним і бажаним станом справ
Осмисленість суб'єктом-носієм	Необов’язкова	Обов’язкова	Необов’язкова
Емоційне забарвлення	Присутнє завжди	Нейтральне	Яскраво виражена
Походження	Природнє. Дикутються навколишнім середовищем (генетичною програмою або програмою соціогенеза)	Залежать від історично обумовленої структури діяльності	Виникають і змінюються непередбачуваним чином
Умови виникнення і задоволення	Діють постійно в Действуют постоянно в коливальному режимі; дезактивуються при насичені	Виникають епізодично і зникають при доповненні структури діяльності до нормального стану	Виникають спонтанно, не дезактивуються, а навпаки, посилюються в результаті задоволення
Наслідок незадоволеності	Порушення цілесності чи навіть загибель суб’єкта, компенсація одних потреб за рахунок задоволення інших не припустима	Незадоволення призводить до компенсації відсутніх інструменів іншими, або до зміни виду діяльності	Незадоволення переживаються болісно, але не представлюять щзагрози для існування суб’єкта; неможлива заміна одних предметів потребами інших
Кількість	Звичайно, обчислюється	Не менш числа видів діяльності	Безкінченна

Таблиця 8.2

Типізація комунікаційних потреб

Суб’єкти	Індивідуальна особистість (І)	Цільова соціальна група (Г)	Суспільство в цілому (М)
Походження
А-потреби	АІ. Абсолюбтні індивідуальні	АГ. Абсолютні групові	AM. Абсолютні громадські
В-потреби	ВІ. Вторинні індивідуальні	ВГ. Вторинні групові	ВМ. Вторинні громадські
С-потреби	СІ. Спонтанні індивідуальні	СГ. Спонтанні групові	СМ. Спонтанні громадські

Дата добавления: 2014-01-05