Особливості парадигми вивчення комунікації на сучасному рівні

Кардинальні трансформації в інформаційному просторі України дали змогу їй за дуже короткий історичний проміжок часу пройти такі етапи в розвитку вітчизняної медіасфери, на які країни з розвинутою демократією витратили майже два століття. Один з найавторитетніших російських науковців Я.М.Засурський не без підстав виокремлює на цьому проміжку історичного шляху декілька різних за наповненням моделей преси (перебудовну, інструментальну, «четверту Владу», корпоративно-авторитарну змішану – корпорацій та свободи преси, державну та місцеву муніципально-державну, корпоративно-олігархічну), які такою ж мірою, як і в сусідній Росії, переживали українські ЗМІ.

Безперечно, така сповнена протиріч еволюція не могла не позначитися на журналістиці та журналістах. Вони ніби втратили під собою грунт, опинившись між етатизмом і тиском державних структур, з одного боку, та уседозволеністю комерційних структур, з іншого. Зрозуміло, що це призвело до втрати чітких орієнтирів (як професійного, так і етико-морального характеру), розвело журналістську спільноту по «олігархічних квартирах», спричинило падіння рівня журналістики та її авторитету в суспільстві.

Проте не в кращому стані виявилось і вітчизняне журналістикознавство. Швидкоплинна практика висувала один виклик за іншим, вона вимагала не лише певних узагальнень, а й теоретичних визначень. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що з радянським минулим було відкинуте і єдине методологічне підґрунтя, яке дає змогу шукати наукову істину, ідучи різними шляхами. Отже, особливості генези та актуального розвитку українських медіа зумовили необхідність окреслення саме національних підходів та методологічних рішень. Адже якісно змінився предмет досліджень (поряд із журналістикою та публіцистикою як її специфічним складником з'явилися реклама у всіх її різновидах, зв'язки з громадськістю, інші види комунікації, що утворили нове для нас поняття – масова комунікація), до наукового обігу ввійшли нові терміни, що вимагали осмислення: «інформаційний ринок», «нформаційний простір», «мас-медіа», «медіасфера» тощо, які почали використовувати, вивчаючи модерний стан системи ЗМІ та формування концептів теорії.

Не можна сказати, що ці проблеми остаточно вирішені зарубіжною комунікативістикою. Однак відтоді, як професор Д.Маккуейл у книзі «Теорія масових комунікацій» сумарно виклав і прокоментував так звану «media theory map» («карту теорій медіа»), тобто різноманітні концепції та методи, завдяки яким визначено особливості відносин медіа й суспільства, його інститутів, структур та факторів розвитку, можна підбити певні підсумки. У цій роботі предметом аналізу обрано теорії нормативні та організаційні, ті, що аналізують механізми функціонування ЗМІ та їхню взаємодію із суспільним життям, проблеми аудиторії, її склад, інтереси, потреби та зворотній зв'язок, рецептивні концепції, у світлі яких з'ясовано соціально-психологічні особливості сприйняття інформації різних типів у різних демографічних умовах її поширення тощо.

Більшість західних дослідників керується більш-менш усталеним розумінням основних понять. Як засвідчує, наприклад, англо-російський тлумачний словник концепцій і термінів «Комунікативістика і засоби інформації» укладений Л.М.Земляновою, під «комунікацією» («communication») розуміють «зв'язок, повідомлення, засіб зв'язку, передачу відомостей, думок, новин, звісток, інформації»; «медіа» («media») потрактовано як «засоби зв'язку і передачі інформації різних типів — від найдревніших... до найсучасніших, що утворюють глобальні інформаційні супермагістрал» (в особливу категорію виділено «мас-медіа» («mass media») – масові засоби інформаційних зв'язків, які вирізняються особливою атрибутикою та функціями») і, нарешті, «журналістика» («journalism») розтлумачено як «професійну діяльність у газетах, журналах та інших ЗМІ, так і різні форми та результати цієї діяльності...».

Якщо західні науковці переважно погоджуються саме з наведеним вище наповненням комунікативістськоі термінології, то в сусідній Росії вивчення масової комунікації розгалужується на два паралельні потоки. З одного боку, це підходи, що навіяні концепціями західних вчених чи йдуть у тому ж річищі. Вони представлені, наприклад, роботами Л.М.Землянової, О.Л.Вартанової, дисертацією І.І.Засурського. Проте поряд із цим традиційними поняттями «журналістика», ЗМІ (без будь-якої спроби зіставити ці поняття з усталеною у світі термінологією) оперують Є.П.Прохоров, M.В.Шкондін та інші.

Справжнім проривом у вивченні масової комунікації, глобальних інформаційних процесів позначений сучасний стан комунікативістики в Україні. Якщо на початку 90-х pp. минулого століття ці проблеми окреслено лише в підручнику та монографії Г.Г.Почепцова, то нині маємо фундаментальну тритомну монографію В.Ф.Іванова, ґрунтовні та оригінальні підручники С.M.Квіта, В.В.Різуна, розвідки О.Ф.Коновця, 3.В.Партика та інших. Але в цих роботах усе ще наявний різнобій у використанні понять «масова комунікація», «соціальна комунікація», термін ЗМІ ужито як синонім «медіа», а разом із ними майже в синонімічному ряду використано й старе поняття ЗМІ (львівський фахівець Б.В.Потятиник пропонує навіть «реанімувати» його в новій-старій редакції; «засоби масової інформації та пропаганди»). Натомість інша група львівських учених (Й.Д.Лось, М.Г.Житарюк та деякі інші) обстоює неповторний шлях української журналістики, вважаючи згубним для неї наслідування західних зразків, закликаючи всіляко протистояти глобалізаційним угашвам і пропонуючи користуватися термінами «публіцистика» або «національно-свідома публіцистика».

Отож фіксуємо найважливіший для сучасної теорії і практики масової комунікації в Україні вузол проблем: принципові якісні зміни, що сталися з предметами дослідження у сфері масової комунікації та мас-медіа. Саме цим і пропонуємо керуватися під час подальшого вивчення модерного стану вітчизняної медіасистеми та формування її теоретичних концептів.

Журналістика в її нинішньому вигляді функціонує в гострому комунікаційному суперництві та взаємодії, інтеграції з іншими інформаційними каналами, унаслідок чого виникає певний новий сегмент комунікаційного простору. Крім того, медіа інтегровані в складну систему комунікацій, різнобічно взаємодіють з іншими суб'єктами інформаційної діяльності – рекламою, зв'язками з громадськістю у всіх різновидах. Подібна конвергенція суттєво впливає на окремі елементи цього інтегрованого міксу. Іншими словами, така полісуб'ективність інформаційної діяльності повинна супроводжуватися поліоб'єктивністю спостережень у сфері теорії кожного із суб'єктів.

Конвергенція віддзеркалює процес інтеграції, підсумком якого стає поява об'єкта, що набуває не просто певної суми вихідних якостей, але й певної нової системної якості. Конвергенція у сфері масової комунікації, безперечно, виникає внаслідок цивілізаційних передумов, є результатом глобалізації та дигіталізації. На сучасному інформаційно-комунікаційному ринку з'являється комунікаційне поле, на якому ефективність кожного каналу мультиплікується, звичні взаємини журналіста, аудиторії й засобів масової комунікації якісно змінюються. Журналістика вже давно перестала бути універсальним засобом комунікації, і для досягнення необхідної ефективності повинна створювати нові формати й форми, взаємомодіяти з іншими комунікаційними засобами в сегментованому, але єдиному комунікаційному просторі, бо реальність зараз така, що виграти боротьбу за увагу споживача і його вільний час може лише комплексний продукт, який довів свою найбільшу ефективність.

Конвергенція дає виграш усім учасникам комунікації, особливо для суб'єктів, що утворюють її підґрунтя, – політичних, економічних, соціальних еліт, медіаіндустрії, аудиторії. Ось чому теоретично саме вона може стати імперативом розвитку мвдіасфери, проте подібне твердження здається найбільш оптимальним лише на перший погляд. Адже мета, завдання, функції журналістики, реклами, зв'язків із громадськістю випливають із високого соціального призначення лише теоретично. Насправді ж всі вони обслуговують не стільки громадянина чи суспільство, скільки замовника з його приватними прагматичними інтересами та побажаннями.

Крім того, ми не можемо абсолютно достовірно відповісти на запитання: як зміниться базовий продукт – конвергентна інформація – і що це дасть соціуму? Існує небезпека, шо витіснення об'єктивної інформації у фактично повністю медіатизованому просторі стане загрозою для пізнання взагалі, бо «оптимізована інформація» не надає поки що аудиторії можливостей для адекватного сприйняття світу, його вивчення, часто розмиває ключові філософські категорії буття.

Очевидні зміни базових параметрів функціонування масової комунікації у XXI столітті актуалізують поняття об'єкта й предмета теорії, що може призвести до нової концептуалізації масової комунікації як соціального інституту, системи видів діяльності, сукупності професій, системи творчості, комплексу каналів, сфери специфічної економічної діяльності і, як наслідок, кардинального оновлення категорійного апарату.

Власне поняття «комунікація» стає, на нашу думку, ключовим для розуміння та опису процесів у сучасній економіці, а також у журналістиці. Причинами, що нині призвели саме до такого ефекту, є формування економіки, орієнтованої на людську особистість, пріоритетний розвиток ієрархічних тенденцій соціоекономічного дискурсу, що базується і реалізується завдяки поширенню інтерактивних діалогових комунікацій і насамперед інтернету.

Нового змісту набуває роль журналіста в соціумі, оскільки сьогодні актуальні не стільки виявлення і трансляція соціально значущої інформації базисних соціальних суб'єктів, передусім ідеологів, власників і видавництв ЗМІ, як це передбачено в усіх теоріях та практиці протягом всієї історії журналістики, скільки рівноправна діалогова взаємодія з масовою аудиторією у спільному пошукові справді необхідної і важливої для аудиторії інформації, формування інформаційного «порядку денного», на який чекає суспільство.

Роль, параметри, функції масової аудиторії в новітніх комунікаційних моделях теж змінюються кардинально: з адресата та споживача інформації вона поступово перетворюється на повноцінного творця-адресанта, що породжує необхідність принципово іншого підходу до вивчення та використання всіх її параметрів. Теоретичне обґрунтування нових параметрів взаємодії медіа та аудиторії, по суті, дасть змогу підвищити ефективність їхнього спілкування, що й впливатиме на результативність комунікаційної діяльності.

Перехід ЗМІ на позиції рівноправного учасника діалогу з аудиторією змушує переглянути сутність управлінських функцій журналістики, тобто, іншими словами, змінюється вектор спрямованості всієї журналістської діяльності та її методологічне підґрунтя. Подібні зміни на практиці означають, що медіа справді можуть стати виразниками соціальних інтересів різноманітних аудиторій і колишні претензії преси на роль «четвертої влади», підкріплені на цей раз підтримкою мас, будуть реалізовані вже як функція і в значно більших масштабах, ніж раніше.

Отже, нині назріла концептуалізація новітніх реалій мас-медійного дискурсу, проте визначення природи й базових принципів конвергентної та модерної комунікації вимагає, на наш погляд, міждисциплінарного підходу, знання технологій для розуміння сучасних принципів функціонування і, що є особливо важливим, формування нових парадигм мислення, адекватних окресленим реаліям. Стосовно ж концептуалізації вже наявних трансформацій, то вона повинна бути гнучкою та оперативною.

Дата добавления: 2014-01-05