Контрольні питання

Підприємство, що прийняло рішення про розширення існуючого або запровадження нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання найбільш прийнятних способів фінансування капітальних вкладень. Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу існує розвинений ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання для фінансування капітальних вкладень завжди розглядається менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб має забезпечити підприємству мінімізацію витрат із придбання та використання обладнання протягом терміну інвестиційного проекту з урахуванням часового чинника та механізму оподаткування. У разі існування в країні розвиненого конкурентного ринку лізингових послуг при виборі підприємством способу фінансування перевага надається лізингу.

Лізингова діяльність регулюється Законом України «Про лізинг», прийнятим у грудні 1997 року, відповідними положеннями Цивільного кодексу України щодо оренди (лізингу), Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а також положеннями щодо оподаткування лізингової діяльності в законах України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість». Недоліками законодавства є необґрунтовані обмеження, внутрішні протиріччя та суперечності з іншими законодавчими актами, наприклад існуюча система оподаткування призводить до того, що у лізингодавця оподатковується податком на прибуток не лише винагорода (маржа), а й власний капітал. Фахівці виділяють перелік недоліків у діючому законі, які перешкоджають прискоренню розвитку лізингу. Комітет Верховної Ради України з питань економічної політики спільно зі Всеукраїнською Асоціацією з лізингу „Укрлізинг” та експертами МФК розробили проект закону для позитивних змін на ринку лізингових послуг.

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних та залучених фінансових коштів, що полягає в наданні лізингодавцем у виняткове користування на певний строк лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця або набутого для лізингоодержувача відповідного продавця майна при умові оплати лізингоодержувачем лізингових платежів.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою — лізингодавцем, власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує власності на передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно з укладеним договором протягом визначеного періоду часу. Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене законом до основних засобів лізингодавця. У лізинг може передаватися як майно, спеціально придбане лізингодавцем для певної лізингової угоди, так і майно, придбане ним безвідносно до конкретної угоди лізингу. В першому випадку лізинг називають прямим, у другому — непрямим. Відповідно до Закону України «Про лізинг» у лізинг може передаватись майно, що перебуває у власності держави, але за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном.

Суб’єктами лізингу є лізингодавці, лізингоодержувачі і дуже часто продавці предмета лізингу. Останні можуть бути не тільки продавцями, а й безпосередніми виробниками майна, що передається по лізингу. Суб’єктами лізингу можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Договір лізингу може бути двостороннім за участю лізингодавця та лізингоодержувача або багатостороннім, у якому сторонами, крім лізингодавця та лізингоодержувача, виступають також продавець предмета лізингу та інші особи, участь яких є необхідною для виконання такої лізингової угоди.

Фінансовий лізинг — договір лізингу, при укладанні якого лізингоодержувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лизингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший від терміну, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеного в день укладання договору.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби), не заборонена до вільного обертання на ринку.

Майно в державній власності може бути об’єктом лізингу тільки за згодою Кабінету Міністрів України.

Суб’єкти лізингу: лізингодавець; лізингоодержувач; продавець.

Лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банк або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

Лізингоодержувач - суб’єкт підприємницької діяльності, що одержує у користування за договором лізингу об’єкт лізингу.

Продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє або продає власне майно.

Оперативний лізинг — договір лізингу, при укладанні якого лізингоодержувач за своїм замовленням надає в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу.

> зворотний лізинг — договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна в лізинг;

> пайовий лізинг — здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатобічного договору і залучення одного або декількох кредиторів до участі у лізингу шляхом інвестування своїх засобів, сума яких не може складати більше 80% вартості майна;

> міжнародний лізинг — договір лізингу, який здійснюється суб’єктами лізингу, що знаходяться під юрисдикцією різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державний кордон.

> опис об’єкта лізингу, умови його постачання;

> розмір, склад і графік сплати лізингових платежів і умови їх перегляду;

> умови переоцінки власності об’єкта лізингу у випадку банкрутства лізингоодержувача;

> умови експлуатації і технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу і надання інформації про його стан;

> умови реєстрації об’єкта лізингу (проводить лізингодавець);

> умови повернення об’єкта лізингу або його викупу при закінченні дії договору;

> умови надання звіту про фінансовий стан лізингоодержувача;

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають:

- суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину об’єкта лізингу, що амортизується, за термін, за який вноситься лізинговий платіж;

- суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит;

- платіж як винагороду лізингодавцю за одержане в лізинг майно;

- відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу;

- інші витрати лізингодавця, передбачені договором.

Розміри, спосіб, форма, терміни внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються в договорі лізингу. Лізингові платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

а) за формою: на компенсаційній основі; грошові; змішані;

б) за методом нарахування: фіксовані; з авансом; «плаваючі»;

в) за ступенем обліку рівня використання устаткування:

г) за періодичністю: щомісячні; щоквартальні; піврічні; річні; одноразові;

д) за способом внесення: рівними частками; прискорені; відстрочені.

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, інші платежі, передбачені договором лізингу.

У табл. 8.1. наведено порівняльну характеристику законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і «Про лізинг».

Переваги лізингу порівняно з традиційним банківським фінансуванням найбільше відповідають потребам країни в умовах нестачі капіталу та проблем з ліквідністю.

Порівняння Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

Критерій	Спільне	Відмінне
Дата прийняття закону	_	Закон «Про лізинг» прийнято у 1997р., «Про фінансові послуги - 2000 р
Внесення змін та доповнень	Вносились зміни та доповнення з часу його прийняття	_
Кількість статей в законах	_	У Законі «Про фінансові послуги» - 47, в Законі «Про лізинг” - 22
Законодавчі акти, що регулюють лізингові відносини та відносини, які виникають на ринку фінансових послуг	Закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про банки та банківську діяльність» та ін.	_
Суб’єкти	Банківські та небанківські фінансові установи	_
Засоби надання фінансових послуг	Для надання фінансових послуг, зокрема фінансового лізингу, використовуються власні та залучені кошти	_
Об’єкт послуги	_	Закон «Про фінансові послуги» - фінансові активи, Закон «Про лізинг» - рухоме та нерухоме майно
Мета надання послуг	Отримання прибутку	Збереження реальної вартості активів
Правила надання послуг	На основі договору. Спільні пункти договорів про лізинг та надання фінансових послуг: назви сторін; термін дії договору; зазначення об’єкта (об’єкт лізингу та розмір фінансового активу), умови розрахунку; порядок зміни та припинення договору; відповідальність сторін; надання інформації про фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності	_
Сфера діяльності учасників ринку	Ринок фінансових послуг	_
Право на отримання інформації	Споживач фінансових послуг, зокрема фінансового лізингу, має право доступу до інформації про діяльність фінансової установи	_
Здійснення державного контролю	Ліцензування діяльності щодо надання фінансових послуг, зокрема лізингу, та реєстрація в державних органах
Об’єкт регулювання закону	_	Закон «Про фінансові послуги» - сфера діяльності його учасників, Закон «Про лізинг» - окрема фінансова операція

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари (послуги) із прийняттям на себе ризику невиконання вимог і прийом платежів.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» факторинг – це операція з переуступки першим кредитором (виробником) прав вимоги боргу третьої особи (споживача) іншому кредиторові (факторові) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.

Особливості виконання цих операцій – це невеликий термін їх здійснення (до двох місяців).

Факторинговому обслуговуванню не підлягають:

Ø підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких обчислюється невеликою сумою (витрати більше, ніж борг);

Ø підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або

Ø підприємства, що реалізують свою продукцію на умовах

Ø підприємства, що практикують бартерні угоди і реалізують продукцію на умовах консигнації;

Ø підприємства, що укладають довгострокові договори.

Факторингові операції не проводяться за грошовими вимогами фізичних осіб, підприємців без утворення юридичної особи, філій і відділень, суб’єктів господарювання, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

а) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

б) ведення бухгалтерського обліку постачальника і насамперед обліку продажів;

в) інкасування заборгованості постачальників;

г) страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторингові операції класифікуються за наступними ознаками:

· За умовами платежу: без права регресу; з правом регресу.

У техніці факторингу можна виділити кілька основних операцій, кожна з яких відома банкам: послуги з ведення дебіторських рахунків; інкасо; фінансування вимог клієнтів; кредитні гарантії.

До укладання договору на факторингове обслуговування фактор вивчає фінансовий стан постачальника і покупця, можливості реанімації товарів, дотримання термінів оплати і можливість одержання гарантії з фінансування угоди. Перед укладанням договору фактор аналізує фінансові показники діяльності підприємства, платоспроможність його боржників, а також кредитоспроможність постачальника.

У висновках враховується: вид; якість; конкурентноздатність продукції, що поставляється. Для одержання інформації фактор може укласти договір з банками, аудиторськими і консультаційними організаціями.

Методи встановлення лізингу суми факторингової операції:

Фактор не несе відповідальності за виконання умов договору на постачання товару, що укладаються між постачальником і платником. При невиконанні постачальником своїх зобов'язань, забезпечених будь-яким способом, фактор вправі зажадати виконання узятих зобов’язань третіми особами відповідно до діючого законодавства.

Дисконт факторингового договору — це різниця між сумою грошових вимог (величина поставлених товарів) і сумою фінансування кредитора (постачальника), що визначається в договорі. Розмір дисконту найчастіше становить 20% (межі зміни – від 10 до 30%). За останнє десятиріччя світовий сукупний обіг факторингових компаній збільшився в 3,4 раз. В Україні інститут факторингу введено порівняно недавно, хоч у країнах з ринковою економікою це вже перевірений інструмент із захисту майнових і фінансових інтересів підприємств і організацій.

Для з'ясування сутності факторингових операцій необхідно розглянути декілька поглядів на визначення факторингу.

Факторингові операції – це операції для придбання та поступки грошових вимог, передачі права на стягування боргів.

Факторинг — це здійснювана на договірній основі купівля вимог за постачання товарів фактор-фірмою. У нефінансовому контексті термін «факторинг» багато років використовувався у Шотландії для опису професії керуючого майном. У ряді країн до факторингу відносять облік рахунків-фактур – операцію, що задовольняє лише одній, першій із зазначених ознак

Фінансові інститути, що надають факторингові послуги, називаються фактор-фірмами. Вони створюються найбільшими банками, які забезпечують високу надійність факторингових угод та мінімальні витрати для клієнтів. Розгалужена мережа спеціалізованих філій для факторингового обслуговування підприємств у різних країнах створена великими транснаціональними корпораціями. На міжнародному рівні діє асоціація «International Factors Group S.C.», членами якої є 95% факторингових компаній із 40 країн світу.

До сфери діяльності факторингу традиційно не відносяться: борги приватних осіб, заборгованості, що виникають при кредитних операціях, і будь-які борги, обумовлені подальшим виконанням контракту з боку постачальника чи його покупця. Фахівці у сфері фінансів відзначають, що до основної мети факторингу на сьогоднішній день у країні з ринковою економікою, що розвивається, належить стимулювання збільшення обсягу продаж. Компанія може виробляти товар чи послугу, може продавати їх – усе це неважливо. Ціль повинна бути одна: стимулювати збут.

Прийнятними для компанії, яка надає фінансові послуги, є підприємства, що бажають завтра продавати більше, ніж продають сьогодні. Якщо компанія дрібна, то повинна намагатися стати середньою, якщо середня – великою, а якщо велика, то дуже великою. Тому що факторинг – це інструмент розвитку, а розвиватися – значить продавати сьогодні більше, ніж учора. Це особливо важливо для невеликих і середніх підприємств. Зокрема, використання факторингу в багатьох випадках дозволяє таким підприємствам знизити свої витрати на утримання спеціальних фінансових підрозділів. Слід зазначити, що для того, щоб і сьогодні, і завтра підтримувати однаковий обсяг торгівлі, факторинг не потрібен.

3 економічної точки зору факторинг дозволяє підвищити ліквідність активів, оборотність капіталу, рентабельність підприємницької діяльності. Банки, кредитні установи і спеціалізовані організації (агенти) прагнуть розширити (за допомогою надання фінансових послуг) коло своїх клієнтів, тим самим забезпечуючи додаткові доходи. Підприємства, що продають свої грошові вимоги, домагаються прискорення обороту засобів.

Вперше факторинг в СРСР було впроваджено у 1988 році як експеримент Промбудбанком і Жилсоцбанком. Факторингове обслуговування цих установ мало характер разових угод без забезпечення комплексу страхових, інформаційних, облікових і консалтингових послуг. Пізніше факторингові операції почали здійснювати і комерційні банки. За даними Міністерства фінансів СРСР, на 1 липня 1989 року обсяг таких операцій за балансами комерційних і кооперативних банків СРСР склав 43,3 млн. крб., а на 1 травня 1990 року він уже досяг 456,4 млн. крб. Враховуючи недосконалість механізму надання факторингових послуг, проведення факторингових операцій було замінено банківським гарантуванням, що регулювалося інструкцією Держбанку СРСР від 12.12.89 р. № 252 «Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і надані послуги». Порядок, який використовувався банками, передбачав обслуговування тільки платника (в договорі гарантуються його платежі на випадок виникнення тимчасових фінансових труднощів) або постачальника чи платника.

У більшості держав ринок факторингових послуг олігополістичний. Виключень небагато, у Європі – Італія і Туреччина. В інших країнах факторингом, як правило, займаються 4-5 компаній. Це пов'язано з тим, що факторингова компанія — на все життя. Можна змінювати банк, страхову фірму, але не факторингову компанію. Справа у тому, що фактор обслуговує весь оборот, усі поставки, знаходиться в курсі усіх комерційних таємниць клієнта. Тому перехід від однієї факторингові компанії до іншої — процес дуже складний. Він спричиняє втрату інформації, фінансування, виведення коштів із обороту.

Другий момент: на відміну від банківського бізнесу (кредитування) основні витрати на факторинг – не операційні, пов'язані з вартістю грошових ресурсів, а витрати на персонал, техніку, оренду. І окупитися вони можуть тільки при великому обороті. Тому відбувається концентрація бізнесу у невеликого кола компаній.

У США є компанії з факторинговою мережею, хоча і не дуже великою. А у Швейцарії компанія, розташована у Цюріху, має лише офіс, хоча працює з клієнтами з різних регіонів. У велику факторингову компанію щодня надходять десятки, а то і сотні тисяч документів. Перевірити таку кількість фінансових паперів дуже складно. Шахраї прагнуть зіграти саме на цій обставині. Це один з головних ризиків при здійсненні факторингових операцій. Проте у світовій практиці існують ефективні механізми таких перевірок.

Кожний постачальник повинен робити підрахунок своїх власних витрат з адміністративного керування дебіторською заборгованістю для більш ефективного порівняння їх з вартістю відповідних ринкових послуг фактора.

Якщо фактор добре оцінює кредитоспроможність покупця, факторингова комісія буде включати незначну частину для покриття ризику боргів. Якщо ж постачальник оцінює ризик неплатежу даного дебітора як нульовий і відмовляється оплатити складову комісії, що представляє захист від боргів, фактор може привести класичні приклади банкрутства солідних корпорацій, а також приклади постачальників, що через невдалу оцінку ризику неплатежу припинили свою діяльність. Таким чином, до переліку послуг повного факторингу входить100%-вий захист від боргів (тільки для угод без регресу), адміністративне управління дебіторською заборгованістю, фінансування, інформаційні послуги.

Багато підприємств, що використовують факторингові операції, надають перевагу факторингу у можливості додаткового фінансування, відомого як «передоплата». Вигоди угоди з передоплатою можуть бути значними: одержання знижок від своїх постачальників за більш швидку порівняно з комерційним кредитом оплату (за умов негайного платежу); оптові закупівлі за вигідними цінами; підсилення його власного кредитного потенціалу (кредитоспроможність). Такий вид фінансування виражається не фіксованою сумою, як при наданні кредиту, а у формі процента від дебіторської заборгованості. При прогнозуванні зростання продаж постачальнику не потрібно збільшення суми кредиту, тому що фінансування збільшується автоматично в міру збільшення продажів і часто здійснюється без права регресу на постачальника.

У багатьох країнах на ринку факторингових послуг основну роль сьогодні відіграє невелика кількість факторингових компаній, які охоплюють практично весь ринок і нерідко пов’язані з великими комерційними банками. Вітчизняні комерційні банки також мають право надавати комерційні послуги, однак частка факторингу в їх балансах сьогодні незначна і коливається в межах від 0,5 до 5%.

Факторинг є засобом, що сприяє створенню нових установ з надання фінансових послуг, зміцненню зв’язків між постачальниками і покупцями, насиченню товарних ринків конкурентоспроможною продукцією.

1. Особливості кредитних банківських операцій в Україні.

4. Особливості сучасної системи кредитування.

5. Що таке поручительство і чим воно відрізняється від гарантії?

7. На які види поділяють лізингові платежі за формою, за методом нарахування?

8. Що є спільним між Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і «Про страхування»?

9. Які підприємства не підлягають факторинговому обслуговуванню?

Література: 2; 9; 19; 22, с. 120 – 159; 26, с. 275 – 316; 40, с. 261 – 290.