Просвітницька діяльність

Науково-дослідні розробки, природоохоронні та ресурсозберігаючі заходи

Донецька область має один з самих потужних наукових потенціалів в Україні. Тут працює 6 інститутів Національної Академії Наук України, 17 вищих навчальних закладів, понад 100 галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських та технологічних закладів. Всього у сфері “Наука та наукове забезпечення” зайнято понад 26тисяч чоловік, що складає 1,4% від загальної кількості трудящих області. З метою створення умов щодо виходу з кризи та досягнення на цій основі стабілізації роботи галузей матеріального виробництва, покращення екологічного стану у Донбасі основна увага наукових закладів у області зосереджена на вирішенні таких регіональних проблем:

- проведення структурної перебудови вугільно-енергетичного, хіміко-металургійного, машинобудівельного та будівничого комплексів регіону;

- розробка та упровадження прогресивних ресурсу - і енергозберігаючих технологій та обладнання у промисловості, на транспорті та у побуті;

- розробка та упровадження ефективних безвідходних технологій, технічних рішень та обладнання для очищення промислових викидів та стоків;

- підвищення стійкості та надійності роботи комунальних підприємств області внаслідок розробки та удосконалення прогресивних технологій у каналізуванні, тепло- та водопостачанні;

Найбільш важливі та вагомі науково-дослідні розробки, природоохоронні та ресурсозберігаючі заходи впроваджувалися на підприємствах ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”, ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”,ВАТ “Маркохім” (м.Маріуполь); ВАТ “Єнакієвський металургійний завод”(м.Єнакієво); шахта “Красноармійська-Західна № 1”(м.Красноармійськ); АТ “норд” (м.Донецьк) та ін. (Земля тривоги нашої - Донецьк).

Оскільки профілактичні заходи практично завжди є більш ефективними та коштують дешевше, ніж заходи виправлення, останній захід потрібно розглянути більш ретельно.

Ефективна регіональна екологічна політика вимагає спільних зусиль від усіх структур, які відповідають за охорону довкілля. Екологічна інформація потрібна органам влади і виробництву, недержавним організаціям і громадськості, тому що зацікавленість та активне залучення до охорони навколишнього середовища дуже важливе для прогресу.

Для залучення широких мас до розв’язання екологічних проблем Донеччини, інформування населення і підвищення екологічної свідомості за сприяння Держуправління Мінекобезпеки у Донецькій області розпочато видання обласної екологічної газети “Наш край”, на сторінках якої поряд з проблемними статтями, замальовками про рідний край, інформаційними матеріалами вміщуються повідомлення про випадки екологічного лиха. Це допомагає екологічній службі вивчати громадську думку, а населенню області брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи.

Спільно з Донецькою організацією Спілки журналістів України, обласним комітетом по телебаченню і радіомовленню був оголошений конкурс на кращу журналістську, телевізійну роботу (нарис, зарисовка, проблемна стаття, телевізійна робота, фоторепортаж) з проблем створення Національного парку “Сіверсько-Донецький”, з охорони навколишнього природного середовища.

Зростання чисельності населення, збільшення індивідуальних потреб людей, обмеженість природних ресурсів, урбанізація населення, індустріалізація господарської діяльності людини без урахування екологічних вимог, несприятливі соціально-політичні й економічні умови, низький рівень екологічної культури - основні причини екологічної кризи.

Система кількісних і якісних показників загального споживання населенням природних, матеріальних, духовних благ і ступінь задоволення потреб у цих благах - це рівень життя.

Індекс рівня життя складається з трьох складових: індексів здоров’я, споживання й освіченості. Перераховані складові залежать від середовища людини, і будь - який рух в соціальній сфері, матеріальному виробництві чи то природному середовищі призводить до зміни цих складових. Так, здоров’я визначають система природокористування і якість природного середовища, охорона здоров’я - забезпеченість кадрами, матеріально-технічне оснащення, досягнутий рівень медичної науки, спосіб життя людини.

Спосіб життя людини - це цілісна система діяльності, спілкування і взаємодії людини з природним, соціальним і культурним оточенням, що припускає організацію людиною своєї життєдіяльності в часі і просторі. Від того, який спосіб життя веде людина, якими цільовими настановами керується, істотно залежить не тільки здоров я, але й інші дві групи складових якості життя. Тому освіченість населення є найважливішою умовою формування екологічної культури.

Глобальні прогнози суспільного розвитку природи і суспільства застерігають: якщо люди не змінять існуючої поведінки в природному середовищі, то екологічна катастрофа стане неминучою, що викличе сумні наслідки і нестачу ресурсів, деградацію середовища, хвороби, масову смертність. Необхідна перебудова мислення, формування високої екологічної культури.

У загальному розумінні культура трактується як моральний стан суспільства, обумовлений матеріальними умовами життя. Стан суспільства виявляється у формах побуту, освіти і виховання, досягненнях науки, ідеології, мистецтва і літератури; культура змінюється з кожним новим періодом розвитку суспільства. Звідси випливає, що вона знаходиться в тісному взаємозв’язку з природою, таким чином, поняття “екологічна культура” має право на існування.

Однією із найважливіших умов оптимізації взаємовідносин природи і суспільства є формування в населення правильного розуміння значення середовища для фізичного і духовного здоров я людини, його гармонійного розвитку.

Ернст Щеккель у 1866 році охарактеризував екологію як “загальну науку про відношення організмів до навколишнього середовища”. Дане поняття поширюється і на людину, що є біосоціальною істотою, тому від загальної екології відокремилася екологія людства, або соціальна екологія, що розглядає ставлення людей до природи і їхньої перетворюючої діяльності в природному середовищі. Це дозволяє вважати ]ї частиною культури.

Екологічна культура складається з відчуття людиною єдності з природою, знання екологічних норм, розуміння необхідності їх виконання, формування почуття особистої зацікавленості і особистої відповідальності за долю природи.

У формуванні екологічної культури можна виділити три аспекти:

- пізнавальний (людині необхідна певна сума знань);

- емоційний (важливо мобілізувати емоції, прищепити турботливе ставлення до природи);

- прикладний (необхідно створити умови, щоб кожний член Суспільства зробив свій внесок у справу збереження природи).

Від розвитку системи екологічної освіти, створення нового стилю екологічного мислення значною мірою залежить здійснення еколого-економічних реформ.

Одним із пріоритетів “Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затверджених Постановою Верховної Ради України 5 березня 1998 р., є стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах.

2. Які чинники псують здоров’я?

- уживання алкоголю;

- уживання наркотиків;

- тютюнопаління.

Наркотичні речов ини – це речовини, які викликають токсичне отруєння, психологічну та фізичну залежність організму.

Згідно з Класифікацією ВООЗ десятого перегляду (1989 року), до переліку наркотичних засобів включено: алкоголь, опіати, канабіс, седативи (гіпнотичні засоби: алкоголь, опій, транквілізатори, героїн), кокаїн, стимулятори (амфетаміни, екстазі, кофеїн), галюциногенні засоби (маріхуана, гашиш, клей), тютюн, легкі речовини (клей, аерозолі, розчинники), не ідентифіковані речовини, що приймаються з наркотичною метою.

Уживання наркотиків створює загрозу для суспільства в цілому і для здоров’я самої людини. Наркотики страшні тим, що навіть одноразове їхнє вживання може призвести до наркотичної залежності.

Люди, які вживають наркотики ризикують отримати ВІЛ-інфекцію. Під дією наркотичних речовин нервові клітини “згорають”, що призводить до зниження захисних функцій організму, порушується здатність логічно мислити, засвоювати інформацію та концентрувати увагу, порушується пам’ять. До вживання наркотиків схильні люди невпевнені в собі, які мають занижений рівень самоповаги, емоційну нестійкість, проблеми в спілкуванні. Наркоманія призводить до кримінальних вчинків. Кількість злочинів, скоєних наркоманами, складає 15% від загального числа. Наркотики перетворюють сильну, цілеспрямовану особистість людини в слабку її подобу. Лише тверда позиція кожної людини зможе вберегти її від негативних чинників, що псують її здоров’я.

Тютюн – це трав’яниста рослини сімейства пасльонових. Знайомство з тютюном відбулося дуже давно, про це свідчать археологічні розкопки, проте він використовувався для проведення певних ритуалів. У Європу тютюн завіз Колумб з Америки. Вважалося, що він вгамовує головний біль, лікує хвороби. Пізніше тютюнопаління заборонялося в багатьох країнах, та каралося, навіть смертю. У ХУІІІ столітті з’явилися перші данні про шкоду від куріння. У ХХ столітті знайдене свідчення шкідливої дії основної складової тютюну – нікотин. Також, підчас згорання тютюну в цигарці утворюється понад 4 тис хімічних сполук, серед них кілька сотень отруйних і понад 30 сполук, що спричиняють захворювання на рак. Куріння спричиняє розвиток гіпертонії, викликає захворювання кишково-шлункового тракту, призводить до погіршення сексуальних можливостей чоловіків. У дівчат-підлітків, уповільнюється розвиток молочних залоз, порушується менструальний цикл. Куріння викликає порушення діяльності головного мозку, зниження пам’яті, безсоння тощо. Шкідливо куріння позначається на зовнішності людини. З’являються пожовклі зуби, нігті, нездоровий колір шкіри, мережа розширених судин на обличчі. Одна викурена сигарета вкорочує життя на 15-20 хвилин.

Вживання алкоголю. Прадавні люди готували напої, подібні до сучасного віна та горілки. У кінці ХІІ ст. Француз Арнольд де Вільнев ввіз алкоголь до Франції. Потім спирт поширився по всій Європі. Вважається, що в незначних дозах він безпечний, але це тільки на перший погляд. У людини, що вживає алкоголь, виникає психічна залежність, потреба в періодичному вживанні – фізична залежність. Як наслідок – виникає захворювання – алкоголізм. Алкогольні напої подразнюють слизову оболонку шлунка, що викликає запалення органів травлення; розщеплюють клітини печінки; порушують процес обміну в серці; уповільнюють роботу головного мозку; є причиною галюцинацій та провалів у пам’яті; можуть призвести до зниження зору і слуху; можуть погіршувати відчуття смаку, нюху і дотику.

3. Законодавча база

Найбільша цінність - це здоров я, не лише окремої людини, а усього суспільства. Стан здоров я дітей є важливим показником життєдіяльності народу будь-якої держави.

Від нестабільності суспільства насамперед страждають діти, організм яких перебуває у стадії формування. У зв’язку з погіршенням здоров я дітей реальною стає загроза виродження і вимирання народу України. У Державній національній програмі “Діти України” наголошується на необхідності вжити термінових заходів щодо збереження і зміцнення здоров я людей.

З цією метою розроблено науково-технічні й державні соціальні програми. Поряд із загально - національними програмами розроблено чимало регіональних програм, спрямованих на розв’язання проблем навколишнього середовища і здоров я: “Діти Чорнобиля”, “Захист генофонду населення України”, “Навколишнє середовище і здоров я населення”, “Концепція програми охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки в Донецькій області до 2010року” та ін.

Діти - майбутнє кожної країни, перспективи її розвитку, це визнано в усьому світі. У той самий час саме діти найбільш незахищені від усякого лиха.

Правова основа захисту дітей знайшла відображення у Конвенції про права дитини, яка була схвалена ООН у 1989 році та підписана більш як 150 країнами, головною метою якої є забезпечення елементарних гарантій нормального фізичного та розумового розвитку дітей. У 1991 році приєдналася до Конвенції про права дитини і Україна, визначаючи приорітетність інтересів дітей та значення молодого покоління для забезпечення добробуту і виживання людства.

У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 1948 році було визначено, що здоров’я – це повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил, принцип єдності організму, саморегуляції і врівноваженої взаємодії всіх органів. “Здоров’я – це такий стан людини, якому властиві не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектів, але і повне фізичне, духовне та соціальне благополуччя”. Важливим у цьому визначенні є те, що здоров’я розглядається як інтеграція духовного, фізичного та соціального благополуччя.

Література

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. – К.: Здоров’я, 1990. – 168 с.
2. Апанасенко Г.П., Попова Л.А. Валеологія як наука // Валеологія. – 1996. - №1. – С.4-9.
3. Апанасенко Г.Л. Охрана здоровья здоровых: некоторые проблемы теории и практики // Валеология: диагностика, средства и практика обеспечения здоровья. – Спб: Наука, 1993. С.49-60.
4. Брехман И.И. Валеология – наука о здоровье. – 2-е изд., доп. и перераб. –М.: Физкультура і спорт, 1990. – 206 с.
5. Буліч Є.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навчальний посібник. – К.: УЗМН, 1997. – 224 с.
6. Войтенко В.П. Здоровье здоровых. – К.: Здоров’я, 1991. – 250 с.
7. Глухов В.И. Физическая культура и формирование здорового образа жизни. – К.: Здоров’я, 1988. – 78 с.
8. Демографическое исследование. – К.: Наук-думка, 1990. – 378 с.
9. Державна національна програма “Освіта” / Україна ХХІ століття/. – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
10. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. Збірник документів. Част. 1, 2. – К., 1998.
11. Дубогай А.Д. Управлять здоровьем смолоду. – К.: Молодь, 1985. – 111с.
12. Задачи по достижению здоров’я для всех: Европейская политика здравоохранения. Пересмотренное издание. – Копенгаген ВОЗ, 1991. – 322 с.
13. Закони України про охорону здоров’я, збірник нормативно-правових актів / Уклад.: О.В.Карпенко, В.В.Костецький, В.Ф. Москаленко, та ін. – Т.: Укрмедкнига, 2000. – 463 с.
14. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: На допомогу керівникам навчальних закладів / М.В.Васильчик, М.К.Медвідь, Л.С. Сачков; Під заг.ред. Сачкова Л.С. – К.: Фенікс, 2000. – 892 с.
15. Кабінет Міністрів України. Постанова від 10.01.2002 р. №14 “Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002-2011 роки”. Київ.
16. Конвенція ООН про права дитини.К.: ТМ ПрінтІксПрес, 1999. – 32 с.
17. Концепція подолання екологічної та політичної кризи у країні // Розбудова держави. – 1994. – 36 с.
18. Концепція неперервної валеологічної освіти: Проект. – К.: МП Полімед, 1994. – 36 с.
19. Мартиненко А.В., Валентик Ю.В. и др. Формирование здорового образа жизни молодежи: / Медико-социальные аспекты/. – М.: Медицина, 1988. – 192 с.
20. Марьясис Е.Д., Скрипкин Ю.К. Азбука здоровья семи. – М.:Медицина, 1992. – 208 с.
21. Наулко В.І. Динамика етнічного складу населення України в ХХ сторіччі // Здоров’я та відтворення народу України. – К.: Здоров’я, 1991. – С.10-13.
22. Петленко В.П. Валеологія человека. Здоровье – Любовь – красота. В 5 томах. Т.1. Валеологія и мудрость здоров’я. – Санки-Петерьург: “Петроградський и К”, 1996. – 304с.
23. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. – К.: Здоров’я, 1989. – 168 с.
24. Роль засобів масової інформації та інших джерел у формуванні здорового способу життя молоді / О.Яременко, О.Балакирева, Н.Бутенко, О.Вакуленко та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 111с.
25. Симонов П.В. Мотивированный мозг. – М.: Наука, 1987. – 237 с.
26. Царегородцев Г.И., Апостолов В и др. Условия жизни и здоровье населения. – М.: Медицина, 1975. – 120 с.
27. Чаклин А.В. География здоровья. – М.: Знание, 1986. – 152 с.

ТЕМА 2. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА ПОНЯТЬ “ЗДОРОВЯ ЛЮДИНИ”, “ЗДОРОВЯЗБЕРЕГАЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ” ТА “ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ”.

План.

1. Історія розвитку проблеми.

2. Зміст поняття “здоров я ”.

3. Зміст поняття “здоровий спосіб життя”.

1. Здоров'я людини процес збереження і розвитку біологічних, фізіологічних і психічних функцій, соціальна активність і оптимальна працездатність при максимальній тривалості життя.

Ще в далекому минулому люди бажали зберегти своє здоров'я, народна медицина і гігієна були спрямовані на досягнення цієї цілі.

Кожний історичний період був визначений культурними рамками і мабуть, єдиним стабільним показником залишалося здоров'я людини.

Коли вперше людина замислилася над проблемою здорового способу життя точно визначити не можна. Однак можна вважати, що їй надавалося першорядне значення у давніх народів. А проблеми, що виникали в ти часи, лишаються актуальними і зараз.

Як у процесі історичного розвитку суспільства формувалась сутність і зміст поняття “здоровий спосіб життя" людини.

За допомогою аналізу історичної, філософської та медичної літератури, ми простежимо тенденції розвитку явища “здоровий спосіб життя".

Культурна історія людства вивчена в основному за останні п'ять тисяч років. Причому велика частина досліджень подає відомості по розвитку точних наук. Інформація по вивченню самої людини, її анатомії, фізіології, основ охорони здоров'я дуже неповна і суперечлива.

Формування поняття “здоровий спосіб життя" людини губитися в глибині тисячоліть історії людства. Отже, вже в давній Індії, за шість століть до н.е. сформульовано основні принципи ведення здорового способу життя у Веди, де даються розумні поради, щодо збереження здоров'я.

В унікальному трактаті “Про здоровий спосіб життя" Гіппократ пише: "Отже, у відповідності з віком, порою року, звичкою, країною, місцевістю, будовою тіла, слід влаштовувати і спосіб життя так, щоб ми могли протистояти і спекам, і холодам, бо тільки таким чином досягається найкраще - здоров'я". Саме Гіппократ першим увів досліджуване поняття в медицину.

Подальший розвиток проблеми здорового способу життя, знаходимо в працях римських філософів Цицерона і Галена.

Наприклад, Цицерон вважав, що “їжа і догляд за тілом повинні бути спрямовані на збереження здоров'я і сил, а не насолоди".

Видатний лікар минулого Гален писав, що здоров'я - це такий стан, при якому ми не страждаємо від болю і не обмежені в нашій життєдіяльності. Також у своїх трактатах він робить важливі висновки з медико-гігієнічних уявлень Гіппократа про здоровий спосіб життя.

Важливе судження висловлює Платон, який пише, що “гарний душевний стан своїми добрими якостями зумовлює найкращій стан тіла".

Свої традиції ведення здорового способу життя з'являються у античному періоді. Це виникнення в 776 році до н.е. Олімпійських ігор у Давній Греції. Обов'язковими були заняття фізичними вправами в громадян Спарти. Наприклад, немовлят оглядали старійшини, і вирішували, чи достатньо він міцний. У випадку схвалення немовляті дарувалося життя. Якщо немовляті зберігали життя, то подальше виховання було спрямовано на формування здорового, фізично розвинутого воїна.

Підтвердженням про турботу людини за фізичним здоров'ям у ті часи є скульптури атлетів Геракла та Аполлона.

Отже, зазначений період полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, і вже просліджуються духовний і соціальний. Тут вперше в науці вводиться поняття “здоровий спосіб життя” людини.

В античному світі вперше з’являється концепція ЗСЖ. Одна з них – “пізнай самого себе”, друга – “турбуйся про самого себе”, вона і буде існуватиме до християнства.

У середні віки на перший план виходить духовний компонент структури здорового способу життя людини.

Більш того, аж до Х1V – XV століть у Європі проповідувалося зречення від власного тіла, як гріховної плоті. Про здоровий спосіб життя не можна було згадувати під страхом відлучення від церкви, придання священному суду і привселюдної страти. Що стосується медицини як науки, то її оголосили “служницею богослов'я".

Біблія також виступає проповідником здорового способу життя людини. У ній відображено спосіб життя давніх народів, дотримання ними постів, що визначає поведінку вируючих. Так, наприклад вустами Ісуса Христа стверджується: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами стануть Божими".

У ранньому середньовіччі здоровий спосіб життя пропонувався науковими школами Сходу, тому основні уявлення про ЗСЖ були такі: “Здоров'я - це стан, у якому тіло людини природно і за сполучуваністю часток є таким, що всі дії, які спричиняються ним, здійснюються свідомо й повністю.

Перлина науки середньовічного Сходу Ібн Сина, не менш знаменитий як Авіценна, відомий філософ і мистецький медик, в історії світової науки і культури явище унікальне. Він вселив у мільйони людей віру в наукове, що перетворить пізнання світу, віру, що виявилася сильніше й переконливіше за віри релігійної.

“Канон лікарської науки", п’ятикніжие, що скорило світ середньовічної медицини. Немає такого питання, на яке не можна було б знайти відповідь у цій енциклопедичній праці. У ньому Ібн Сина визначає засоби і способи досягнення здорового способу життя: “ Основне в мистецтві збереження здоров'я - це врівноваження необхідних загальних факторів. Ними є: врівноваженість натури; очищення тіла; вибір іжї; збереження правильної будови тіла; покращення того, що вдихається через ніс; пристосування одягу; врівноваженість фізичного і духовного руху".

В цьому енциклопедичному творі подана система уявлень про ЗСЖ – як органічної частини класифікації медичних знань про здоров’я.

Люди хворіють тому, що відчувають імунодефіцит організму, “гноблення духу життя" - так говорив ще великий Парацельс. На кожен місяць року в Парацельса були готові рекомендації щодо способу життя, харчування, профілактики хвороб, позначені найбільш небезпечні захворювання, сприйнятливість і схильність до хвороб.

Ось, наприклад, що рекомендується Парацельсом на першу половину листопада: у способі життя збільшення фізичних навантажень до максимальних, гімнастичні вправи ранком, у режимі харчування збільшення споживання смаженого м'яса, риби, птиці, виключення із раціону м'ясних бульйонів і супів, споживання солодкого, ізюму, горіхів, прянощів, кориці, пиття підігрітого напівсухого рожевого вина з корицею, щодня ранком натощак вживання двох столових ложок меду, розчиненого в кип'яченій воді, а в якості профілактики - одне кровопускання з вени.

Звісно багато чого в лікувальній науці змінилося з часів Парацельса, але істинно незмінним залишається наказ великого лікаря; “ Умій залишатися самим собою, і ти ніколи не станеш іграшкою в руках долі".

На початку ХIV століття з'являється салернський кодекс здоров'я, написаний філософом і лікарем Арнольдом із Вілланови.

У віршованому трактаті, що складається з 102 розділів, описується будова людського тіла, дається характеристика чотирьох темпераментів (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік), заключні глави присвячені кровопусканню, популярному прийому середньовічної медицини. Найбільш цікава та частина трактату, де викладається система здорового способу життя - харчування, сну, праці, активного відпочинку, обмивання, а також розглядаються властивості різноманітних харчових продуктів, плодів і рослин і їх лікувальний вплив. У ньому говориться: “ Якщо ти хочеш здоров'я повернути і не відати хвороб, тягар турбот віджени і вважай негідним гніватися, скромно обідай про вина забудь... Будеш за цим стежити, - проживеш ти довго на світі. Якщо лікарів не вистачає, нехай будуть лікарями твоїми троє: веселощів характер, спочинок і помірність у їжі".

Ця поема висвітлює засоби та способи збереження та зміцнення здоров’я.

Звісно з тих пір наука про гігієну і харчування пішла далеко уперед, але багато чого в салернских рекомендаціях зберігає актуальність і донині.

Для слов'янських народів підтвердження важливості ведення здорового способу життя зустрічаються в билинах та літописах, які розповідають про фізичне і моральне здоров’я богатирів.

У рукописах древньої Русі є цікаві дані про харчування населення, показані звичаї, що стали подалі вживатися в російському укладі життя: розподіл годин прийому іжі, раннє пробудження ранком, післяобідній сон, ранній відхід до сну ввечері.

На рубежі XVII - XVIII століть явився трактат Епіфанія Славінецького “Громадянство звичаїв дитячих". У ньому регламентувалося гігієнічне поводження дітей, описувалися найбільше характерні риси санітарного побуту російського школяра:, харчування, гри, режим сону, гігієна тіла і т.д.

Це був перший досвід у допетровської Русі, пам'ятник педагогічної думки, щодо гігієнічного поводження дітей. Окремий розділ відведений питанням фізичної культури, іграм, показане на необхідність гігієнічного догляду за тілом, гігієну порожнини рота і зубів. Епіфаній Славінецький повстає проти міцних напоїв. Праця висунута, як головна задача всебічного розвитку дитини. Вперше підкреслена необхідність зв'язку розумового і фізичного виховання в школі.

Життя епох старожитності і середньовіччя була суворим добором: слабкі не витримували голоду і холоду, антисанітарії, не вміли боротися з недугами, попереджати хвороби. Не можна сказати, що в ті часи люди нічого не робили, щоб зміцнити здоров'я. Уміння і навички по охороні здоров'я, народний досвід передавалися з покоління в покоління, перетворювалися у струнку систему, що отримала назву народної гігієни.

Таким чином, у даний період медико-гігієнічний зміст поняття “ЗСЖ” людини продовжує поглиблюватися.

Нові підходи в дослідженні проблеми здорового способу життя з'явилися в період пізнього середньовічч я, коли наука вступила в смугу відродження.

У капіталістичному устрою, з розвитком промисловості, виникає потреба у фізично здоровій робочий силі. Тому відомі вчені починають посилено займатися питанням збереження і зміцнення здоров'я людини.

Так, Кант I. створює власну програму зміцнення здоров'я. У трактаті “Про здатність людського духу силою лише твердої волі перемагати хворобливі відчуття" він пише, що “люди хочуть здійснення двох своїх побажань, а саме довго жити і при цьому бути здоровими".

Ряд видатних філософів та лікарів XVIII століття акцентують увагу на засобах досягнення здорового способу життя. Так, Шопенгауєр А. відзначає: “ Найважливіша умова для нашого здоров'я полягає в суб'єктивному благу - шляхетній удачі, здібній голові, доброму настрою і добре влаштованому цілком здоровому тілі, тобто взагалі “у здоровому тілі - здоровий дух", і тому мі значно більше повинні турбуватися про розвиток і підтримку цих якостей".

Дослідження з вивчення впливу розуміння життя людини на його здоров'я можна простежити у філософських працях Бекона Ф., Спінози Б., Ламетрі Ж.

Iдею соціальної цінності здоров'я розвиває Локк Д. Він пише у творі “Про виховання": “Наскільки здоров'я необхідне нам для професійної діяльності та щастя і наскільки кожному, хто бажає грати яку-небудь роль у цьому світі, потрібна міцна конституція, здатна терпіти злигодні та втому".

Якісно новий підхід до розуміння сутності й змісту явища “здоровий спосіб життя" відзначається в наукових працях Маркса К. та Енгельса Ф.

Вони оцінювали спосіб життя як суспільне явище, нерозривно пов'язане зі способом виробництва. У труді “Німецька ідеологія" вказували: “Ще в більшій мірі, це - певний спосіб діяльності даних індивідів, певний вид їхньої життєдіяльності, їх певний спосіб життя".

Проблема вивчення здорового способу життя в працях класиків марксизму пояснюється принципами і законами діалектики.

XVIII сторіччя - період розвитку діяльності Ломоносова М.В. Заслуга вченого складається в дослідженні проблем людини з позиції фізіології, психології, педагогіки в сукупності. У роботі “ Про зберігання і розмноження російського народу" Ломоносов розробив соціально-економічну програму, націлену на підйом виробничих сил Росії, на поліпшення побуту народу, його добробуту шляхом поширення культури, наукових і медичних знань.

Так, наприклад, Ломоносов М.В. стверджує: “... лише здоровий народ, який не викорінює, а, навпаки, всмоктує в себе всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить користь у праці та знаннях, лише такий народ може називатися народом майбутнього - а отже, великим народом!”.

Російські філософи вищезазначеного періоду надають поняттю “здоровий спосіб життя" людини медико-гігієнічного спрямування. Так, наприклад, Писарєв Д.I. вважає, що “всі зусилля розсудливої людини повинні спрямовуватися не на ті, щоб лагодити й конопатити свій організм, як старий і дірявий човен, а на те, щоб улаштувати собі такий раціональний спосіб життя, при якому організм якнайрідше знаходився б в розладнаному стані і, таким чином, якнайрідше потребував би лагодження".

Радищев О.М. так визначає спосіб життя: “Правила єдиножиття повинні стосуватися тілесності вашої й моральності. Не забувайте ніколи вживати ваші почуття. Вправляння помірно зміцнить їх, не виснажуючи, і слугуватиме здоров'ю вашому і довгому життю".

Поняття “здоровий спосіб життя" розглядали Добролюбов М.О., Чернишевський М.Г., Бєлінський В.Г. “Під здоров'ям не можна розуміти один тільки зовнішній добробут тіла, а потрібно розуміти взагалі природній гармонійний розвиток організму і правильне учинення всіх його відправлень" - писав Добролюбов М.О.

Боткін С.П. здоров'я людини бачив як функцію пристосування й еволюції, функцію відтворення, продовження роду і гарантію здоров'я нащадка.

Великою подією в 1896 році явилося відкриття Лесгафтом П.Ф. Інституту людини, першого у світі інституту, що займався комплексними проблемами людини. Виходячи з анатомо-фізіологічних особливостей дітей, він розробив педагогічну систему їх фізичного виховання.

Захисники Запорізької Січ і також мали своєрідний підхід до питання здорового способу життя. Велика увага приділяється збереженню фізичного і морального здоров'я, козаки постають фізично сильними, загартованими, морально і духовно здатними захищати народ від ворогів.

Особливої мети пропагувати ЗСЖ письменники та поети того часу перед собою не ставили. Адже їх твори, які відображають дійсність, показують важливість даної проблеми.

Так, російський письменник Чехов А.П. стверджує, що “у людини усе повинно бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, й думки".

Про необхідність розвитку науки про людину казав Горький О.М. у 1931 році. Насамперед Горький О.М. мав на увазі проблему людини здорової, людини-творця, втілення ідеї бачив у створенні наукового заснування широкого профілю. Так, у 1932 році був створений Всесоюзній інститут експериментальної медицини".

Таким чином, в досліджений період спостерігається новий рівень ставлення до ЗСЖ. Окрема фізичного і психічного компонентів, з’являється соціальний. Поняття ЗСЖ людини формулюється, як цілісність, наприкінці нового часу.

Як складалася ситуація за післяреволюційні роки не можна простежити. У життя вторгалися гражданська війна, голод, сталінські репресії, Велика Вітчизняна війна.

У роки сталінщини й у період застою багато з досягнень післяреволюційних років були віддані забуттю.

Новий час завершується тим, що в понятті “здоровий спосіб життя" людини виявляються фізичний, психічний і соціальний компоненти.

Формуванню здорового способу життя людини на всіх етапах розвитку України приділялася значна увага. Однак з накопиченого в минулому у теперішній час не використовується і навіть втрачено. Так, Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоров’я, у 1920-1930 роках в Україні, стає науковою базою для вивчення проблеми формування здорового способу життя. В цей період стають популярними театралізовані санітарно-просвітницькі вистави для населення; друкуються журнали: “Здоров’я й освіта” (1921-1922), “Здорова зміна” (1931-1933), “Шлях до здоров’я” (1925-1941).

На жаль, цей позитивний досвід забуто незаслужено.

На початку ХХ сторіччя проблема вивчення здоров'я в умовах соціально-економічних перетворень, розвитку науки набула особливої значимості. Зросла соціальна цінність здоров'я людини. Так, наприклад, у Великій Радянській Енциклопедії дається таке визначення поняття “здоров'я": “Здоров'я - природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з навколишнім середовищем і відсутністю яких-небудь болісних змін".

Проблема здоров’я і подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля визначається як одна із важливіших проблем. В останні роки у науковому обігу виникло нове поняття – антропологічна катастрофа, сутність якої визначається тим, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями в ході своєї еволюції.

Щодо початку ХХ століття, як зазначають вчені, умови існування людства визначала природа, і саме до цих умов біологічно пристосувався організм людини протягом попереднього еволюційного періоду. В останній чверті ХХ століття, як свідчать наукові дослідження, людина почала істотно змінювати умови своєї життєдіяльності, до яких вона була пристосована в історико-біологічному розвитку. За даними медичної статистики, відмічається підвищення показників захворюваності і смертності людей. Негативні процеси набули вже планетарного розмаху. Саме цим пояснюється прагнення вчених до пошуку шляхів позитивного впливу на процес підготовки особистості до здорового способу життя.

2. Здоров'я до того переважує все інші блага життя, що справді здоровий жебрак щасливіше за хворого короля.

Ці слова сказані в минулому віці німецьким філософом Артуром Шопенгауером. На великий жаль поки не існує медицини здоров'я, а є медицина хвороб. Вона не може навчити людей бути здоровими. Тому наше здоров'я - це передусім наша турбота.

Кожний з нас індивідуальний і неповторний, в тому числі і здоров'я.

Всесвітня організація здоров’я дає чітке формулювання даного поняття: “Здоров’я – це не тільки відсутність хворобливих і фізичних дефектів, але стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту”

Проблема вивчення здоров'я в умовах соціально-економічних перетворень, розвитку науки набула особливої значимості на початку ХХ сторіччя. Соціальна цінність здоров'я людини зростає. Так, наприклад, у Великій Радянській Енциклопедії дається таке визначення поняття “здоров'я": “Здоров'я - природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з навколишнім середовищем і відсутністю яких-небудь болісних змін".

Є декілька визначень поняття “здоров’я”. У більшості випадків вони ґрунтуються на тому, що здоров’я є конкретним якісно специфічним станом організму людини, який забезпечується досягненням свого функціонального оптимуму. Цей оптимум характеризується відповідністю внутрішніх і зовнішніх умов (вік, стать, професія, спадковість, економічні та інші фактори).

У загальному контексті під здоров’ям розуміють здатність організму адаптуватися до оточуючого середовища, взаємодіяти з ним на основі біологічної, психічної і соціальної сутності людини.

Узагальнюючи визначення багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників, можна сказати, що під здоров’ям, у загальному плані, розуміють можливість організму людини адаптуватися до змін довкілля, що взаємодіє з ними вільно, на основі біологічної, психічної і соціальної сутності людини. При цьому важливим є саме її спосіб життя. Людина з малече повинна розуміти що, здоров’я – це цінність, яку треба берегти і про яку треба піклуватися. Вчені зв’язують здоров’я із волею життя. Так, А.М.Ізуткін, розглядаючи хворобу як стиснуте у своїй волі життя, дійшов до висновку, що здоров’я означає волю діяльності людини. На думку автора, хвороба є обмеженням волі. Здоров’я створює “передумови для вільного прояву біологічних і соціальних можливостей людини”, їх перетворення в дійсність. Вчений розглядає волю людини, як один з показників її досконалості, що, у свою чергу, виникає як гармонійна єдність у прояві тілесного і психічного здоров’я.

Здоров’я – це стан, що дозволяє людині “відправляти найбільшу кількість видоспеціфичних функцій при найбільш економічному режимі ”. У.А. Кагермазов, звертає увагу на те, що подекуди, прагнучи до стислості, дослідники визначають здоров’я як “відсутність хвороби”.

Так, А.Я. Іванюшкін розрізняє поняття “здоров’я” і “хвороба” з погляду перш за все їх ціннісного змісту. У зв’язку з цим він виокремлює три рівні опису цієї цінності: біологічний, соціальний і особистісний. Згідно його характеристик, біологічний рівень здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і, як наслідок, максимум адаптації людини у навколишньому; соціальний рівень здоров’я – це соціальна активність, діяльне ставлення людського індивіда до світу; особистісний, психологічний рівень здоров’я – відмічається не відсутність хвороби, а скоріше заперечення її, в розумінні подолання. Здоров’я – не тільки стан організму, але і стратегія життя людини.

Згідно з В.П.Петренко, В.Ф. Сержантовим, В.П.Казначеєвим здоров’я розглядається на рівні популяції. На їх погляд, здоров’я – “це процес соціально-історичного розвитку психосоціальної і біологічної життєздатності населення в ряді поколінь, підвищення працездатності і продуктивності суспільної праці, вдосконалювання психофізичних можливостей людини”.

Як пише Е. Голдсміт “здоров’я – такий стан організму, що дає можливість зберігати здоров’я”. У цьому феномені автор підкреслює відповідну роль свідомості людини. Сутність здоров’я автор бачить у довгостроковому зберіганні здатності людини до відновлення рівноваги свого організму після хімічних, фізичних, інфекційних, психологічних чи соціальних впливів.

Багато вчених здоров’я людини зв’язують з її психікою. За словами А.Ф. Поліса, людину можна вважати здоровою, якщо її “інтелектуальні і вольові якості дозволяють працювати і спілкуватися”, тобто не перешкоджають оптимальному виконанню соціальної ролі.

Як бачимо, вчені пов’язують феномен здоров’я насамперед з:

- гармонійним, урівноваженим станом усіх функціональних систем, що забезпечують нормальну, тобто повноцінну життєдіяльність людини;

- властивістю адаптації і свободи людини у пристосуванні її до довкілля;

- яскравістю прояву інтелектуальних і вольових якостей;

- відсутністю порушень у всіх (фізіологічних, психічних, соціальних) функціях людського організму, що забезпечують життя людини.

Найбільш традиційним і поширеним у житті є визначення здоров’я як можливості людей обходитись без медичної допомоги. Інколи здоров’я розглядається як динамічна рівновага організму і його функцій з довкіллям, як здатність організму пристосовуватися до мінливих умов існування в навколишньому середовищі, здатність підтримувати сталість внутрішнього середовища організму. Тобто, провідними ознаками здоров’я наголошується збереження живого начала в організмі.

Узагальнюючи результати аналізу сутнісних ознак здоров’я, що використовуються різними авторами, П.І. Калью підкреслює, що все їх розмаїття може бути представлено декількома концептуальними моделями розуміння сутності здоров’я. Це:

- медична модель здоров’я, яка базується на визначенні здоров’я, що містить лише медичні ознаки і характеристики здоров’я. Здоров’ям вважають відсутність хвороб і їх симптомів;

- біомедична модель здоров’я, згідно з якою здоров’я розглядається як відсутність у людини органічних порушень і суб’єктивних відчуттів нездоров’я. У цій моделі увага акцентується на природно-біологічній сутності людини, підкреслюється домінуюче значення біологічних закономірностей у життєдіяльності людини та в її здоров’ї;

- біосоціальна модель здоров’я, що базується на розумінні здоров’я в його біологічних і соціальних ознаках, які розглядаються в єдності. Однак соціальним ознакам, при цьому, надається пріоритетне значення;

- ціннісно-соціальна модель здоров’я, відповідно до якої здоров’я є цінністю для людини, необхідною передумовою для повноцінного життя, задоволення її матеріальних і духовних потреб, участі у праці і соціальному житті, в економічному, науковому, культурному й іншому видах діяльності.

В останні десятиліття вітчизняні та зарубіжні вчені дедалі частіше схиляються до того, що здоров’я є динамічним процесом. Так, В.П.Казначеєв пропонує розглядати здоров’я індивіда як динамічний процес збереження і розвитку його біологічних, фізіологічних і психічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя. Зважаючи на те, що здоров’я це є взаємодія біологічних, соціальних і психологічних чинників, переважна більшість учених (Апанасенко Г.Л., Венедиктов Д.Д., Ізуткін Д.А., Лалонд М., Лісицин Ю.П., Сущенко Л.П.) розглядають здоров’я, як цілісне, системне утворення, яке інтегрує в собі чотири складові: фізичну, психічну, соціальну і духовну.

Дослідники виділяють шість рівнів вирішення цієї проблеми, з урахуванням цілісної сутності феномену здоров’я, а саме:

- індивідуальний, пов’язаний зі здоров’ям окремої людини;

- груповий, спрямований на здоров’я певної групи людей;

- рівень організації, установи, діяльність якої повинна забезпечувати здоров’я своїх робітників, членів, учасників;

- рівень здоров’я громади;

- рівень країни;

- рівень усього світу.

Тобто, кожна людина несе певну частку особистої відповідальності за здоров’я всього людства, а все людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини.

Більшість учених визначає здоров’я як стан оптимальної життєдіяльності людини, що забезпечує повну реалізацію її сутнісних сил (Ізуткін О.М., Царегородцев Г.І.). Доцільність такого визначення стає зрозумілою, якщо врахувати, що здоров’я людини визначається саме способом її життя. Ю.П. Лісицин, характеризуючи зміст поняття “спосіб життя”, виділяє в ньому чотири категорії: економічну – “рівень життя”, соціологічну – “якість життя”, соціально-психологічну – “стиль життя” і соціально-економічну – “стрій життя”. Вчений підкреслює, що за умовами рівності перших двох категорій (економічна і соціологічна), здоров’я людини здебільшого залежить від стилю й устрою життя, які, у свою чергу, значною мірою обумовлені історичними традиціями, закріпленими у свідомості людей.

У здоров'ї можна виділити три основних рівні: духовний, психічний і фізичний. На духовному рівні: любов, творчість, віра в ідеал, усвідомлення себе в єдності з природою. На психічному - сила волі, емоції і бажання, уміння управляти своїм станом, розумова діяльність. На фізичному - дихання, живлення, режим дня, гігієна, фізичні навантаження, загартування.

Такий розподіл елементів вельми умовний. Кожний з них одночасно виявляється на всіх рівнях в різній мірі і не існує лише в одному. Так фізичний рівень - це тіло людини, оболонка духовного і психічного початків. всі три складові здоров'я існують у взаємозв'язку і безперервному рушенні.

Здоров'я знаходиться у взаємозв'язку з культурною, економічною, соціально-політичною, духовною сферами життя людини.

Здоров'я нерозривно пов'язане з поняттям про красу. Гармонія природних і соціальних якостей особистості, єдність фізичних і психічних процесів, їхня досконалість - усе це є красою. Таким чином, здоровий спосіб життя, можна сказати, спрямований на гуманізацію й активізацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особистості.

3. Для повного розкриття змісту поняття “здоровий спосіб життя" варто звернутися до проблеми трактування способу життя в загальному його розумінні.

Спосіб життя - це історично визначений спосіб самореалізації людини в матеріальній і духовній сферах її життєдіяльності.

Поняття “здоровий спосіб життя" є метою повного виконання людиною різноманітних функцій, обумовлює активність по оздоровленню умов життєдіяльності - праці, побуту, відпочинку.

Спосіб життя розкриває спрямованість життєдіяльності людини, визначається сукупністю природно-географічних умов, а також способом виробництва.

Поняття “здоровий спосіб життя" не передбачає тільки виконання гігієнічних норм і правил або викорінювання шкідливих навичок, дотримання режиму і санітарне просвітництво. Здоровий спосіб життя - це діяльність, спрямована на зберігання, поліпшення і зміцнення здоров'я людей як умови здійснення і розвитку аспектів способу життя.

Також здоровий спосіб життя грає велику роль у розвитку духовної культури людини. Тільки ведучи здоровий спосіб життя людина може цілком реалізувати такі сторони духовного життя як оптимізм, бадьорість духу, вольові якості. Дотримуючи здорові форми життєдіяльності людина може вільно переносити труднощі, стресові ситуації, формувати сприятливий психологічний клімат у колективі.

Матеріальні, соціальні, політичні, культурні і духовні умови визначають спосіб життя людини.

У працях відомих дослідників Ізуткіна А.М., Царегородцева м. І., Петленко В.П. розглядається концепція здорового способу життя людини.

Зміст поняття “здоровий спосіб життя" розкривають Ізуткін Д.А. і Степанов А.Д.: “ Здоровий спосіб життя" - це типові та суттєві для даної суспільно-економічної формації форми життєдіяльності людей, які сприяють повноцінному виконанню ними соціальних функцій і досягненню активного довголіття".

Ізуткин А.М. і Царегородцев Г.И. так подають структуру способу життя:

- перетворювальна діяльність, спрямована на зміну природи, товариства і самої людини;

- способи задоволення матеріальних і духовних потреб;

- форми участі людей у суспільно-політичній діяльності й у керуванні товариством;

- пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і ціннісно –орієнтованого знання;

- комунікативна діяльність. спілкування, між людьми в товаристві і його підсистемах (народ, сім'я, клас і ін.);

- медико-педагогічна діяльність, спрямована на фізичний і духовний розвиток людини.

Поняття “здоровий спосіб життя" так розкриває Водоп'янов В.I.:

“ здоровий спосіб життя людини являє собою особливу суспільну цінність, що слугує основою активності особистості як міри діяльності, сутнісної соціальної якості, яка виявляє високий ступінь “вкладеності" індивіда в суспільні відношення".

Лісіцин Ю.П. пише: “ Спосіб життя - визначений, історично обумовлений тип, вигляд життєдіяльності або визначений спосіб діяльності в матеріальній і духовній сферах життєдіяльності людей, але не взагалі діяльності, активності, а сукупності істотних рис діяльності людей. Оскільки діяльність, активність людей виявляється в самих різноманітних і численних сферах - трудовій, соціальній, політичній, духовній, моральній, а також у біологічних потребах і т.д., то спосіб життя, тобто істотні риси цієї діяльності, важко укласти в якісь рамки, згрупувати, класифікувати".

Західні наукові працівники Бергер П., Гелен А., Ріттер І. та інші також визначають важливим питання здорового способу життя. Так, соціолог Гарвардського університету США, вважає, що тільки лібералізм дасть концепції здорового способу життя людини оптимально-методологічну основу".

У науковій літературі виділяють об'єктивні і суб'єктивні чинники здорового способу життя. Об'єктивний чинник, що визначає можливості для здорового способу життя, є стан здоров'я.

Спробуємо вивести концепцію здорового способу життя. Концепція здорового способу життя пов'язана з галузями таких наук як: медицина, біологія, філософія, психологія, педагогіка.

Від чого залежить можливість вести здоровий спосіб життя:

1. від статі, віку і стану здоров'я;

2. середовища;

3. раціонального харчування;

4. режиму життя (ритмічність у праці і відпочинку);

5. наявності корисних звичок (дотримання особистої гігієни);

6. уміння боротися з шкідливими звичками (паління, пияцтво і т.п)

7. достатньої тривалості сну;

8. позитивної психоемоційної обстановки в сім'ї і колективі;

9. регулярних занять фізичними вправами і загартовуванням організму;

10. дотримання режиму дня з урахуванням індивідуальних особливостей.

Все це обумовлено об'єктивно існуючими соціально-економічними умовами, побутовим середовищем і мотиваціонно - ціннісній орієнтацією самої людини.

На підставі урахування об'єктивних і суб'єктивних чинників, індивідуальних особливостей, екологічних умов, національних і побутових традицій можливий розгляд особистості, що розвивається у визначених умовах.

Спосіб життя розкриває спрямованість життєдіяльності людини. Поняття “спосіб життя" показує спосіб діяльності окремої людини або групи людей у даних об'єктивних умовах.

Поняття “спосіб життя” дає можливість охарактеризувати соціальне життя товариства на рівні окремих його представників. Поняття “суб'єкт способу життя" у свою чергу співвідноситься з поняттям “особистість" і вивчення способу життя індивідів подає інформацію про систему відношень у товаристві, дає можливість аналізувати форми життєвої активності людей.

Ведення здорового способу життя грає величезну роль у процесі формування особистості. Яскраво виражені психологічні спрямованості особистості є важливими передумовами формування її соціальних особливостей.

Основою до розуміння сутності здорового способу життя є уявлення про єдність організму і його зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Рослинний і тваринний світ, географічні і кліматичні умови життя впливають на формування здорового способу життя людини. У основі такої життєдіяльності людського організму лежить комплексна біологічна і соціальна природа здоров'я.

На організм людини впливає навколишнє середовище та праця. Станом життєдіяльності індивіда є здоров'я і хвороба. Трудова ж активність спрямована на задоволення життєвих потреб, змінюючи навколишній світ і удосконалюючи самого себе. Це є необхідною умовою для розуміння сутності здорового способу життя.

Придбанню і зміцненню в процесі праці позитивних психофізичних якостей сприяє здоровий спосіб життя. “ Для людини, що формується, праця є насамперед варіантом рухової активності, що обумовили подальшу структурно-функціональну диференціацію його нервової системи, що викликала ланцюг корелятивних змін у діяльності серцево-судинної, дихальної і нервової систем і морфології опорно-рухового апарата, збільшенні маси мозку" - писала Медведєва М.П. Звідси випливає висновок, що в процесі соціальної активності особистості змінюється її внутрішній і зовнішній світ.

Вплив зміненого середовища на людину з одного боку запобігає від негативного впливу несприятливих чинників, у той же час негативно на здоров'я людей впливає напружена соціальна обстановка, промислові забруднення природи і т.д.

Здоров'я і хвороба є станами життєдіяльності організму, тому необхідно враховувати біологічну обумовленість способу життя індивіда. Здоровий спосіб життя являє собою цілісний спосіб життєдіяльності людей, що спрямований на розвиток єдності його фізіологічних, психічних і соціальних функцій.

Розкриваючи сутність поняття “здоровий спосіб життя" визначим його як, спосіб поводження людини, спосіб життя, спрямований на зберігання, зміцнення і розвиток його фізичного і морального здоров'я, створення добробуту навколишніх людей, досягнення активного довголіття і гармонію з природою.

Дата добавления: 2014-01-05