Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Язичництво давньої Русі

Язичництво – прадавня політеїстична релігія східних слов’ян; кожне з племен визнавало одного з язичницьких божків своїм. У 980 р. князь Володимир Великий здійснив невдалу спробу релігійної язич-ницької реформи, згідно з якою в Києві було створено пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном, богом полян. Крім нього до пантеону входили Сварог, (вважається Прабогом, батьком пантеону до реформи 980 року), який вважається богом небесного світила і небесного вогню; Даждьбог, що вважається сонячним богом, який дає буття, достаток (впливав на урожай жита і пшениці); Хорс, що за своїм функціями був ідентичним полянському Даждьбогові, який на думку деяких дослідників, зокрема Г. Лазко, найімовірніше вшановували південні східнослов’янські племена (проте дослідник „Слова о полку Ігоревім” Є. Анничков вказував, що Хорс символізував швидше Місяць, а не Сонце), Стрибог – якого вшановували не менше ніж Перуна і який вважається родоначальником усіх вітрів; Велес – один з найстаріших божеств, що вважається богом достатку охоронцем домашніх тварин, покровителем купецтва тощо; Макоша (Мокош), яка була пов’язана з жіночими ремеслами: прядінням, ткацтвом, вишиванням тощо, а також покровителькою вагітних жінок, пологів і захисницею породіть; Купайло – бог літнього сонця, символ родючості; Ярило – сонячне божество, що діяло лише на весні, уособлювало любов, пристрасть, весняний розквіт всього живого, й загалом – чоловічий символ запліднюючої сили; Троян (на Поділлі – Триглав), який також ототожнюється з Сонцем (єдність Даждьбога, Ярила, і Купайла); Сімаргл – якого дослідники схильні вважати охоронцем земних плодів, урожаю і в цілому землеробства.

Особливою шаною користувався Род і Рожанці... Перший вважається творцем Всесвіту, Богом над Богами, що живе на небі, їздить на хмарах і приймає рішення про народження всього живого. Рожаниці виконували волю Рода і пов’язувалися з народженням і мали таємний зв’язок із зірками. Предки українців вірили, що кожна нова зірка, що спалахувала на небосхилі є душею новонародженої дитини. Із смертю людини – його зірка – гаснула.

В уявленнях язичників світ був заселений крім богів, також і духами (добрими і злими), що впливали на матеріальне життя людей, на них теж необхідно було зважати, приносити жертви, щоб задобрити, або – вміти себе від них захистити, оберегти. Серед персонажів демонології найбільш відомими були чорт (антропоморфна істота, вкрита шерстю, з рогами і копитами), домовик (невидима істота, що живе в оселі під піччю чи під порогом); лісовик – дух лісу, пастух диких лісових тварин, антропоморфна істота, яка не мала тіні; водяник – образ водяного царя, який міг карати людей за втручання у його володіння; мавки і русалки – що уявлялися, як духи дівчат, які померли ображеними (перші жили у лісах, інші – у водоймищах); також перелесник, упирі, палісун, болотяник, очеретяник, чугайстер тощо – персонажі, з якими постійно „мали справу” наші предки.

Уявлення про душу (анімізм), пов’язаний із цим культ предків сприяли, а також існування повір’я, що життя не закінчується смертю й можливістю покійника з’являтися до живих родичів сприяло формуванню і еволюції поховального обряду: поховання у скорченому стані (у вигляді ембріона, як своєрідна підготовка до наступного народження); кремація, спалення тіла небіжчика.

У могили клали знаряддя праці, прикраси, ужиткові речі, що пов’язано із уявленнями, що покійний після смерті продовжує життя. Розробка і виконання релігійних обрядів були покладені на язичницьких жерців – волхвам, чаклунам, які не рідко належали до близького оточення князів і відігравали важливу роль у державних справах. Саме вони створювали тексти молитов і співу, зверталися до богів та заклинали ворожі людині сили.

З утвердженням християнства як державної релігії завдяки князю Володимиру Великому у 988 р. язичництво поступово вимирає. Його форми ще якийсь час зберігалися у так званому двовір’ї – поєднанні християнства з елементами язичництва. В українській християнській культурі до сьогодні збереглися елементи традиційної язичницької культури.

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. Ці неопоганські культи відносяться до так званих "Новітніх релігійних рухів" (НРР), але мають етнічну – язичницьку основу і своєю духовною метою ставлять повернення українського етносу до власних духовних етнічних коренів – гармонії з природою і рідною землею.

1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію – Рідна Віра; в його розумінні Бог – багатовимірна сутність, яка постає у вигляді багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987 р. опублікували виконані ним дослідження з язичництва – працю “Віра Предків Наших”. Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і незареєстрованих громад, які виникли на основі “Рідної Віри”. Одна з київських громад язичників має назву “Православ’я”, яку пояснює як “Божественний закон” (Прав), і рідновірська богослужба (славлення). Рідновірівці мають власне вчення “Воловик”, молитовник “Правослов” і обрядовий календар “Коло Свароже”.

Інший неопоганський культ – Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра), яку заснував Лев Силенко після другої світової війни в українській діаспорі. Себе він проголосив учителем і пророком, утіленням вічного ДухуОріяни-Скитії-Русі-України. РУНВіра – політеїзм, реформований у монотеїзм, як так зване українське національне розуміння бога під іменем Дажбога (назва одного з племінних божків у східних слов’ян, покровителя родючості). Л.Силенко вважає християнство чужою і ворожою для українців релігією, яка виплекала в українській нації рабський менталітет; періоди поневолення України іншими державами він пояснює “зрадою Дажбогу”. Символом культу є тризуб як національний герб. Основні положення РУНВіри викладено у праці Л. Силенка “Мага-віра”. Центр РУНВіри – собор святої матері України, розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк, США). В Україні діє понад тридцять громад цієї віри, загальну координацію над якими здійснює священнослужитель київської громади “Дажбог” Б. Ост-ровський. У м. Запоріжжі, де є один із найбільших осередків РУНВіри, виходить журнал “Світло Оріони”.

У 1994 р. на Вінничині виникає ще одна течія українського язичництва – Собор Рідної Віри; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та інші багато зробили для розбудови основ рідної віри, але не змогли її повністю осягнути і відродити. Собор узяв собі за мету поєднати воєдино їхнє вчення. Вірні СРВ визнають Поділля особ-ливою територією, оскільки саме тут збереглось найбільше пам’ятків язичницької культури і тут аж до початку ХVІІ ст. збереглися язич-ницькі громади. Серед всіх неоязичницьких культів, Собор Рідної Віри вирізнялися толерантністю до інших течій рідновірства.

Різні форми неоязичництва, від монотеїзму до політеїзму, популярні в незначних колах насамперед інтелігенції: перейнята від кінця 80-х років ХХ ст. ідеями національного відродження, вона вважає відновлення прадавніх язичницьких вірувань необхідною його умовою. Через те неоязичництво здобуло певну підтримку, зокрема, серед деяких лідерів ідеї національної православної церкви.

Етнічні (локальні, регіональні або національні) релігії – невичерпне багатство людської культури. І стародавні етнорелігії, що вже зникли, і ті, що існують на сьогодні, збагатили не тільки загальнолюдську культуру, але й вплинули на розвиток сучасних світових релігійних систем і стали основою розвитку новітніх релігійних рухів.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Стародавні етнічні релігії | Пізні етнічні релігії: Зороастризм і Даосизм
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1856; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.