Характерні особливості архітектури XIV ст

Іван Федоров — першодрукар України.

Іван Федоров (1510—1583) — засновник книгодрукування в Росії та Україні. За окремими даними, навчався у Краківському університеті, де одержав ступінь бакалавра.

Свою діяльність розпочав разом з П. Мстиславцем у 1563 p. у Москві, де видрукував першу датовану російську книгу "Апостол". У ній він виступив не лише як друкар, а й як редактор. Окрім "Апостола" у Москві вийшло два видання "Часовника".

Але в 1566 p. І. Федоров разом з П. Мстиславцем залишив Москву і переїхав в Україну. За однією версією, це було зумовлено гонінням ортодоксальної верхівки церкви, за іншою — культурна місія. Свою діяльність в Україні він почав в Заблудові у маєтку гетьмана князівства Литовського Г. Ходкевича, де друкує "Учительнеє Євангеліє". Після від'їзду П. Мстиславця до Вільно І. Федоров уже один випустив "Псалтир" з "Часословом". Із Заблудова він переїхав до Львова, де в 1573 p. заснував першу в Україні друкарню, а вже в 1574 p. виходить "Апостол".

1574 рік знаменний тим, що цього року вийшла "Азбука" — перша українська граматика. На сьогодні відомий один повний примірник у Гарвардському університеті США. Видання цього підручника демонструє І. Федорова як просвітителя українського народу.

Четверта його друкарня почала діяти в 1578 p. в Острозі, у маєтку князя К. Острозького, де було ще раз перевидано абетку. Вона призначалася для навчання дітей у школі, заснованій у місті. Тут же, в Острозі, І. Федоров випустив першу повну слов'янську Біблію кириличного шрифту, так звану Острозьку Біблію. Нині відомо близько 250 її примірників. Це одна з найвизначніших пам'яток історії та культури слов'янського народу.

Свій життєвий шлях І. Федоров закінчив у Львові в 1583 p. Український і російський народи віддають належне своєму першодрукареві, а всі книговидавці та книгознавці в 1959 p. започаткували й регулярно проводять щорічні наукові сесії, присвячені актуальним проблемам історії книги та книжкової справи — "Федоровські читання". Вийшла велика кількість наукових праць, присвячених життю і діяльності "друкаря книг пред тем невиданных".

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників зумовили своєрідний архітектурний тип — будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.

Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю у Чернівецькій області: 30—40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12—13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5-6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 9 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям. Хотинська фортеця тривалий час переходила у володіння від Польщі до Туреччини. У 1806 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна, на початку якої царська армія здобула Хотинську фортецю й утримувала її до підписання Бухарестського миру 1812 р. За його умовами вся територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Російської імперії, отримавши назву Бессарабія.

Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми. Стіни твердині над Дністром можна побачити у багатьох кінострічках: «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Чорна стріла», «Стріли Робін Гуда», «Тарас Бульба» та ін.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра. Архикатедра́льний собо́р Свято́го Ю́ра у Львові — греко-католицький собор Галицької митрополії, до 1817 при монастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744—1762). Вважається головною святинею українських греко-католиків.

Розташований на Святоюріївській горі Багатовікову архітектурну історію Святоюрського монастиря умовно можна поділити на два великі періоди відповідно до історії його головної споруди. Перший період, що тривав майже пів тисячоліття — від початків чернечої оселі приблизно до середини XVIII ст., — завершився руйнацією старого храму. Другий період розпочався з будівництва нового собору, яке згодом стало новою точкою відліку в цілеспрямованому формуванні майбутнього ансамблю. Завершився він у XIX ст., коли з'явилася остання з існуючих нині будівель.

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам'яного будівництва XII—XIII ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев'яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти.

Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

Дата добавления: 2014-01-05