Польовий підхід

Французький соціолог і філософ П’єр Бурдьє (1930-2002) висунув концепцію, в якій по суті справи заперечується чільна роль якоїсь структури, що внутрішньо організує політику («Соціологія політики», 1993). На його думку,

«макрополітичне поле»,

що представляє собою різновид «соціального поля»,

складається з безлічі практик окремих суб'єктів (агентів),

що володіють тими чи іншими:

Ø «капіталами» (ресурсами),

Ø «позиціями» (місцем у політичному просторі),

Ø пізнавальними і мотиваційними підставами дій.

Таким чином, макрополітичний пор ядок складається в результаті складної динамічної взаємодії цих практик, які постійно змінюють «капітали», «позиції» і інші параметри.

Політичне поле, за уявленням П.Бурдьє, це місце, де в конкурентній боротьбі між представниками різних політичних сил народжується політична продукція:

· проблеми,

· програми,

· події,

· коментарі,

· концепції,

· теорії.

Агентами політичного поля виступають:

- професійні політики,

- журналісти,

- політичні коментатори

- теоретики,

які є виробниками

політичної продукції.

Рядові громадяни, які не мають:

- необхідного вільного часу і

- культурного капіталу,

залишаються споживачами політичного поля.

Простір політичного поля складає дві осі координат:

1. економічний і культурний капітал;

2. обсяг капіталу.

Становище особистості або соціальної групи в політичному просторі залежить від накопичених ресурсів, в першу чергу:

· освітніх

· фінансових.

Таке положення, яке включає соціальні, біологічні властивості особистості або соціальної групи, її соціальний статус, економічний стан, освіту та доступ до інформації, П.Бурдьє називає габітусом.

За допомогою цього поняття Бурдьє здійснює диференціацію політичного поля: сукупність габітусів всіх соціальних груп суспільства і утворюють політичний простір.

Крім того, макрополітика бачиться Бурдьє, як соціальний ринок, де є попит і пропозиція (це нагадує концепцію соціального обміну П.Блау) на політичні товари (н-д, програми партій), а також процес їх виробництва.

Отже, за П.Бурдьє, макрополітика, постає зовсім не кристалічною решіткою

інститутів, а текучим, динамічним полем,

що постійно конструюється і реконструюється,

за допомогою соціальних практик агентів, які:

- виробляють капітали

- вибудовують позиції,

але при цьому є супідрядними з позиціями і капіталами інших політичних агентів.

Інші автори-прихильники польового підходу розглядають одночасно декілька полів:

· соціальне,

· електоральне,

· політичне,

· парламентське поля.

Польовий підхід розширює політичний простір, включаючи туди фактично всіх виборців.

Сильний бік - багаторівнева диференціація громадян:

- по кількох полях і

- по декількох змінних.

Слабкий бік - відсутність уявлень про процеси політичного управління, які добре проглядаються у всіх схемах політичних систем.

Дата добавления: 2014-01-05