Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Вік кримінальної відповідальності та злочини, за які встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх

Неповнолітні за кримінальним законом отримують особли­вий правовий статус. По-перше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину випов­нилося шістнадцять років. По-друге, у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочини, а лише ті, які вчинили найнебезпечніші злочини:

1) проти життя і здоров’я особи - умисне вбивство (статті 115- 117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122);

2) проти статевої свободи й статевої недоторканості особи — зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої при­страсті неприродним способом (ст. 153);

3) проти основ національної безпеки, зокрема, посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112), диверсію (ст. 113);

4) проти волі, честі й гідності особи. Наприклад захоплення заручників (ст. 147);

5) проти власності — крадіжку (ст. 185), пограбування (ст. 186), розбій (ст. 187), вимагання (ст. 189), умисне знищення або по­шкодження майна (ч. 2 ст. 194);

6) проти громадської безпеки — бандитизм (ст. 257), терори­стичний акт (ст. 258);

7) дії, передбачені частинами 1 і 3 ст. 262 з викрадення, при­власнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим ста­новищем у складі організованої групи чи вимагання цих пред­метів поєднане з насильством, небезпечним для життя;

8) проти безпеки руху та експлуатації транспорту — пошкод­ження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і 3 ст. 289);

9) проти громадського порядку й моральності — хуліган­ство (ст. 296);

10) злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів — викрадення, привласнен­ня, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зло­вживання службовим становищем;

11) злочини проти авторитету органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян — пося­гання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону або військо­вослужбовця (ст. 348), погрозу або насильство щодо працівни­ка правоохоронного органу, пов'язані із заподіянням йому або близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 ст. 345), погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча, що призвело до спричинення йому тяжких тілесних ушкод­жень (ч. 3 ст. 346), небезпечні дії (підпал, вибух тощо), що спря­мовані на знищення або пошкодження майна працівника пра­воохоронного органу (ч. 2 ст. 347), захоплення представника вла­ди або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349), умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, тяжкого тілесного ушкоджен­ня службовій особі або громадянинові, який виконує громадсь­кий обв'язок, або їхнім близьким (частини 2 і 3 ст. 350), умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов'язок шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст. 252);

12) злочини проти правосуддя, зокрема посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, по­в'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової до­помоги (статті 379, 400), погроза або насильство щодо судді, на­родного засідателя чи присяжного, захисника чи представника особи (частини 2 і 3 ст. 377, частини 2 і 3 ст. 398), умисне знищення шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом майна судді, народного засідателя чи присяжного, захисника чи представника особи (ч. 2 ст. 378, частини 2 та 3 ст. 399);

13) злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного пра­вопорядку — посягання на життя представника іноземної дер­жави (ст. 443).

Санкції за їх вчинення є досить диференційованими, зокре­ма серед злочинів, що належать до середньої тяжкості, санкції складають від 2 до 5 років, серед тяжких злочинів вони є досить великими і коливаються у межах від 5 до 10 років, особливо тяж­ких злочинів — від 10 років позбавлення волі.

Вчинення злочину в неповнолітньому віці є обставиною, що пом'якшує покарання. Ця норма кримінального права свідчить про намір законо­давця пом'якшити відповідальність неповнолітніх порівняно з дорослими правопорушниками. До неповнолітніх, які вчинили злочин поряд із загальними підставами кримінальної відпові­дальності, передбачено певні особливості кримінальної відпові­дальності та покарання. Усі ці особливості вміщені в окремому розділі Кримінального кодексу України і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідаль­ності (ст. 97, ч. 2 ст. 106);

2) видів і призначення покарання (статті 98—103);

3) звільнення від покарання та його відбування (статті 104—107);

4) погашення і зняття судимості (ст. 108).

У КК України передбачено два види звільнення непов­нолітніх від кримінальної відповідальності:

1) звільнення від кримінальної відповідальності із застосу­ванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97);

2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).

До примусових заходів виховного характеру належать:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу. за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування за­подіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідаль­ності у зв 'язку із закінченням строку давності. Стаття 106 КК України передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до такої відповідальності. Загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кри­мінальної відповідальності передбачені в ст. 49 (закінчення пе­редбачених законом строків після вчинення злочинів і до на­брання вироком законної сили, невчинення під час цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства або суду).

Застосовуючи давність, суд повинен врахувати всі особли­вості щодо неповнолітніх. У КК України (ч. 2 ст. 106) передба­чено такі строки давності:

1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

У Кримінальному кодексі України наведено вичерпний перелік тих покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього, а саме:

1) штраф (ст. 99) — встановлюється в межах до 500 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян і застосовується тільки до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення;

2) громадські роботи (ч. 1 ст. 100) — на строк від 11 до 20 годин, полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи основної роботи час тривалістю не більше двох годин на день;

3) виправні роботи (ч. 2 ст. 100) — на строк від двох місяців до одного року з відрахуванням у дохід держави в межах від п'яти до десяти відсотків заробітку;

4) арешт (ст. 101) — тримання в умовах ізоляції на строк від 15 до 45 діб;

5) позбавлення волі на певний строк (ст. 102) — призначаєть­ся на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин — на строк до 15 років. При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин не­великої тяжкості.

Залежно від тяжкості злочину, за який засуджено неповно­літнього, позбавлення волі може бути призначене (ч. 3 ст. 102):

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чоти­рьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбав­ленням життя людини, — на строк до 15 років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально для них пристосованих.

Особливим є порядок призначення покарання неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, повинен врахо­вувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Судова практика йде частіше шляхом застосування до непов­нолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном (ст. 69 КК).

Дата добавления: 2014-01-05