Протокласові суспільства Середземномор’я та формування античної цивілізації

Поліцентрична структура давньої цивілізаційної макросистеми Передньої Азії Середземноморського регіону та Західної Європи

Особливості становлення експлуататорських суспільств в середній смузі Європи за пізньоантичного часу.

Провідні типи соціально-економічних відносин античного суспільства.

Антична цивілізація та її стосунки з цивілізаційними світами Заходу та Сходу.

Протокласові суспільства Середземномор’я та формування античної цивілізації.

Народження та основні риси античної цивілізації.

Унікальність античної цивілізації, точніше її грецької складової, полягає в тому, що в регіоні Егеїди та Балкан процес утворення цивілізації повторювався тричі (Детальніше вточнити: мінойська, мікенська, тобто ахейська цив. та дорійська) і тому античну цивілізацію умовно можна назвати «вторинною». На цей нюанс слід звернути особливу увагу, тому, що в цьому випадку існує принципова відміна між процесом первинного процесу класоутворення, який відбувається на базі пізньопервісних структур, та повторного. Первісний процес відбувається у відповідності із загальною моделлю становлення ранніх цивілізацій. Він передбачає жорстку соціально-економічну залежність маси общинників від діяльності всього колективу родо-племінної аристократії, яка виконує редистрибутивні функції. Процес майнової диференціації тут розпочинається, що називається від «нульового циклу» первісного майнового нівелювання. Надалі відбувається виокремлення родо-племінної аристократії від загальної маси общинників, яка очолює подальший процес ре дистрибуції.

За вторинного утворення цивілізації вихідною умовою стає господарська автономія самостійних окремих домогосподарств. Якщо за першого варіанту виокремлення парцелярних господарств відбувалося внаслідок розвитку ранньокласових суспільств, то за другого варіанту вихідною умовою є господарська автономія окремих роди н. Це стає визначальним чинником, який впливає на характер становлення нових соціальних організмів

Це можна буде побачити на прикладі ранньосередньовічної Європи. Саме тут, за доби залізного віку зявилася можливість розпаду общини як виробничої цілості на череду автономних господарств. Але, разом із тим всюди, де сільське господарство було пов’язане з регулярною організацією колективних робіт, окрема родина не могла стати самостійною виробничою ланкою.

Тому у випадку загибелі ранньокласового соціального організму, коли на його основі виникає інший, він в межах державної організації виробництва повторює в загальних рисах попередню структуру.

Відхід від попередньої схеми був можливий за умов наявності обробки заліза. Тут об’єктивні умови припускали можливість ведення господарства окремими родинами. Це стосувалося, в першу чергу, районів середземноморського клімату та помірної кліматичної зони Європи. Тут переважаюча роль центральної влади визначалася традиціями суспільної виробничої діяльності, зацікавленістю панівних верств у збереженні контролю над суспільним надлишковим продуктом через монополію на його ре дистрибуцію.

Внутрішня суперечливість протокласових суспільств Греції гомерівського періоду полягає в тому, що, володіючи достатньо розвиненими продуктивними силами, які відповідали рівню до індустріальної цивілізації, вони, за характером виробничих відносин перебувають на докласовому рівні. І в межах окремого домогосподарства за рахунок технологічного стрибка ранньозалізного віку забезпечується виробництво певного обсягу надлишкового продукту. Але при цьому, механізми концентрації цього надлишкового продукту в руках не багатьох осіб, встановлені способи його відчуження від маси виробників, ще не відпрацьовані. Тобто, старі методи ре дистрибуції вже обвалилися, а нових іще не склалося.

Слід згадати, що протокласове суспільство може бути представлено двома типами громади. Їх Маркс К. свого часу назвав умовно «античною» та «германською». Перша є характерною для Егеїди та деяких інших областей Середземномор’я І тис. до н.е. В подальшому вона періодично відроджувалася в суспільній організації колоній, що виникали. Друга склалася дещо пізніше – після загибелі ранньополітичних соціальних організмів середньої смуги Європи часів ранньозалізного віку.

Слід врахувати, що завдяки потужному впливу більш розвинених сусідів пізньо первісні суспільства в межах тих самих екологічних умов могли дещо «відхилятися» в своєму історичному розвитку від звичайного шляху до цивілізації. А саме, своєрідність такого напряму полягало в тому, що по мірі зростання продуктивності праці за рахунок впровадження нових знарядь, виокремлення певних домогосподарств починало випереджати зміцнення та переростання в ранньодержавні структури общинних органів влади та управління. (!)

Такий «деформований» розвиток був притаманний для Італії ранньоантичного та Німеччині пізньоантичного часу а також, наприклад території Лісостепової України першої половини І тис. (часи зарубинецької та черняхівської культури).

Отже, ми бачимо, що соціокультурне підґрунтя цивілізаційного розвитку Європи, починаючи з Егеїди ранньозалізного віку, суттєво відрізнялися від того, що ми бачимо на Сході. Принципово важливим слід визнати також появу за умов краху мікенської суспільної системи нового типу людини, яка покладається, в першу чергу, не на традиційні суспільні структури, а на власний досвід, знання та здібності. Цей тип представлено в образі Одіссея, який символічно з’являється на зорі Античної цивілізації.

Дата добавления: 2014-01-05