Спеціальна профілактика різних форм містики

Конфесійна різноплановість концептуальних уявлень понять та ідей релігійного світогляду.

Місце і особливості світорозуміння, світовідчуття в релігійному світогляді.

Шляхи і методи набуття релігійного світогляду та загальна профілактична робота.

Консерватизм, традиційність, доступність та масовість релігійного світогляду.

План

Особливості релігійного світогляду та рівні профілактичної роботи

Поліцентрична структура давньої цивілізаційної макросистеми Передньої Азії Середземноморського регіону та Західної Європи

В Південній та Східній Азії ми спостерігаємо ситуацію, коли в певному регіоні складалася певна базова цивілізація, потім до її досягнень поступово починали залучатися сусідні, більш відсталі народи. Так складалися макроцивілізаційні системи Індії та Південної Азії та одночасно Китаю та Східної Азії. Ці системи вступили у взаємодію одна з одною на стадії зрілості та навіть початку застигання.

Схожу ситуацію ми бачимо в регіоні Близького Сходу. Тут паралельно формувалися дві найдавніші цивілізації: Давній Єгипет та Месопотамія (Шумеро-Акадська цивілізація, що потім трансформувалася в Ассиро-Вавилонську) Тут ми фіксуємо два центри випереджуючого розвитку. Народи навколишніх областей потрапляють в силове поле однієї з цих двох цивілізацій: еламіти, хур рити, урарти – Месопотамської, нубійці, лівійці – єгипетської. Інші народи потрапляють в зону перехресного впливу: ханаанеї, фінікійці, давні євреї. А хетти спершу орієнтувалися на Месопотамію, а потім на Єгипет.

Тому можна сказати, що в межах цивілізаційного регіону Середземного моря – Передньої Азії при збереженні його поліцентричної природи, спостерігається зміщення центрів лідерства та впливу (спершу Єгипет та Месопотамія, потім Греція та Рим з одного боку та одночасно Іран – з другого.) Разом із тим відбувається якісна трансформація цивілізаційних основ, внаслідок чого відбувається згасання одних цивілізацій (Давнього Єгипту Месопотамії, Античної тощо) та становлення інших (Мусульманської, Східнохристиянської, Західнохристиянської)

1. Історично першим типом світогляду був міфологічний світогляд, який являє собою синкретичний вид, при якому подання та світоустрій розрізнені і не систематизовані. Саме в міфі, крім уявлень людини про природні явища, про себе самого, містилися і перші релігійні уявлення. Тому, в деяких джерелах міфологічний і релігійний світогляд розглядаються як одне — релігійно-міфологічне. Однак, специфіка релігійного світогляду така, що доцільним є розділити ці поняття, тому що міфологічні і релігійні форми світогляду мають суттєві відмінності.

Релігійний світогляд – сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми та діяльності.

За своєю природою релігійний світогляд є антропоморфічним та теїстичним, тобто Бог сприймається як першооснова і сутність світу, як істота, що має людську подобу та людські властивості. Поряд з цим, людина розглядається як істота, що створена за образом та подобою Бога, а також визнається "вінцем творіння". Основою релігії та релігійного світогляду є ідея креаціонізму — створення Богом світу з нічого.
На відміну від міфологічного, релігійний світогляд виходить із принципу монізму, а не плюралізму. Першоосновою і першопричиною світу, як правило, визнається першопочаток, який створює природу й людину, встановлює характер взаємовідносин між ними, а також між природою та людиною, з одного боку, і Богом — з іншого.

Основні риси релігійного світогляду, що відрізняють його від міфологічного, зводяться до того, що:

- релігійний світогляд передбачає розгляд світобудови в його розділеному стані на світ природний і надприродний;

- релігія, як форма світогляду, в якості основної світоглядної конструкції припускає відношення віри, а не знання;

- релігійний світогляд припускає можливість встановлення контакту між двома світами, природним і надприродним за допомогою специфічної культової системи і обрядовості. Міф тільки тоді стає релігією, коли він міцно входить в культову систему, а, отже, всі міфологічні ідеї, поступово включаючись в культ, перетворюються у віровчення (догматику).

Функції релігійного світогляду:

1. Вписати людину у світ.

2. Надання життєвих орієнтирів.

3. Окреслити дійсність у людських уявленнях.

На цьому рівні вже і відбувається становлення релігійних норм, які, в свою чергу, починають виступати в якості регуляторів і регламентаторами суспільного життя і навіть свідомості.

Релігійний світогляд набуває значимі соціальні функції, основна з яких — надати допомогу індивіду у подоланні їм життєвих негараздів і піднестися до чогось високого, вічного. У цьому полягає і практичне значення релігійного світогляду, вплив якого досить відчутно проявилося не тільки на свідомості окремо взятої людини, але і зробило величезний вплив на хід світової історії.

Релігійний світогляд описує навколишній світ виходячи з уже зазначеного її поділу на два світи — природний і надприродний. Згідно релігійної традиції, обидва ці світу створені і управляються Господом Богом, який має властивості всемогутності, всезнання. В релігії проголошуються постулати, які стверджують верховенство Бога не тільки як вищої істоти, але і як вищу систему цінностей Бог — є любов. А тому в основі релігійного світогляду лежить віра — особливий тип поняття і прийняття цінностей релігійного світогляду.

З точки зору формальної логіки, все божественне парадоксально. А з точки розгляду самої релігії, Бог, як субстанція, вимагає іншого підходу від людини до освоєння і прийняття себе — за допомогою віри.

У цьому протиріччі, власне, полягає один з найважливіших парадоксів релігійного світогляду. Суть його в тому, що розуміння Бога стало прикладом феноменальною ідеалізації, яку потім тільки стали застосовувати в науці як методологічний принцип. Поняття і прийняття Бога дало можливість ученим сформулювати багато завдання і проблеми суспільства і людини.

У такому контексті, розгляд Бога, як основного змістовного явища релігійного світогляду, можна навіть уявити в якості самого видатного досягнення розуму.

Особливастями релігійного світогляду є його доступність, масовість, традиційність та консерватизм.

Консерватизм релігійного світогляду пояснюється на теоретичному рівні вічним, незмінним характером божественного ладу, який треба наслідувати, й тому суспільному ладу, який склався на землі.

Зазвичай не всі елементи релігійної свідомості однаковою мірою консервативні на всіх її рівнях. На теоретичному рівні у багатьох розвинутих релігіях найусталеним є, безперечно, комплекс теологічних ідей, пов’язаних із Богом, та кодекс моральних приписів і настанов, наймобільнішим — соціальний компонент віровчення.

Традиційність релігійного світогляду полягає у визнанні існування надприродного,тобто Бога і віра в Нього,що є першою і головною передумовою входження людини у нову цілісну систему цінностей, яку суспільство кладе в основу виховання. “Є тільки один Ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це Ідеал, що його дає християнство”, — писав К.Ушинський.

Релігія,а також сформований нею релігійний світогляд є сферою духовного життя суспільства, специфічним засобом практично-духовного освоєння світу і сферою вироблення духовних цінностей. Масовість релігійного світогляду полягає у тому, що вона формується стихійно, у процесі набуття життєвого досвіду, та існує як відображення у свідомості людей впливу чужих їм природних і суспільних релігійних впливів.

На сьогоднішній час, релігія стала досить доступним соціально-історичним явищем. Доступність релігійного світогляду полягає у досить простому механізмі входження людини до різного роду релігійних громад. Опираючись на демократичні засади,кожна людина сама обирає яку віру сповідувати і яких релігійних законів дотримуватися.

Отже, релігійний світогляд є буденним світорозумінням. Він не має теоретичного підґрунтя, а базується на "здоровому глузді". Релігійний світогляд — перекручене відображення у свідомості людей тих зовнішніх сил, що панують над ними в їхньому повсякденному житті, відображення, що в ньому земні сили набувають форми неземних.

2.Релігійний світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.

У релігійному світогляді в узагальненому вигляді представлені пізнавальна, ціннісна і поведінкова системи людини. Його об´єктом є світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини.

Історично релігійний світогляд формувався двома шляхами. Перший — антропоморфізм (грец. уподібнення людині, наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин, рослин тощо) — усвідомлення людиною світобудови, перенесення на неї своїх якостей. Він — початкова форма релігійного світогляду, характерна для ранніх етапів розвитку людини і суспільства, коли, наприклад, уся природа уявлялася людьми одухотвореною. Другий — соціоморфізм, сутність якого полягає в усвідомленні людиною та суспільством себе за аналогією властивостей і законів природи. Наприклад, залежність людини і суспільства від законів природного відбору та боротьби за існування.

Насправді релігійний світогляд є не тільки антропоморфним або тільки соціоморфним. Він є аптропосоціоморфним, тобто відображенням реального світу та його усвідомленням з погляду досягнутого знання. У зв´язку з цим у релігійному світогляді виокремлюються два основні рівні: емоційно-психологічний та логічно-понятійний.

Емоційно психологічний рівень — це світовідчуття людей: допитливість, здивування, трепет, захоплення, тривога, страх, відчай, невпевненість, пригніченість тощо. Логічно-понятійний — це світорозуміння (система загальних понять, суджень та умовиводів щодо світу в цілому і місця людини в ньому). Воно може бути буденним, життєвим, коли ґрунтується на досвіді, традиціях, вірі, або теоретичним, якщо спирається на знання законів, наукових теорій та принципів.

Вся релігійно-історична практика свідчить про розвиток світогляду як спадкового та послідовного процесу. Першим його типом вважається міфологічний світогляд — погляди, уявлення, переконання, ідеали стародавньої людини про світ у цілому та своє місце в ньому, що містяться в міфах, казках, героїчних епосах, легендах, історичних переказах. Його основу становили початкові знання людей, їх первісні вірування, різноманітні форми мистецтва, а також існуючі системи цінностей і санкціоновані норми поведінки. Це було специфічне художньо-образне світосприйняття і світорозуміння природи і сутності світу, природи і сутності людини, відносин у системі "людина — світ".

Із занепадом первісного суспільства міфологічний світогляд поступово вичерпав себе, однак поставлені ним проблеми залишились. їх успадкував релігійний світогляд. Його специфіка полягає в уявленнях, поглядах, переконаннях та ідеалах подвоєння світу на поцейбічний, тобто земний, природний, що сприймається органами чуття, та "потойбічний" — небесний, надприродний, надчуттєвий, який треба сприймати на віру. Він, як і релігія в цілому, є явищем духовного життя. У фантастичних релігійних уявленнях про надприродні та могутні божества відображено постійне втручання у життя людей сторонніх природних та суспільних сил. У пошуках захисту від цих сил, від зла, яке вони чинять, люди звертаються до бога. За аналогією щодо відносин батька і сина бог вважається заступником і спасителем одночасно.

Формування релігійного світогляду належить до того часу, коли у суспільстві почав вироблятися додатковий продукт, з´явились елементи теоретичного мислення і у зв´язку з цим можливість відриву думки від дійсності, загального поняття від позначеного ним предмета. У релігійному світовідчутті особливо привабливі почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, милосердя, совісті, обов´язку, справедливості, а у світорозумінні — "здоровий глузд", моральне очищення та віра в майбутнє спасіння.

Отже, релігійний світогляд — феномен багатоплановий і багатозначний. Він породжений історичними специфічними умовами життя і розвитку особистості та суспільства. Основний його зміст утворюють міфи, але він глибше за міфологічний світогляд відображає суспільне буття, і тому часто в володарем думок і надій багатьох людей.

3. Релігійні погляди та ідеї разом із релігійною психологією, тобто релігійне світорозуміння і світовідчуття, утворюють єдиний релігійний комплекс, або форму суспільної свідомості.

Світорозуміння – рівень релігійного світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання. На рівні світорозуміння людина спирається не стільки на віру, скільки на свідомі переконання, не тільки оперує певними уявленнями про світ, а свідомо і критично їх обирає. Релігійний світогляд передбачає не тільки узгодженість усіх його підсистем – пізнавальної, ціннісної, спонукально-діяльної, але і досягнення вищого рівню світогляду.

Таким чином, світорозуміння в релігійному світогляді розглядається як теоретична форма осягнення дійсності, яка має наукове підґрунтя і систему логічного обґрунтування власного ставлення до світу.

Світовідчуття – спосіб ствердження релігійного світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Світовідчуття в релігійному світогляді ­­— це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

На підставі вище зазначеного, можна стверджувати, що світовідчуття та світорозуміння відіграють велику роль в релігійному світогляді і сформовані на підставі повсякденного практичного досвіду уявлення людей про смисл життя, про добро та зло, про справедливе та несправедливе, про щастя тощо, і в певній мірі визначає соціальну орієнтацію і програму дій людей.

4. Історія і практика християнства та інших релігійних течій в Україні за останні роки стали предметом гострої полеміки як серед світських аналітиків, так і богословів, священнослужителів та парафіян.

На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава. Найпомітнішими серед них є:

ü Українська православна церква (УПЦ);

ü Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП);

ü Українська автокефальна православна церква (УАІЩ);

ü Українська греко-католицька церква (УГКЦ);

ü Римсько-католицька церква (РКЦ);

ü євангельські християни-баптисти (ЄХБ);

ü християни віри євангельської (ХВЄ);

ü адвентисти сьомого дня (АСД);

ü свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.

Українська Автокефальна Православна Церква визнає за джерела Божого Одкровення Святе Письмо і Святе Передання. Зберігає сім таїнств: хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристію, вінчання, священство, єлеєпомазання.

УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійського обряду. Як і кожна з Православних Церков, УАПЦ виробила власний різновид візантійського обряду — візантійсько-український. Йому властиві особливе шанування Пресвятої Богородиці, українських святих, самобутні церковні розспіви, широке використання вишитих облачень, хоругов, рушників, оригінальна храмова архітектура, увага до проповіді, часта відправа молебінь і акафістів, а в пості — відправа чину пасії. Зберігається старий (юліанський) календар церковних свят, традиційний грецький покрій священичих риз.

Представники УПАЦ суть релігійного світогляду вбачають у визнанні істинної і єдиної церкви Христової на землі що очолюється Господом Ісусом Христом, зберігає апостольську традицію, передану їй, а також має нерозривний зв'язок між своїм священством та апостолами через апостольську спадкоємність.

Українська Православна Церква Київського Патріархату є Помісною (автокефальною) православною Церквою в Україні і входить до складу єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви, Главою якої є Господь наш Ісус Христос.

“Київський Патріархат" є другою офіційною назвою Української Православної Церкви Київського Патріархату.Помісна Українська Православна Церква здійснює свою діяльність на основі:

а) Святого Письма і Священного Передання;

б) канонів і правил святих апостолів;

в) правил і постанов семи Вселенських Соборів;

г) правил і постанов Помісних Соборів і Святих Отців;

д) постанов своїх Помісних і Архиєрейських Соборів, Священного Синоду і Указів Патріарха Київського і всієї Руси-України;

е) даного Статуту.

Представники УПЦКП намагаються пояснити релігійний світогляд як особливу форму усвідомлення світу, яка не потребує обґрунтування і доказів.

На їхню думку, релігійний світогляд включає 8 елементів:

1. Визнання єдиного Бога Ісуса Христа.

2. Онтологію — описову модель світу.

3. Пояснення світу.

4. Футорологію, відповідь на запитання, куди ми йдемо.

5. Цінності, відповіді на етичні питання — відповідь на запитання, що слід робити.

6. Праксеологію або методологію або теорію дії — відповідь на запитання, як досягти мети.

7. Епістемологію або теорію знань, відповідь на запитання, що є правдою, а що ні.

8. Етіологію — пояснення походження й структури світогляду.

Українська греко-католецька церква (УГКЦ) ─ первісна назва церкви - уніатська. Особливість віровчення УГКЦ полягала у поєднанні католицької і православної догматики, при збереженні руської обрядової практики.

На думку представників УГКЦрелігійний світогляд ─ це форма суспільної самосвідомості людини. У ньому відбувається осмислення й оцінка світу і місця в ньому людини, її ставлення до навколишньої реальності та самої себе.

Ри́мо-Като́ли́цька Церква — інститут католицької Церкви латинського обряду (частково амвросіанського, ліонського й мосарабського) із центром у Ватикані на чолі з Папою Римським, який є її земним головою. Від інших церков Римо-католицька церква відрізняється організаційною централізованістю та найбільшим числом прихильників; неформально й найчастіше іменується просто Католицькою церквою. Відповідно традиції, єдина, свята, вселенська (що й означає слово католицька), й апостольська.

В Римо-католицькій церкві, як і в Католицькій церкві взагалі, існує три чини священства: Диякона, священика і єпископа. Відмінною особливістю римського духовенства від є обов'язкова безшлюбність для священиків. Всупереч поширеній думці, основною мовою богослужінь залишається латина.

Релігійний світогляд у представників РКЦ – це спосіб самовираження людини у світі.

Таким чином, усі конфесії під релігійним світоглядом розуміють сукупність понять, поглядів, уявлень про сенс людського буття, намагаються відповісти на питання, що таке щастя, добро, а також правильно зорієнтувати людину, як їй повніше і глибше реалізувати свій духовно-інтелектуальний потенціал. Крім того, усі конфесії намагаються вирішити ще одне, не менш суттєве завдання: вивести людину зі сфери земного, буденного у світ вищий, духовний для того, щоб там вона могла віднайти істинні цінності, ідеали й збагнути, як їй жити і діяти.

Дата добавления: 2014-01-05