Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічне і політичне становище північноамериканських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 р




Тема 8. Виникнення незалежних держав у Північній Америці

1) Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність.

2) Декларація незалежності 1776 року.
Створення конфедерації. Конституція США 1787 року. Біль про права 1791р.

3) Причини та хід громадянської війни 1861-1865 рр. Другий цикл поправок до конституції. Реконструкція Півдня.

4) Зміни в державному устрої США у другій половині ХІХ століття.

 

 

Східне узбережжя Північної Америки європейці почали освоювати в кінці XV ст. У 1496 році король Генріх VII видав привілегію венеціанцю Йогану Кабо на плавання і освоєння земель від північних островів до Флоріди при умові виплати 1/5 одержаних прибутків короні. Поселення були випадкові й не формували стабільного нового суспільства. Перша постійна англійська колонія в Північній Америці була заснована в 1585 р. (на честь королеви названа Віргінією). Але з різних причин до початку XVII ст. англійські поселення в Америці припинили своє існування.

Новий етап освоєння Північної Америки розпочався у першій половині XVII ст. У цей час були засновані поселення, які сформували майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, що стало передумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись у різних колоніях, залежно від умов їх утворення.

Залежно від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи:

Ä коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні);

Ä приватновласницькі - вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд);

Ä колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд).

На чолі колоній стояли губернатори, які призначалися королем чи власниками колоній або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами.

У результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення.

У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. У південних - велике плантаційне сільське господарство ґрунтувалося на праці білих і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця XVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих (на початку війни за незалежність з 2,5 млн. населення колоній 500 тисяч були рабами-неграми). У південних і центральних колоніях велике землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм як економічна система в англійських колоніях не прижився. Не останню роль у цьому відіграв достаток "вільних земель", що дозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників І на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - індійців.

Натхненні ідеалами "природного права" переселенці, опинившись ізольованими від усього іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Уже на кораблі "Травнева квітка", яким відплили емігранти в Америку (1620 р.), була укладена угода про об'єднання колоністів у єдину общину, спільно вироблялися закони. Ця угода стала джерелом особливої традиції американської державності: новий народ погоджувався вважати себе єдиною общиною, що управляється на основі народовладдя і "праведної справедливості". “Цим актом об'єднуємося ми в одне політичне і громадське тіло для підтримання порядку серед нас і досягнення передбачуваної мети. У силу цього акта ми встановимо ті справедливі та праведні закони, ті порядки, правила й конституції, призначимо ту владу, яку будемо вважати потрібною й корисною для загального блага колоній". Так поводилися колоністи й пізніше. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх Хартіями. Так виникали колонії.

На республіканській за духом Півночі дістали широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковному приході. Уповноважені від міст і селищ складали щось на зразок парламенту колоній, який обирав губернатора.

На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній - Віргінії) панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.

Думка про об'єднання колоній у єдину федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Об'єднання диктувалося спільністю інтересів колоній як у тому, що стосувалося торгівлі, так і в тому, що пов'язувалося зі спільним захистом колоній від Франції. Перший проект федерації був вироблений знаменитим Франкліном у 1748 році. Але уряд Англії відхилив його: він хотів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати.

Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала економічна й тороговельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII ст. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх у сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських товарів.

На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку. Постанови про податки і мито, як правило, у колоніях не виконувались, бо фінансова адміністрація підкорялась місцевій владі. Але з 1760 року губернатори більшості колоній стали одержувати накази про суворе виконання податкових постанов, для чого їм дозволялось проводити обшуки будинків у пошуках контрабандних товарів. Посиленню опозиції щодо Англії сприяло й успішне для Англії закінчення війни з Францією за Канаду й об'єднання там колоній під єдиною владою британської корони (1760 р.). Заключним приводом відкритого протистояння став введений англійським парламентом у лютому 1765 року закон про гербовий збір на більшість товарів побутового споживання, які привозились в Америку. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію про непідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту в колоніях. У результаті об'єднаного руху колоній більшість податкових законів були відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Було введене розквартирування англійських військ у будинках громадян, організовані самостійні митниці в колоніях.

Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общин стала вимагати суду над політичними лідерами колоністів - "підмовниками".

У відповідь у колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно з яким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, тим самим виконавча влада ставала незалежною.

Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим у травні 1773 р. "чайним законом"; який надав Ост-Індській компанії привілею на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торгівців і багаточисельнних контрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась у знамените Бостонське чаювання (грудень 1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію "репресивних актів" (березень 1774 р.), згідно з якими порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії.

За ініціативою найбільш політично-активних штатів - Масачусетса і Віргінії - був оголошений розрив торговельних відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби, були скликані представники на загальний конгрес колоній.

Перший континентальний конгрес у Філадельфії (5 вересня-26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Конгрес засудив англійську політику й висунув ідею про державне самовизначення, але поки ще тільки на основі прав "англійських громадян". Не розриваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їх статусу і прав.

Рішення Конгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. У зв'язку з партійними протиріччями в британському парламенті палата общин вибрала різко опозиційну лінію поведінки щодо колоній. На основі резолюцій Конгресу в окремих колоніях відбулися перевибори до законодавчих зборів, у результаті яких більшість склали прихильники відкритого розриву і навіть війни з метрополією. Особливу роль відіграли Віргінські збори, у яких видатний громадський діяч і літератора П. Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. У лютому 1775 р. розпочалося формування конституційної армії колоній.

19 квітня 1775 р. у відповідь на спробу англійського командування захопити склад зброї, створений, колоністами в Конкорді поблизу Бостона, місцеве населення розгромило англійський загін. Відсіч англійським військам з боку народних організацій, подібно до штурму Бастилії 14 липня 1789 р. у Франції, спричинила початок американської революції.

Десятого травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний конгрес, який, з огляду на обставини, що склалися, відіграв роль першого центрального уряду. Саме цей Конгрес вимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання. Успішній боротьбі проти Англії заважала роз'єднаність повстанських загонів та відсутність централізованого керівництва, то ж першочерговим завданням було створення регулярної армії. Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгрес затвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном - армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала й наступна робота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктами харчування. Ще одним важливим напрямом його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.

Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу й різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв'язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами - штатами.

Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування - лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів. Конгрес доручив 2 січня 1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії, провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів. Революція розвивалася за висхідною, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності.

Хоч збройна боротьба проти Англії вже велася, буржуазія і плантатори, що стояли на чолі революції, довгий час не наважувалися на відкритий розрив державних.зв'язків з метрополією. Тільки під тиском народних мас Другий континентальний конгрес проголосив незалежність колоній.

У червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р.Лі вніс на його розгляд резолюцію. "Об'єднані колонії, - було сказано в ній, - по праву повинні бути і є вільними й незалежними штатами, вони звільняють себе від будь-яких зобов'язань перед британською короною. Усі політичні зв'язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними". Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п'яти членів.

За дорученням комісії текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року - Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.

Декларація незалежності стверджувала: усі люди створені рівними, усі вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких - життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь-яка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її та встановити новий уряд.

"Звичайно, обережність, - було сказано в Декларації, - радить не змінювати уряду з неважливих або тимчасових причин". Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ "не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд". Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ даного висновку Декларація перелічувала всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній (відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковий тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних тощо), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.

Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народ проголошувала: "...колонії є і по праву повинні бути вільними й незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні й будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім розривається". Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.

Декларацію незалежності зустріли.з величезним ентузіазмом. Вона водночас виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки - індіанців. Усупереч проголошеним у Декларації принципам, з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство й торгівлю рабами як "жорстоку війну проти самої природи людства". І все-таки проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду мали величезне прогресивне значення. З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий - формування нової держави й перемоги над її супротивниками.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1987; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.