Законодавче регулювання питань громадянства України

Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться в Конституції України (статті 24, 25), Законі України «Про громадянство в Україні» від 18 січня 2001 р., які були прийняті з урахуванням норм міжнародного законодавства. До останніх належать: Гаазька конвенція, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 р., Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Конвенція Ради Європи про скорочення випадків багато громадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р., Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р., Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р., Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 р.[10]

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному законодавстві, то застосовуються правила міжнародного договору.

Належність до громадянства України:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України. Такі особи набувають громадянство України з 24 серпня 1991 р.;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Такі особи набувають громадянство України з 13 листопада 1991 р.;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після
13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України. Такі особи також набувають громадянство України з 13 листопада 1991 р.;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до
законів України та міжнародних договорів України. Такі особи набувають громадянство України з моменту внесення відмітки у паспорт про громадянство України. Господи! 10.1009

Документами, що підтверджують громадянство України, є:
1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
4) тимчасове посвідчення громадянина України;
5) проїзний документ дитини;
6) дипломатичний паспорт;
7) службовий паспорт;
8) посвідчення особи моряка;
9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

***

Підстави набуття громадянства України (натуралізація)

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом
недієздатною опіки;

8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи
обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або
встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними
договорами України.

Конституційно-правова теорія і практика визначила два основні способи набуття громадянства: за народженням (філіація) і натуралізація (укорінення).

Перший спосіб за народженням – це найпоширеніший спосіб набуття громадянства. Філіація (від лат. filius – син) – набуття громадянства за народженням. Філіація відбувається на основі принципів права крові (jus sanguinis) або права ґрунту (jus soli)[11].

Право крові означає, що особа набуває громадянство своїх батьків або одного із батьків незалежно від місця народження. Наприклад, у США така норма застосовується до дітей віком до 12 років. У разі виникнення спору щодо громадянства дитини залучаються органи опіки і піклування певної держави, які на основі міжнародного права вирішують спір. Принцип права крові поширений в багатьох країнах світу, зокрема Франції, Болгарії, Німеччині, Чехії та ін.

Право ґрунту – набуття громадянства тієї держави, на території якої народилася особа, незалежно від громадянства батьків. Даний принцип властивий законодавству США та країнам Латинської Америки.

Отже, існування принципів права крові і права ґрунту визначається необхідністю запобігання випадків безгромадянства, що відповідає вимогам міжнародної Конвенції про припинення безгромадянства (1961 р.).

Другий спосіб набуття громадянства – це натуралізація (укорінення). Натуралізація (від лат. naturalis – природний, дійсний, справжній) – це акт прийняття до громадянства (підданства) іншої держави іноземця чи особи без громадянства за особистою заявою особи, поданої до компетентних органів держави. Натуралізація може здійснюватися тільки на основі законодавчо визначених підстав, зокрема етнічне походження (Ізраїль, Німеччина), належність до певної релігії (Пакистан, Іран), ценз постійного проживання на території держави (Чад, 15 р.) та ін.

Дата добавления: 2014-01-05