Політична культура як політико-культуний процес

Сучасні політичні ідеології

Ідеологія	Базові цінності	Політичні пріоритети	Політичні пріоритети
Комунізм	рівність народо­владдя	суспільна власність інтернаціоналізм тотальне державне регулю­вання економіки «експорт ідеології» за межі країни	КПРС (1917-1991), компартії Куби, Китаю, В'єтнаму, Італійська компартія (1946-1992), Компартія Російської Федерації (з 1990 p.), Компартія України (з 1991) та ін.
Соціал-демократія	свобода справед­ливість солідарність	рівність усіх форм власності захист прав та інтересів меншин значна роль державного регулювання економіки: підвищення податків з високих доходів, розши­рення соціальних програм, націоналізація	Соціал-демократичні партії Німеччини, Італії, Швеції, Данії, України Соціалістичні партії Франції, Іспанії, України Демократична партія праці Литви та ін.
Лібералізм	свобода	приватна власність захист прав та інтересів меншин мінімізація державного регулювання економіки: зменшення податків, скорочення соціальних програм, приватизація	«Фідес» Угорщини, «Унія Вольності» Польщі, Ліберальна партія Великобританії, Демократична партія США, Ліберально-демократична партія України
Консерватизм	сім'я релігія мораль	приватна власність мінімізація втручання держави в економіку підвищена увага до армії, готовність відстоювати національні інтереси сило­вими методами	Християнсько-демократична партія ЦСЗ, Об'єднання на підтримку республіки Франції, Консервативна партія Велико­британії, Ліберально-демократична партія Японії, Республіканська партія США, Християнсько-демо­кратична партія України
Націоналізм	нація релігія мораль	приватна власність, сприяння розвиткові інших форм власності захист прав та інтересів меншин помірковані, толерантні відносини з іншими країнами	Національно-демократичні партії та угруповання (Франція, Польща, Україна та ін.)
Фашизм (крайній націоналізм)	раса	приватна власність расизм вимоги виселення емігрантів силова експансія у зовн­ішній політиці пріоритет військово-промислового комплексу	Національний фронт Франції, Італійський соціальний рух та ін.

На різних ступенях свого розвитку політична культура суспільства виконує з найважливіших своїх функцій – політичну соціалізацію – входження людини до політики, її підготовка та включення у відносини влади.

Політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої політичної культури, спадкоємність політичного розвитку суспільства. Вона сприяє встановленню суспільного порозуміння, впорядковує відносини між громадянином та державою. Як висновок – гарантується відносна стабільність політичного режиму.

Політична соціалізація дає змогу особистості орієнтуватися в політичному просторі,брати участь у політичній взаємодії.

Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоєння особистістю інформації та вимог з боку політичної системи, та формування лояльності до режиму. В сучасних умовах цей процес повинен втілювати самостійну оцінку особистістю традицій та переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.

Політична соціалізація має два якісні стани – первісний та вторинний. Різниця між ними – в залежності від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності політичної поведінки та дії.

Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п’яти років) сприйняття людиною політичних категорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуального відношення людини до явищ політичного життя. Це безпосереднє сприйняття політичного життя, інформацію, про яке дитина отримує в відношеннях та оцінках батьків. Поступово у неї здійснюється персоналізація політики. Ті чи інші фігури, пов’язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведінки по відношенню до влади. Навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику.

Вторинний етап постає тоді, коли форми та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску групової свідомості чи політичної ситуації. Вторинна політична соціалізація також може мати різні рівні. В неї найбільш важливим є здібність людини до самостійної розробки різного роду цінностей, уявлень, переваг.

Політологи виділяють типи політичної соціалізації. До них відносять:

— гармонічний тип політичної соціалізації, який відображає нормальні психологічні взаємодії людини та інститутів влади, раціональне і з повагою ставлення індивіда до правопорядку, держави;

— гегемоністський тип, який характеризує негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, окрім "своєї";

— плюралістичний тип, який засвідчує визнання людиною рівноправності з іншими громадянами;

— конфліктний тип, який формується на основі міжнародної боротьби і протистояння взаємозалежних інтересів.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення та соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи справляють політичні інститути та засоби масової інформації.

Дата добавления: 2014-01-05