Пореформений період

Московський дореформений період

Треба сказати, що старшинське землеволодіння було представлено у двох формах: приватно-спадкове та тимчасово-умовне. Спадкове (вічне) землеволодіння не залежало від службового становища і було об'єктом обігу (купівля-продаж, обмін, дарування, застава тощо), що фіксувалось у відповідних документах. Тимчасово-умовне землеволодіння формувалось за рахунок царських і гетьманських надань за «ранг», «до ласки військової» та ін. У системі управління використанням землі надавалося великого значення стимулюванню ефективного використання землі, сільськогосподарського виробництва. Особливий характер землеволодіння був у південних степових районах України (Катеринославська, Херсонська губернії). На тлі економічної політики уряду процес управління земельними ресурсами передбачав наділення землею як за станом, так і за розміром землекористування. З точки зору управління використанням земель треба сказати, що феодальна форма власності на землю і майно не створювала ні соціально-економічних, ні морально-психологічних умов для підвищення її ефективності. Землеробство, опираючись головним чином на трипільну систему сівозмін, здебільшого носило екстенсивний характер. Отже, вивчення історії управління земельними ресурсами в Московському періоді, яке покладається на надійне джерельне забезпечення, концептуально збагачує управлінську науку, дозволяє скласти об'єктивну картину складного процесу розвитку землі користування в умовах переходу до ринкової економіки

У кінці XIX - на початку XX ст. управління земельними ресурсами було зорієнтоване головним чином на виконання царського Маніфесту від 19 лютого 186! р., який передбачав головні принципи селянської реформи та місцевих положень про поземельний устрій поміщицьких селян для окремих регіонів України, а відтак і України в цілому. З часом селяни ставали вільними і здобували низку особистих і майнових прав, тобто вони могли купувати, продавати землю і нерухомість, займатись підприємницькою діяльністю. Скасування кріпосного права не позбавляло поміщиків права власності на землю. При цьому вони були зобов'язані виділити селянину на місцевості земельний наділ, а селянин - взяти у постійне користування садибу і наділ землі. Спільністю регіонів України був той факт, що землю виділяли на сільську громаду з наступним закріпленням її за селянами у спадкове подвірне землекористування. Зростання приватної буржуазної власності ініціювало скорочення селянських наділів. Протягом описуваного періоду відбувалося поступове скорочення і поміщицького землеволодіння. Процес управління земельними ресурсами в першу чергу виражав інтереси крупних землевласників. У системі управління земельними ресурсами значна увага приділяється концентрації землі. Важливого значення в системі управління земельними ресурсами поміщицьких землеволодінь надавалось запровадженню восьми- і дев'ятипільних сівозмін. Земля стала товаром, ціна якого постійно зростала, загострення всіх соціально-політичних, економічних суперечностей призвело до революції і 905-1907 рр., в основі якої було земельне питання, яке найбільше хвилювало малоземельне селянство.

Дата добавления: 2014-01-05