Столипінська реформа

Пореформений період

У кінці XIX - на початку XX ст. управління земельними ресурсами було зорієнтоване головним чином на виконання царського Маніфесту від 19 лютого 186! р., який передбачав головні принципи селянської реформи та місцевих положень про поземельний устрій поміщицьких селян для окремих регіонів України, а відтак і України в цілому. З часом селяни ставали вільними і здобували низку особистих і майнових прав, тобто вони могли купувати, продавати землю і нерухомість, займатись підприємницькою діяльністю. Скасування кріпосного права не позбавляло поміщиків права власності на землю. При цьому вони були зобов'язані виділити селянину на місцевості земельний наділ, а селянин - взяти у постійне користування садибу і наділ землі. Спільністю регіонів України був той факт, що землю виділяли на сільську громаду з наступним закріпленням її за селянами у спадкове подвірне землекористування. Зростання приватної буржуазної власності ініціювало скорочення селянських наділів. Протягом описуваного періоду відбувалося поступове скорочення і поміщицького землеволодіння. Процес управління земельними ресурсами в першу чергу виражав інтереси крупних землевласників. У системі управління земельними ресурсами значна увага приділяється концентрації землі. Важливого значення в системі управління земельними ресурсами поміщицьких землеволодінь надавалось запровадженню восьми- і дев'ятипільних сівозмін. Земля стала товаром, іпнт якого постійно зростали, загострення всіх соціально-політичних, економічних суперечностей призвело до революції і 905-1907 рр., в основі якої було земельне питання, яке найбільше хвилювало малоземельне селянство.

Головною ідеєю реформи була передача землі господарю в особі селянина-власника. Він вже тоді розумів, що майбутнє країни залежатиме від того, що представляє із себе селянська маса.

Виражаючи корінні інтереси селянства, теорія управління земельними ресурсами Столиліна базувалась на:

• включенні землі в товарний обіг внаслідок передачі її у приватну власність;

• усуненні недоліків землевпорядкування попереднього періоду, що були пов'язані з общинами.

Завдяки ефективній системі управління земельними ресурсами за період від 09.11.1906 р. по 01.05.1915 р. у приватну власність із наділів перейшла значна кількість земель. Розвиток приватної власності здійснювався не стихійно, а спирався значною мірою на землевпорядкування як функцію управління земельними ресурсами. За допомогою землевпорядкування на базі общинного землекористування починає зароджуватись нова форма землекористування - поділеща, при якій земельна площа одного господарства перебуває у вигляді наділів.

У свою чергу, поділова форма землекористування ділилася на хутори і відруби.

Розмір земельної ділянки з менш цінними грунтами компенсувався за рахунок збільшення її розміру. Ефективне управління земельними ресурсами знаходило своє відображення і в зменшенні кількості меж за рахунок ліквідації черезсмужжя. Власне, ці недоліки усувались за умови створення хутірських і відрубних землекористувань.

Відстоюючи справедливі ідеї земельної реформи Столипіна, вже тоді існували розвинені економічні методи управління. Уряд буквально засипав губернаторів циркулярами про стимулювання всіх залучених осіб до здійснення земельної реформі. Надавались безповоротну позики за умови поліпшення якості фунту проведення меліорацій тощо, і цс давало позитивні результатну формуванні і реалізації земельної політики. Передача землі у приватну власність шляхом фабрикації заяв про те, що нібито селянин виявив бажання провести землевпорядні роботи. Складовою управління земельними ресурсами бу ю проведення операцій щодо оренди землі. За своєю суттю і глибиною змісту Столипінська земельна реформа нагадує земельну реформу в Україні.

Дата добавления: 2014-01-05