Форми здійснення розрахункових операцій

Обіг здійснюється в двох формах: готівковій і безготівкової.

Готівку використовують:

1) для кругообігу товарів і послуг;

2) для розрахунків, не пов'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій;

3) для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування;

4) для оплати цінних паперів і виплат з них доходу;

5) для платежів населення за комунальні послуги й ін.

Готівково-грошовий оборот включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює центральний (як правило, державний) банк. Він випускає готівку в обіг і вилучає, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.

Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між:

1) підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, що мають рахунки в кредитних установах;

2) юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту;

3) юридичними особами і населенням по виплаті заробітної плати, доходів по цінних паперах;

4) фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а також одержанню бюджетних засобів.

Розмір безготівкового обороту залежить від обсягу товарів у країні, рівня цін, а також розміру розподільних і перерозподільних відносин, здійснюваних через фінансову систему. Безготівковий оборот має важливе економічне значення в прискоренні оборотності оборотних коштів, скороченні готівки, зниженні витрат обороту.

В Україні форма безготівкових розрахунків визначається правилами НБУ, що діють відповідно до законодавства. Визначено, що розрахунки підприємств усіх форм власності за своїми обов'язками з іншими підприємствами, а також між юридичними особами і фізичними за товарно-матеріальні цінності виробляються, як правило, у безготівковому порядку через установи банку.

Залежності від економічного безготівкового обігу:

Ø за товарними операціями

Ø за фінансовими зобов'язаннями.

До першої групи відносяться безготівкові розрахунки за товари і послуги, до другого – платежі в бюджету (податок на прибуток, податок на додану вартість і інші обов'язкові платежі) і позабюджетні фонди, погашення банківських позичок, сплата відсотків за кредит, розрахунки зі страховими компаніями.

Між готівково-грошовим і безготівковим обігом існують взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу в іншу, готівка змінює форму на рахунки в кредитній установі. Готівка з'являється в клієнта при знятті їх з рахунка в кредитній установі.

Таким чином, готівкові та безготівкові розрахунки утворять загальний грошовий обіг країни, у якому діють єдині гроші одного найменування.

Чітко організована система безготівкових розрахунків має величезне значення в умовах серйозної кризи неплатежів, коли величезна взаємна заборгованість, затримка платежів у якій-небудь одній ланці торкається роботи великого числа суб'єктів, що господарюють, що відбивається на найважливіших показниках їхньої виробничої і комерційної діяльності.

Будь-яке підприємство робить грошові розрахунки і як покупець, і як продавець. Підприємство здійснює також грошові розрахунки з робітниками та службовцями, розраховується з бюджетом і банком. Сукупність усіх грошових платежів складає платіжний оборот.

Безготівкові розрахунки знайшли широке застосування в процесі розвитку банківської системи і мають ряд переваг перед розрахунками з використанням готівки.

Безперебійність розрахунків забезпечують наступні основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Усі підприємства й організації зобов'язані зберігати свої засоби на рахунках у банках. У касах підприємств дозволяється залишати лише невеликі суми готівки в межах установлених норм.

2. Найбільша частина безготівкових розрахунків повинна здійснюватися через банк.

3. Вимога платежу повинна виставлятися або перед відвантаженням товарів, або слідом за нею, щоб не допускалася затримка платежів. Однак в умовах кризи платежів більшість постачальників висуває вимоги передоплати – попереднього одержання грошей перед відпуском товару.

4. Платежі здійснюються з рахунків клієнтів у банку лише з їхньої згоди. Ця важлива умова перешкоджає банкові розпоряджатися засобами, що належать органам, що господарюють та відкрили рахунок в даному банку.

5. Установлено кілька форм розрахунків і видів платежів, що підприємства можуть вибирати за своїм розсудом.

Дотримання цих принципів дозволяє використовувати безготівкові розрахунки як важливий інструмент розвитку ринкової економіки.

Поки розрахунки відбуваються безготівково, тобто гроші списуються з одного рахунка і зараховуються на інший рахунок у банку, у банках осідають грошові кошти, що стають кредитними ресурсами.

Безготівкові розрахунки сприяють зменшенню витрат у вигляді додаткових витрат на печатку, збереження, перевезення, перерахування величезної кількості грошових знаків, що потрібні були б при розрахунках готівкою. У той же час безготівкові розрахунки при чіткій роботі банків дозволяють краще регулювати платіжний оборот і в кінцевому рахунку прискорювати оборотність оборотних коштів і здійснення платежів.

Слід зазначити, що в безготівковому обороті можуть брати участь і гроші, що є особистою власністю громадян і зберігаються у вигляді заощаджень на рахунках банків. Оплата витрат населення безготівковим шляхом може здійснюватися з рахунків по вкладах. Заміщення в цих випадках готівки безготівковими розрахунками також скорочує витрати обігу.

Основа безготівкових розрахунків – міжбанківські розрахунки. В даний час вони будуються на основі системи між філіальних оборотів і розрахунків за кореспондентськими рахунками.

Учасники господарської угоди мають право вибрати будь-яку форму безготівкових розрахунків з обліком конкретних господарських операцій. Уся система розрахунків будується так, щоб створювалися сприятливі умови для здійснення платежів і прискорення кругообігу засобів. Затримка в розрахунках позбавляє постачальників виторгу від реалізації, утрудняє виконання виробничих і господарських задач. При затримці платежів у покупців утвориться кредиторська заборгованість і порушуються найважливіші принципи господарювання.

Формами безготівкових розрахунків є:

Ø платіжні доручення;

Ø платіжні вимоги-доручення;

Ø грошові та розрахункові чеки;

Ø акредитиви;

Ø векселі.

Платіжне доручення - доку­мент, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

Ø за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

Ø в порядку попередньої оплати;

Ø для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгова­ності підприємств;

Ø для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо), на їх рахунки, відкриті в установах банків;

Ø в інших випадках за згодою сторін.

Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рисунку 1.2.

Рис 1. Механізм розрахунків платіжними дорученнями

1. Відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) та отримання товару і рахунка-фактури на оплату покупцем.

2. Оплата товару платіжним дорученням (оформлення доручення і передача його в обслуговуючий банк).

3. Банк платника надсилає документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника.

4. Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника і повідомляє його випискою з рахунка.

Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів.День заповнення доручення не враховується.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів відповідно до встановлених норм і надси­лається безпосередньо платникові (рис. 2).

1

Рис 2. Схема розрахунків платіжними вимогами-дорученнями

1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає пос­луги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає платникові.

2. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк.

3. Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання.

4. Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта у день їх надходження.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується. Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

У разі відмови сплатити вимогу-доручення про її мотиви платник повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і в строки зазначені в договорі.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридични­ми особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

Ø чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чека та підписує його;

Ø чекотримач - підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

Ø банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, нази­вають грошовими. Термін дії чекової книжки - один рік. За погодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек із чекової книжки пред'являють до виконання в банк чекотримача протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику (рис. 3.).

Рис 3. Схема розрахунків чеками

1. Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

2. Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

3. Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.

4. Платник, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек.

5. Постачальник відвантажує покупцеві товар.

6. Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із трьома примірниками реєстрів.

7. Банк чекотримача, перевіривши правильність складання реєстру і реквізитів чека та своєчасність пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру, інкасує чек до банку-емітента.

8. Банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була депонована.

9. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

10. Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

Чек містить такі елементи:

Ø назву «розрахунковий чек»;

Ø назву власника чекової книжки та номер його рахунка;

Ø назви банку емітента і його номер МФО;

Ø ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача;

Ø назву чекотримача;

Ø доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму;

Ø призначення платежу;

Ø число, місяць, рік та місце складання чека;

Ø підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання.

У заяві й талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому рахунку «Розрахунки чеками». Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками».

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

Ø виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;

Ø надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами:

Ø заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

Ø банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

Ø бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

Ø виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі бенефіціара і заявника акредитива.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітентові заяву.

Види акредитиву наведені на рисунку 4.

Рис. 4. Види акредитивуУ випадку відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» (рис. 5).

7 5 2

7 5 2

Рис 5. Схема розрахунків акредитивами

1. Між постачальником і платником укладається договір.

2. Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитива.

3. Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами».

4. Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

5. Банк бенефіціара повідомляє його про відкриття й умови акредитива.

6. Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.

7. Бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.

8. Банк бенефіціара надсилає спецзв'язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітента.

9. Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки акредитивами».

10. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

Термін дії акредитива в банку-емітенті – 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Документи, які надходять в банк, є підставою для списання або зарахування коштів на поточні рахунки. Банк обліковує рух грошових коштів клієнта й уся інформація про операції на рахунку зосереджена у відділенні обслуговуючого банку. Останній періодично повідомляє клієнта про стан рахунка, рух коштів і залишки на ньому за допомогою виписки (роздрукованої на принтері або надісланої електронним повідомленням).

Розвиток електронної техніки дозволило широко використовувати безготівкові розрахунки у формі пластикових карток, що містять зашифровану інформацію, що дозволяє їх власникам здійснювати платежі й одержувати готівка.

В електронній системі власник картки прямо зв'язується з емітентом через термінал. Замість підпису на рахунку він уводить за допомогою клавіатури секретну комбінацію цифр, що при правильному наборі санкціонує дебетування його банківського рахунка.

За економічним змістом розрізняють кредитові і дебетові картки.

Кредитові картки зв'язані з відкриттям кредитної лінії в банку, що дає можливість власникові користуватися кредитом при покупках товарів і при одержанні касових позичок.

Дебетові картки призначені для одержання готівки у банківських автоматах або покупки товарів з розрахунком через електронні термінали. Гроші при цьому списуються з рахунка власника картки в банку.

В Україні найбільше поширення одержали дебетові картки. Причому застосовуються картки як міжнародних систем (ВІЗА, Еврокард-Мастеркард, Америкен експрес), так і вітчизняні картки.

Дата добавления: 2014-01-05