В Україні у 2004–2005 рр. не було зафіксовано жодного випадку незаконної ліквідації друкованого або електронного засобу масової інформації

У 2004 р. були також непоодинокі спроби використати судову гілку влади для розправ над незручними ЗМІ та журналістами.

Проте, в інформаційній сфері у 2005 р. не відбулося очікуваних змін, достатніх для створення сприятливого демократичного клімату у взаєминах влади, суспільства і преси як її незалежного посередника. Тотальні перевірки ЗМІ, що домінували у попередні роки, змінилися нападками, залякуваннями, погрозами, надуманими судовими позовами, обмеженим доступом до інформації, “тіньовою” цензурою під виглядом “редакційної політики”.

Як це не прикро, але факти свідчать, що в Україні сьогодні набирає силу хвиля утисків і переслідувань саме керівників і журналістів державних та комунальних засобів масової інформації.

Тривали порушення права журналістів на доступ до інформації. Так, репортери вимушені були проривати охоронний кордон, щоб потрапити до Апеляційного суду м. Києва, де наприкінці 2005 р. розпочалося слухання справи Гонгадзе. На жаль, судовий процес і цього разу був обмежений звинуваченням лише виконавців жахливого злочину, а організатори і замовники вбивства опозиційного журналіста залишаються недосяжними для Феміди.

Закривати для суспільства інформацію відкритих судових процесів є витонченим проявом “тіньової” цензури і перешкоджання професійній діяльності працівників ЗМІ, коли влада не зацікавлена в неупередженому журналістському розслідуванні, а значить, не потребує правдивого слова преси.

Але спостерігалися спроби ліквідувати ЗМІ іншим шляхом. Наприкінці жовтня 2005 р. у Кіровограді оголосили голодування 12 журналістів з 41 працівника редакційного колективу газети “Народне слово”, у тому числі головного редактора Валерія М'ятовича з вимогою до обласної влади виплатити 140 тис. грн боргу за висвітлення діяльності органу виконавчої влади, зупинити спроби перетворення видання в обласний медіа-видавничий центр та вийти із співзасновників газети.

Кіровоградська обласна держадміністрація розцінила голодування головного редактора і журналістів “Народного слова” як шантаж і наполягала на тому, щоб негативно оцінити роботу редакції, а також натякала на її начебто привілейоване становище серед інших ЗМІ. На думку посадовців, у випадку реорганізації газета отримала б ефективний менеджмент і довела б своє право на конкурентоспроможність. Тоді, мовляв, обласна держадміністрація буде зацікавлена в ефективному розподілі коштів. Зрозуміло, що це хибний шлях для поліпшення роботи газети.

Існує практика рішень Європейського суду з прав людини щодо захисту свободи слова і думки. 29 березня 2005 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі “Українська Прес-Група (газета “День”) проти України”, яким визнав порушення Україною ст. 10 “Свобода виявлення поглядів” Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Ця газета була покарана за оприлюднення оціночних суджень щодо кандидатів у Президенти в 1999 р. На той час чинне законодавство країни встановлювало відповідальність за поширення й оціночних суджень, якщо не було можливості довести їх правдивість.

Справа стосувалася двох статей періоду передвиборної президентської кампанії, що були надруковані в газеті “День” 21 серпня та 14 вересня 1999 р. У цих публікаціях містилося кілька критичних зауважень стосовно кандидатів у Президенти України Н.Вітренко і П.Симоненка, зокрема, в критичному тоні аналізувалися домовленості, яких начебто було досягнуто між Адміністрацією Президента Л.Кучми та цими політиками під час передвиборної кампанії.

У серпні 1999 р. Н.Вітренко та П.Симоненко подали позов до суду про захист честі, гідності та ділової репутації. Вони стверджували, що інформація, подана про них у газеті “День”, є неправдивою. У березні 2000 р. Мінський районний суд м. Києва виніс рішення про спростування відомостей про Н.Вітренко, оприлюднених цим виданням, зобов’язав ЗАТ “Українська Прес-Група” виплатити їй відшкодування у розмірі 2000 грн та опублікувати спростування в газеті. В червні 2000 р. суд частково задовольнив позовні вимоги П.Симоненка, зобов’язавши ЗАТ “Українська Прес-Група” виплатити відшкодування в розмірі 1000 грн і спростувати опубліковану інформацію.

Керівництво ЗАТ “Українська Прес-Група” звернулося до Європейського суду 12 грудня 2000 р. Європейський суд з прав людини відхилив запропоноване дружнє врегулювання конфлікту, оскільки вирішив, що повага до прав людини потребує подальшого розгляду справи. Суд одностайно ухвалив рішення про те, що мало місце порушення ст. 10 Європейської конвенції з прав людини, зокрема “суд вважає, що публікації містили критику двох політиків, яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, що для позивачів вона була образливою й навіть шокуючою. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду, бо це той тягар, який політики мають нести в демократичному суспільстві. ”

За рішенням Європейського суду з прав людини Україна має сплатити ЗАТ “Українська Прес-Група” 58 812 євро за матеріальні збитки, 33 000 євро – за моральні збитки та 5 521,07 євро – за судові витрати. Це рішення за своїм змістом безпрецедентне для України, але воно повинно сприяти продовженню руху України до європейських стандартів щодо забезпечення свободи слова.

Дата добавления: 2014-01-05