Грошова система, її структурні елементи й основні типи

Грошова система — це форма організації грошово­го обігу, яка історично склалася в певній країні й за­конодавча закріплена державою.

Вона складається з таких елементів (рис. 8).

Рис. 8. Структурні елементи грошової системи

Історія знає два основних типи грошових систем: мета­леву і паперово-кредитні) (рис. 9).

Рис. 9. Типи грошових систем

Металева система поділяється на два види — біметалізм і монометалізм.

Біметалізм є системою, де роль загального еквіва­лента законодавча закріплюється на рівних правах за двома благородними металами — золотом і сріблом.

Хоча система біметалізму проіснувала досить довго (у Західній Європі з XVI до початку XIX ст.), але виявилася нежиттєздатною, бо суперечила природі грошей як загаль­ного еквівалента. Законодавче закріплення за двома мета­лами однакової ролі загального еквівалента не відповідало співвідношенню їхньої реальної ринкової вартості.

Суперечливість і нестійкість біметалізму поступово при­звели до його занепаду і заміни золотим монометалізмом.

Монометалізм — це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним бла­городним металом — золотом.

Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816 р.). У Франції його введено в 1876—1878 рр., у Росії — в 1897 р.

Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму:

золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

Золотомонетному стандарту притаманні такі риси.

1. Вільний обіг золотих грошей.

2. Виконання золотом усіх функцій грошей.

3. Вільне карбування золотих монет.

4. Вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банк­нот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю.

5. Вільний рух золота між країнами.

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золо­тозливковий стандарт, який виключав вільне карбуван­ня золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитись лише на золоті зливки. Але його було обмеже­но вартістю зливків. Наприклад, в Англії за зливок вагою 12,4 кг треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок вагою 12,7 кг — 215 тис. франків.

Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізний стандарт. При цьому зв'язок грошей із золо­том здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валю­ту (девізу), яка мала золоте забезпечення. Щоб обміняти власну національну валюту на золото, її потрібно було спо­чатку обміняти на валюту країн із золотозливковим стан­дартом (англійські фунти стерлінгів, французькі франки), а вже останню — на золоті зливки.

Під час світової кризи 1929—1933 рр. усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані.

При золотодоларовому стандарті розмін національ­них валют на золото був відмінений в усіх країнах, а обмін доларів США на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн — членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото.

У 1976 р. країни — члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи — паперово-кредитної, в основу якої покладено такі головні принципи:

— юридичне закріплена демонетизація золота, тобто по­вна відмова від золотого стандарту;

— скасована фіксація золотого вмісту національних ва­лют (масштабу цін);

— припинено виконання золотом ролі загального екві­валента;

— скасовано офіційну ціну на золото, яка раніше існу­вала (35 дол. за одну тройську унцію — 31,1 г);

— золото перетворено із грошового товару в звичайний товар, який продається й купується на світових ринках за ціною, що складається залежно від попиту і пропозиції;

— впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів.

У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

При цьому класичні паперові гроші як представники золота сьогодні зникли з обігу внаслідок його демонети­зації. Але потреба в них збереглася, оскільки державний бюджет має дефіцит, нерідко величезний. Для його покрит­тя державна скарбниця випускає паперові гроші, які не мають золотого забезпечення. Тому їх ще називають біле­тами державної скарбниці.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які функціо­нують на основі кредитної угоди й виражають відно­сини між кредитором і боржником.

Первісне кредитні гроші відрізнялися від паперових гро­шей (рис.10).

Рис. 10. Відмінності між кредитними і паперовими грошима

Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкно­та, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель — це письмове боргове зобов'язання суворо вста­новленої законом форми, в якому вказані величина грошо­вого боргу, строки його сплати, а також право його власни­ка (векселетримача) вимагати від боржника (векселедав­ця) сплати боргу при настанні встановленого строку.

Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель — це вексель, підписаний однією осо­бою на ім'я іншої особи, який не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

Передача векселя іншій особі оформляється передаваль­ним записом (індосаментом). Третя особа може передати вексель четвертій особі, здійснивши власний передаваль­ний запис, і т. п. Таким чином, переказний вексель набуває певної форми грошей — кредитних грошей, що виконують функції засобів обігу і засобів платежу.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяють­ся на комерційні і банківські.

Комерційний вексель — це боргове зобов'язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу то­варів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Власник комер­ційного векселя може використати його замість грошей для платежу за товари, куплені у третьої особи.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк за­мінює комерційний вексель.

Банки проводять операції з обліку комерційних векселів, суть яких полягає в тому, що власник векселя може до на­стання строку платежу представити його в банк і одержати зазначену у векселі суму з утриманням так званого об­лікового процента.

Класичні банкноти мали багато переваг перед комер­ційними векселями:

по-перше, банкноти користувалися більшою довірою, оскільки вони випускалися від імені банку, який є платоспроможнішим, ніж окремий комерсант;

по-друге, банкнота обмінювалася банком на золото за першою вимогою пред'явника і тому перебувала в обігу нарівні із золотими грошима;

по-третє, оскільки банкнота випускалася банком замість облікованих ним комерційних векселів і вільно обмінювала­ся на золото, то вона мала подвійне забезпечення — товарне (товари під вексель) і золоте (золотий запас емісійного банку);

по-четверте, банкнота є безстроковим кредитним зобов'я­занням банку і тому, на відміну від комерційного векселя, має необмежений період обігу.

Однак ці переваги були притаманні лише так званим класичним (першодрукованим) банкнотам, які випускали­ся в період золотомонетного стандарту.

Коли було скасовано золотомонетний грошовий обіг, а далі й будь-який обмін банкнот на золото, банкноти стали втрачати істотні риси класичних кредитних грошей і по­ступово перетворилися на різновид паперових грошей. Цьо­му сприяло й те, що багато держав, потребуючи грошей, доз­волили емісійним банкам випускати банкноти не лише під забезпечення комерційних векселів, а й під векселі скарб­ниці (облігації державних позик) і просто для покриття дефіциту державного бюджету. Тим самим кредитні гроші, окрім власних функцій, виконують ще й функції паперових грошей. Сама ж банкнота стала своєрідним "гібридом" кредитних і паперових грошей.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей. Види чеків: іменні – не підлягають передачі; ордерні – з правом передачі іншій особі за індосаментом; на пред’явника - без зазначення прізвища.

Чековий обіг у розвинутих країнах дуже поширений. Так, у США понад 90 % сімей мають чекові книжки, в Англії — 60 % сімей. У структурі сучасних кредитних грошей при­близно 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти.

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахун­ковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Нині в розвинутих країнах налічуються десятки видів пластикових кредитних карток (смарт-карток), у тому числі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи "Віза", "Америкен Експрес", "Мастеркард", "Єврокард" та ін.). У США випущено понад 600 млн кредитних карток, якими користуються більше 70 % сімей країни. У фінансових по­слугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки — близько 20 %.

Дедалі більшого поширення набувають електронні гроші.

Електронні гроші — це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Сучасні електронні гроші — це магнітні носії платіж­ної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи при безготівкових розрахунках.

Електронні гроші посилюють тенденцію дематеріалі­зації грошових засобів, значно підвищують їхній обіг, за­ощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на еко­номічний розвиток країни.

Використана література

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Частина 1. Загальна економічна теорія. Частина 2. Спеціальна економічна теорія: Підручник. – Київ: Ніка-Центр. Ельга,2000.– 527 с.

2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.- 328 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

4. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Політична економія: Навч. посібник / К.Т Кривенко, В.С.Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

Дата добавления: 2014-01-05