Виникнення держави Урарту

Історія Урарту має велике значення для вивчення найдавніших народів, що населяли територію колишнього Радянського Союзу, і найтіснішим образом пов'язана із древньою історією Кавказу.

Територія Урарту охоплювала все Вірменське нагір'я, і була розташована між Малою Азією, північно-західною окраїною Ірану й північним Двуречьем. Таким чином, до складу Урарту входили досить значні області Закавказзя - території Вірменії й південної Грузії. Східна частина Урарту була розташована між трьома великими солоними озерами - Ваном, Урмией і Севаном. Територія Урарту з усіх боків була захищена гірськими хребтами й тому представляла природні умови для утворення тут незалежної держави й успішного захисту від могутніх сусідів, як і в Єгипті, якій також був досить обособлений довгий час. Природні умови цієї країни були досить різноманітні. Усюди переважають гірські кряжі. Гори в Урарту покриті лугами, а окремі окраїни - лісом. Деякі нагір'я являють собою степи, що подекуди переходять у напівпустелі. Ці великі території, незважаючи на наявність джерел, майже позбавлені рослинності. Але в тих місцях, де населення створило зрошувальну систему, ґрунт дає можливість людям займатися землеробством. Основні природні багатства Урарту - камінь, ліс і метали. Особливе значення мали родовища міді, заліза, свинцю й олова, які обумовили високий розвиток металургії.

У гірських областях умови для розвитку сільського господарства були гірше, ніж в областях цивілізацій річкових долин. Але їхня спеціалізація в області рудної промисловості мала, між іншим, ту перевагу, що в ній розширене відтворення (на противагу скотарству й землеробству) не залежить ні від необхідності періодичних додаткових капіталовкладень (наприклад, у посівне зерно), ні від доступності або неприступності тяглової худоби й пасовищ або фуражу для нього. У той час як будь-яке сільськогосподарське виробництво супроводжується сезонними перервами у виробничому циклі, а несприятливі кліматичні умови можуть навіть зовсім перервати або значно порушити ряд циклів, то у гірській промисловості сезонність не має ніякого значення, і єдині необхідні витрати полягають у періодичній зміні робочої сили й самих примітивних знарядь праці.

І як видно з вищевказаного матеріалу, населення Урарту було дуже змішаним (урарти, хурріти, балканські мушки-протоармяни, протогрузини), и хотя Авдиев в своем учебнике отрицает, что протоармяне біли віходцами с Западной Европі, назівая такие гипотезі утверждением реакционніх буржуазніх историков, тем не менее, современніе авторі єто подтверждают. Авдиеву, которій издавал свой труд во времена холодной войні необходимо біло настаивать, что все население Сов. Союза біло кореннім, а не пришлім с Европі.

Саме урарти зуміли консолідувати території окремих племен та заснувати першу протодержаву на цій території – союз племен Уруаті чи Наірі. В XIII в. до н.е., коли Ассирія вперше зіштовхується із племенами Урарту (Первые известные походы против «страны Уруатри» предпринимает ассирийский царь Салманасар I в XIII в. до н. э.), країна являла собою союз багатьох племен. Ассірійські царі у всіх написах згадують про боротьбу з «царями», які були лише племінними вождями.

З XІ в. ассірійські набіги на нагір'я були рідкими й даних у джерелах про їх мало; місцеві ж тексти цього часу невідомі. Тому ми знаємо мало конкретного про цю область аж до середини IX в.; однак, судячи з ряду непрямих даних, треба думати, що деякі царства, які користувалися в адміністративній практиці почасти хетской иероглификой, частиною хурритско-аккадской, а пізніше урартським клинописом, існували тут і протягом XII - X ст. Тут насамперед треба відзначити державу Алзи зі змішаним муським і хурритским населенням.

Неясна етнічна приналежність дрібних міст-держав, що оточували з кінця II тисячоріччя до н.е. оз. Урмия (на території совр. Ірану); що це були саме міста-держави, ясно видно по даним ассірійських анналів у зіставленні з даними розкопок одного із цих міст.

Подібно своїм сусідам - гірським хурритам, і урарти з кінця II тисячоріччя до н.е. утворювали міста-держави (або номовые держави; такі маленькі державні одиниці були в той час розсіяні на великому просторі від верхнього Євфрату через весь Іран й аж до Південної Туркменії). Найважливішим з них був Муцацир. Це місто було центром культу бога Халди, що пізніше зробився общеурартским божеством. Ще одним урартским центром було місто Тушпа (нині Ван), відомий нам із джерел із другої половини IX в.; тут був центр культу бога сонця Шивіні.

Номові держави Вірменського нагір'я були відмежовані один від одного природними гірськими рубежами своєї долини; і в міру того як від південно-заходу до північного сходу центральні фортеці номів ставали менше й слабкіше, суспільство усе більше віддалялося від раннеклассового стану, характерного для південних і південно-західних частин нагір'я, і наближалося до стану пізнього родо-племенного суспільства й військової демократії, характерної для більшої частини тогочасного Закавказзя. В XII в. ассірійські джерела нараховували в «країнах (або «країні») «Наири» (термін, що поєднував у той час всі землі від границь п-ова Мала Азія й до центральної частини окраїнних гір Західного Ірану) багато десятків «царів» й «цариць», тобто жриць божества родючості, що виступали в похід разом з військами); це, звичайно, були ще племінні вожді, і недарма хети тут не раз вели переговори не тільки з «царями», але й безпосередньо з народом тих або інших «країн».

Дата добавления: 2014-01-05