Класифікація препаратів для наркозу

Засоби для наркозу інгаляційного та неінгаляційного (ефір, фторотан, метоксифлуран, циклопропан, азоту закис, тіопентал-натрій, натрію оксибутират, пропанідид, кетамін). Стадії ефірного наркозу. Особливості дії окремих препаратів. Шляхи введення. Застосування. Ускладнення під час і після інгаляційного та неінгаляційного наркозу.

Класифікація засобів, які пригнічують ЦНС

Лікарські засоби, що впливають на ЦНС. Наркотичні й ненаркотичні анальгетичні засоби. Психотропні засоби.

ВСТУП

Широке та безперервне застосування лікарських засобів, що впливають на ЦНС призводить до розвитку звикання та медикаментозної залежності, а випадкове або навмисне передозування цих речовин може спричинити гостре отруєння. Тому знання механізмів дії та спектра застосування препаратів, їх дозування, заходів з надання невідкладної допомоги під час отруєння цими речовинами дуже важливе, особливо нині, коли відзначають «розквіт» зловживання наркотичними речовинами.

Нервова система регулює взаємодію органів та систем органів між собою, а також усього організму з навколишнім середовищем. Нервову систему поділяють на центральну та периферичну. До центральної нервової системи (ЦНС) належать головний та спин­ний мозок, а периферична складається з 12 черепних та 31 спин­номозкового нервів.

За морфологічною будовою ЦНС є сукупністю окремих нейро­нів, кількість яких у людини досягає 14 млрд. Зв'язок між нейро­нами здійснюється шляхом контакту між їхніми відростками один з одним або з тілами нервових клітин. Такі міжнейронні кон­такти називаються синапсами (sinapsis — зв'язок). Передача нер­вових імпульсів у синапсах нервової системи здійснюється за до­помогою хімічних переносників збудження — медіаторів, або трансмітерів (ацетилхолін, норадреналін, дофамін тощо).

У медичній практиці застосовують лікарські засоби, що зміню­ють, пригнічують або стимулюють передачу нервових імпульсів у синапсах. Вплив на синаптичну передачу нервових імпульсів при­зводить до змін функції ЦНС, унаслідок чого виникають різнома­нітні фармакологічні ефекти. Лікарські засоби класифікують за їхніми основними ефектами: засоби для наркозу, спирт етиловий, снодійні, протиепілептичні, протипаркінсонічні, анальгетичні, аналептики, психотропні.

Засоби для наркозу — це лікарські препарати, в результаті вве­дення яких в організмі виникає стан наркозу (narcosis — оніміння).

Наркоз — це оборотне пригнічення функції ЦНС, яке супрово­джується знепритомненням, втратою больових та інших видів чут­ливості, пригніченням рефлекторної активності і розслабленням скелетних м'язів за умови збереження серцево-судинної діяльності і дихання.

Наркоз — один із методів загального знеболення.

Фармакодинаміку засобів для наркозу остаточно не вивчено. Усі препарати порушують синаптичну передачу в ЦНС. За послі­довністю пригнічення ЦНС виділяють чотири стадії наркозу:

І. Стадія анальгезії. Спочатку знижується больова чутливість, а потім виникає амнезія. Інші види чутливості, тонус скелетних м'язів і рефлекси збережені.

2. Стадія збудження. Ця стадія характеризується мовною та руховою активацією, підвищенням артеріального тиску, пору­шенням дихання, підсиленням усіх рефлексів (можливі зупинка серця, блювання, бронхо- і ларингоспазм).

3. Стадія хірургічної анестезії. У пацієнта відсутні всі види чутливості, пригнічені рефлекси м'язів; відновлюється нормальне дихання, стабілізується артеріальний тиск. Зіниці розширені, очі відкриті. На цій стадії виділено чотири рівні.

Після припинення введення засобів для наркозу настає IV ста­дія — пробудження — відновлення функцій ЦНС, але у зворотно­му порядку: з'являються рефлекси, відновлються тонус м'язів і чутливість, повертається свідомість.

1.Засоби для інгаляційного наркозу:

а) леткі рідини — ефір, фторотан (галотан), метоксифлуран, дес- флуран, енфлуран, ізофлуран, севофлуран тощо;

б) гази — діазоту оксид, циклопропан тощо.

2. Засоби для неінгаляційного наркозу:

а) порошки у флаконах — тіопентал-натрій

б) розчини в ампулах — натрію оксибутират, пропанідид (сомб- ревін), тропофол (диприван), кеталар (кетамін, каліпсол).

Засоби для інгаляційного наркозу:

— їх уводять за допомогою спеціальної апаратури;

— наркоз легко керується;

— більшість препаратів спричинюють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, відчуття ядухи, травмують психіку пацієнта;

— потрапляють в атмосферу і можуть шкідливо впливати на здоров'я медичного персоналу.

Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість препарату перед застосуванням. Температура кипіння — 35 °С. Вогненебез­печний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є силь­ним анестезійним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і високий коефіцієнт безпеки застосування.

Побічні ефекти: виражена стадія збудження; сприяє звіль­ненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищен­ня рівня глюкози в крові; після наркозу можуть з'явитися нудо­та, блювання і закреп; унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні дихальних шляхів може розвинутися пневмонія; у дітей може спричинити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.

Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, температура кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефі­ром запобігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Сильний анестетик (пере­вищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту закису — в 50 разів), але виявляє помірну анальгетичну дію.

Побічні ефекти: пригнічення дихання; аритмія, пов'язана зі збудженням β-адренорецепторів міокарда, тому під час наркозу не можна вводити катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі аритмії вводять β-адреноблокатори (анаприлін); серцева недостат­ність; артеріальна гіпотензія; психічні зміни; гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцерогенний і тератогенний ефект; в осіб, які працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.

Ізофлуран, енфлуран, десфлуран — справляють менший вплив на серцево-судинну систему.

Діазоту оксид — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Препарат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вво­дять у суміші 80 % азоту закису та 20 % кисню. Анестезія настає через 3-5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту закис використовують для базисного наркозу і нейролептанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяж­ких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів тощо.

Побічні ефекти: зрідка — нудота, блювання, аритмія, артеріаль­на гіпертензія; гіпоксія виникає внаслідок тривалого введення азоту закису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій сумі­ші на рівні не менше ніж 20 %. Після закінчення подачі азоту за­кису продовжують давати кисень протягом 4-5 хв.

Засоби для неінгаляційного наркозу:

• їх уводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово або ректально;

• наркоз настає відразу без стадії збудження;

• не забруднює атмосферу;

• наркоз погано керується.

Класифікація засобів для інгаляційного наркозу за тривалістю дії

1. Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу — 5-10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).

1. Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу — 20-40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.

2.Препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу — 90-120 хв): натрію оксибутират.

Тіопентал-натрій — порошок жовтуватого або жовтувато-зеленого кольору, легко розчинний у воді. Розчин готують ex tempore на стерильній воді для ін'єкцій. Вводять внутрішньовенно (повільно) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.

Побічні ефекти: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця, підсилення секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах по 10 мл 20 % розчину. Вводять внутрішньо­венно повільно, зрідка — внутрішньом'язово або призначають всере­дину. В результаті внутрішньовенного введення стадія наркозу на­стає через 30 хв і триває 2-4 год.

Побічні ефекти: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого внутрішньовенного введення; блюван­ня; рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчин­ний у воді і спирті. Кетамін зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кататонією, амнезією і анальге­зією. Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Тривалість наркозу — 10-15 хв залежно від способу введення. За­стосовують препарат для введення в наркоз, а також для його під­тримання. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час нетривалих хірургічних втручань.

Побічні ефекти: артеріальна гіпертензія, тахікардія; підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м'язовий біль; галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції).

Кетаміновий наркоз не слід проводити хворим з порушенням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) — вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20-40 с і триває 3-5 хв. Використовують пре­парат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час нетривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).

Побічні ефекти: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; бронхоспазм, анафілактичний шок; тромбофлебіт.

Фармакобезтека:

• тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішу­вати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, амі­назином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взає­модії утворюється осад;

• на засоби для наркозу не дозволяється виписувати рецепти.

Заходи запобігання ускладненням внаслідок застосування засобів для наркозу:

• вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;

• неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними за­собами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збуджен­ня, відчуття ядухи, психічну травму;

• перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і об­меження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підго­товку до операції) — вводять атропін (або інший М-холіноблокатор); для усунення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо); для посилення розслаблення скелетних м'язів — міорелаксанти (тубокурарин); для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димедрол, піпольфен) препарати. Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.

Дата добавления: 2014-01-05