Роль закону при оцінці доказів

Драйверы устройств и OSI

Драйвер – это программа, позволяющая компьютеру работать с различными устройствами. Даже если некоторое устройство и подключено к компьютеру, ОС не сможет взаимодействовать с ним до тех пор, пока не будет установлен и правильно сконфигурирован драйвер этого устройства. Драйвер управляет совместно с ОС работой устройства. Драйверы существуют почти для каждого типа устройств компьютера и периферии. В современных ОС имеются драйверы большинства устройств известных производителей. Для последних моделей устройств нужны свежие драйверы, которые входят в комплект продажи на дискетах или CD. Кроме того, их можно скачать из Internet.

Сетевые драйверы обеспечивают связь между платами СА и работающими на компьютере редиректорами. Редиректор – это часть сетевого ПО, которое принимает запросы ввода/вывода, относящиеся к удаленным файлам, и переадресовывает их по сети на другой компьютер.

Драйверы платы СА располагаются на подуровне Управления доступом к среде Канального уровня. Подуровень MAC отвечает за совместный доступ плат СА к Физическому уровню. Таким образом, драйвер платы СА обеспечивает связь между компьютером и самой платой, связывая, в конечном итоге, компьютер с сетью.

Производители плат СА обычно предоставляют драйверы разработчикам сетевого ПО, которые включают их в состав своих продуктов. Производители сетевых ОС публикуют списки совместимого оборудования – перечень устройств, драйверы которых протестированы на совместимость с ОС. Список совместимого оборудования HCL (Hardware Compatibility List) для сетевой ОС содержит сотни моделей плат СА от разных производителей.

Відомо, що процес доказування регламентований кримінально- процесуальним законом, що визначає точні форми й умови, що відносяться до суб’єктів, предмету, засобів і цілей доказування. Специфіка процесу пізнання при доказуванні істини по кримінальній справі обумовлена також тим, що об'єкт пізнання являє собою складний комплекс явищ соціального, психічного і матеріального характеру.

Теорія пізнання і теорія кримінально-процесуального доказування практично єдині в основних методологічних підходах. Найбільше чітко думку про єдність пізнання і доказування в кримінальному процесі виразив М. С. Строгович: «Ми ототожнюємо доказування в кримінальному судочинстві з пізнанням істини по кримінальних справах: процес доказування і є процес пізнання фактів, обставин кримінальної справи. Разом з тим доказування в кримінальному судочинстві має ряд принципових рис, відмінних від суто філософського або наукового пізнання.

По-перше, процес доказування в кримінальному процесі завжди має письмовий, погоджувальний характер, тобто процедури і особливо результати доказування повинні бути зафіксовані в процесуальних документах (протоколах слідчих і судових дій, актах і інших документах, постановах, що виносяться в ході провадження по кримінальній справі) для того, щоб з ними могли ознайомитися і висловити своє ставлення інші суб'єкти доказування (обвинувачений, потерпілий, підсудний, захисник і т. д.).

По-друге, доказування в кримінальному процесі з самого початку має комунікативний характер, тому що його результати насамперед признані для інших суб'єктів доказування. У першу чергу саме сторони на основі зібраних, перевірених і оцінених на досудовому етапі і безпосередньо в суді доказів повинні переконати суд у законності й обґрунтованості своїх претензій по основних питаннях кримінальної справи, що повинні бути вирішені судом при постановленні вироку (ст. 324 КПК України).

Відрізняється кримінально-процесуальне доказування також предметом, суб'єктами, а також результатами реалізованої діяльності. На відміну від філософського або іншого пізнання, де предметом дослідження є практично весь навколишній світ, його закономірності і взаємозв'язки, предмет доказування строго окреслений вимогами кримінально-процесуального закону (статті 64, 324 КПК України).

г) встановлюючи реквізити процесуальних документів, у яких підводяться підсумки доказування на різних стадіях процесу (обвинувальний висновок, вирок і т. д.), ставить за обов'язок слідчому і суду письмово аналізувати наявні в справі докази, наводячи підстави, за якими докази повинні бути прийняті або відкинуті.

Для правильної оцінки доказів має велике значення норма закону, яка вказує, що ніякі докази для особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора і судді (СУДУ), не мають заздалегідь встановленої сили. Зокрема, це відноситься до показань обвинуваченого (підсудного). Щоб запобігти можливості їх переоцінки, закон встановлює, що визнання обвинуваченим (підсудним) своєї вини саме по собі не може бути достатньою підставою для обвинувачення і постановлення обвинувального вироку. Воно повинно бути підтверджено сукупністю інших наявних у справі доказів і лише при цій умові може бути використане для обґрунтування обвинувачення.

Не можна віддавати перевагу в порівнянні з іншими доказами, зібраними по кримінальній справі, і висновку експертів, хоча вони і ґрунтуються на Оскільки будь-яке пізнання являє собою відображення нашою свідомістю об'єктивної дійсності, істинним визнаються пізнання, що правильно відображають дійсність. Стосовно кримінального процесу — це всебічна і повна відповідність висновків слідства і суду про обставини злочину, винність особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, тому, що було в дійсності.

У зміст істини у кримінальному процесі включають і кваліфікацію діяння, вважаючи, що його правова оцінка органами розслідування і судом повинна бути єдино правильною.

Звідси випливає, що досягнення істини — це не тільки важлива теоретична, але і велика практична проблема, безпосередньо зв'язана з досягненням у кримінальному процесі правильного результату. Доказування істини означає засудження винного і виправдання невинного. Якщо до кримінальної відповідальності в результаті неправильної оцінки доказів притягнутий (і покараний) невинний або виправданий злочинець, значить істина й у тім і в іншому випадку не досягнута, за істину були прийняті неправда й омана. Інтереси соціалістичної і правової держави вимагають, щоб кожна кримінальна справа була вирішена правильно, щоб жоден злочинець не уникнув заслуженого покарання і жодна невинна людина не була необгрунтовано притягнута до відповідальності.

Ось чому досягнення істини в справі є метою кримінального процесу й одночасно його принципом.

Те безперечне положення, що світ пізнаваний, а отже, пізнаваний і

злочин, не означає, що це пізнання може прийти до особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду або прокурора саме по собі. Воно можливо тільки в результаті наполегливої розумової і практичної діяльності. Тому неодмінними умовами досягнення правильного результату у доказуванні, а отже, досягнення істини суб'єктом доказування, є швидкість, оперативність і високий професіоналізм, при строгому дотриманні принципу повноти, всееторонності й об’єктивності в дослідженні обставин справи.

Особа, яка провадить дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суддя (суд) оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 67 КПК України).

Значення кримінально-процесуального закону в оцінці доказів полягає в тому, що він:

а) закріплює і робить обов'язковими методологічні правила оцінки доказів (оцінка за внутрішнім переконанням; вимога всебічності, повноти й об'єктивності: вимога оцінити сукупність доказів і заборона основувати обвинувальні висновки в справі на одних лише зізнаннях обвинуваченого; необхідність керуватися при оцінці доказів правосвідомістю тощо;

б) запроваджує спеціальні гарантії, що захищають волю і незалежність внутрішнього переконання суб'єктів, оцінюють докази (таємниця дорадчої кімнати, право судді і народного засідателя на особливу думку, право прокурора відмовитися від обвинувачення або змінити предмет обвинувачення в суді, право слідчого і начальника слідчого відділу не погодитися з вказівками прокурора з питань, що вимагають оцінки зібраних у справі доказів та ін.);

в) встановлює обов'язкові правила збирання і дослідження доказів, що є основними вимогами, які пред'являються до доказу з точки зору його допустимості, визначаючи в загальному вигляді предмет доказування по кримінальних справах, дає основу для рішення питання про належність доказів;

новітніх досягненнях технічного і наукового прогресу. Як правильно піджяям

А. І. Вінберг: «Розвиток техніки, застосовуваної в кримінальному обумовлюється не тільки його внутрішніми закономірностями і власними

відкриттями і досягненнями, але і ґрунтується на загальних закономірй&еш

розвитку технічного прогресу» 1. Дійсно, у сфері доказування, практично в

кожній її області, у тому числі і при провадженні судової експертизи, k застосовуються досягнення сучасної науки і техніки. І сьогодні принципово

™ важливе значення в юридичній науці і практиці має осмислювання зазначених

процесів у рамках теорії кримінально-процесуального права, розробка

методологічних проблем теорії доказів і окремих теоретичних питаю»

провадження дій2. Закон (ч. 4 ст. 75 КПК України) установлює, що висновок

te експерта для особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора і

Ц судді (суду) не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у

відповідній постанові, ухвалі, вироку.

■ Закон не додає заздалегідь встановленої сили жодному з зібраних по

^ кримінальній справі доказів з точки зору їх значимості у встановленні

фактичних обставин справи, і, в остаточному підсумку, у встановленні

■ об'єктивної істини.

Висновок експерта, як будь-яке інше джерело доказів, має бути критично

оцінений в сукупності з іншими джерелами доказів. Невиконання цієї вимоги закону часом тягне за собою направлення слідчому справи на додаткове розслідування або в судовій діяльності — скасування вироку.

Н Так, органами досудового слідства було встановлено, що в середині

лютого 2001 року між Охлопковим, засновником і директором фірми «Союз- _м Віктан» з одного боку, і громадянами Колесником та Посуньком, які входили в

РЦ організоване злочинне угруповання «Башмаки», виник конфлікт на грунті

вимагань останніх у Охлопкова грошей від прибутків фірми «Союз-Віктан» у невстановлених слідством сумах. Про вимагательство Охлопков повідомив Удовенка — співзасновника і першого заступника директора фірми «Союз- Віктан».

Не бажаючи виплачувати суми, яка вимагалась, Охлопков і Удовенко домовились убити Колесника і Посунька.

Виконання умисного вбивства замовили Пилишку, який і вчинив цей злочин за обіцяну винагороду в 50000 доларів СІЛА.

На підставі перевірки матеріалів справи колегія суддів дійшла висновку, що органами досудового слідства ця справа розглядалася поверхово, прямих доказів вини обвинувачених було недостатньо, в тому числі тих, що випливають з результатів проведених експертиз. Отже, вирок постановлено фактично на одних показаннях Пилишка, даних ним у стадії досудового слідства, в яких він визнавав себе, Охлопкова і Удовенка винними і від яких ще в цій же стадії розслідування і в суді відмовився. Інших доказів, які б за своїй змістом не викликали сумнівів і прямо чи побічно викривали Пилишка, Охлопкова і Удовенка у вчиненні вбивства двох осіб, у вироку не наведено.

Цей вирок не може залишатися в силі, оскільки він по-І становлений не на об'єктивних доказах, а на припущеннях.

Як в обвинувальному висновку, так і у вироку слідчий і суддя (суд) повинні надати не тільки формулювання обвинувачення, але й прямі докази винності.

У відповідності зі ст. 334 КПК України в розвиток принципу оцінки доказів за внутрішнім переконанням закон встановлює, що вирок суду повинний бути мотивований із наведенням доказів, на яких засновані висновки суду, а також мотиви, на підставі яких суд відкинув інші докази. Обвинувальний вирок повинний бути постановлений на основі добутих достовірних доказів, коли в справі оцінені й усунуті всі наявні суперечності.

Виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину постановляється лише тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлений вироку» від 29 червня 1990 р.).

При оцінці доказів велике значення мають норми не тільки кримінально- процесуального, але і кримінального закону. З числа обставин, що складають кінцеву мету доказування, насамперед повинна бути доведена подія злочину, або встановлена відсутність передбачуваної події. По справах про суспільно небезпечні діяння осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності або неосудних, повинний бути встановлений факт вчинення суспільно небезпечного діяння. Подію злочину складають обставини, що характеризують насамперед об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого статтею КК, тобто саме суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки цього діяння і причинний зв'язок між ними. У результаті доказування необхідно встановити, чи є передбачувана подія саме подією злочину. А це в ряді випадків неможливо зробити, не довівши, що наслідки, які настали, викликані безпосередньо діями винного. Наприклад, встановити, що дії особи являють собою необережне вбивство, правдиве тільки за умови, якщо буде доказано, що смерть потерпілого наступила саме від дій винного, тобто між діями особи і наслідками, що наступили, мається причинний зв'язок. Доказування події злочину передбачає необхідність встановити, що діяння є небезпечним і не може розглядатися як малозначне (ч. 2 ст. 11 КК), а також що воно містить ознаки конкретного складу злочину.

Певну роль при оцінці доказів грають і норми інших галузей права, наприклад норми, що регулюють оперативно-розшукову діяльність, про допустимість доказів, отриманих оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. з наступними змінами і доповненнями, Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від ЗО червня 1993 р.; цивільного законодавства, з допомогою якого можна встановити, на яких осіб покладається обов'язок відшкодування витрат, а також встановити розмір витрат, що понесла установа охорони здоров'я на лікування потерпілого відповідно до вимог ст. 1206 Цивільного кодексу України. Розмір стягнення витрат встановлюється відповідно до порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння, затвердженого постановок» Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545. Певну роль при оидииі доказів грають і інші норми різних галузей права, що розкривають зміст предмета доказування по конкретній кримінальній справі.

Питання для самоперевірки

V

Глава 9. Застосування технічних засобів при збиранні та перевірці доказів

1. Застосування спеціальних знань і технічних засобів суб'єктами кримінально-процесуального провадження при збиранні і перевірці доказів.

2. Види науково-технічних засобів, які використовуються при збиранні та перевірці доказів.

3. Процесуальний порядок застосування науково-технічних засобів і перспективи подальшого їх удосконалення у кримінально-процесуальному доказуванні

§ 1. Застосування спеціальних знань і технічних засобів суб'єктами кримінально-процесуального провадження при збиранні і перевірці доказів

На сьогоднішній день успішне розкриття, розслідування та попередження злочинів найчастіше неможливе без широкого та ефективного застосування спеціальних знань та науково-технічних засобів.

У криміналістичній та кримінально-процесуальній літературі розглядалися різні аспекти застосування спеціальних знань та науково- технічних засобів у кримінальному судочинстві, що безумовно надавало велику допомогу в теорії та практиці доказування.

Однак сьогодні особливого значення набуває пошук способів розв'язання давно назрілих проблем удосконалення діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів та забезпечення невідворотної відповідальності за їх вчинення.

Розвиток науки та техніки створюють значні умови і можливості для забезпечення повноти, всебічності й об'єктивності досудового і судового слідства у конкретних кримінальних справах, у цілому сприяють підвищенню науково-технічного й методичного рівня слідчої та судової діяльності. Проте численні дослідження свідчать про наявність істотного розриву між рівнем розвитку криміналістики, наданих нею практичних можливостей для виявлення, збирання та дослідження доказової інформації і фактичним застосуванням рекомендованих нею технічних засобів, прийомів та методів при розслідуванні конкретних злочинів.

Як показує практика, сучасні науково-технічні досягнення, які розширяють можливості використання їх у доказуванні ознак скоєного злочину, на даний час дуже рідко застосовуються. Так, сліди рук фігурують серед вилучених приблизно в 60% кримінальних справ, але тільки близько 10% з них визначаються придатними для ідентифікації особи за особливостями капілярних візерунків, тобто традиційним методом дактилоскопічних досліджень.

Приблизно такі результати щодо використання технічних досягнень при розслідуванні кримінальних справ дали дані анкетування, проведеного слідчими Закарпатської області. У той же час давно відомий і застосовуваний у Франції та інших країнах метод піроскопії, який дозволяє встановлювати особу за уривками (фрагментами) капілярних візерунків. Придатність цього методу для встановлення особи за ділянкою капілярного візерунка розміром 5x7 мм, що містить лише 2-3 деталі, експериментально підтверджена дослідженнями російських криміналістів. Як правильно стверджують В. П. Бахін і В. К. Лисиченко, цей метод до теперішнього часу чомусь не використовується органами розслідування та експертними установами України. Не застосовуються також багато нових методів і засобів виявлення та фіксації слідів рук на різних за будовою і властивостями об'єктах (наприклад, вакуумне напилення, хімічні методи тощо).

Сучасний рівень розвитку криміналістичної одорології дозволяє вирішувати широке коло питань, що стосуються попередження і розслідування злочинів, встановлення причетних до скоєння злочинів осібі, а також отримання слідів людини і методів їх використання для отримання криміналістичної інформації про злочинця і обставини злочину тощо.

Відомо, що розслідування злочинів і профілактична діяльність так чи інакше пов'язані з дослідженням різноманітних форм взаємодії людини та матеріального середовища, які є джерелом пізнання подій. У процесі розслідування людина виступає в різних якостях, наприклад у процесуальному плані - обвинуваченим, потерпілим, свідком, тим, кого впізнають, та тим, хто впізнає, в трасологічному — слідоутворюючим, слідосприймаючим або тим та іншим одночасно.

Особливого значення набувають сліди, отримані від людини, сліди злочину і різноманітних мікроорганізмів у тих ситуаціях, коли злочин вчинено в умовах неочевидності і не вдається виявити традиційні види слідів. Проте розроблені криміналістами методи і засоби виявлення і дослідження слідів запаху та інших мікрооб'єктів поки що не дістали необхідної реалізації у практичній діяльності слідчих органів та експертних установ. Можна навести інші приклади, що свідчать про відсутність потрібного взаємозв'язку між науковими розробками і практичною діяльністю, для підвищення ефективності якої вони проводяться. Все це свідчить про те, що навіть найбільш раціональні наукові новації самі собою не стають надбанням практики, а потребують конкретної, часом досить складної організаційно-методичної роботи щодо створення умов для запровадження досягнень науки і техніки в практику (апробація, уточнення умов і порядку застосування, розробка методичних рекомендацій чи інструкцій, підготовка користувачів тощо).

Правильне використання науково-технічних засобів та нових наукових досліджень дало змогу розкрити умисне вбивство п'яти осіб, яке було скоєно в ніч з другого на третє лютого 1998 року в селі Тарасівна Цюрупинського району Херсонської області.

На місце події виїхала кваліфікована оперативно-слідча група у складі заступника прокурора області, начальника слідчого відділу, працівників

експертних установ, співробітників УМВС, які незважаючи на значне руйнування будинку (внаслідок умисної пожежі), обвуглювання кінцівок трупів, у ході ретельного огляду місця події і трупів потерпілих, встановили механізм вчинення злочину, конкретизували кількість злочинців. Труп власника оселі Михайлова В. Ф. знаходився у коридорі біля вхідних дверей, які не мали пошкоджень. Труп дружини Михайлова В. Ф. зі смертельними пораненнями знаходився у дитячому ліжку зверху тіла доньки Юлії. В інших кімнатах були трупи малолітніх Андрія та Рябко С. В. Всім потерпілим, після заподіяння смертельних ушкоджень одним і тим же знаряддям і способом, було перерізано шиї.

Спеціалістами експертних установ відразу на місці події було встановлено, що тілесні ушкодження заподіяні кухонним ножем і фінкою.

У результаті проведених оперативно-слідчих заходів було затримано підозрюваного Танащука О. О., на костюмі якого обласним бюро судово- медичної експертизи були виявлені сліди людської крові, ідентифікувати яку було неможливо тому, що костюм був випраний із застосуванням хлору. Незабаром у Херсоні був затриманий Жердєв С. В., співвико-навець скоєних вбивств.

Згідно з проведеними по справі багатьма слідчими діями, у тому числі висновками двох судово-медичних експертиз (які проводилися по системі ДНК) на куртках Танащука О. О. та Жердєва С. В. виявлено кров потерпілих, після чого вони розповіли обставини заподіяного і роль кожного у вчиненні вбивств з метою пограбування.

Вироком Херсонського обласного суду від 26 серпня 1998 р. Танащук О. О. та Жердєв С. В. були засуджені до виняткової міри покарання — розстрілу. Верховний Суд України цей вирок залишив без змін.

Таким чином, ретельний огляд місця події, послідовні та висококваліфіковані слідчі дії, якісний аналіз обставин справи, використання науково-технічних засобів та нових досліджень дали можливість розкрити тяжкий злочин.

Проблеми використання досягнень науково-технічного прогресу у ході розслідування злочинів постійно перебувають у центрі уваги авторів, які займаються проблемами криміналістики та кримінального процесу. їм присвячено як окремі статті, так і великі монографічні дослідження.

Наприкінці XIX століття склалася ситуація, коли потреби життєдіяльності людей, у тому числі і практики боротьби зі злочинністю, призвели до необхідності створення таких технічних засобів, для розробки яких лише емпіричних знань було недостатньо. Починається процес матеріалізації наукових знань у технічних рішеннях, який досягає свого максимуму у період науково-технічної революції. Отже, наукові знання, покладені в основу розробки технічного засобу, і роблять його науково-технічним засобом.

Використання досягнень науки та техніки в кримінально-процесуальній діяльності породжує такі суспільні відносини, які потребують нормативного регулювання. Це зумовлено, по-перше, тим, що вся діяльність з розслідування кримінальних справ докладно регламентується нормами Кримінально- т

процесуального кодексу. По-друге, позаяк діяльність з розслідування кримінальних справ має правовий характер, порядок та умови використання досягнень науки і техніки при розслідуванні злочинів повинні теж мати правові основи.

Як правильно зазначила І. В. Мартиненко, правова регламентація необхідна для впровадження у кримінально-процесуальну діяльність нових науково-технічних засобів, що особливо актуально останнім часом, — у період бурхливого озвитку комп'ютерної техніки та цифрової фото- та відеотехніки.

Отже, законодавчі органи поставлені перед необхідністю бо постійно вносити доповнення та уточнення до чинного кримінально-процесуального законодавства, або розробити такі кримінально-процесуальні норми, які б забезпечили універсальну та порівняно стійку регламентацію використання досягнень науково-технічного прогресу в кримінально-процесуальній діяльності.

З цього приводу В. І. Гончаренко справедливо зауважив, що у кримінально-процесуальному законі неможливо помістити вичерпний перелік науково-технічних засобів, які використовуються у судочинстві, що пояснюється їх великою кількістю та неоднозначністю. Крім того, кримінально- процесуальне законодавство, як і всяке інше, в силу своєї малої динамічності постійно гальмувало б впровадження у судочинство багатьох досягнень природничих та технічних наук.

Різні погляди на висвітлення цієї проблеми існують у криміналістичній та кримінально-процесуальній літературі, а також у слідчій і судовій практиці.

Як показує теорія та практика доказування, неможливо в законі перелічити всі науково-технічні засоби, які можуть бути використані при провадженні дізнання, досудового і судового слідства, оскільки «неможливо передбачити всі прийоми та засоби роботи з доказами тому, що вони безперервно вдосконалюються та оновлюються. Сучасна техніка все більше прискорює темпи свого розвитку. Завдяки їй виключному динамізму з'являється значна кількість нової апаратури, придатної для виявлення та дослідження судових доказів».

Частково для вирішення проблеми правильного використання науково- технічних засобів у кримінально-процесуальному доказуванні, В. П. Бахін та В. К. Лисиченко обговорюють потребу створення спеціальної міжвідомчої служби науково-методичного забезпечення практики розслідування злочинів, визначення принципів і порядку її функціонування з метою раціоналізації діяльності правоохоронних органів на основі планомірного та систематизованого запровадження науково-технічних досягнень.

Постійне вдосконалення науково-методичного рівня розслідування злочинів становить одну з функцій науки криміналістики, для реалізації якої потрібна спеціальна служба науково-методичного забезпечення, покликана сприяти, по-перше, запровадженню в практику наукових рекомендацій, а, по- друге, оптимізації їх застосування.

Створення такої спеціальної міжвідомчої служби безумовно є ланкою, що пов'язує науку з практикою. Функціональними завданнями такої служби

-аналіз результатів науково-дослідницьких розробок, присвячених пристосуванню досліджень природничих, технічних та інших галузей науки для цілей розкриття, розслідування та попередження злочинів, перевірки їх новизни та ефективності у процесі провадження слідчих дій і судових експертиз;

- розробка рекомендацій з питань застосування конкретних наукових прийомів, методів та технічних засобів, а також окремих різновидів криміналістичних та інших спеціальних знань, що розширюють пошуково- пізнавальні можливості слідчих органів та сприяють підвищенню якості їх діяльності;

- створення умов для оперативного надходження повноцінної інформації про науково-технічні досягнення до практичних органів і забезпечення оптимізації їх застосування (наприклад, підготовка тематичних довідників, методичних посібників та оглядів з питань використання криміналістичних рекомендацій).

Аналіз науково-дослідницьких розробок потрібний не лише для визначення обґрунтованості, надійності та ефективності рекомендованих для практичного застосування засобів, прийомів і методів, але й для встановлення співвідношення і відповідності пропозицій науки загальним потребам практики, підсумком оцінки яких повинно бути формування завдання- замовлення на розробку потрібних практиці засобів.

Дані проведеного А. В. Іщенко порівняльного аналізу потреб слідчої практики та показників криміналістичних досліджень (публікацій за 10-річний період) відображають значне розходження спрямованості публікацій і темпів їх приросту з виявленими потребами практики. Так, «найбільша частка потреб практики (45,2%) виявлена з питань методики розслідування окремих видів злочинів, кількість публікацій з яких найменша (8,3%). З іншого боку, найбільша кількість публікацій (65,6%) припадає на питання експертних досліджень, потреба в яких характеризується мінімальними показниками (10,6%). Подібні невідповідності виявлені і при порівнянні названих показників з конкретної тематики всередині розділів науки».

І все ж таки, незважаючи на запропоноване згаданими та іншими авторами створення спеціальних міжвідомчих служб науково-методичного забезпечення для потреб практики, а також підготовку різноманітних науково- дослідницьких розробок для використання їх в практичній діяльності у сфері доказування обставин кримінальної справи, які, безумовно, вдосконалюють діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів, порядок і умови використання науково-технічних засобів при розслідуванні й судовому розгляді справ повинні бути закріплені у кримінально-процесуальному законі. Тому правильним уявляється такий підхід, запропонований В. Г. Гончаренком, який підкреслював, що всі ті засоби (процеси), в результаті застосування яких на досудовому слідстві чи у суді можуть виникнути матеріально зафіксовані джерела доказів чи додатки до них (що мають доказове значення у зв'язку з належністю до даного джерела), обов'язково повинні бути передбачені (дозволені) у відповідних статтях кримінально-процесуальних кодексів, а

використанню деяких з них повинні бути присвячені спеціальні норми.

Що стосується інших науково-технічних засобів, до яких відносяться прості та аналітичні пошукові засоби, прилади та пристосування, а також допоміжні засоби та інструменти, то питання про їх допустимість повишіо вирішуватися слідчим та судом на основі загальних норм, які містять принципіальні критерії та умови використання даних природничих і технічних наук у кримінальному судочинстві. Крім того, законодавець не повинен регламентувати використання науково-технічних засобів експертом, оскільки вони є лише інструментом в його руках, а джерело доказів виникає як підсумок його розумової діяльності.

Тому, розглядаючи деякі принципово важливі проблеми застосування технічних засобів суб'єктами кримінально-процесуального провадження, основну увагу ми приділили сучасному стану та перспективам використання науково-технічних засобів, що безпосередньо застосовуються при збиранні та перевірці доказів.

§ 2. Види науково-технічних засобів, які використовуються при збиранні та перевірці доказів

Класифікація науково-технічних засобів, які використовуються органами дізнання, слідчими, прокурорами та суддями (судами) у сфері доказування, має багатогранний та багатоцільовий характер. Вона повинна відображати ті об'єктивні тенденції, які відбуваються у практичній діяльності суб'єктів кримінального процесу, що беруть участь в доказуванні, в результаті впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Одна з найбільш повних та виважених класифікацій науково-технічних засобів у галузі криміналістики запропонована Є. П. Іщенко, який поділяє вказані засоби за такими класифікаційними ознаками:

1) за виникненням:

-ті, які створюються та використовуються тільки у криміналістичній практиці;

-ті, які є запозиченими з інших галузей науки та техніки та пристосовані;

-ті, які запозичені із загальної техніки та використовуються без змін.

2) за видом:

-прилади, апаратура та обладнання, інструменти та приладдя;

-речі, матеріали, комплекси науково-технічних засобів.

3) за цільовим призначенням:

-засоби виявлення слідів злочину та предметів — речових доказів;

-засоби фіксації слідів та доказової інформації, що отримується при розслідуванні;

-засоби закріплення та вилучення слідів та речових доказів;

-засоби, які використовуються для експертного дослідження криміналістичних об'єктів;

-засоби криміналістичного обліку, розшуку злочинців та вкраденого майна;

-засоби наукової організації праці слідчого;

-засоби додержання особистої безпеки співробітників правоохоронних органів;

-засоби, що використовуються для попередження злочинних посягань та фіксації правопорушників на місці злочин.

Подана класифікація може бути прийнята (з певними коригуваннями) за основу і при розгляді питання про науково-технічні засоби криміналістики, які використовуються з метою виявлення та нейтралізації маскування злочинної діяльності. Сутність же коригувальних заходів зводиться до такого.

Не зовсім вдалим вважається термін «виникнення» науково-технічних засобів криміналістики. Навіть якщо вказані засоби запозичені з інших галузей техніки, вони не виникають самі по собі, а конструюються інженерно- технічними працівниками та іншими спеціалістами.

Навряд чи можливо провести строге розмежування термінів «прилад», «апаратура» та «обладнання». Як правильно зазначає з цього приводу П. Т. Скорченко, «по суті немає різниці між приладами та апаратурою. Інструмент також у певних випадках може називатися приладом (мікрометр, вимірювальна лупа та інше)»3. Зміст цих термінів зводиться до визначення певних технічних пристроїв, конструктивна складність яких є досить високою.

Крім того, як справедливо відзначив В. В. Трухачов у вказаній класифікації недостатньо чітко відображено пошукове призначення деяких науково-технічних засобів. Використання терміна «засоби виявлення слідів хточину» більше асоціюється з пасивним, цілеспрямованим, випадковим виявленням доказової інформації. Між тим справедливим ствердження Р. С. Бєлкіна про те, що основними завданням, які вирішуються слідчим у «польових умовах» є пошук об'єктів, які мають доказове значення, дослідження обстановки того чи іншого місця та фіксація виявленого.

Таким чином, більш виваженим, на нашу думку, є виділення засобів пошуку та виявлення доказової інформації як окремого виду науково-технічних засобів розслідування.

Виділяючи категорію засобів, які використовуються для експертного дослідження, необхідно було би доповнити кожну класифікаційну групу посиланням на засоби попереднього, доекспертного дослідження криміналістичних об'єктів (точніше, доказової інформації), що здійснюється слідчим або спеціалістом.

Зрештою, виділяючи засоби забезпечення особистої безпеки співробітників правоохоронних органів, можливо було би включити в дану класифікаційну групу і засоби забезпечення безпеки інших носіїв доказової інформації (свідків, потерпілих та інше).

Окрім названих класифікаційних ознак, науково-технічні засоби, які використовуються у криміналістиці, можуть бути поділені і за іншими, на нашу думку, не менш важливими ознаками, оскільки сучасна наука та техніка збагатили буквально всі традиційні розділи криміналістичної техніки новими методами виявлення, дослідження, фіксації, документування та використання доказів, розширили можливості досудового та судового слідства (нові полімерні засоби фіксації слідів; прилади фізичного, хімічного, біологічного дослідження, пошукове приладдя; шукачі по немагнітних металах, прилади мікроскопічного дослідження, спектрального та рентгеноструктурного аналізу; способи ідентифікації сучасних матеріалів, синтетичних волокон та пластмас; прилади нічного спостереження (бачення); багатоцільові прилади-поліграфи; комп'ютерна техніка та ін.).

Аналіз сучасного розвитку стаціонарних науково-технічних засобів та засобів «польової криміналістики», що направлені на пошук та виявлення скритих об'єктів, показує, що в останні роки вдалося певним чином ліквідувати явну І технічну відсталість засобів «польової криміналістики» від стаціонарної апаратури. У 1988 році Р. С. Бєлкін, аналізуючи засоби «польової криміналістики» відмічав, що «стосовно завдань пошуку є актуальним удосконалення існуючих та розробка нових пошукових приладів для виявлення сховищ та схованих предметів. Дослідження у даній галузі поки що не дозволяють вважати це завдання виконаним» 1, однак у теперішній час можливо з впевненістю стверджувати, що дане завдання є майже вирішеним.

У зв'язку з цим викликають інтерес зразки криміналістичної техніки, розроблені фірмою «Ноулідж Експрес», яка спеціалізується на розповсюдженні спецтехніки. Так, в останні роки розроблена нова система РТУІ8 («візуалізація відбитків пальців») для оперативного та ефективного виявлення слідів рук не тільки в лабораторії, але і безпосередньо на місці події. Традиційно метод рівномірного окурювання цианокрилатами об'єктів з метою виявлення слідів рук використовувався лише в стаціонарних умовах. Застосування зазначеної системи надає можливість слідчому виявити сліди за допомогою одноразових патрончиків з цианокрила-том прямо на місці події.

До числа приладів, які призначені для виявлення прихованих криміналістично значимих об'єктів, відноситься гнучкий технічний ендоскоп. Його застосування дозволяє досліджувати важкодоступні місця та проводити пошук прихованих предметів шляхом виявлення порожнин. Прилад створений за технологією ендоскопів фірми «ОІЛМРІГ8» (розповсюджується також фірмою «Ноулідж Експрес»).

Цікавим є комплект оглядових дзеркал з ендоскопом, який призначений для огляду важкодоступних ділянок та порожнин в огороджувальних конструкціях будівель, автомобілів. У комплект входить ендоскоп з боковим оглядом, два оглядових дзеркала на телескопічній та короткій жорсткій ручці. Ендоскоп дозволяє оглядати не доступні для звичайного огляду ділянки через отвори або щілини. Яскрава галогенна лампа на кінці ендоскопу дає можливість здійснювати детальний огляд на відстані до 1,5 м. Опукле панорамне дзеркало для огляду автомобілів та міцна галогенна лампа дозволяють проводити детальний огляд дна автомобіля, поворотний прилад — регулювати кут огляду під час роботи.

Становлять інтерес для слідчих підрозділів метал од етектори, що виробляються фірмою «Гаррет» (СІЛА). Використання даних приладів дає можливість не тільки відшукувати об'єкти, приховані у фунті, воді, бетоні та інше, але і до їх вилучення визначати, з якого металу вони виготовлені (чорного чи кольорового), встановлювати тип кольорового металу, а також отримувати дані про розміри об'єкта.

Встановлення на даних приладах системи навісних антен дозволяє проводити пошук предметів, які знаходяться на глибині до 4 м. За допомогою метал од етектора «Морський мисливець», який виготовляється даною фірмою, можна проводити пошук об'єктів із металу на глибині до 60 м2.

У зв'язку зі збільшенням кількості розкрадань ядерних матеріалів, у Російській Федерації розроблений та запущений у серійне виробництво ручний радіаційний монітор, який дозволяє виявляти 0,2 г високозбагаченого урану та 0,02 г «свіжого» плутонію. Використання даного приладу дає можливість відшукувати приховані та замасковані ядерні матеріали.

Для виявлення слідів, що створюються в результаті вибуху, призначений «Комплект для виявлення та вилучення осколків» — «Хрест». До його складу входять: підйомник для пошуку осколків в колодязях, щілинах, водоймах глибиною до 10 м, магнітна кість для дослідження ґрунту, сміття та інші приладдя.

Одним з ефективних приладів пошуково-аналітичного призначення, який може бути використаний для виявлення прихованих об'єктів не тільки в стаціонарних умовах, але і на місцевості, є портативний лазерний флюограф (портативний детектор прихованих слідів злочину). Використання даного приладу, розробленого в Академії МВС РФ в кінці 1991 року, дозволяє оперативно та своєчасно отримувати інформацію про наявність невидимих слідів злочинів (передусім слідів рук) на місці події. Практика підтвердила твердження розробник даного приладу про те, що використання лазерної техніки в дактилоскопічних дослідженнях істотно збільшує результативність роботи спеціалістів по виявленню невидимих слідів рук значної давності на широкому класі поверхонь.

Для оперативної та слідчої практики в Латвії розроблений та використовується прилад по виявленню сховищ і трупів (локатор ІЕВТ), який був дороблений в НДІ спецтехніки МВС Росії та випущений малою серією (прилад «Жасмін»). Використання поверхневого локатора дозволяє протягом дня досліджувати територію площею 6—8 тис. кв. м.

У1994 році застосування поверхневого локатора у порядку експерименту розпочато у відділі криміналістики Генеральної прокуратури РФ. Дослідницькі результати показали, що він ефективний при проведенні пошуку трупів. Зокрема, при проведенні пошуку трупів трьох членів організованого злочинного угрупування в Москві, були використані поверхневий радіолокатор та газоаналізатор, в результаті чого було локалізовано найбільш ймовірне місце захоронення трупів під бетонною підлогою сауни. Після зруйнування бетонного покриття та заглиблення в ґрунт на 1,5 м було знайдено бетонну стяжку, під якою на глибині ще одного метру і знаходилися трупи2.

Розроблено портативну апаратуру, що призначена для пошуку людей, які ховаються у приміщеннях чи вивозяться на транспортних засобах, зокрема прилад «Лаванда». Прилад використовується для огляду транспортних засобів застосування технічних засобів при збиранні та перевірці вагою 15 т, особливо тих, які перетинають кордон, та розміщується у захищеному від вітру приміщенні, бо реагує на биття серця людини, що переховується.

Вивчення слідчої та експертної практики показує, що можливості науково-технічних засобів, направлені на виявлення слідів прихованої злочинної діяльності на місці події, навіть при їх наявності використовуються працівниками слідчих підрозділів недостатньо.

Констатація даного положення не нова. Автори, які займаються окресленою проблематикою, традиційно називають серед причин такого положення наступні фактори:

-низьку технічну озброєність слідчих та експертних підрозділів;

-незнання або поверхневе знання слідчими та оперативними працівниками можливостей сучасних технологічних засобів.

Як показує практика, переважна більшість оперативних працівників та слідчих не налаштовані на застосування науково-технічних засобів в ході проведення оглядів. Іншими словами, у більшості випадків відсутня мотивація застосування вказаних засобів: слідчі спираються на власні сили, на прийоми та засоби криміналістичної практики, вважаючи зайвим та обтяжливим використання технічних засобів. Зокрема, тому вони найчастіше не вживають активних заходів для забезпечення участі в огляді місця події експерта — криміналіста. Не випадково, як відмічає В. С. Кузьмічов, спеціаліст відповідного профілю бере участь в огляді лише в 43,5% випадків.

Про слабке використання цих засобів оперативними працівниками та слідчими у доказуванні обставин заподіяного злочину свідчить і те, що більшість з них не мають найчастіше елементарних навичок спілкування з криміналістичною технікою, оскільки, на жаль, кількість навчальних годин, відведених на вивчення криміналістичної техніки на юридичних факультетах, в останні роки різко скорочена, технічних засобів в аудиторіях недостатньо для використання їх при обробці навичок, наприклад інсценованого «місця події», та ін.

В. Я. Горбачевський правильно підкреслив, «що комп'ютерна підготовка

слідчих і криміналістів у навчальних закладах МВС України повинна бути орієнтована сьогодні на використання сучасних криміналістичних і комп'ютерних технологій як дієвого інструмента отримання, обробки, дослідження та оцінки доказової інформації».

Матеріальною основою новітніх комп'ютерних технологій є автоматизовані навчальні системи, які сьогодні слід впроваджувати в навчальний процес для підготовки слідчих і криміналістів, оскільки вони становлять комплекс засобів автоматизації, який дозволяє управляти діями тих, хто навчається, при відпрацюванні за окремими курсами, навчальними дисциплінами та галузями права.

Останнім часом у науковій літературі приділяють посилену увагу проблемам кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп'ютерної інформації, а також по тактиці проведення слідчих дій при розкритті «комп'ютерних злочинів; особливостей механізму вчинення злочинів у сфері

комп'ютерної інформації, соціально-правових і

кримінально-криміналістичних аспектів комп'ютерних злочинів».

І Ірії вчиненні злочинів у сфері комп'ютерної інформації техніка є засобом обробки тієї комп'ютерної інформації (як правило, у вигляді прог рам), що є знаряддям вчинення злочину, а не тим устаткуванням, за допомогою якого здійснюється безпосередній вплив на предмет. Проте, як неодноразово було наголошено у науковій літературі, комп'ютерну інформацію не можна визнати річчю, а тому і традиційне визначення знарядь вчинення злочину як речей матеріального світу в цьому разі не може бути застосовано.

Для того, щоб створити законодавчу основу широкого застосування у судочинстві електронних документів, необхідно перш за все окреслити межі цього поняття та визначити його юридичний статус тому, що електронний документ відрізняється від звичного для пас, паперового. Ось чому слід підкреслити деякі особливості електронного документа: відсутність жорсткої прив'язки до носія, тобто той самий документ може існувати на окремих носіях, залишаючись при цьому автентичним. Виходячи з цього можна зробити іце один висновок: до електронного документа неможливо застосовувати такі терміни, як «оригінал» та «копія», бо можуть існувати лише ідентичні за своїм змістом копії одного електронного документа на різних носіях, єдиною відмінністю може бути лише дата їх створення (наприклад, це так згідно з Законом Республіки Беларусь «Про електронний документ».

Встановлено, що у достовірному вигляді документ існує лише на машинному носії. Усі примірники електронного документа, зафіксовані на машинному носії та ідентичні один до одного, є оригіналами. Копією електронного документа є його паперовий варіант — належним чином завірена зовнішня форма виразу електронного документа на паперовому носії. Паперові копії повинні містити вказівки на те, що вони є копіями електронного документа. Посвідчення таких копій відбувається у звичайному порядку — нотаріусом або особою, яка має відповідну ліцензію.

Основними критеріями доказів електронного документа є такі поняття, як належність, допустимість, достовірність та достатність.

Належність електронного документа говорить про те, що він охоплюється тим колом доказів, які мають значення для встановлення обставин, що входять у предмет доказування по конкретній справі.

Правила допустимості доказів повинні забезпечити достовірність засобів доказування і тим самим створити надійну основу для визначення доведеними чи недоведеними певних обставин. Обов'язковою вимогою до доказів є те, що вони повинні бути зібрані відповідно до вимог законодавства — належним суб'єктом, в належному порядку та з належних джерел.

У випадку з електронними документами достовірність може бути забезпечена дотриманням вимог закону, під час виявлення, збирання, дослідження, перевірки, закріплення, оцінки та залучення їх до справи.

Питання про достатність доказів вирішується за допомогою внутрішнього переконання суб'єкта, що їх досліджує. Також може виникнути питання про достатність і повноту експертизи цифрових даних, тому що на сьогоднішній день немає необхідної кількості відповідних установ та спеціалістів із знанням правил проведення експертизи.

Також не вирішено питання про те, до якого виду доказів віднести електронний документ, бо в одних випадках він може виступати як письмовий, а в інших — як речовий доказ.

Певні складності викликає збирання таких доказів. Дані, що передаються по мережі, можливо поділити на дві групи виходячи з їх змісту:

1) Передача технічних даних, тобто таких даних, що не містять особистої інформації ані про суб'єкт, ані про його діяльність.

2) Передача інформації, що містить докладні дані про особу або якось описує особу, дає про неї певне уявлення. У такому випадку об'єктом збирання доказів стане зв'язок між цією особою та докладною інформацією.

В останньому випадку можна застосувати правила та техніку збирання доказів за допомогою прослуховування та запису телефонних розмов - тобто на підставі рішення суду (згідно зі ст. 187 КПК України).

На практиці можуть виникнути складності з різним кодуванням переданих пакетів даних, необхідністю пошуку потрібної інформації на пристроях пам'яті проміжних систем, які правопорушник міг залишити для подальшого використання. Також постає питання про закріплення отриманої інформації у зв'язку з її можливим великим обсягом.

Існує декілька варіантів:

1) Копіювання цих даних та створення їх ідентичних копій на пристроях пам'яті осіб, які провадять слідчі дії;

2) Виїмка самих електронних пристроїв пам'яті — оригіналів.

В обох випадках можуть виникнути різноманітні проблеми, перш за все пов'язані з необхідністю швидкого копіювання, для того щоб не дати зацікавленій особі знищити інформацію. Слід також враховувати якість зв'язку у наших мережах, а також те, що такою особою можуть бути застосовані усі засоби для обмеження можливості копіювання, наприклад встановлення паролів та інших обмежень. Тому виникає інша проблема — можливість отримання доступу до знищеної комп'ютерної системи та можливість контролювання дій правопорушника. Це буде можливо у тому разі, якщо власник системи повідомляється про слідчі дії, а якщо не повідомляється, то доступ здійснюється оперативно.

Після збору доказів настає найскладніший момент — їх перевірка. Складність полягає в тому, що зазвичай на жорстких дисках та подібних носіях інформації може бути розміщено велику кількість файлів, які можуть бути пов'язані між собою або бути частинами певних програм. Більшу доказову силу мають дані, отримані за допомогою цих програм, з них можна дізнатися про те, що було об'єктом роботи конкретних програм. Слід також враховувати, що інформація може бути прихована, закодована або стерта, тому дослідження доказів повинно проводитися відповідним спеціалістом із складанням відповідного висновку чи акта, а при призначенні експертизи — висновку.

При оцінці доказів слід застосовувати програмно-технічну експертизу, яка може вирішити такі питання:

1) Роздруковування всієї або частині інформації, що міститься на жорстких дисках комп'ютерів та на зовнішніх магнітних носіях.

2) Відновлення знищеної на електронних носіях інформації, визначення часу знищення або внесення змін.

3) Встановлення часу введення у комп'ютер певних файлів, записів у базу даних.

4) Розшифрування закодованих файлів та іншої інформації, подолання захисту та добір паролів.

5) Виявлення каналів витоку інформації.

6) Встановлення авторства, місця підготовки та способу виготовлення деяких документів.

7) Оцінка вартості комп'ютерної техніки, периферійних пристроїв, магнітних носіїв, програмних продуктів.

8) Встановлення рівня підготовки окремих осіб в галузі програмування.

9) Переклад документів технічного змісту.

При оцінці доказів слід враховувати засіб, за допомогою якого інформація була підготовлена, зберігалась та передавалась, надійність засобу, за допомогою якого забезпечувалась цілісність інформації, засобу, за допомогою якого ідентифікується його автор.

В останні роки у кримінально-процесуальній та криміналістичній літературі дискутуються питання використання у слідчій практиці поліграфа.

Поліграф — це «багатоцільовий прилад, призначений для одночасної реєстрації декількох (від 4 до 16) фізіологічних процесів, пов'язаних з виникненням емоцій: дихання, кров'яного тиску, біотоків (мозку, серця, скелетної та гладкої мускулатури та інше)» *.

Об'єктом дискусії є питання: чи можливо, в принципі, використовувати поліграф у ході розслідування злочинів? Ряд дослідників, передусім представників кримінально-процесуальної науки, вважають, що використання поліграфу у ході розслідування базується на неспроможних у науковому відношенні рекомендаціях, що спираються на швидкоприйняті, неперевірені, проблематичні висновки. На думку А. М. Ларіна, «маніпуляції з поліграфом примножують слідчі та судові помилки, поглиблюють страждання їх жертв та надають роботи судам, прокурорам та слідчим, адвокатам по виявленню та виправленню помилок».

Інша група авторів, що складається в основному з представників криміналістичної науки та працівників правоохоронних органів, вважають, що використання поліграфу у ході розслідування є допустимим та достатньо ефективним засобом його оптимізації. Зокрема, послідовно відстоює дану точку зору В. А. Образцов, який вважає, що тепер створені всі умови для виділення такого розділу криміналістики, як «криміналістична поліграфологія». Його підтримуютьВ. І. Комісаров, В. В. Трухачов та інші.

Як нам здається, необхідно підтримати представників другої точки зору, незважаючи на те, що застосування даного приладу, на їх думку, є аморальним, оскільки воно нібито направлене нате, щоб отримати від обвинуваченого

інформацію, яка його викриває, всупереч його волі, що с сутністю середньовічного процесу катування.

Як справедливо підкреслюють прихильники використання поліграфу, а ході розслідування даний прилад не є «детектором неправди», він лише реєстратор емоційного збудження, психофізіологічної реакції на пред'явлену певній особі інформацію. Властивість отримання орієнтовної криміналістичної інформації базується на феномені, «суть якого в тому, що зовнішній стимул, який несе людині інформацію про відбиту у його пам'яті подію, викликає стійку психофізіологічну реакцію, яка перевищує реакції на аналогічні стимули, що висуваються у тих самих умовах, але не вказують на згадувані події, тобто ті, які не несуть ситуаційно-значущої інформації».

Як правильно зауважує В. В. Трухачов, в результаті використання даного приладу слідчий отримує об'єктивні, достовірні дані про те, що ті чи інші обставини є істотно значущими для того, кого обслідують. Криміналістична значимість цих даних зводиться до того, що слідчому дається сигнал: необхідно обов'язково знайти причину «неадекватної реакції на пред'явлений об'єкт», оскільки характер реакції може свідчити про певну поінформованість даної особи, про його причетність до злочину. Застосування такої інформації у ряді випадків дозволяє цілеспрямовано виявити приховувану доказову інформацію: при першому наближенні окреслити коло осіб, які можуть становити для розслідування інтерес, визначити можливі місця схову криміналістично- значимих об'єктів, в тому числі знарядь та засобів злочину. Використання даного приладу об'єктивно дає можливість зафіксувати лише психофізіологічну реакцію особи на вказаний йому об'єкт. Висновок оператора, зроблений на основі розшифровки показань приладу про те, що має місце факт приховування особою інформації, яка досліджується, на думку навіть прихильників використання поліграфу у ході розслідування, має ймовірний характер.

Таким чином, результати застосування поліграфу не можна розглядати ні як доказову, ні як викривальну інформацію, а тільки як орієнтовну криміналістичну інформацію, що може допомогти слідству у встановленні тих чи інших фактичних даних, направивши його зусилля на правильний шлях розслідування. Підкреслюємо цю обставину особливо, оскільки прихильники активного застосування поліграфу у ході розслідування найчастіше говорять про те, що в СІЛА, Польщі, Канаді у певних випадках по окремих категоріях кримінальних чи цивільних справ дозволено (при наявності попередньої домовленості захисту та обвинувачення) використовувати результати дослідження на поліграфі як докази.

Розгляд результатів застосування поліграфу лише як сигналу про значимість тієї чи іншої інформації для певної особи, яка має відношення до події, що розглядається, передбачає процесуальний режим такого застосування. Слушною з цього приводу є думка А. В. Трухачова, що, оскільки не йдеться про отримання звинувачувальної чи тим більше доказової інформації, слідчий може використовувати даний прилад у ході слідчих дій не тільки за участю підозрюваних (обвинувачених), але і свідків, потерпілих. Процесуальний порядок застосування поліграфу в ході слідчих дій повинен, на нашу думку,

бути аналогічним тому порядку, який передбачений при застосуванні звукозапису, кінозйомки, відеозагшсу при провадженні слідчих дій (ст. 85і, 852 КПК України).

Разом з тим з точки зору етики є недопустимими рекомендації, згідно з якими «важливо, щоб слідчий не підкреслював, що дані, отримувані в результаті опитування із застосуванням поліграфу, не можуть бути використані як докази в суді... Не потрібно намагатися пояснити принципи дії поліграфу в процесі тестування. Просто, слідчий повинен проінформувати суб'єкта, що «поліграфіст» пояснить всі процедури, і головна мета опитування за допомогою поліграфу полягає в тому, щоб визначити, чи говорить він правду». Такі рекомендації, по суті, вводять в оману осіб, які беруть участь у слідчих діях із застосуванням поліграфу, що прямо суперечить принципам кримінального судочинства.

Дата добавления: 2014-01-05