Необхідність і значення державного регулювання страхової діяльності

Державне регулювання страхової діяльності

Об’єднання страховиків та їхні функції

Структура страхових компаній

Особливості створення страховика як юридичної особи визначені Законом України "Про господарські товариства" та Законом України "Про страхування" (2001 р.). Процес створення страхової компанії охоплює такі взаємопов'язані етапи:

• реєстрацію страховика як юридичної особи;

• надання цій юридичній особі статусу страховика.

Власна внутрішня структура страховика представлена представництвами, агентствами, філіями, відділеннями.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України.

Об’єднання страховиків діють на підставі статутів i набувають прав юридичної особи після державної реєстрації.

Сьогодні в Україні створені та функціонують такі об’єднання страховиків: Ліга страхових організацій України; Авіаційне страхове бюро; Моторне (транспортне) страхове бюро; Морське страхове бюро; Національний ядерний страховий пул та інші.

На регіональному рівні діє Харківський союз страховиків, а за галузевою ознакою - Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки.

План лекції:

1. Необхідність і значення державного регулювання страхової діяльності.

2. Правове забезпечення страхування.

3. Напрямки удосконалення державної політики в галузі страхування.

4. Ліцензування страхової діяльності.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загальнодержавних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвес­тиційної діяльності в Україні.

В арсеналі державного регулювання інвестиційна, фіскальна, кредит­на і грошова політика чи так звані "ринкові", непрямі методи впливу дер­жави на зовнішнє середовище страхового бізнесу. Разом з цим використо­вується і пряме державне втручання в механізм його функціонування — як з допомогою законодавчої бази, так і з допомогою нагляду за страховою діяльністю.

Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил форму­вання і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою ма­ють адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов'я­зань.

Окрім того, для забезпечення фінансової стійкості страховика неменш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.

Страхові премії, спрямовані у страхові резерви, деякий час знаходять­ся у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отри­мання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхуваль­ників і повинні бути повернені їм при настанні страхового випадку.

Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулю­вання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування, на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно про­гнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональ­них або галузевих.

Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю — одна із основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об'єктивної необхід­ності введення певних норм і правил в обсягах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.

2. Правове забезпечення страхування

Сутність правового регулювання страхового ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів відносно надання страхових послуг.

Правове регулювання страхового ринку може здійснюватися держав­ними органами (державно-правове регулювання) і окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у страхуванні доповнюють одне одного, але пріоритет належить першому. Державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове — конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єд­нань.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності перед­бачає наявність загального законодавства, спеціального страхового зако­нодавства та пакету підзаконних актів. Найбільш загальні принципи стра­хування (в основному відносно державного страхування) викладені в Ци­вільному кодексі України.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, які визначені:

— Конституцією України, прийнятою у червні 1996 року;

— Міжнародними угодами, підписаними і ратифікованимиУкраїною;

— Цивільним кодексом України;

— Законами та постановами Верховної Ради України;

— Указами та розпорядженнями Президента України;

— декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

— нормативними актами, які включають інструкції, методики, нака­зи, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами вико­навчої влади;

— нормативними актами органу, який згідно із законодавствомУкраї­ни здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг при Президентові України).

Удосконаленнясистеми правового забезпечення страхування повинне охопити внесення необхідних змін і доповнень у законодавчі і нормативні акти різних рівнів, починаючи від Конституції України. У Цивільному ко­дексі України потребують врегулювання відносини у галузі страхування (приведення цивільного законодавства відповідно до норм міжнародного права та практики страхування). Міжнародні і міждержавні угоди з питань зовнішньоекономічних відносин не завжди враховують інтереси викорис­тання та розвитку вітчизняного страхового потенціалу.

3. Удосконалення функцій державного нагляду за страховою діяльністю не­обхідно спрямувати на:

— уточнення вимог щодо здійснення обов'язкового щорічного аудиту страхових компаній, типових розцінок оплати за аудит, визначення пере­ліку аудиторських фірм, яким, виходячи із забезпечення необхідними фа­хівцями, можна доручати здійснення аудиту страхових компаній, дасть змогу підвищити якість і відповідальність за достовірність висновків за наслідками аудиту, зменшити кількість перевірок страховиків із розрізне­них питань їх діяльності;

— обґрунтованість створення, реорганізації та ліквідації страхових компаній;

— опрацювання проектів нормативно-інструктивних документів щодо розробки бізнес-планів, ведення спеціального обліку, аналізу і звітності страховиків (включаючи форму балансу); здійснення реєстрації, обліку та сертифікації страхових посередників з максимальним наближенням цих документів та процедур до міжнародних стандартів;

— посилення кадрового потенціалу контролюючих органів за рахунок залучення до роботи в них працівників, що мають достатній теоретичний рівень та практичний досвід страхової діяльності;

— враховуючи досвід західних країн, передбачити щорічні відрахуван­ня страховиками частини прибутку (0,2% отриманих страхових премій) на спеціальний рахунок Уповноваженого органу з цільовим використанням цих коштів на формування інформаційно-методичної бази, фінансування науково-пошукових робіт із страхування.

Реалізація комплексу перерахованих заходів щодо розвитку страхової справи буде сприяти зміцненню економіки України і підвищенню добро­буту громадян.

4. Ліцензування страхової діяльності

Ліцензія — документ, який підтверджує право на проведення конкрет­них видів страхування (перестрахування) при дотриманні правил страхо­вої діяльності.

Ліцензування — видача страховим організаціям дозволу на право здійснення тих чи інших видів страхування. Умови ліцензування передбачають механізм попереднього контролю за достатністю власних ресурсів, включаючи статутний капітал.

Відповідно до ст.38 Закону України "Про страхування" ліцензування страхової діяльності з 31 березня 2000 р. здійснювало Міністерство фінансів України на підставі Указу Президента України " Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999 р. До цього часу ліцензування здійснював Укрстрахнагляд. З 2003 року ліцензування здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг при Президентові України.

Дата добавления: 2014-01-05