Перестрахування та співстрахування

Страхування підприємницьких ризиків.

Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна поширене у країнах із розвинутою ринковою економікою. Страхування на випадок збитків від перерв у виробництві — важлива частина підприємницьких ризиків. Практика його зас­тосування залежить від виду бізнесу, що веде підприємство, а інколи від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна.

Так звана "чорна бухгалтерія" ускладнює реальну оцінку даного ризи­ку, зокрема для теле- і радіокомпаній. Це стосується і тієї сфери вироб­ництва, де застосовуються різні схеми ухиляння від податків.

Умови договору страхування збитків, зв'язаних з перервами у виробництві, формуються при детальному аналізі роботи підприємства за пев­ний період. Тільки після цього встановлюється сума страхового відшкоду­вання. В умовах, коли підприємство-страхувальник систематично знижує прибуток, то неможливо адекватно оцінити його фінансові ризики. Крім того, неможливо оцінити ризик перерв у виробництві в тому випадку, коли власне виробництво почалося зовсім недавно.

Одночасне страхування майна і втрат від перерв у виробництві вважається вигідним як для підприємця, так і для страхової компанії, оскільки ризики за двома цими договорами, як правило, одні і ті самі.

План лекції:

1. Сутність і роль перестрахування.

2. Форми перестрахування.

3. Методи проведення перестрахування.

4. Співстрахування та механізм його застосування.

1. Сутність і роль перестрахування

Перестрахування розглядається як особлива підсистема страхового ринку, що забезпечує фінансову стійкість страхових компаній шляхом перерозподілу страхових ризиків.

Закон України "Про страхування" (ст. 12) дає визначення перестраху­вання як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальни­ком) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестрахови­ка, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Основною функцією перестрахування є вторинний перерозподіл ри­зику, зміст якої полягає в тому, що страховик може дати страхувальнику тільки таку гарантію, що відповідає його фінансовим можливостям. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків бе­руть участь у покритті збитків і вступають у співпрацю на підставі конт­рактного документа або договору.

Крім основної, існують допоміжні функції перестрахування, які:

— дають змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;

— сприяють запровадженню та поширенню нових видів страхування;

— у перспективі створюють умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного конт­ролю своєї середньо- та довгострокової політики;

— якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.

Крім цього, розрізняють активне і пасивне перестрахування.

В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона — страховик передає повністю чи частково страховий ризик (групу страхо­вих ризиків певного виду), іншій стороні — перестраховику.

Він, у свою чергу, бере зобов'язання відшкодувати страховику відпо­відну частину виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик, і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається перестрахувальною цесією.

У цьому випадку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає — цесіонером.

2. Форми перестрахування

За формами виділяють перестрахування пропорційне і непропорцій­не.

Пропорційне перестрахування будується на основі розподілу відповідальності (пропорційно розподіляються між сторонами відповідальність, премії і страхові відшкодування), а непропорційне - на основі очікуваних збитків. В останньому випадку участь перестраховиків у збитку актуальна лише після того, як цедент проведе виплату заздалегідь обумовленої пев­ної частки (пріоритет).

Розрізняють такі види пропорційного перестрахування: квотні, ексцедентні і квотно-ексцедентні.

Непропорційне перестрахування використовується в різних видах страхування, але найчастіше за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім осо­бам у результаті ДТП. Непропорційне перестрахування поділяється на договори ексцедента збитку і договір ексцедента збитковості.

3. Методи проведення перестрахувальних операцій

За методом догово­ри перестрахування поділяються на:

— факультативне перестрахування;

— облігаторне перестрахування;

— факультативно-облігаторне перестрахування.

Факультативн перестрахування передбачає для перестраховика і цеден­та право вибору. Для першого — чи взагалі приймати пропозицію про пе­рестрахування оригінального договору, а для другого - чи передавати, і якщо так, то кому із перестраховиків кожен конкретний ризик у перестра­хуванні, покладаючись у кожному конкретному випадку на певні умови.

Облігаторне перестрахування — передба­чає, що перестрахувальник зобов'язаний передавати частину відповідаль­ності з кожного окремого ризику із сукупного портфеля того чи іншого виду страхування, передбаченого умовами договору, в перестрахування, а перестраховик зобов'язаний приймати кожну таку цесію.

При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник повинен систематично висилати перестраховикові перелік ризиків, які потрібно перестрахувати. Такий перелік носить назву бордеро.

На практиці зустрічається змішаний метод перестрахування — факультативно-облігаторне.

Воно дає цеденту право незалежно приймати рішення відносно яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестраховику, який зобов'язаний прий­няти цедовані частки ризиків на попередньо погоджених умовах.

4. Співстрахування та механізм його застосування.

Ще одним методом розподілу і вирівнювання ризиків виступає співстрахування, яке застосовується в країнах, де кілька страхових компаній здійснюють один і той самий вид страхування. На відміну від перестраху­вання, де страхувальник укладає договір з одним страховиком, який потім розміщує свій ризик, у співстрахуванні страхувальник укладає договір зразу з кількома страховиками, які виступають рівноправними партнерами і відповідають перед страхувальником за свою частину ризику.

Механізм співстрахування полягає в пошуку страхових компаньйонів для спільної відповідальності. Таких компаній може бути дві чи більше за­лежно від розміру ризику і від частки власної участі страховиків.

Відповідальність за виконанням такого договору несе перша страхова компанія, але вона не відшкодовує частки інших у випадку неплатоспро­можності.

Дата добавления: 2014-01-05