Способи захисту права інтелектуальної власності

Способи захисту права інтелектуальної власності і охоронюваних законом інтересів, які розглядаються в судовому порядку, поділяються на цивільно-правові, господарсько-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові та господарсько-правові способи захисту права інтелектуальної власності є передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушеного права інтелектуальної власності, припинення порушення, а також майновий вплив на порушника. Основна мета цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Нарівні з цивільно-правовими і господарсько-правовими способами захисту права інтелектуальної власності законодавство України передбачає також кримінально-правову відповідальність за деякі порушення цього права. Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед правовласником.

Що стосується кримінально-правових способів захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, то вони відповідно до статей 50 і 51 Кримінального кодексу України застосовуються від імені держави за вироком суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненні злочину, і полягають у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Такими видами покарань можуть бути: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Що стосується адміністративних способів захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, то вони відповідно до статей 23 і 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення застосовуються у вигляді адміністративних стягнень, які є мірою відповідальності з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Такими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження; штраф; оплатне вилучення або конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; виправні роботи або адміністративний арешт.

Крім того, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови, порядок та строки їх застосування визначені Главою 27 Господарського кодексу України та іншими законодавчими актами. Необхідно зазначити, що адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Також, суб’єкти господарювання відповідно до Глави 28 Господарського кодексу України несуть відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, зокрема норм, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією.

А) Цивільно-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України). Таким чином захист права інтелектуальної власності в судах України здійснюється за нормами Цивільного процесуального кодексу України, якщо спір виникає між громадянами або якщо однією із сторін є громадяни, за виключенням випадків, коли громадяни є суб’єктами підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд при розгляді справи поважає честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснює правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України). Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі (ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України). Цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача (ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України). При цьому, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України), які відповідно до ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України мають рівні права та обов’язки. Також участь у справі можуть брати треті особи, а також представники сторін і третіх осіб.

Особи, які беруть участь у справі, мають відповідні права та обов’язки. Зокрема, вони мають право знайомитися з матеріалами справа, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватися іншими процесуальними правами (ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України). Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді, тобто мати цивільну процесуальну правоздатність, мають фізичні особи які досягли повноліття, а також юридичні особи (ст. 29 Цивільного процесуального кодексу України). Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Це можуть бути батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи. Також учасниками цивільного процесу можуть бути треті особи, які поділяються відповідно до статей 34 і 35 Цивільного процесуального кодексу України на третіх осіб, які:

- заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору. Вони можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов’язки позивача;

- не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вони можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін. Ці особи можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Зазначені особи мають процесуальні права і обов’язки, встановлені ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України.

Будь-яка особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом (ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України). Повноваження представників мають бути посвідчені такими документами:

- довіреністю фізичної особи;

- довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

- свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна (ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України).

Представник, який має повноваження на ведення справи у суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Необхідно зазначити, що підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248 – 250 Цивільного кодексу України (ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України). Справа в суді порушується на підставі позовної заяви, яка подається в письмовій формі особою, права якої порушено, до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді (ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України). Форма і зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України і містити:

- найменування суду, до якого подається заява;

- ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження;

- зміст позовних вимог;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, або наявність підстав для звільнення від доказування;

- перелік документів, що додаються до заяви. Такими документами, зокрема, можуть бути письмові докази, а також документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату інших витрат суду на розгляд справи.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 107 Цивільного процесуального кодексу України). Як правило, позови до фізичної особи подаються в суд за місцем її проживання, а до юридичних осіб – за їхнім місцезнаходженням (ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України). Про відкриття провадження у справі чи відмову в цьому суддя постановляє ухвалу, копії якої невідкладно надсилаються особам, що беруть участь у справі. Протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі повинно бути призначено і проведено попереднє судове засідання, метою якого є з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Суд з’ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду (статті 127, 129 та 130 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. У цьому разі заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали суду про забезпечення позову. Підстави для забезпечення позову, його види, процедура розгляду судом заяви про забезпечення позову, виконання ухвали про нього тощо визначені статтями 151 – 155 Цивільного процесуального кодексу України.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. Порядок судового розгляду справ визначений Главою 4 Цивільного процесуального кодексу України.

Судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рішення, зміст яких визначається відповідно статтями 210 та 215 Цивільного процесуального кодексу України. Судове рішення виготовляється на спеціальному бланку, підписується суддею (суддями), який його ухвалив, і скріплюється печаткою суду. Копії судового рішення надаються особам, які брали участь у справі. Рішення суду набирає чинності після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження (статті 222 і 223 Цивільного процесуального кодексу України). Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України). Рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному провадженні. Процедура оскарження та розгляду справ в апеляційній і касаційній інстанціях регулюється Розділом V “Перегляд судових рішень” Цивільного процесуального кодексу України.

Виконання судових рішень здійснюється за процедурою, визначеною Розділом VI “Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)” Цивільного процесуального кодексу України, а також відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.

Основний спектр матеріально-правових способів захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України. Питання про застосування судом тих або інших цивільно-правових способів захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України вирішується передусім у залежності від характеру порушеного права шляхом:

- визнання цього права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов’язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити право інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

Цей перелік доповнений у ст. 432 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд може постановити рішення, зокрема, про:

- застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

- зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

- застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності;

- опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо цього порушення.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:

- причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов;

- вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

- інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В той же час, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. До заяви про забезпечення позову додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб’єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви також додаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали суду про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

- забороною вчиняти певні дії;

- встановленням обов’язку вчинити певні дії;

- забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

- зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або виключення його з опису;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

- передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Однак, треба зазначити, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно із ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Також суд, допускаючи забезпечення позову. Може вимагати від позивача (заявника) забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи. Але не повинен бути більшим за розмір ціни позову.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову. Копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. При цьому, особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб. Які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. Необхідно зазначити, що заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:

- неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами п. 5 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України;

- повернення позовної заяви;

- відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст. 155 Цивільного процесуального кодексу України у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Б) Господарсько-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

Завданнями господарського судочинства є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – підприємства та організації), а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушень (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України). Також, як і цивільні, господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, здійснюючі правосуддя на засадах рівності і змагальності всіх учасників судового процесу. Мова судочинства визначається ст. 21 Закону України “Про мови в Українській РСР”. Розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна із сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Господарські суди приймають рішення, ухвали і постанови, які є обов’язковими до виконання на усій території України.

До складу учасників судового господарського процесу входять: сторони, треті особи, прокурор та інші особи, які беруть участь у процесі. Сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації. Позивачами – ті, що подали позов або в інтересах яких цей позов подано, а відповідачами – ті, яким пред’явлено позовну вимогу. Сторони, як і в цивільному судочинстві, користуються рівними процесуальними правами та обов’язками. Зокрема позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. В той же час відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи (статті 18, 21 і 22 Господарського процесуального кодексу України). Вимоги до третіх сторін в господарському судочинстві аналогічні цивільному і визначені в статтях 26 і 27 Господарського процесуального кодексу України. Представниками юридичних осіб в господарському суді є їх органи, які діють через своїх керівників або інших осіб – на підставі документа, що посвідчує їх посадове становище. Представником громадян-підприємців може бути адвокат або інший фахівець, повноваження якого підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю (ст. 28 Господарського процесуального кодексу України). Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави (ст. 29 Господарського процесуального кодексу України).

Також, як і в цивільному судочинстві, сторони можуть застосовувати заходи досудового врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Досудове врегулювання спорів здійснюється шляхом пред’явлення претензії до осіб, що порушили майнові права і законні інтереси інших осіб. Порядок пред’явлення претензії, процедура її розгляду тощо визначаються статтями 6 – 9 Господарського процесуального кодексу України.

Розділ ІІІ Господарського процесуального кодексу України визначає підвідомчість справ господарським судам та підсудність справ, зокрема територіальна та виключна підсудність. Треба зазначити, що справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення, а справи у спорах, в яких відповідачем є, зокрема центральний орган державної виконавчої влади, розглядається господарським судом міста Києва (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Особа, яка має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права, зокрема майнові права інтелектуальної власності, порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутись до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. Ці запобіжні заходи включають: витребування доказів; огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб. Порядок оформлення, подання та розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів розкрито в Розділі V-1 “Запобіжні заходи” Господарського процесуального кодексу України.

Також, як і в цивільному судочинстві позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником. Зміст позовної заяви, документи, що додаються до неї, а також порядок її подання визначаються Розділом VIII Господарського процесуального кодексу України. За подання позовної заяви сплачується державне мито.

Суддя господарського суду, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі (ст. 64 Господарського процесуального кодексу України). Ця ухвала виноситься з додержанням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України. Порядок порушення провадження у справі та підготовки матеріалів до розгляду у першій інстанції розкрито у Розділі IX Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову, перелік яких та порядок вжиття визначений Розділом X Господарського процесуального кодексу України.

Господарський спір у першій інстанції має бути вирішено у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ст. 69 Господарського процесуального кодексу України). При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення, яке викладається у письмовій формі і підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. Рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, може бути оскаржено через зазначений суд до апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. На рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та на постанову апеляційного господарського суду сторони у справі мають право подати касаційну скаргу до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили. Процедура вирішення господарських спорів у судах першої інстанції, а також перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку визначена в розділах XI, XII і XII-I Господарського процесуального кодексу України. Судові рішення Вищого господарського суду України можуть бути переглянуті Верховним Судом України в порядку, передбаченим Розділом XII-2 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Розділом XIV Господарського процесуального кодексу України та Законом України “Про виконавче провадження”.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання визначена Розділом V Господарського кодексу України. Учасники господарських відносин несуть відповідальність за правопорушення шляхом застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених зазначеним кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються таки види господарських санкцій:

- відшкодування збитків, поняття, склад, розмір, умови і порядок відшкодування яких визначено Главою 25 Господарського кодексу України;

- штрафні санкції, поняття, розмір і порядок застосування яких визначено статтями 230-234 Господарського кодексу України;

- оперативно-господарські санкції, поняття, види, підстави та порядок застосування яких визначено статтями 235-237 Господарського кодексу України.

В) Кримінально-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

Законодавство України, як і багатьох інших держав, поряд із засобами цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності, встановлює кримінальну відповідальність за його порушення.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування законодавства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України). Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється незалежно від місця вчинення злочину і включає процедуру дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи (ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України). Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 Кримінально-процесуального кодексу України). Також, як і в цивільному та господарському судочинстві, правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом на засадах змагальності та рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин (статті 16 і 16-1 Кримінально-процесуального кодексу України). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. В той же час особам, що беруть участь у справі і не володіють зазначеною вище мовою, дозволяється користуватися рідною мовою і послугами перекладача (ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України). Аналогічно цивільному судочинству розгляд кримінальних справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці (ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу України).

Учасниками кримінального процесу є: обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники. Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним. Підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Захисником є особа, яка у встановленому порядку уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. В якості цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення в якості цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Більш детально про учасників кримінального процесу, їх права і обов’язки викладено в Главі 3 Кримінально-процесуального кодексу України.

Кримінальні справи порушуються за усними або письмовими заявами або повідомленнями підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, а також за іншими приводами і підставами, викладеними в ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України. Процедура порушення кримінальної справи, дізнання та досудового слідства надана в Розділі другому Кримінально-процесуального кодексу України. Треба тільки зазначити, що досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Провадженню кримінальних справ у суді першої інстанції присвячений Розділ третій Кримінально-процесуального кодексу України. При цьому вирок суду, який постановляється ім’ям України, може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Виправдувальний вирок суду постановляються у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ст. 327 Кримінально-процесуального кодексу України).

На вироки, ухвали та постанови районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів може бути подана апеляція до апеляційних судів. Апеляція подається, як правило через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову, протягом п’ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. Процедура подання та розгляду апеляцій визначена главами 29 і 30 Кримінально-процесуального кодексу України.

Верховним Судом України можуть бути перевірені у касаційному порядку вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції. Касаційні скарги і подання в даному випадку можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. Також Верховним Судом України можуть бути перевірені у касаційному порядку вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку. У цьому випадку касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов. Процедура касаційного провадження визначена Главою 31 Кримінально-процесуального кодексу України.

Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. При цьому вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією. В той же час, ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги чи внесення касаційного подання (статті 401 і 402 Кримінально-процесуального кодексу України). Відповідно до статей 11 і 12 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління та кримінально-виконавча інспекція, яка виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських та виправних робіт. В той же час, установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи та спеціальні виховні установи. У межах, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснює Державна виконавча служба, яка виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна. Більш детально порядок виконання вироку, ухвали і постанови суду визначений Розділом п’ятим Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчим кодексом України.

Розглянемо питання кримінальної відповідальності за порушення права інтелектуальної власності окремо по його правових інститутах.

4.3.1. Інститут права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права і суміжних прав

Згідно із частиною першою ст. 176 Кримінального кодексу України незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо – та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, визнаються злочином і караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення. При цьому, матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Треба зазначити, що дії, передбачені у частині першій ст. 176 Кримінального кодексу України, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення (частина друга ст. 176 Кримінального кодексу України). При цьому, матеріальна шкода вважається завданою в особливо великому розмірі, якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Коли злочин вчиняється службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, то він карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців чи обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина третя ст. 176 Кримінального кодексу України).

Необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс України містить ще дві статті, що стосується захисту авторського права і суміжних прав.

Це ст. 203-1 Кримінального кодексу України, яка стосується питання щодо порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт і імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Якщо зазначені дії вчинено у великих розмірах, то правопорушення карається обмеженням волі на строк до п’яти років. При цьому, під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт і імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, що у три тисячі разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Також Кримінальний кодекс України містить ст. 216, згідно з частиною першою якої незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років. Частина друга ст. 216 Кримінального кодексу України зазначає, що ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими контрольними марками.

4.3.2. Інститути права інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості та комерційні позначення

Кримінальний кодекс України містить чотири статті, які забезпечують кримінальну відповідальність за порушення права інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості та комерційні позначення.

Так, згідно із ст. 177 Кримінального кодексу України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, а також привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці результати науково-технічної творчості.

Відповідно до ст. 229 Кримінального кодексу України злочином є незаконне використання торговельної марки, фірмового найменування та географічного зазначення або інше умисне порушення права на ці комерційні позначення.

При цьому, міри покарання за порушення права щодо зазначених результатів науково-технічної творчості та комерційних позначень аналогічні тим, що наведені в ст. 176 Кримінального кодексу України стосовно об’єктів авторського права і суміжних прав.

Як бачимо, у статтях 176, 177 та 229 Кримінального кодексу України об’єктом злочину є право на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, результатів науково-технічної творчості та комерційних позначень, яке належить до правомочностей майнового характеру, а також порушення, зокрема умисне, інших прав, зокрема особистих немайнових прав інтелектуальної власності (права авторства, права на ім’я та права на захист репутації).

Об’єктивна сторона такого злочину полягає у вчиненні будь-якої дії, пов’язаної з незаконним використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, результатів науково-технічної творчості та комерційних позначень, або інше порушення права на ці об’єкти права інтелектуальної власності. Склад злочину буде тоді, коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у великому розмірі, дії були вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у особливо великому розмірі. Тому протиправні дії, які не входять до цього переліку, злочином не визнаються і тягнуть не кримінальну, а цивільно-правову або адміністративну відповідальність. Таким чином об’єктивна сторона характеризується активними діями, а не бездіяльністю; матеріальною шкодою (в чітко визначених законом розмірах), повторним правопорушенням або вчиненим за попередньою змовою групою осіб та причинним зв’язком між діями та спричиненою матеріальною шкодою.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Це означає, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Вчинення зазначених у статтях 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України дій з необережності не утворює складу злочину. Суб’єктивна сторона такого злочину, крім умислу, характеризується певними мотивами і метою. Найтиповішими мотивами його скоєння є корисливість і кар’єризм. Мета злочину в більшості випадків збігається з його мотивами, хоча іноді набуває самостійного значення. Так, наприклад плагіат або використання винаходу може бути здійснені з метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо. Мотиви порушення права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права і суміжних прав, результати науково-технічної творчості та комерційні позначення не мають значення для кваліфікації злочину.

Законодавство України встановлює кримінальну відповідальність за порушення права на комерційну таємницю (ст. 231 і 232 Кримінального кодексу України).

За ст. 231 Кримінального кодексу України злочином є незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Об’єктивна сторона цього злочину включає умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Склад даного злочину є матеріальним, тобто необхідно, щоб зазначені дії спричинили істотну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності. Чи є шкода істотною, встановлюється судом, виходячи з усіх обставин справи і особи обвинуваченого. При визначенні розміру завданих потерпілому збитків враховуються пряма матеріальна шкода, витрати на відвернення шкідливих наслідків використання конфіденційних відомостей іншими суб’єктами підприємницької діяльності, збитки від зниження реалізації продукції чи попиту на послуги, затрати на перепрофілювання виробництва, збитки від зниження цін на товари та послуги тощо. Підрив ділової репутації суб’єкта господарювання на кваліфікацію злочину не впливає, але має враховуватись при призначенні покарання. Винний у скоєнні такого злочину карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п’яті років, або позбавленням волі терміном до трьох років.

Злочином є також і розголошення комерційної таємниці (ст. 232 Кримінального кодексу України). Його об’єктивна сторона полягає в умисному розголошенні комерційної таємниці без згоди власника права на неї особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. До таких осіб належать працівники самого власника права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, а також працівники податкових і правоохоронних органів, банківських установ, органів виконавчої влади та інші особи, які згідно з чинним законодавством мають право на ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і корисливими чи іншими особистими мотивами. Корисливий мотив буде тоді, коли комерційна таємниця розголошується за винагороду. Іншими особистими мотивами можуть бути помста, неприязні стосунки, намір знищити конкурента у підприємницькій діяльності тощо. Якщо вищеназваних мотивів немає, складу злочину також немає. Обов’язковою ознакою даного злочину є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної суб’єкту господарської діяльності, комерційну таємницю, право на яку йому належить, розголошено. Спричинення йому моральної шкоди, наприклад, підрив ділової репутації, складу злочину не утворює. Злочин вважається закінченим із моменту фактичного заподіяння суб’єкту підприємницької діяльності істотної матеріальної шкоди. Якщо ця шкода не є істотною, але матеріалами кримінальної справи встановлено, що у особи був намір заподіяти істотну матеріальну шкоду, її дії потрібно кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 232 Кримінального кодексу України. Даний злочин карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий термін. Притягнення винних до кримінальної відповідальності не виключає можливості потерпілих заявити цивільно-правові вимоги про відшкодування заподіяної шкоди.

Дата добавления: 2014-01-05