Пошкодження сечового міхура

Пошкодження сечоводів.

Розрізняють частковий і повний розрив сечоводів.

Клінічні ознаки. У хворого виникає біль у ділянці пошкодженого сечо-вода. Біль пов'язаний із затіканням сечі в заочеревинний простір, формуван­ням сечових запливів і флегмони. Поряд із цим, порушується сечовипускан­ня. При часткових розривах сечоводів сеча може виділятися з домішками крові. При повних розривах сечоводів настає анурія. Важливе значення у встановленні діагнозу мають хромоцистоскопія, екскреторна і ретроградна урографія. При пошкодженнях сечоводів контрастна речовина розповсюд­жується в паранефральній клітковині або заочеревинному просторі.

Лікування. В окремих випадках при часткових розривах сечоводів мож­ливе самостійне його загоєння. При значних пошкодженнях або повних розривах проводять пластичні операції. Методом вибору є зшивання і віднов­лення просвіту пошкодженого сечовода. При розчавленнях, множинних по­шкодженнях сечоводів проводять їх пластику за допомогою стінки сечово­го міхура або з виключеної петлі тонкої кишки.

Найчастішими пошкодженнями є розриви сечового міхура.

Вони поділяються на

внутрішньочеревинні, позаочеревинні і змішані.

Розриви сечового міхура можуть бути частковими і повними.

Клінічні ознаки. Основні клінічні ознаки залежать від форми і тяж­кості пошкодження сечового міхура. При внутрішньочеревному розриві сеча потрапляє в черевну порожнину, що клінічно проявляється болем у животі і симптомами подразнення очеревини. М'язи живота напружуються, перкуторно в бокових заглибинах черевної порожнини визначають притуплення перкуторного звуку. При позаочеревинному розриві сечового міхура сеча потрапляє в навколоміхурову клітковину. Хворий скаржиться на вираже­ний біль внизу живота. Перкуторно над симфізом і по боках визначають притуплення перкуторного звуку ("симптом метелика"). При катетеризації в обох випадках сечі мало, вона затримується в черевній порожнині і навко-ломіхуровій клітковині.

Важливе значення в діагностиці, особливо внутрішньочеревних розривів сечового міхура має проба з наповненням його розчином антисептика через катетер (проба Зельдовича). Для уточнення діагнозу краще проводити цистографію. В сечовий міхур через гумовий катетер вводять від 10 до 150 мл 20% розчину уротрасту, сергозину, кардіотрасту або діодону і виконують рентгенівський знімок. При внурішньочеревному розриві сечового міхура контрастна речовина виходить за його межі і попадає у вільну черевну порожнину; при позаочеревинному розриві - у параміхурову клітковину.

Лікування. У разі пошкодження сечового міхура показане оперативне лікування. Особливо терміновою є операція при внутрішньочеревному роз­риві. Кожна втрачена година погіршує її результати, оскільки розвивається сечовий перитоніт з тяжким перебігом. Після проведеної нижньої лапаро­томії сечовий міхур зшивають дворядним кетгутовим швом, виконують дренування навколоміхурової клітковини і накладають цистостому (норицю сечового міхура) для профілактики недостатності швів.

При позаочеревинному розриві зашивається дефект, проводять дрену­вання навколоміхурової клітковини і катетеризацію сечового міхура. При відкритих пошкодженнях сечового міхура об'єм операції залежить від ха­рактеру пошкодження, але після зашивання дефекту у кожному випадку необхідно накладати цистостому.

Дата добавления: 2014-01-05