Судження як форма мислення

СУДЖЕННЯ

ТЕМА 3

1. Судження як форма мислення, базові різновиди. 2.Просте судження (розподіл термінів, взаємовідношення між судженнями). 3. Складне судження, його різновиди. 4. Модальність суджень.

Між поняттям і судженням - наступною за складністю формою мислення існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель наголошував, що останнє є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття – згорнутою формою судження.

За допомогою поняття людина вказує на окремий об’єкт або його окрему якість, за допомогою судження можна вказати на об’єкт і якість одночасно.

Отже, судження є такою формою мислення, у якій щось стверджується або заперечується стосовно існування предмета як такого, наявності у нього певної ознаки або відношення між різними предметами.

Вже на цьому рівні можна виділити такі базові різновиди суджень:

§ атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки. Наприклад, «Староста навчальної групи – сумлінна людина»;

§ релятивне (судження з відношенням) – порівнюються предмети та явища за оз­на­ками: «Цей комп’ютер – IBM, а цей – Makintosh»;

§ екзистенційне – про наявність або відсутність об’єкту (події) як такого: «Дзвінка на заняття ще не було».

У мовленні судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт «Вечоріло», «Холоднішало» не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження, яка принципово відсутня у поняття, є його істинністьабохибність.

Істинність з позиції повсякденного рівня мислення тлумачаться як «правдивість». Однак з наукової точки зору істинність – це відповідність об’єктивній дійсності, бо «правдивість» може бути напрочуд різною з причини суб’єктивності людського відчуття чи сприйняття.

Таким чином, істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – вона не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо також, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження «місто Сталіно – обласний центр», «Ніч (конкретна) - місячна», «У (земній) добі не 25 годин».

Навівши приклади базових різновидів судження за сутністю інформації, яка повідомляється співрозмовникові, зазначимо, що традиційним їх є поділ за структурною складністю чи простотою.

2. Просте судження (розподіл термінів).

Просте судження складається з поняття про предмет розмови (суб’єкт - S) і поняття про ознаку цього предмета (предикат - P).

Наприклад: «Київ – сучасна столиця України». У цьому судженні суб’єктом є поняття «Київ», а предикатом – «бути сучасною столицею України».

Така раціональна композиція – найпростіше судження, яке має традиційну назву «просте категоричне судження» (ПКС). Назва «категоричне» пояснюється безапеляційністю та інваріантністю зв’язку між S і P.

Крім суб’єкту і предикату до структури простого судження входить наступний компонент - смислова зв’язка типу «є» або «не є». Її наявність пояснюється тим, що присутність предикату може стверджуватися або заперечуватися.

Наприклад, «Росія не є суто Європейською країною».

Логічна зв’язка типу «є» називається стверджувальною, «не є» - заперечувальною.

У мовленні, тим паче повсякденному, вона у прямому вигляді застосовується не часто. Зазначимо, що це справедливо принаймні для російської, української та деяких інших слов’янських мов. У мовах, які похідні від латини, зв’язка застосовується прямо – скажімо, у англійській як «is» або «are» («is not» або «are not»). Але у будь-якому випадку зв’язка присутня структурно, як третій компонент судження.

Четвертою і останньою складовою ПКС є квантор. Це поняття уточнює, конкретизує обсяг S і стоїть перед ним. Застосування квантору дійсно відбивається на смислі судження. Одна річ сказати: «Всі студенти цієї навчальної групи склали іспит», а інша - «деякі» або «лише студент Петренко з усієї групи залік не склав».

Таким чином, повна структура простого (категоричного) судження може бути представлена як:

	Квантор S “є” (“не є”) Р

Поділ простих суджень за кількістю і якістю

З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою повноти обсягу суб’єкту (його кількістю) поділяються на:

ü загальні (базове кванторне слово – «Всі») – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об’єму суб’єкта – «Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів», «Всі справжні викладачі ДонНУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справедливості», «Всі правознавці не є адвокатами»;

ü часткові (базове кванторне слово – «Деякі») – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини обсягу суб’єкта – «Деякі студенти є відмінниками», «Лише деякі люди можуть вважатися особистостями»;

ü одиничні (базове кванторне слово – «цей») – судження, яке має в якості суб’єкта одиничне поняття. Наприклад, «Ш.Холмс – відомий літературний персонаж».

Зазначимо, що базові кванторні поняття у мовленні виражаються по-різному. Скажімо, «Всі» можна виразити словами «Ніхто», «Жоден», «Будь-який», «Кожен» тощо.

Як ми вказували вище, за якістю зв’язки судження поділяються на:

ü стверджувальні (зв’язка «є») - говориться, що певна ознака визнається як присутня у суб’єкта;

ü заперечувальні (зв’язка «не є») – певна ознака заперечується.

Таким чином, об’єднана класифікація суджень за кількістю і якістю складається з чотирьох основних різновидів:

1. загальностверджувальні – («Всі S є Р») - позначаються літерою «А» (від «affirmо» – лат. «стверджую»);

2. загальнозаперечувальні – («Жодне S не є Р») – судження типу «Е» (від першої голосної лат. «nego» – «заперечую»);

3. частковостверджувальні – («Деякі S є Р») - «І» (від другої голосної «affirmо»);

4. частковозаперечувальні – («Деякі S не є Р») - «О» (від другої голосної «nego»).

Одиничностверджувальні («Цей S є Р») і одиничнозаперечувальні судження («Цей S не є Р») існують, але не вважаються базовими різновидами, бо є за суттю загально або частково- стверджувальними – у першому випадку S – одиничне за обсягом поняття, а у другому – окремий представник загального обсягу.

Розподіл термінів у простому судженні

У судженні, якщо розглянути його на рівні кіл Ейлера, говориться про відношення між базовими поняттями (термінами).

Термін S або Р вважається розподіленим, якщо об’єм одного терміну повністю входить до обсягу іншого терміну або повністю виключається з нього.

Розглянемо такі варіанти розподіленості термінів у базових різновидах ПКС (дивися таблицю нижче):

1. Загальностверджувальні (А):

§ варіант 1.1. «Всі люди смертні» – суб’єкт є розподіленим, бо повністю входить до обсягу предикату, а предикат не розподілений, бо ширше за обсягом, ніж суб’єкт (смертними є не лише люди);

§ варіант 1.2. «Квадрати – прямокутні ромби» – і суб’єкт і предикат розподілені (бо S і Р – тотожні поняття);

2. Загальнозаперечувальні (Е) – «Жодна з жінок до ХХ сторіччя не була видатним філософом». Тут S і Р розподілені, бо їх обсяги непорівнювані.

3. Частковостверджувальні (І) – «Деякі викладачі є спортсменами» – S і Р не розподілені, бо є поняттями, які перетинаються;

4. Частковозаперечувальні (О):

§ варіант 4.1. «Деякі люди не мають вищої освіти». У цьому випадку суб’єкт не розподілений, а предикат – розподілений;

§ варіант 4.2. «Деякі студенти – не спортсмени». Суб’єкт не розподілений, бо обсяги понять перетинаються. Стосовно розподіленості предикату існує дві позиції – що він розподілений (вона артикулюється у деяких підручниках з логіки). Проте цілком зрозумілою є точка зору, що предикат не розподілений – з-за перетину обсягів термінів.

Щодо розподіленості термінів у одиничних судженнях, то легко пересвідчитися, що варіанти такі самі, які і у загальних.

Таблиця. Варіанти розподіленості термінів у ПКС

Вид судження за кількістю та якістю	Позначення	Формула судження	Розподілення Термінів	Схема відношення S і Р
S	Р
Загально-стверджувальні	А	Всі S є Р	+	– або +	Р S
Частково-стверджувальні	І	Деякі S є Р	–	– або +	S
Загально-заперечувальні	Е	Жодне S не є Р	+	+
Частково-заперечувальні	О	Деякі S не є Р	–	+

Взаємовідношення між судженнями

Між судженнями, як і між поняттями, існують взаємовідношення. Якщо між поняттями взаємовідношення встановлюються за обсягами, то між судженнями – за істинністю інформації, яка в них виражається. Взаємовідношення, проілюстровані нижче, бувають не між всіма судженнями, а лише між порівнюваними.

Порівнювані судження мають однакові терміни, але різняться за кількістю та якістю. Наприклад, «Всі студенти – відмінники», «Не всі студенти – відмінники».

Якщо судження непорівнювані, то взаємовідношень між ними немає. Марно визначати взаємну істинність суджень «Двічі по два – чотири» і «Всі матроси палять папіроси».

Варіанти взаємовідношень між порівнюваними судженнями, підмічені протягом розвитку логіки, можна зобразити за допомогою так званого «логічного квадрату».

У відношенні логічної підлеглості знаходяться судження А та І, а також Е та О. Істинність загального визначає істинність часткового, підлеглого йому. Хибність загального залишає часткове невизначеним. Істинність часткового судження залишає загальне невизначеним (при порушенні цього правила може виникнути логічна помилка «поступове узагальнення»). Хибність часткового судження обумовлює хибність загального.

У відношенні часткового співпадіння (субконтрарності) знаходяться судження І та О. Вони сумісні за істинністю (можуть бути істинними одночасно, але не сумісні за хибністю).

Контрарними (протилежними) є судження загальностверджувальні та загальнозаперечувальні (А і Е). Вони несумісні за істинністю але сумісні за хибністю. Якщо одне з таких суджень істинне, то друге обов’язково буде хибним. Якщо одне хибне, то істинність іншого є невизначеною.

Контрадикторними (такими, які перебувають у протиріччі) є судження А і О, а також Е та І. Вони несумісні за істинністю і за хибністю. Це значить, що якщо одне з них істинне, то інше – хибне і навпаки.

Закономірності, які виражають відношення між судженнями мають велике пізнавальне значення і є важливими для визначення ступені істинності певних суджень, допомагаючи уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які виводяться з одного судження.

Зауважимо, що «логічний квадрат» оперує лише «абсолютними» значеннями кванторів. Тобто «деякі» - це лише частина обсягу суб’єкта, а не «деякі або всі» («відносне» значення квантору).

3. Складне судження та його різновиди

Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: «Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу», «Студенти ДонНУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку». Іншими словами, складні судження можуть виражатися формулами: S1,S2,S3…Sі є/не є P; S є/не є P1, Р2, …Рі; S1 є/не є P1, … Sі є/не є Pі.

Між складовими (простими судженнями або їх фрагментами) є зв’язок, який виражається логічним сполучником. За його видом складні судження поділяють на п’ять різновидів:

1. Кон’юнктивні – базовий сполучник «і» (символічне зображення «^») – «Надворі промозгла погода і йде дощ». Кон’юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними.

А	В	А Ù В
Істинне	Істинне	Істинне
Істинне	Хибне	Хибне
Хибне	Істинне	Хибне
Хибне	Хибне	Хибне

2. Диз’юнктивне – прості судження поєднуються логічним сполучником «або» («») – «Позивач має право збільшити або зменшити розмір компенсації», «Здорова людина може бути або жінкою, або чоловіком» (сувора диз’юнкція).

Відзначимо, що диз’юнктивне судження може виступати також у формі несуворої диз’юнкції («V») – коли всі складові судження можуть бути істинними або лише деякі з них – «Я піду в крамницю або за хлібом, або за молоком», «Студент буде навчатися добре, якщо буде відвідувати лекції, або займатися з підручником вдома», «Деякі продукти застосовуються в їжу у солоному, копченому, консервованому або свіжому вигляді». У суворій диз’юнкції істинним може бути лише одна складова судження – «На чергових виборах переможуть або республіканці, або демократи». Несувора диз’юнкція є істинною у випадку, коли хоча б одна з її частин є істинною і неістинною – коли всі її частини не є істинними.

Несувора диз’юнкція	Сувора диз’юнкція
А	В	А Ú В	А	В	А В
Істинне	Істинне	Істинне	Істинне	Істинне	Хибне
Істинне	Хибне	Істинне	Істинне	Хибне	Істинне
Хибне	Істинне	Істинне	Хибне	Істинне	Істинне
Хибне	Хибне	Хибне	Хибне	Хибне	Хибне

3. Імплікативне – судження, побудоване за принципом зв’язки деяких простих суджень за допомогою сполучника «якщо А, то В», «коли А, тоді В» (а ® b; а É b). Наприклад, «Якщо надворі йде дощ, то асфальт буде мокрим». «Якщо студент успішно складе заліки та екзамени на сесії, то він буде повноцінно відпочивати від навчання на канікулах».

А	В	А → В
Істинне	Істинне	Істинне
Істинне	Хибне	Хибне
Хибне	Істинне	Істинне
Хибне	Хибне	Істинне

4. Еквівалентне – складові пов’язуються за допомогою сполучника «якщо А, то В», «А рівнозначно В» (А º В; А «В; А» В). У цьому випадку існує взаємна детермінація між подіями А і В. Наприклад, «Якщо і тільки якщо студент вивчить логіку, то він з цього предмету складе залік», «Якщо Сонце на небі – значить настав астрономічний день».

А	В	А≡В
Істинне	Істинне	Істинне
Істинне	Хибне	Хибне
Хибне	Істинне	Хибне
Хибне	Хибне	Істинне

5. Негативне (заперечувальне) судження - зміст простого судження заперечується приставками «не - А», «невірно, що А». Утворимо, скажімо, заперечувальне складне судження з такого простого «Сьогодні я запізнився» ® «Невірно, що сьогодні я запізнився». Заперечення судження а позначається у символічній формі як ā (Øа). Зазначимо також, що негативні складні судження не завжди виділяються як окремий різновид складних. Їх істинність простежується доволі нескладно.

А	ā
Істинне	Хибне
Хибне	Істинне

4. Модальність суджень

Досі ми розглядали прості і складні судження, в яких щось безапеляційно стверджувалося або заперечувалося про атрибути предметів або взаємовідношення між ними – вони називаються асерторичні. У них не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних), не відбиваються часові, імовірнісні, ціннісні, інші нюанси.

Саме тому ПКС, як ми вказували раніше, є майже завжди неповністю істинним – почасти знайдеться полярне за значенням судження, яке піддавало б сумніву смак, політичний погляд, спортивний чи інший інтерес людини.

Існує особливий різновид суджень, у яких такі моменти відбиваються. Вони мають назву модальних (від латинського moda - стан).

Модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору. Можна доповнити і уточнити ПКС, зо зв’язок між S і P є необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним зв’язок, чи ні.

В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим група модальних операторів. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них існують свої модальності. Нижче у таблиці подаються деякі найбільш вивчені їх різновиди.

Види модальностей (за О.Д.Гетьмановою)

Логічні Модальності	Онтологічні модальності
Логічно необхідно	Онтологічно необхідно
Логічно випадково	Онтологічно випадково
Логічно неможливо	Онтологічно неможливо
Логічно можливо	Онтологічно можливо
Епістемічні модальності
Знання	Впевненість	Абсолютні	Порівняльні
Верифіковано	Впевненість	Істинно	Імовірніше
Невиріфіковано	Сумнів	Не істинно	Менш імовірніше
Спростовано (фальсифіковано)	Відкидання	Не визначено	Рівноімовірно
Припущення
Деонтичні модальності (нормативні)	Аксіологічні модальності (оціночні)	Темпоральні модальності (часові)
Абсолютні	порівняльні	Абсолютні	порівняльні
Обов’язково	Добре	Краще	Завжди	Раніше
Нормативно (байдуже)	Аксіологічно байдуже	Рівноцінно	Тільки іноді	Одночасно
Заборонено	Погано	Гірше	Ніколи	Пізніше
Дозволено

До кожної з груп модальностей входять основних модальних поняття абсолютного і відносного значення. Наприлад сосовно аксіологічної модальності, абсолютне – не «добре» - «погано», всі інші модальні функтори утворюють відносний континуум між ними.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

Стислі висновки за лекцією

1. Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення – воно складається щонайменше з двох понять – суб’єкту і предикату, формуючи висловлювання щодо існування предмету як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між предметами;

2. Судження суто структурно поділяють на прості і складні. У свою чергу перші поділяються на різновиди за кількістю та якістю, а другі – за типом логічного сполучника;

3. У судження є нова характеристика – істинність, яка може мислитися як відповідність об’єктивній дійсності. За нею між деякими судженнями встановлюються взаємовідношення різних типів («логічний квадрат»);

4. Людини рекомендується застосовувати модальні судження – для підвищення істинності власних висловлювань;

Питання для самоконтролю за темою 3:

1. Що таке судження і як воно позначається у живій мові? Наведіть самостійні приклади.

2. Поясність, що таке просте судження, з яких частин воно складається. Наведіть приклади.

3. На які різновиди поділяються прості категоричні судження – за кількістю та якістю?

4. Як розподілені терміни у різновидах ПКС?

5. Що таке «логічний квадрат», які типи відношень ним характеризовані?

6. Що таке складне судження, які його види?

7. Що таке відносне і абсолютне значення квантору?

8. Які судження називають модальними, як вони утворюються?

9. Які види модальностей Ви знаєте?

Основна література для самостійної роботи за темою 3:

§ Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 165 – 175.

§ Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 64 - 95.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 126 – 132.

§ Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 170 - 200.

§ Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 62 - 92.

§ Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 65 – 83.

§ Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 277 – 325.

Дата добавления: 2014-01-05