Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу

22.

До яких же безпосередніх наслідків спричинилася Мюнхенська конференція?

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашистськими державами за спиною Чехословаччини про її розчленування, «миротворчість» за чужий рахунок. Німеччина одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її населення, майже половину чеської важкої промисловості. Німецький кордон проходив тепер у долині в 40 км від Праги.

Польща загарбала шматок чехословацької території з на­селенням 230 тис. чоловік. Угорщина захопила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував са­мостійний уряд, а в березні 1939 р. проголосив самостійність цієї частини Чехословаччини. Одночасно самостійність проголосила Підкарпатська Русь (Карпатська Україна).

Отже, Мюнхен «благословив» розчленування Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова фактично означала поразку самої політики «невтручання» й «умиротворення» фашистських агресорів.

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Францію на жалюгідну другосортну країну, позбавивши її союзників й загальної поваги, Англії ж завдав такого нищівного удару, якого вона не знала в останні 200 років.

4. З вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною державою, яка тоді осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне отри­мання агресорів.

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегічне становище в Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став проло­гом до нової світової війни.

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами, переговори з послами в Москві — У. Сідсом (Англії) й Ж. Пайяром (Франції). Англія пропонувала Радян­ському Союзу дати односторонні гарантії Польщі та Румунії. СРСР у відповідь 17 квітня запропонував Англії та Франції укласти на 5—10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу. Проте Англія відмовилася від радянської ініціативи.

З травня М. Литвинова, прихильника європейської ко­лективної безпеки, на посаді наркома закордонних справ заступив В. Молотов. Це була ознака змін у зовнішній по­літиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнуги воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів з обома блоками.

Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Радянським Союзом насамперед знаряддям тиску на Німеччину, аби домогтися від неї якихось поступок, і, крім того, як писав американський посол у Лондоні Дж. Кеннеді (батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди з Німеччиною.

2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нота­ми до прямих переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня 1939 р. Москва запросила до прямих перегово­рів міністра закордонних справ Англії. Але Галіфакс відмо­вився. В Москву направили У. Стренга — ке­рівника одного з департаментів Форін офісу. Стренг, звичайно, мало допоміг справі — Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами.

У липні англійська дипломатія розглядала два можли­вих результати переговорів у Москві — їх зрив або укла­дення обмеженого пакту. Водночас вона вела таємні пере­говори з німецькими дипломатами. Так, радник Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особливих доручень X. Вольтатом щодо можливості під­писання англо-німецької угоди про відмову від застосування сили у взаємовідносинах і про «розмежування сфер інтересів» (невтручання Німеччини в справи Британської імперії, а Англії — в справи «Великого німецького райху»).

Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та особистим секрета­рем Ріббентропа Т. Кордтом.

Все це спонукало радянський уряд припинити не­ефективні політичні переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних переговорів з ме­тою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські перего­вори. Вони відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р.

Радянський уряд призначив для цих переговорів деле­гацію високого рангу — наркома оборони К. Є. Вороши-лова, начальника Генерального штабу Б. М. Шапошни-кова, наркома ВМФ М. Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О. Д. Локгіонова та ін. Це свідчило про велике зна­чення, яке надавав переговорам Радянський Союз.

Уряди Англії та Франції відрядили до Москви другоряд­них військових. Так, керівником англійської делегації був призначений відставний адмірал П. Дракс. У Москві виявилося, що в нього немає офіційних повноважень для підписання угоди.

Французьку воєнну місію очолив маловідомий генерал Ж. Думенк.

Англійський генерал Хейвуд заявив, що Англія може виставити 5 піхотних і 1 ме­ханізовану дивізію. Думенк зазначив, що французька армія сконцентрується «на вигідних місцях для дії танків та артилерії й перейде в контратаку».

Переговори були не просто безглуздими, це було знущання над самою ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії Німеччини.

Начальник Генерального штабу Червоної Армії Б. М. Шапошников у доповіді 15 серпня виклав радянські пропозиції: Радянський Союз готовий виставити проти агресора в Європі 136 дивізій, 5 тис. важких гармат, до 10 тис. танків, до 5,5 тис. бойових літаків. При цьому радянська делегація розглянула три варіанти спільних воєнних дій СРСР, Англії та Франції.

Варіант 1. У випадку нападу агресорів на Англію та Францію Радянський Союз одразу готовий виставити збройні сили, що дорівнюватимуть 70 % англо-французьких сил, виставлених проти Німеччини.

Варіант 2. Якщо агресор нападе на Польщу та Руму­нію, вони мобілізують усі свої сили, Англія та Франція негайно оголосять війну Німеччині, Радянський Союз «виставить 100% від збройних сил, які виділять Англія та Франція».

Варіант 3. У випадку нападу Німеччини на СРСР че­рез Прибалтику Радянський Союз виставить 120 піхотних і 16 кавалерійських дивізій, а Франція й Англія — 70% цих сил. Польща зобов'язана, як їхня союзниця, виставити проти Німеччини не менш як 45 дивізій.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропозиціями, навіть не відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська. Переговори зайшли у безвихідь.

К. Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки уряди Англії та Франції «не внесуть пов­ної ясності» у свої позиції.

Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.

Англія та Франція саботували переговори з СРСР щодо пакту про взаємодопомогу, тому радянський уряд повернувся до пропозиції Німеччини щодо укладення пакту про ненапад, яку німецька диплома­тія висувала перед Москвою ще з травня 1939 р. Радянський уряд непокоїла безпека своєї кра­їни, тим більше що на Халхін-Голі 38 тис. японських солда­тів у той час намагалися прорватися на радянську територію.

Тому й дала Москва згоду на приїзд міністра закор­донних справ Німеччини Ріббентропа й укладення радян­сько-німецького пакту про ненапад. Такий крок СРСР оз­начав поразку англо-французької політики. Був перекрес­лений франко-радянський договір 1935 р. (а втім, він фактично не діяв уже після підписання франко-німецько-го пакту про ненапад 1938 р.).

Німеччина поспішала, Гітлер планував напад на Поль­щу 1 вересня 1939 р., тому переговори в Москві пройшли швидко.

Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підпи­саний Молотовим і Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преамбулі й 6 статтях договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти одної, не підтримувати жодної третьої держа­ви, яка розв'язала б війну проти однієї із сторін, прово­дити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти ви­ключно мирним шляхом.

Був і таємний протокол. В його трьох ос­новних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впли­ву» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.

Дата добавления: 2014-01-05