Методика визначення стану банкрутства підприємства

Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Поняття та причини виникнення банкрутства

Банкрутство - досить нове поняття для вітчизняних керівників і підприємців. Фактично механізм банкрутства в Україні почав працювати після прийняття Верховною Радою Закону “Про банкрутство”, який було введено в дію з 1 липня 1992 р., а для сільськогосподарських підприємств - з 1 січня 1993 р. У червні 1999 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Закону “Про банкрутство” (далі Закон), який був введений в дію з 1 січня 2000 року, а для сільськогосподарських підприємств він буде застосовуватися з 1 січня 2004 р. У відповідності з даним законом дається наступне визначення банкрутства.

Таким чином, головним критерієм для визначення підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розрахуватися по своїх зобов’язаннях. У той же час підприємство де-факто вже може бути банкрутом, але продовжує вчасно розраховуватися з своїми кредиторами. Цей факт теж можна встановити за допомогою детального аналізу фінансової звітності.

Причини виникнення банкрутства різні та чисельні. Серед них можна виявити спільні моменти, що дасть змогу їх згрупувати та класифікувати. Головне в пошуку можливих шляхів фінансового оздоровлення підприємства – виявлення та класифікація причин, що призвели до банкрутства.

Передумови банкрутства слід розглядати як цілісну взаємодію факторів. Більшість фінансових аналітиків поділяє ці фактори на внутрішні та зовнішні. Банкрутство – найчастіше результат спільного та одночасного впливу всіх факторів. Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств викликана зовнішніми факторами, а 2/3 – внутрішніми. У вітчизняних умовах вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств безумовно значно більший. Нестабільність законодавчої бази, різьке коливання курсу гривні, непередбачені зміни цін на окремі товари, зміна облікової ставки Національного банку – всі ці фактори вже призвели до фактичного банкрутства багатьох підприємств в Україні. У сільському господарстві крім перерахованих факторів, починаючи з 1992 р. діє ще і фактор диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію. За даними різних науковців темпи зростання на продукцію сільського господарства впродовж 1992 – 1998 рр. були в чотири-п’ять разів нижчі ніж на продукцію промисловості. А на окремі види товарів цей диспаритет був ще більшим. Тільки починаючи з 2000 р. ситуація дещо покращилась. Але фінансовий стан багатьох сільськогосподарських підприємств при цьому продовжував залишатися критичним. Крім того, на фінансово-господарську діяльність всіх підприємств України суттєво впливає загальний кризовий стан вітчизняної економіки. У цій ситуації навіть підприємства які мають передові технології виробництва та нові форми його організації можуть опинитися банкрутами.

Одночасно з цим, вітчизняна практика свідчить, що навіть в цих дуже складних умовах, існує немало підприємств, у тому числі в сільському господарстві, які збільшують виробництво продукції, завойовують нові ринки збуту, мають непогані фінансові показники. Керівництво цих підприємств максимально враховує внутрішні фактори виникнення стану банкрутства і, як правило, робить все можливе для їх усунення та мінімізації. Ці фактори пов’язані з:

· дефіцитом власних коштів;

· недосконалим механізмом ціноутворення на підприємстві;

· відсутністю договірної дисципліни;

· відсутністю юридичних служб;

· відсутністю перспективного планування;

· відсутністю джерел довгострокового фінансування капітало-вкладень;

· наявністю незавершених капіталовкладень;

· зростанням дебіторської та кредиторської заборгованості;

· розбалансованістю економічного механізму відтворення капіталу;

· невмінням керівництва пристосуватися до нових умов господарювання.

Вчасне виявлення та запобігання цих факторів – важливіше завдання економічних служб кожного підприємства і в першу чергу спеціалістів з фінансового аналізу. Для цього використовується ціла низка фінансових показників, які ми розглянемо в наступному розділі.

Головним критерієм визначення підприємства банкрутом є його неспроможністя вчасно розрахуватись по своїх зобов'язаннях. З першого погляду ситуація виглядає досить просто: якщо підприємство вчасно не розрахується по своїх зобов'язаннях то воно має бути визначено банкрутом. Але тут можливі дві ситуації:

1. юридична особа в принципі не в змозі погасити зобов'язання перед кредиторами;

2. юридична особа в принципі в змозі повернути кредиторам їх гроші, але протягом якогось часу чи на визначених умовах.

Тому кредиторам і керівництву самого підприємства-боржника важливо спочатку визначити яка з двох наведених вище ситуацій має місце в конкретному випадку. Для цього необхідно зробити детальний аналіз фінансового стану підприємства.

Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 21 березня 1997 р. наказом № 37 була затверджена “Методика поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємців та організацій”. У даній методиці наведено цілий комплекс показників для аналізу результатів господарської діяльності. Центральне місце серед них належить фінансово-економічним показникам і коефіцієнтам. У табл. 3.1. наведена їх назва, економічне значення, алгоритм розрахунку та нормативне значення. Аналіз наведених даних у загальному вигляді дозволя скласти уявлення про фінансовий стан господарства. Разом з тим зробити висновок про імовірність банкрутства підприємства з використанням лише цих показників буде досить проблематично. Це обумовлено цілою низкою причин. По-перше, такі показники як маневреність робочого капіталу, оборотних засобів, коефіцієнт оборотності запасів, час обороту запасів, фондовіддача відображають скоріше економічну ефективність господарювання, а не фінансовий стан господарства. По-друге, такі показники як коефіцієнт автономії та коефіцієнт фінансової стабільності є взаємозалежні, що обмежує аналіз фінансової ситуації на підприємстві.

Виходячи з вищевикладеного, на наш погляд, було б доцільно доповнити аналіз фінансового стану підприємства показниками (табл. 3.2). Звичайно, при необхідності можна включити до переліку показників, що аналізуються й інші, якщо це обумовлено конкретними обставинами.

Аналіз всіх наведених показників необхідно робити в динаміці. Краще якщо це буде зроблено виходячи з даних не річних звітів, а квартальних. Це пов’язано тим, що фінансове положення кожного підприємства, при окремих обставинах, може досить різко змінюватися. Крім того, багатьом галузям притаманна сезонність виробництва (це особливо стосується сільського господарства), внаслідок чого платоспроможність може бути втрачена протягом незначного відрізку часу.

3.1.Фінансово- економічні показники оцінки стану неплатоспроможності підприємств та організацій

№№	Показники та коефіцієнти	Економічне значення	Алгоритм розрахунку	Нормативне значення
	коефіцієнт покриття, Кп	оцінка достатності обігових коштів для погашення боргів протягом року	поточні активи / короткострокові зобов’язання	> 1
	коефіцієнт забезпече-ності власними коштами, Кзк	оцінка забезпеченості підприємства власними коштами, питома вага власних джерел фінансування обігових активів	реальний власний капітал – позаобігові активи / обігові кошти	> 0,1
	коефіцієнт абсолютної ліквідності Кал	оцінка негайної готовності підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість	кошти + короткострокові фінансові вкладення / короткострокові зобов’язання	> 0,2
	коефіцієнт автономії, Кавт	оцінка фінансової незалежності від зовнішніх джерел	джерела власних коштів / підсумок балансу	> 0,5
	коефіцієнт фінансової стабільності Кфс	оцінка фінансової стійкості	власні кошти / позикові кошти	> 1
	коефіцієнт фінансового лівериджу, Фл	оцінка залежності підприємства від довгострокових зобов'язань	довгострокові зобов’язання / джерела власних коштів	зменшення
	робочий капітал, Рк	оцінка здатності продовження діяльності та інвестування після сплати поточних боргів	оборотні короткострокові активи – зобов’язання	збільшення
	маневреність робочого капіталу, Мк	оцінка ступеня матеріалізації робочого капіталу	товарно-матеріальні запаси / робочий капітал	збільшення

	коефіцієнт оборотності засобів, Ко	оцінка швидкості обороту (раз)	виручка від реалізації (без ПДВ та акцизів) / обігові кошти	збільшення
	час обороту оборотних засобів Чо	оцінка тривалості одного періоду обороту	кількість календарних днів у періоді / коефіцієнт оборотності запасів	зменшення
	коефіцієнт оборотності запасів Коз	кількість разів поповнення запасів протягом періоду, що аналізується	собівартість реалізованої продукції / середня вартість запасів	збільшення
	час обороту запасів, Чоз	оцінка тривалості одного обороту запасів	кількість календарних днів у періоді / коефіцієнт оборотності запасів	зменшення
	фондовіддача, Фв	ефективність використання основних фондів	виручка від реалізації (без ПДВ та акцизів) / середня вартість основних фондів	збільшення

Таблиця 3.2

Додаткові фінансово- економічні показники оцінки стану неплатоспроможності підприємств та організацій

№№	Показники та коефіцієнти	Економічне значення	Алгоритм розрахунку	Нормативне значення
	коефіцієнт проміжної ліквідності	оцінка спроможності підприємства грошовими коштами та дебіторською заборгованістю покрити свою короткострокову заборгованість	грошові кошти + дебіторська заборгованість / короткострокові зобов’язання	> 0,6
	тривалість обороту дебіторської заборгованості	оцінка можливої кількості разів перетворення дебіторської заборгованості в грошові кошти протягом періоду, що аналізується	365 (360) / (виручка від реалізації / середньорічна дебіторська заборгованість)	зменшення
	тривалість обороту кредиторської заборгованості	оцінка можливої кількості оборотів виробничого циклу для покриття кредиторської заборгованості	365 (360) / (собівартість реалізованої продукції / середньорічна кредиторська заборгованість)	зменшення (збільшення)
	рентабельність реаліза-ції	оцінка ефективності реалізації продукції підприємства	прибуток від реалізації / собівартість реалізованої продукції	збільшення

У випадку якщо при аналізі фінансового стану виявиться, що підприємство в принципі в змозі, при окремих умовах, розрахуватися з своїми боржниками, то Законом передбачена можливість санації за згоди на це кредиторів. Крім того, санація може проводитися іншою юридичною особою за погодженням умов з кредиторами. Як правило, санація можлива в наступних випадках:

· коли підприємство прибутково;

· коли кредиторська заборгованість незначно перевищує дебіторську, чи перевищує її впродовж не більш шести місяців;

· коли підприємство поряд з збитковими видами діяльності має хоча б два-три прибуткових;

· коли підприємство є складовою ланкою в ланцюгу виробників прибуткової продукції;

· коли підприємство має експертний потенціал;

· коли підприємство має монопольне положення в окремому регіоні чи на окремих ринках;

· коли підприємство виробляє ліквідну продукцію.

Цей перелік можливо було продовжити і далі. Але головне полягає в тому, що кредитори погодяться на санацію підприємства-боржника тільки якщо будуть впевнені в поверненні своїх грошей. Ця впевненість має базуватися на детально розробленому бізнес-плані, який повинен завершуватися розрахунком фінансових показників на кінець періоду, який прогнозується. Цей період повинен складати 6 – 12 місяців. Це пов’язано з тим, що за менший проміжок часу покращати фінансовий стан господарства буде дуже важко, а більше року кредитори навряд чи погодяться чекати.

Складання бізнес-плану, особливо для підприємства яке знаходиться в положенні банкрута і має довести, що в змозі вийти з цього положення, дуже непроста річ. Треба врахувати вплив дуже багатьох факторів і що саме головне - розробити та запропонувати кредиторам комплекс заходів спрямованих на нормалізацію фінансового положення підприємства. Ці заходи можуть включати наступні дії:

· ліквідація чи мінімізація збиткових напрямків діяльності;

· відмова від виплат дивідендів власникам;

· використання всіх можливих резервів зменшення постійних витрат;

· обмеження заробітної плати керівного складу підприємства;

· активізація зусиль по поверненню дебіторської заборгованості;

· проведення інвентаризації та експертної оцінки наявних основних засобів з метою виявлення і реалізації чи здача в оренду тих з них, які майже не беруть участі у виробничому процесі;

· мінімізація бартерних розрахунків;

· погодження з санаторами умов взяття нових кредитів;

· погодження з санаторами витрат грошових коштів більш обумовленої суми.

Ці заходи повинні бути затверджені в ухвалі арбітражного суду і погодженні між кредиторами, санаторами і боржником. Кредитори також можуть вимагати від боржника досягнення, через визначений відрізок часу, прийнятної структури капіталу та значень найважливіших показників фінансової стабільності.

Дата добавления: 2014-01-05