Порядок отримання текстів нормативно-правових актів

Конституція України (ст.34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Це важливе конституційне положення повністю відповідає ст. 19 Загальної декларації прав людини та ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Конституційні права і свободи людини та громадянина на інформацію в Україні.

Хід лекції

Індивідуально-консультативна робота

1. Адміністративна відповідальність за порушення права на інформацію.

2. Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у сфері доступу до інформації.

3. Основи кримінальної відповідальності у сфері доступу до інформації.

Нормативні акти і література до теми: 1, 7, 17, 19, 44,64, 231,345, 346, 347, 350.

Світова практика демократичного державотворення переконує в тому, що право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань є одним з наріжних каменів розбудови демократичної, правової держави і громадянського суспільства. Без свободи слова немає демократії.

У резолюції 59 (1) Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що "свобода інформації є основним правом людини і критерієм усіх інших свобод."

Причому, право на інформацію, що закріплене у статті 34 Конституції України (тобто право «збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію»), провідні представники національного конституційного права відносять до політичних прав. Імовірно, це є наслідком ідеології і світогляду, що сформувалися за роки заполітизованого радянського режиму. Але право на самовираження, що передбачає і право на інформацію, очевидно, є не тільки політичним правом громадянина, а й природним особистим правом, таким, як право на життя, свободу пересування. Воно притаманне людині від народження, а не лише у контексті участі у політичному житті країни.

Виникає питання: чи потрібно розглядати як окремі права право на свободу думки і слова, тобто право на вільне самовираження та право на інформацію? Виходячи зі змісту статті 34 Конституції, статті 10 Конвенції про захист прав та основних свобод людини (в редакції Протоколу №11 від 1 листопада 1998р.), де говориться про право на свободу вираження своїх думок, що включає свободу отримувати і поширювати інформацію, та з сучасного розуміння поняття інфор­мації, можна зробити висновок, що право на інформацію є певною мірою складовою права на самовираження і, отже, особистим правом кожного.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини, як наголошується в Конституції України, є головним обов'язком держави. На жаль, держава в особі органів влади часто ухиляється від обов'язків захищати права людей на свободу думки і слова. Внаслідок цього без належної державної підтримки сьогодні залишилися такі традиційно дотаційні сфери духовного життя народу, як книговидання, кінематографія, літературно-художні видання, театр та ін. В Україні вмирає літературно-художнє слово, звужується інформаційний простір цілої низки галузей знань і навіть державної мови. Людина і громадянин України дедалі більше позбавляються можливості законно висловлювати свої думки і позицію.

Відомо, що у забезпеченні права громадян на свободу думки і слова, на інформацію важливу роль відіграють ЗМІ та їх працівники - журналісти. Однак у гонитві за сенсаціями чи під впливом тиску державних структур, різних політичних або інших сил, а також виконуючи оплачувані замовлення, чимало ЗМІ і журналістів не завжди доносять до людей об'єктивну інформацію про важливі події в суспільстві, про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, інших суб'єктів суспільного процесу. Вони нерідко необґрунтоване формують негативну громадську думку про учасників сучасних суспільних процесів та державні громадські інституції.

Згідно з Конституцією, право на інформацію знаходиться під захистом загального права на свободу та особисту недоторканість. Обмін же інформацією, здійснюваний за допомогою засобів зв'язку, має і спеціальну конституційну гарантію у вигляді таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31). В умовах постійного розвитку засобів зв'язку ця форма поширюється на будь-які його види, в тому числі на електронну пошту, кореспонденцію надіслану факсом тощо. Конституційний обов'язок зберігати зазначену таємницю мають виконувати як державні установи зв'язку, так і громадські організації та приватні підприємства, що працюють у сфері інформаційної комунікації.

Якщо особа веде законослухняний спосіб життя, вона вправі розраховувати на абсолютне забезпечення зазначеної таємниці. Лише тоді, коли правоохоронним органам стане відомо про те, що конкретні особи під час листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень можуть передавати інформацію про обставини вчинення злочину, який розслідується або про підготовку до скоєння злочину, вони мають право за рішенням суду вдатися до підслуховування телефонних розмов, а також огляду листів, бандеролей, посилок тощо.

Але ці винятки можуть мати місце лише тоді, коли органи судового слідства доведуть суду, що іншими засобами одержати зазначену інформацію неможливо. Крім того, перелічені дії здійснюються в межах процедури, закріпленої у Кримінально-процесуальному кодексі України (статті 141,185,187 та ін.)- Порушення таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції з профілактичною метою або з метою проведення оперативно-розшукових дій є неприпустимим.

У Конституції України (стаття 32) також зазначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Разом з тим, кожний громадянин має право ознайомлюватися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В цілому основні права, в тому числі право на інформацію, які гарантує Конституція України, мають розпливчатий та синтетичний характер, що зумовлює необхідність їх тлумачення. В будь-якому разі, рівень захисту прав обов'язково залежить від тлумачення основних норм, які конституційні суди використовують в ході своєї діяльності. Так Конституційний суд Австрії віддав перевагу буквальному тлумаченню Конституції, щоб запобігти впливу політичних та суб'єктивних факторів (незважаючи на його все більш уважне ставлення до змісту гарантій та меж дій законодавця під впливом Конвенції про права та свободи людини, що має в Австрії ранг, рівний Конституції). Цікаво, що австрійському конституційному праву не знайоме поняття основних прав як технічного терміна.

У Конституції Франції не існує визначення основних прав, що не заважає Конституційній раді здійснювати конституційний контроль, спрямований на захист основних прав громадян. Італійська конституція закріплює, скоріше, недоторкані права та розглядає як фундаментальне право лише на медичне обслуговування (стаття 32). Однак Конституційний суд не зазначив, що є якась різниця у статусі між конституційними правами, у тому числі соціальними. А у конституціях Німеччини та Іспанії основні конституційні права фігурують.

Щодо України, то являється логічним застосовувати модель розуміння конституційних прав, яка широко використовується у діяльності Європейського суду з прав людини. Мається на увазі, що зміст конституційних прав і свобод має визначатися не законодавством, а судом під час розгляду конкретної справи. При цьому він має співвідносити конституційні права з суспільними інтересами і між собою

Та у якому б напрямку не розвивалися, з одного боку, конституційна юрисдикція в Україні, а з другого — національні інформаційні правовідносини, останні мають корелюватися з загальними світовими тенденціями та, врешті-решт, збігатися на якомусь етапі розвитку з міжнародними правовими нормами та стандартами у цій галузі.

2. Доступ до правової інформації.

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Міністерством юстиції України на виконання Указу Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" створено та введено в дію Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів.

Мета створення Реєстру – забезпечення в Україні єдиних принципів ідентифікації та державного обліку нормативно-правових актів, створення фонду цих актів та підтримання їх у контрольному стані, забезпечення подальшого розвитку інформатизації у правовій сфері, доступності і відкритості правової інформації.

Для уведення в дію Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів була створена правова база функціонування Реєстру, розроблено та вдосконалено програмні засоби, проведено роботи по інформаційному наповненню Реєстру текстами нормативно-правових актів, проведено дослідну експлуатацію програмно-технологічного комплексу Реєстру.

Правова база, яка регламентує питання створення, ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та доступу до нього:

- Указ Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів".

- Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним".

- Наказ Міністерства юстиції України від 26 червня 2002 р. № 57/5 "Про затвердження Інструкції про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.06.2002 р. за № 546/6834.

- Наказ Міністерства юстиції України від 31березня 2003 р. № 25/5 "Про затвердження Порядку та розмірів плати за надання права доступу, користування та одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.03.2003 р. за № 243/7564.

До Реєстру включені закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, міжнародні договори України, а також зареєстровані в Міністерстві юстиції України нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та Національного банку України.

Усі нормативно-правові акти, які включені до Реєстру, підтримуються у контрольному стані, тобто з усіма змінами та доповненнями, які внесені чинним законодавством.

При включенні до Реєстру опрацьовано більше ніж 90 тисяч актів законодавства на предмет визначення нормативності, в результаті чого до еталонного фонду Реєстру включено понад 40000 нормативно-правових актів, виданих з 1 січня 1985 року по теперішній час.

Усі тексти нормативно-правових актів, які включені до Реєстру, перевірені на автентичність контрольним примірникам актів, які зберігаються в Мін’юсті.

Для кожного нормативно-правового акта визначені ключові слова та джерела офіційного опублікування.

Найближчим часом планується класифікувати нормативно-правові акти, які включені до Реєстру, за Класифікатором галузей законодавства України.

Міністерство юстиції продовжує роботу по наповненню Реєстру текстами нормативно-правових актів, виданих до 1985 року, які не втратили чинності на 24 серпня 1991 р. та не суперечать законодавству України.

Кожний громадянин, який потребує захисту своїх прав та інтересів, кожна юридична чи фізична особа може отримати будь-який нормативно-правовий акт із внесеними змінами та доповненнями або витяг із нього (окремі розділи, глави, статті) як на папері, та і у вигляді комп’ютерного файлу або шляхом безпосереднього санкціонованого доступу до інформаційного фонду Реєстру.

Для отримання тексту нормативно-правового акта на паперових носіях чи у вигляді комп’ютерного файла необхідно:

- звернутися із запитом за встановленою формою до одного з Адміністраторів Реєстру (особисто, поштою, електронною поштою або через Інтернет);

- оплатити виставлений рахунок.

При наданні інформації на паперових носіях кожна сторінка паперової копії засвідчується печаткою Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Для одержання інформації шляхом безпосереднього доступу до інформаційного фонду Реєстру через мережу Інтернет кожна фізична чи юридична особа, на підставі заяви, може укласти договір з Адміністратором Реєстру щодо доступу. Зазначений доступ надається Адміністратором із застосуванням коду авторизації, унікального програмно-технічного ключа-ідентифікатора та спеціальних програмних засобів, які забезпечують збереження всіх спеціальних ознак захисту копій еталонних текстів інформаційного фонду Реєстру та контроль за доступом до цього фонду.

При наданні інформації шляхом безпосереднього доступу до інформаційного фонду Реєстру користувачеві доступні всі наявні в цьому фонді копії еталонних текстів Реєстру, серед яких він самостійно здійснює пошук та відбір необхідних йому текстів нормативно-правових актів.

Розмір плати за одержання інформації з Реєстру залежить від форми надання інформації та її обсягу і становить за один кілобайт інформації:

1) для паперових носіїв:

- для юридичних осіб – 0,50 грн.;

- для фізичних осіб – 0,30 грн.;

2) у вигляді комп’ютерних файлів:

- для юридичних осіб – 0,40 грн.;

- для фізичних осіб – 0,20 грн.;

3) при безпосередньому доступі до інформаційного фонду Реєстру:

- для юридичних осіб – 0,20 грн.;

- для фізичних осіб – 0,10 грн.

Детальніша інформація про Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, умови користування ним, а також необхідні бланки запиту про одержання інформації з інформаційного фонду Реєстру та заяви щодо укладення договору з Адміністратором Реєстру про надання інформаційних послуг по безпосередньому доступу до інформаційного фонду Реєстру приведені на офіційному сайті Реєстру:www.reestrnpa.gov.ua

Адміністратори Реєстру: Держінформ’юст:

04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А, тел. [phone]

Е-mail: [email protected]

www.informjust.ua

ІАЦ "ЛІГА":

04112, м. Київ, вул. Т. Шамрило, 23, тел. [phone]

Е-mail: [email protected]

www.liga.net

Телефон для довідок у Мін’юсті: [phone]

Дата добавления: 2014-01-05