Основні терміни та визначення. Бюджетна норма, державні мінімальні соціальні стандарти, індивідуальні норми, кошторисно-бюджетне фінансування

Бюджетна норма, державні мінімальні соціальні стандарти, індивідуальні норми, кошторисно-бюджетне фінансування, комбіновані норми, матеріальна норма, мінімальна заробітна плата, норма витрат, норматив, норматив мінімальної бюджетної забезпеченості, соціальна політика, соціальне забезпечення, соціальний захист, соціально-економічні гарантії, фінансова норма

Література: 1, 5, 6, 8, 10, 19, 21, 23, 26, 34, 37, 42, 50, 72, 75, 76, 98, 100, 102, 106

9.1. Необхідність і сутність витрат держави на соціальний захист і соціальну сферу

Зауважимо, що формування ринкової економіки загострює проблему соціального захисту населення. Це зумовлюється багатьма факторами: кризовим економічним станом, нестабільністю грошово-кредитної системи, зростанням кількості безробітних, падінням реальних доходів населення, майновою диференціацією тощо. Потреба в державних видатках на соціальні заходи також має тенденцію до зростання. В подібній ситуації виникає питання про межі фінансування соціальних програм, оскільки частка державних видатків у валовому внутрішньому продукті не може постійно зростати. Ця проблема особливо актуальна для України, де можливості виробництва скорочуються з кожним роком.

Більшість розвинутих країн світу визначають себе як держави соціальні, тобто політику яких спрямовано на створення гідних умов життя і вільного розвитку людини.

Держава є соціальною за своєю сутністю, оскільки складається на базі суспільства (лат. socialis — суспільний). Однак це поняття сформоване саме для того, щоб підкреслити, що держава має розвинену й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику. Крім того, необхідною і вирішальною ознакою віднесення держави до категорії соціальної є пріоритет прав людини.

У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Держава несе відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Соціальна функція державних і суспільних інститутів не повинна обмежуватися лише піклуванням про соціально вразливі верстви населення, а спрямовується на все суспільство – суспільні потреби і вимоги людини. Саме тому, що соціальна політика за сучасних підходів охоплює всі сфери суспільного життя, вона набуває першочергового значення, і економічна й інші види діяльності уряду і державних органів мають підпорядковуватись соціальним цілям, а не навпаки.

Соціальною державою можна визначити ту, яка орієнтована на людину, забезпечення її добробуту, безпеки і розвитку.

Головними цілями соціальної політики в Україні на сучасному етапі є:

- призупинення спаду життєвого рівня населення і зменшення наслідків кризи для найменш захищених верств населення;

- створення умов для зростання реальних доходів, підтримка оптимального рівня зайнятості і використання трудового потенціалу;

- збільшення тривалості життя;

- зміцнення здоров'я нації;

- забезпечення соціальної стабільності в суспільстві.

Розвиток соціального забезпечення, види і форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами – рівнем економічного розвитку і станом демократії в країні.

Реалізація соціальних гарантій з боку держави повинна здійснюватись за декількома напрямами.

Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному працюючому громадянинові рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрямок – це задоволення пріоритетних потреб суспільства. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства.

Третій напрямок має на меті зменшення рівня диференціації доходів. Держава повинна забезпечувати підвищення рівня життя тих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути: підвищене навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці.

Таким чином, гарантії держави полягають в тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення населення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом фізичного здоров'я неспроможні забезпечити собі необхідний рівень проживання.

Завдання соціальної політики полягають у створенні умов для реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування і розвиток як соціальної істоти. Для України, зокрема, ці права і свободи визначаються у другій групі прав Конституції України [26]. Оскільки всі громадяни проголошуються Конституцією України рівними у своїх правах (ст. 21), зрозуміло, що соціальна політика стосується всіх без винятку членів суспільства.

Отже, об'єктом соціальної політики виступає все населення країни.

Суб'єктами соціальної політики є — державні і суспільні інституції і людина, оскільки вона також має нести відповідальність за свою долю і добробут своїх близьких. Таким чином, до суб'єктів соціальної політики можна віднести:

- державні органи, відомства і установи;

- громадські, релігійні, благодійні й інші недержавні об'єднання;

- комерційні, фінансові і інші бізнес-структури;

- громадян, які беруть участь на професійних і добровільних засадах у здійсненні громадянських і суспільних ініціатив.

Сукупність конституційних природних прав людини, які забезпечують її існування і розвиток як соціальної істоти, і визначає простір компетенції соціальної політики. До них згідно з ст. 27, 42-53 Конституції України відносяться основні права, а саме:

- право на життя;

- право на підприємницьку діяльність;

- право на працю;

- право на відпочинок для тих, хто працює;

- право на соціальний захист;

- право на житло;

- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї;

- право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування;

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- право на освіту та навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови.

Таким чином, соціальна політика — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп і окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав і свобод.

Визначимо сутність і зміст видатків держави на соціальний захист і соціальну сферу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує дер­жава окремим верствам населення, а також за пев­них економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття тощо).

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необ­хідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум визначається як вартісна оцінка мі­німуму життєвих засобів, необхідних для підтрим­ки життєдіяльності і відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо визначеним базовим державним соціальним стан­дартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного об­слуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Так, згідно з Законом України від 15.03.2007 р. № 749-V "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з 1 квітня 2007 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 525 грн., при цьому мінімальна заробітна плата не досягає рівня прожиткового мінімуму і становить з 1 квітня 2007 р. 420 грн. [64].

Класифікація соціальних нормативів наведена на рис. 9.1.

Рис. 11.1. Співвідношення державного прямого гарантованого боргу до ВВП України [107]

Крім цього, спостерігається чітка тенденція зменшення відношення державного боргу до доходів загального фонду державного бюджету. Якщо зазначений показник у 1999 р. становив 314,7%, у 2001 р. - 222,3%, то на кінець 2004 р. – 130,2%, а на кінець 2006 р. – 65,2% при критичному рівні 300%.

Дата добавления: 2014-01-05