Категоричні судження

Категоричним є судження, в яких щось стверджується чи заперечується в безумовній формі, наприклад: "Петренко — студент", „Знання – сила”, "Купівля-продаж є договір" тощо.

Категоричне судження є судження атрибутивне, в ньому стверджується чи заперечується належність предмету певної властивості або ознаки. Категоричні судження поділяються на види за якістю та кількістю.

За якістю судження бувають ствердні й заперечні.

Ствердним називається судження, яке відбиває наявність у предмета якоїсь ознаки, наприклад: "Знання – сила", "Купівля-продаж є договір " і т.ін. Ствердне судження має таку формулу:

S є Р.

Заперечним називається судження, в якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки. Наприклад: "Студент Іваненко не відмінник", "Жодна держава не має права втручатися у внутрішнє життя іншого народу" тощо. Формула заперечного судження:

S не є Р.

У заперечних судженнях заперечення "не" може стояти як перед зв'язкою, так і перед предикатом (Р). Наприклад, у судженні "Ця дошка не є чорна", частка "не" стоїть перед зв'язкою, а в судженні "Ця дошка є не чорна" — перед предикатом. Такі заперечні судження мають формулу:

S є не Р.

Заперечними є також судження, в яких заперечення "не" стоїть безпосередньо перед суб'єктом, тобто судження, що має структуру "не S є Р".

Прикладом таких заперечних суджень є: "Не податок це", "Не Іваненко був у Петренка", "Не застава є причиною суперечки" тощо. Ці судження слід відрізняти від ствердних, суб'єктами яких є заперечні поняття.

За кількістю судження бувають одиничні, часткові й загальні.

Одиничним називається судження, в якому щось стверджується чи заперечується про один предмет, наприклад: "Київ — столиця України". Одиничне судження має формулу:

S є Р, S не є Р.

Частковим називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про частину предметів класу, наприклад: "Деякі студенти — відмінники". У цьому судженні йдеться не про всіх, а про деяких студентів. Суб'єкт часткового судження виражається словами "деякі", "більшість", "частина", "кілька", "іноді" тощо.

Формула часткового судження:

Деякі S е Р. Деякі S не є Р.

Часткові судження бувають означені й неозначені.

Означені часткові судження ми висловлюємо у тих випадках, коли наше пізнання якихось предметів завершене і нам відомо, що тільки деякі предмети класу наділені (або не наділені) певною ознакою, а інші предмети даного класу цими ознаками не володіють (або володіють). Наприклад: "Тільки деякі договори є безплатні", "Деякі порушення здійснюються з необережності". У цих судженнях слово "деякі" має зміст "тільки деякі", а не всі.

Неозначене часткове судження — це таке судження, в якому виражене знання про те, що в крайньому разі деякі предмети даного класу володіють (не володіють) певною ознакою. Чи належить ця ознака останнім предметам класу, ми ще не знаємо, оскільки наше пізнання предметів не завершене. Слово "деякі" тут має зміст "у крайньому разі деякі" або "у всякому випадку деякі, а можливо й усі".

Приклади неозначеного часткового судження: "Деякі акціонери у визначили свою позицію"; "Частину коштів уже знайдено" і т. д.

Неозначене часткове судження під час подальшого пізнання стає або означеним частковим судженням, або переходить до загального судження.

Загальним судженням називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про всі предмети класу. Наприклад: "Усі громадяни зобов'язані дотримуватися законів"; "Ніхто з членів правління не має права відмовлятися від голосування" тощо. У загальних судженнях перед суб'єктом постає логічна стала, яка виражається такими словами, як "усі", "кожен", "усякий", "будь-який", "ніхто", "ніякий" і т. д. Але часто слово "всі" не висловлюється, а тільки мається на увазі. Формула загального судження:

Всі S є Р. Жодне S не є Р.

Із загальних суджень логіка виділяє в окрему групу неозначені судження, тобто такі, які не мають показника кількості (квантора). До них належать такі судження, як "Економісти добре знають закони"; "Пілоти — сміливі люди" і т. д.

Суб'єктом цих суджень є не кожен предмет класу, а клас предметів у цілому. Тому ознака, виражена предикатом, не обов'язково належить кожному предметові класу; предикат характеризує клас у цілому, клас як такий, а не кожен предмет класу окремо. Отже те, про що йдеться у предикаті судження, не можна приписувати будь-якому предметові класу; той чи інший окремий предмет класу цією ознакою може й не володіти. Наприклад, судження "Економісти добре знають закони" не можна розуміти так, що кожен юрист добре знає закони; судження це характеризує клас юристів у цілому, а не кожного юриста окремо.

У класі загальних суджень розрізняються також судження такі, що виділяють і виключають.

Судження, що виділяє,— це судження з осібно визначеним суб'єктом або предикатом. Існує два види тих суджень: із суб'єктом і предикатом.

Судження з виділяючим суб'єктом — це таке судження, в якому йдеться про те, що ознака, виражена предикатом, належить тільки даному предмету і ніякому іншому.

Наприклад: у судженні "Тільки посадова особа може бути суб'єктом халатності" стверджується, що властивість бути суб'єктом халатності належить тільки і тільки посадовій особі, ніхто інший цією ознакою не володіє.

Формула судження з суб'єктом, що виділяє:

тільки S є Р.

Судження з виділяючим предикатом, — це судження, в якому йдеться про те, що предмету думки властивий тільки даний предикат і ніякий інший.

Приклади суджень з предикатом, що виділяє: "Економічні закони мають тільки об’єктивний характер"; "Угода може бути укладена тільки з прямим наміром"; "Дослідження здійснюється тільки з певної мети" і т. ін.

Судження з предикатом, що виділяє, має таку формулу:

S є тільки Р.

Судження, яке виділяє, дає змогу висловити думку настільки виразно, що інше розуміння її стає неможливим. Не можна, наприклад, тлумачити судження " Дослідження здійснюється тільки з певної мети" якось інакше, ніж сказано в самому цьому судженні. Слово "тільки" виключає належність предмету думки якоїсь іншої ознаки, наприклад необережності, і навіть евентуального (побічного) умислу. Тому виділяючі судження часто використовуються в юридичному законодавстві та правовій теорії. Особливо важлива роль належить їм при характеристиці суб'єктивної сторони складу злочину, оскільки форма вини для кожного складу злочину має бути вказана абсолютно точно. Виділяючі судження застосовуються у науці взагалі завжди, коли є необхідність чітко, однозначно висловити думку.

Судження, які виключають,— це судження, що виражають загальне правило, яке має виняток, на що і вказується в судженні.

Судженнями, які виключають, є такі судження: "Всі грошові операції необхідно проводити тільки в рамках діючого законодавства, окрім випадків непередбачених законом"; "Усі види перевезень, окрім морських, регулюються імперативними нормами" тощо. Вказівка в судженні на те, що воно є винятковим, досягається за допомогою таких слів: "окрім", "за винятком", "якщо не брати до уваги" і т. д

Оскільки кожне судження володіє певною якістю і кількістю одночасно, то в практиці мислення користуються об'єднаною класифікацією суджень за кількістю та якістю (рис. 14). За цією класифікацією існують такі чотири основні види суджень:

1. Загальноствердні судження — це судження за кількістю загальні, а за якістю ствердні. Наприклад: "Усі студенти складають екзамени"; "Всі договори є угоди". Формула загальноствердного судження: Всі S є Р.

Загальноствердні судження прийнято позначати літерою А (перша літера латинського слова affizmo — стверджую).

2. Загальнозаперечні судження — це судження за кількістю загальні, а за якістю заперечні. Наприклад:

"Жодне явище не існує ізольовано від інших явищ". Формула загальнозаперечного судження: Жодне S не є Р.

Загальнозаперечні судження позначають літерою Е (перший голосний латинського слова nego — заперечую).

3. Частковоствердні судження — це судження за кількістю часткові, а за якістю ствердні. Наприклад: "Деякі студенти — відмінники"; "Деякі грошові операції здійснюються за допомогою посередників". Формула частковоствердного судження: Деякі S є Р.

Позначають ці судження літерою I (другий голосний латинського слова affizmo).

4. Частковозаперечні судження — це судження за кількістю часткові, а за якістю заперечні. Наприклад:

"Деякі майнові відношення не регулюються цивільним правом". Формула частковозаперечного судження: Деякі S не є Р.

Позначають ці судження літерою О (другий голосний латинського слова nego).

Одиничні судження при використанні їх в умовиводах прирівнюють за кількістю до загальних суджень, оскільки в одиничному судженні, як і в загальному, говориться про увесь клас, виражений суб'єктом. Одиничні ствердні судження у дедуктивних умовиводах розглядаються як судження загальноствердні типу А, а одиничні заперечні судження — як загальнозаперечні судження типу Е.

Дата добавления: 2014-01-05