Голод 1946—1947 рр

Відбудова та її особливості в Україні.

Завдяки героїчним зусиллям українського народу, вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Щоправда, відбудова промисловості здійсню-валася однобоке. Як і раніше, випереджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставала харчова та легка промисловість. Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7 %. У 1945 р. Україна дала 18 % загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2 % сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей. Було відбудовано Дніпрогес, заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопровід Дашава - Київ.

На кін. 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо.

Особливо складним у повоєнний період було становище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання повністю деградувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук: у селі залишилися в основному жінки і діти. Селянство, як і раніше, залишалося найбільш упослідженою катюго-рією тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу

створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. Більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села.

Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха. Почався голод 1946—1947 рр. який охопив значну територію, де проживали мільйони людей, передусім південь: Одеську, Ізмаїльську, Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетров-ську області. За найскромнішими підрахунками, понад 1 мли осіб загинуло. Юрби голодуючих ринули у західні області України, рятуючись від біди. СРСР, як підтверджують найновіші дослідження, мав достатні резерви для забезпечення людей зерном. Однак у 1946—1947 рр., як і в 1921-1923 та 1932-1933 рр., добірну пшеницю вивозили за кордон, а населення партія й уряд кинули на поталу. В цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 мли т, що могло б стати суттєвою допомогою голодуючим регіонам (підраховано, що для боротьби з голодом в Україні у 1946 р. потрібно було 150 тис. т зерна). При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно в кредит.

Від голодної смерті багатьох східних українців врятувала допомога селян західноукраїн-ських областей. Тут не було посухи, не знали вони й колгоспів. Західні українці чесно, по-християнськи виконали людський обов'язок перед земляками, які опинилися у без вихідному становищі. Але їхньої помочі було недостатньо, оскільки масштаби катастрофи були надто великими.

До ЦК КП (б) У надходило багато листів з проханням надати допомогу, продовольчу позику. Відмічалися випадки людоїдства. «Кириченко, який був тоді секретарем Одеського обласного комітету партії, сказав мені, - зазначав тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов у мемуарах, - що він їздив до одного з колгоспів перевіряти, як люди переносять зиму. Йому запропонували зайти до однієї жінки, яка працювала у цьому колгоспі: Ось як він розповідав про це:

«Я побачив жахливу картину. Жінка різала на частини труп своєї дитини, що лежала на столі. При цьому вона промовляла: «Манечку ми вже з'їли. Тепер ось засолимо Іванечка, протримаємося ще трішечки. Уявляєш собі все це, ця жінка збожеволіла від голоду і зарізала власних дітей!».

Такий стан речей підштовхнув М.Хрущова до рішучих дій. Він наказав підготувати для уряду СРСР документ, що містив би об'єктивну оцінку продовольчої ситуації в республіці. М.Хрущов просив впровадити і для південних областей продовольчі картки з метою за без-печити сільське населення продуктами харчування. Він ризикував, бо знав про невдоволення Сталіна тим фактом, що Україна не тільки не виконує планів хлібопостачання у союзний фонд, а й звертається з проханням нагодувати власне населення. У відповідь Сталін назвав М.Хрущова «підозрілим елементом», але все ж дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн. крб. для організації безплатного харчування населення. Хоча ця «допомога» була мізерною, але якоюсь мірою полегшувала становище українських селян південних областей.

В цілому ж сільське господарство залишалося збитковим. Підхід до розв'язання аграрних проблемі зберігався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту ї сільськогосподарської артілі в 1946 р. почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів. Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства на поч. 50-х років становила лише 84 % довоєнного рівня.

Як відомо, комуністичні правителі були неперевершеними майстрами «показухи» й окозамилювання, Вони в 1947 р. вдалися до відміни карткової системи на продукти харчу-вання, а згодом і на промислові товари. Це була пропагандистська пустопорожня акція. Голодна, розорена країна не могла прогодувати населення з допомогою карток, а, відмінивши їх, поставила, його на край прірви. У містах люди стояли в чергах за хлібом по кілька діб. Промислових товарів у продажу не було. Грошова реформа 1947 р. «почистила» до кінця кишені простих трудівників.

Отже, післявоєнна відбудова, народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей. Поряд із вагомими успіхами, насамперед у галузях важкої промисловості, темпи розвитку харчової та легкої промисловості, сільськогосподарського виробництва значно відставали, не задовольняючи потреб населення у предметах споживання. Традиційне для радянського режиму нехтування випуском товарів широкого вжитку доходило до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханець хліба ставало проблемою. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розвиток здійснювався на переважно екстенсивній основі. Понад 70 % робітників промислових підприємств України досягали норм виробітку переважно ручною працею. Ігнорування світового досвіду» ідеологічні амбіції завдавали великої шкоди в царині науково-технічного і соціального прогресу. Відомо, що США пропонували включити СРСР у т.ч. й Україну, в план Маршалла, однак сталінський режим відмовився і переніс весь тягар відбудови на плечі трудівників.

Дата добавления: 2014-01-05