Формування наукового стилю

Формування наукового стилю.

ПЛАН

Закріплення нових знань.

1. Коли почалася відбудова господарства УРСР?

2. Що ускладнювало процес відбудови?

3. Які галузі господарства відбудовувалися у першу чергу?

4. Чим був зумовлений голод1946-1947 рр.?

5. Яких демографічних втрат зазнала Україна?

6.

2. Визначення і особливості наукового стилю.

3. Курсова, бакалавратська та дипломна як зразки наукової роботи.

4. Реферат як жанр академічного письма.

5. План, тези, конспект як важливий засіб організацію розумової праці.

6. Відгук, рецензія як критичне осмислення наукової праці.

7. Стаття як самостійний науковий твір.

Мова пройшла тривалу еволюцію, у ній утворилися різні стилі. Один із них – науковий. Кожен стиль виникає свого часу – тоді, коли в суспільстві дозріли умови для його формування, коли мова досягає високої міри розвитку. Виникнення і розвиток наукового стилю пов’язане з еволюцією різних галузей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини.

Отже, науковий стиль, як і інші стилі української мови, ‑ категорія історична.

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької і латинської мов, які викладалися тоді в усіх школах України, а також під впливом мовної практики визначних майстрів-письменників і вчених, ‑ які зверталися до рідної мови у своїх наукових, історичних, еконономічних, літературно-критичних та інших творах.

З них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук всієї Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги – монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання,бесіди, що готувалися і видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України.

Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини ХІХ ст. спочатку як науково-популярний стиль. Журнал «Основа» та заснована у 1868 році «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природо дослідницької тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгоманова організовується «Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. воно реорганізувалося в «Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка» і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секцію. Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 року почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники,матеріали періодичні видання, монографічні праці та підручники.

Також формуванню українського наукового стилю сприяла дискусія, що відбувалася після 1905 року. Учасниками дискусії були такі значні постаті в історії, як І.Верхатський, І.Франко, М.Грушевський, Б.Грінченко, М.Левицький.

На кінець ХІХ ст.. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології.

14 листопада 1918 року законом українського уряду в Києві засновано Українську академію наук.

У 1921 році при Академії наук організовано інститут української мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови у всі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстко обірвав ці починання. І хоча термінологічні комісії Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було.

2. Визначення і особливості наукового стилю.

Науковий стиль – це не примха, а обов’язок. Усі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, передусім, необхідністю уникнути двозначностей і многозначностей тих або інших наукових понять. Наукова мова має бути строго доказовою, аргументованою. Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються зазвичай багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови.

Лексико-фразеологічний склад наукового стилю можна розділити на три групи.

До першої відносяться слова і вирази, властиві літературній мові і використовувані в книжковій мові з тим же значенням, яке закріпилося в мові. Вони складають основу лексики і фразеології книжкового стилю, але не створюють своєї своєрідності. Наприклад, виконувати, розглядати, основи, досвід, результати тощо.

До другої групи належать слова і вирази літературної мови, які в науковому стилі змінили свою семантику і стали термінами. Тому не сама їх наявність в тексті, а специфіка значення може служити вказівкою на приналежність тексту до наукового стилю. До третьої групи належать спеціальні слова, які ніде, окрім як в науковій мові, не вживаються. Сюди відносяться вузькоспеціальна та загальнонаукова термінологія, наприклад: вапнування, гранулювання, сфера, атмосфера, симптом, імпульс тощо.

Характерною особливістю наукового стилю є його узагальнено-абстрагуючий характер, який проявляється в послідовному усуненні таких морфологічних форм, які служать вираженню конкретності. Так, дієслово використовується головним чином у формі теперішнього часу недоконаного виду зі значенням постійної (позачасової) дії, наприклад: іменник означає предмет; на кожну частку діють сили з боку сусідніх часток; оксиди мінералів реагують з водою.

Характерна відсутність форм 1-ої та 2-ої особи, що також пов’язане з усуненням конкретності.

Найбільш споживаними в науковій мові є іменники. Категорія числа іменників тут має особливості, пов’язані з необхідністю позначати множину через один предмет (на тіло діють неурівноважені сили), а також означати різновиди ознаки, названі одним словом (кислоти, солі).

По вживаності прикметників науковий стиль перевершує усі інші стилі: в науковому стилі прикметники складають 13%, у діловому – близько 10%, у художньому – близько 7%, в розмовному – близько 3,5%.

Частотність прикметників пов’язана з використанням їх в складених термінах: вугільна кислота, складна пропозиція, точковий маятник.

Синтаксичні особливості наукового стилю проявляються досить послідовно незважаючи на те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживані, нейтральні. Синтаксис (побудова словосполучень і пропозицій) найбільше відображає зв’язок з мисленням.

Сучасний науковий стиль характеризуюється прагненням до синтаксичної компресії – до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях пропозицій.

Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка (а не дієслівного), що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю. Найчастіше іменні присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв’язка нерідко відсутня. Широко вживаними в науковому стилі є іменні складові присудки з короткими дієприкметниками типу «може бути використаний».

Оскільки логічність – одна з основних стильових рис наукового тексту, для його синтаксису характерні структури, які перш за все виражають суто понятійний зміст. Такою основною структурою у багатьох мовах є розповідні речення з нейтральним (у стильовому відношенні) лексичним наповненням, з логічно правильним (нормативним), прямим порядком слів та сполучниковою зв’язкою між частинами речення.

Простих речень у науковій мові стільки ж, скільки складних (49,7% і 50,3%). Середній розмір простого речення – близько 20 слів, складного близько – 30. Серед складнопідрядних переважають речення з одним придатним.

Питальні речення виконують у науковій мові специфічні функції, пов’язані з прагненням автора привернути увагу до викладеного. У такій же незвичній ролі вживаються і спонукальні (для вираження припущень і пропозицій) речення.

Для наукового стилю характерне широке розповсюдження безособових речень різних типів, оскільки в сучасній науковій мові особиста манера викладу поступилася місцем безособовій, що обумовлено прагненням до об’єктивної узагальненості й абстрагованості.

Специфічною рисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюється зіставлення будь-яких явищ.

Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.

3. Курсова, бакалавратська та дипломна як зразки наукової роботи.

(КУРСОВА, ДИПЛОМНА)

Це письмовий виклад власних результатів наукового дослідження, який ґрунтується на критичному огляді бібліографічних джерел.

Наукові роботи пишуться для виявлення знань студентів з конкретної дисципліни на певному етапі навчання (закінчення курсу або повного циклу навчання у вищому н а в ч а л ь н о м у з а к л а д і). Вони підлягають обов'язковому оцінюванню, результати якого фіксуються у відповідних до-

кументах (наприклад, протоколах).

За формою подання матеріалу курсова та дипломна роботи подібні до реферату, але за обсягом повинні бути більшими (курсова 25-30, а дипломна- 50 70 друкованих сторінок).

Р е к в і з и т и наукової роботи такі:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Заголовок (тема реферату).

5. Прізвище, ім'я по батькові особи, що пише наукову роботу.

6. Назва факультету і номер групи, де навчається автор.

7. Прізвище, ім'я по батькові, посада, науковий ступінь наукового керівника.

8. Місце і рік написання.

9. Текст, який складається з:

— вступу;

— основної частини;

— висновків.

10. Список скорочень.

11. Бібліографія та/або список використаних джерел.

12. Додатки (схеми, таблиці, графіки, креслення, словники тощо).

З р а з к и т и т у л ь н о ї с т о р і н к и:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Кафедра української літератури

ПОЕТИКА ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ ПАВЛА ГРАБОВСЬКОГО

Дата добавления: 2014-01-05