Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Сутність науки

ЛЕКЦІЯ 1. НАУКА ЯК СИСТЕМА УЯВЛЕНЬ ПРО СВІТ

Выбор МО для процесса обучения.

??? Что означает сей процесс?

Какие факторы обуславливают выбор МО, например, к уроку?

(Цель образования, цель и задачи урока, уровень обученности по предмету и обучаемости учащихся, характер и объем изучаемого материала, возрастные и индивидуальные особенности учащихся, от дидактико-методической компетентности учителя, от материальной оснащенности учебного процесса, от индивидуально - личностных особенностей учителя, от времени, отведенного на изучение данного материала).

ПЛАН

 

1. Сутність науки.

2. Етапи розвитку науки.

3. Класифікація наук.

 

 

Наука є найвищим щаблем розумового розвитку людини, вершинним і найспецифічнішим досягненням людської культури. Вона може сформуватися тільки за певних умов. Поняття „наука” в цьому специфічному значенні існує лише з часів великих давньогрецьких мислителів Платона (428-347 до н.е.) й Аристотеля (384- 322 до н.е.). У середньовіччі воно було відтиснуте на периферію людського буття. В епоху Відродження науку знову відновили в правах. У мінливому Всесвіті наука фіксує сталі точки, полюси. Її розвиток до більш-менш стійкої рівноваги, стабілізації, сталості світу в сприйнятті й мисленні людини.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

 

Поняття „наука” охоплює як діяльність, спрямовану на отримання нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутих на певний час знань, сукупність яких створює наукову картину світу.

Наука як діяльність є процедурою узагальнення реальності, а наука як система знань – це сума суджень, що узагальнюють. У першій своїй іпостасі вона завжди дорівнює собі, у другій – постійно перебуває в розвитку.

Визначення будь-якого феномену зводиться до вказівки на те незмінне, що зберігається в ньому протягом усього часу існування незалежно від усіх його метаморфоз. Тому при вивченні науки необхідно звертати увагу насамперед на стійке в ній, тобто не на конкретні характерні для її історичного стану судження (знання), а на „вічні” особливості пізнавальної процедури. Отже, наука є узагальненням реальності, сумою знань-суджень, що відповідають конкретному (історично зумовленому) масштабу узагальнення.

Наука є однією з продуктивних сил суспільства і визначається рівнем його розвитку. Наука наділена суттєвими ознаками, що принципово відрізняють її від інших можливостей пізнання світу.

На відміну від міфології та релігії наука є об’єктивною, має апарат дослідження та певні схеми доведень, здатна відрізняти істинне знання від помилкового або суб’єктивного. Наука прагне до пізнання внутрішньої сутності явищ і до побудови системи знань, на противагу об’єктивному емпіричному знанню, отриманому на основі практичного досвіду, яке описує лише зовнішні аспекти явища.



Систему наукових знань утворюють виявлені факти, їх понятійний, якісний і кількісний опис, а також емпіричні закономірності, що були встановлені шляхом їх аналізу. Проте для цілісного наукового уявлення про дійсність необхідно визначити те загальне або спільне, яке стосується всього світоутворення чи окремих його частин – закон або групу законів.

Закон – необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повторюється між окремими явищами.

 

Серед багатьох сформованих наукою законів виокремлюють спільні (фундаментальні), загальні та часткові. Спільні закони виявляються в усіх сферах буття (закони і принципи самоорганізації та еволюції). Загальні закони стосуються деякою мірою суміжних наукових галузей. Наприклад, закони збереження, спрямованості процесів, періодичності виявляються в усіх природничих науках і частково в гуманітарних. Часткові закони діють в окремій галузі, наприклад, закон вектора історичного розвитку – в історії, закон генетики – в біології, закони Ньютона, Ейнштейна – у фізиці, закон великого зсуву голосних – у германістиці.

Знання, понятійний і якісний опис фактів, що ґрунтуються на емпіричних закономірностях, є передумовою формулювання вихідних, основоположних ідей, теорії або групи теорій. Завдяки ним уможливлюється адекватне відображення в мисленні стану природи та людського буття, наукове бачення картини світу як загального об’єктивного образу реальності (сукупності об’єднаних загальними концептуальними ідеями об’єктивних знань, принципів і законів, що функціонують у різних галузях пізнання).

Розкриття законів пов’язане з пошуком та усвідомленням причинно-наслідкових зв’язків між окремими явищами. У процесі становлення науки, філософського осмислення її результатів склалося вчення, що отримало назву „детермінізм”.

Детермінізм (лат. determino - визначаю) – вчення про всезагальний об’єктивний закономірний взаємозв’язок і причинну зумовленість явищ соціоприродного середовища.

 

У системі причинно-наслідкових відношень, законів і закономірностей виокремлюють динамічний і статичний (імовірнісний) рівні.

Динамічні закони відображають об’єктивну закономірність як однозначний зв’язок між середніми значеннями параметрів, що характеризують стан системи. Наприклад, закони класичної механіки встановлюють взаємозв’язок між параметрами руху окремих макротіл. Знаючи їх, завжди можна достовірно і однозначно передбачити, якими будуть параметри стану (руху) тіла в будь-який момент часу. У реальності завжди трапляються випадкові відхилення від середнього значення, флуктуації. Випадковість є фундаментальною властивістю, яка перебуває в основі всіх явищ і керує їх розвитком. Але, зокрема, за класичного опису руху окремих макротіл вона здебільшого не відіграє суттєвої ролі, сприймається як похибка і не береться до уваги.

Статистичні закони описують поведінку складних систем, утворених із багатьох частинок, наприклад, закон розподілу молекул газу за швидкостями. У цьому разі спрогнозувати поведінку системи можна лише з певною вірогідністю. У мікросвіті ймовірнісні уявлення застосовують при описі стану навіть окремої елементарної частинки, а закони мікросвіту уявляються принципово статистичними. При описі стану таких систем флуктуації відіграють визначальну роль. За одночасної наявності різноманітних флуктуацій завжди існуватиме багато варіантів розвитку системи. Будь-який випадковий зовнішній вплив, внутрішні причини за певного збігу обставин можуть суттєво вплинути на її розвиток. За таких умов причинно-наслідкові зв’язки є нелінійними та багатозначними, відчутніше виявляється детермінізм.

У сучасній науці склалося уявлення, що динамічні закони не є абсолютно точним відображенням дійсності. Оскільки випадковість тимчасова, то статистичні закони – найглибша і найзагальніша форма опису процесів соціоприродного середовища; вони об’єктивніше, ніж динамічні закони, віддзеркалюють природні взаємозв’язки. Детермінованість подій виявляє себе при переході від мікроопису поведінки систем до макроопису, коли необхідно усереднити вимірювані величини.

Найважливішою ознакою науки є метод дослідження – сукупність прийомів і операцій, способів обґрунтування системи знань, контролю об’єктивності отриманих результатів, побудови моделей дійсності. Він не довільний, а зумовлений об’єктивними можливостями науки, особливостями об’єкта пізнання. На позначення сукупності методів, які застосовують у конкретній науці, використовують поняття „методологія”, яке означає також і вчення про наукові методи пізнання світу.

У ХХІ ст., як вважають дослідники, наука має розв’язувати такі головні завдання:

· проблему ризиків і використання нових технологій;

· формування альтернативної історії і стратегічного планування;

· проблему людини та її еволюції;

· вивчення властивостей речовини на субатомному рівні;

· дослідження глибокого космосу й освоєння найближчих планет Сонячної системи.

Є, безумовно, й інші важливі питання, на які наука покликана дати відповідь.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Сутність науки

Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 373; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.92.180.46
Генерация страницы за: 1.587 сек.