Генетична класифікація ґрунтотворних порід та їх значення

Гірські породи, на яких і з матеріалу яких утворюються ґрунти, називаються ґрунтотворними, або материнськими породами. Переважна більшість ґрунтів нашої країни утворилася на пухких четвертинних відкладах, які сформувалися внаслідок процесів вивітрювання, перенесення й акумулювання продуктів руйнування гірських порід на поверхні материків протягом останніх 1 – 2 млн років. Четвертинні відклади дуже різноманітні за походженням, складом, будовою і властивостями, тому вони є неоднаковим середовищем для оселення живих організмів і утворення ґрунтів. Ґрунтотворні породи впливають на напрямок і швидкість процесу ґрунтоутворення, формування і рівень родючості ґрунтів, склад, властивості, водний, повітряний і тепловий режим, вміст елементів живлення тощо. В основу класифікації цих порід покладено генетичний принцип, за яким розрізняють такі групи материнських порід: елювіальні, колювіальні, делювіальні, пролювіальні, алювіальні, льодовикові, флювіогляціальні, еолові, озерні, морські.

Елювіальні породи, елювій – це продукти вивітрювання вихідних гірських порід, які залишилися на місці утворення. Елювій є сумішшю не обкочених несортованих уламків, що повільно переходять до незмінної породи. Залягає він переважно, в гірський місцевості і вкриває верхів'я гір та верхні частини схилів. Для більшості геологів поняття "елювій" збігається з поняття "кора вивітрювання". Мінеральний і хімічний склад цього елювію такий самий, як і вихідної породи. На ньому ґрунтовий покрив відсутній і тільки подекуди під колоніями нижчих рослин відбуваються процеси ґрунтоутворення. Формування елювію має велике значення і для життя на Землі, оскільки він є джерелом усіх інших форм осадових континентальних та морських відкладів. На території України (Карпати, Донецький кряж, Крим) ґрунтотворними породами э елювій сланців, вапняків, пісковиків, базальтів тощо. Потужність елювію коливається від 1 м до 10 м і більше.

Колювіальні породи, колювій (від лат. colluvio – накопичення, мішанина) – це відклади, що здебільшого утворюються в гірських районах на схилах або біля підніжжя гір у вигляді осипів і завалів. Колювій буває глинистим, піщаним, галечниковим, щебенистим, брилуватим тощо. Вони пересуваються по схилу під дією сили тяжіння. Це азональна ґрунтотворна порода. Від елювію різниться місцем залягання. В осипах можна зустріти слабке сортування матеріалу: більші та важчі уламки залягають у нижній частині, а вгору по схилу розмір часточок зменшується. Як ґрунтотворна порода колювій практично не існує, оскільки постійно переміщується і є початковим матеріалом для делювію, алювію, пролювію, морських та озерних відкладень. Колювій відіграє важливу роль у формуванні рельєфу.

Делювій – (від лат. deluvio – змиваю) – є продуктом вивітрювання гірських порід, переміщених і перевідкладених у підніжжя схилів спокійними дощовими або талими водами. Делювій біля підніжжя гір буває щебенистим, гравійний – такий характерний для переважаючого фізичного вивітрювання. Біля підніжжя пологих схилів – переважають супіски, суглинки і глини, оскільки кінетична сила без руслових потоків незначна. Тобто спостерігається сортованість. Потужність колювію від 5 м до 20 м. Його характерна особливість – відсутність чітко вираженої шаруватості, найбільш поширений на рівнинній території. Пухкі делювіальні відклади дуже поширені і є ґрунтотворною породою, яка ізолює ґрунт від розміщених під ним порід.

Пролювій (від лат. proluvio – зношу течією) – продукти вивітрювання гірських порід, перенесені і перевідкладені тимчасовими бурхливими водними потоками. Це один із видів відкладів на схилах. він утворюється біля підніжжя стрімких схилів гір та в між гірських западинах. Характерна концентрична зональність, тобто сортованість у просторі – в його складі уламки від брил до глинистих часточок, матеріал не обкочений. Ґрунтотворні властивості пролювію залежать від гранулометричного і мінерального складу: чим більше дрібних уламків, тим родючіший ґрунт утворюється.

Алювіальні відклади, алювій (від лат. alluvio – нанос, намив) – це осади, що утворюються під впливом геологічної дії плинних річкових вод, які залягають у долинах як стародавніх, так й сучасних річок. Ці відклади складаються як з матеріалу зруйнованих берегів, так і з часточок, принесених річковою водою з верхів'я річки та зі схилів. У процесі транспортування матеріалу річковою водою він обкочується і сортується за розміром. Зовнішніми ознаками алювію є добре виражена коса шаруватість, добра обкоченість, наявність прісноводної фауни, невелика глибина залягання – 20-60 м, в річковій долині смугами. В Україні дуже поширені алювіальні відклади і залягають на боровій терасі та в заплавах. У заплаві на цій породі утворюються родючі ґрунти.

Льодовикові відклади. Льодовики виконують значну руйнівну, транспортувальну та акумулятивну роботу. Рухомі льодовики можуть транспортувати різноманітний уламковий матеріал – від дрібних часточок до валунів., який представлений переважно продуктами дольодовикового або післяльодовикого вивітрювання, та уламками, що виникають внаслідок механічного руйнування гірських порід льодовиками. Такий уламковий матеріал називається мореною. Характерною ознакою морен є наявність у них валунів різних корінних порід, занесених з іншої місцевості, несортованістю, не шаруватістю, їх колір пов'язаний із петрографічним складом, вмістом і ступенем окиснення сполук заліза. Кількість валунів та гальки зменшується з півночі на південь. На моренах можуть формуватися підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти. Вони родючі і всю їх площу використовують у землеробстві. Льодовикові відклади поширені в північної частині Європи, Західному Сибіру, на Поліссі, де вони займають підвищенні ділянки.

Флювіогляціальні відклади (від лат. fluvius – річка і glacialis - льодяний). Талі води льодовиків утворюють систему водотоків, які розмивають моренний матеріал, обкочують і сортують його в просторі. Ці відклади характеризуються чіткою шаруватістю, сортовані, без карбонатні, не містять валунів. Потужність відкладів коливається від 1 до 20 м. Вони утворюють ґрунти бідні на гумус, елементи живлення.

Еолові відклади – сформувалися під впливом геологічної дії вітру і серед них виділяють леси. Термін "лес", що означає "нетвердий, слабкий, пухкий", запропонував німецький вчений К. Леонард у 1823 р. Лес – це порода проблематичного походження. За підрахунками М.І. Крігера є понад 20 гіпотез походження лесів, які можна поділити на 3 групи – еолові, водні, ґрунтові. Леси – дрібно уламкові, пухкі відклади світло-палевого, жовто-сірого, жовто-бурого кольорів, однорідні, пористі, не шаруваті, карбонатні. В їх складі виділяють первинні мінерали (польові шпати, слюди, кварц, рогова обманка) та вторинні (глинисті, карбонати, сульфати, фосфати, гідрати оксидів заліза, силіцію, алюмінію). Тут переважає фракція крупного пилу, мулу, піску. Гранулометричній склад однорідний у вертикальному розрізі. Має специфічну фільтраційну властивість: вертикальна фільтрація переважає над горизонтальною. У разі зволоження змінюються в об'ємі, просідають. Потужність лесів на Україні у пониззях 35 м, на високих немає, наприклад у Поліссі, Карпатах, Гірському Криму тощо. У порівнянні – в Китаї потужність лесів сягає до 400 м. За рельєфом леси залягають на річкових терасах та межиріччях, передгір’ях, у підніжжя гір, на окраїнах пустель. На них розвиваються еталонні ґрунти, з якими порівнюють ґрунти, що утворилися на інших породах, оскільки в будь-якої кліматичній зоні на лесах формуються найродючіші ґрунти.

Озерні відклади – утворилися за рахунок геологічної дії озер, особливістю яких є те, що руйнівна діяльність їх слабка, переважають акумулятивні процеси. Коли з підґрунтових вод надходить карбонат кальцію, накопичуються крейда і мергель. Внаслідок розкладання тіл відмерлих планктонних тварин утворюються гнилості мули = сапропель. На сапропелях утворюється болотні ґрунти. У разі заболочування, озера вкриваються шаром торфу. У посушливих районах відбувається осолонення – випаровування води з озера призводить до утворення пересичених розчинів, а далі осадів солей. содові озера виникають внаслідок осолодіння солончаків. Відклади солоних озер – це корисні копалини. У відкладах їх мало органічної речовини, тому вони світлого кольору. Характерними ознаками озерних відкладів є наявність у їхньому складі прісноводної фауни, тонка шаруватість, невелика потужність шарів.

Морські відклади – а саме – морські четвертинні відклади є відкладами, що сформувалися за рахунок геологічної дії морів. Відклади латеральної зони називають теригенними (від лат. terra - земля). Вони представлені уламковим та органогенним матеріалом. На узбережжі, як правило, залягає сортований грубоуламковий матеріал – валуни, галька. В зоні шельфів переважають піщані відклади з тонкою шаруватістю, сортовані. На материковому схилі накопичуються також строкатий мул та глина, які містять значну кількість сполук заліза, карбонати, органічні речовини. Морські відклади в Україні поширені на Причорноморській низовині, узбережжі Чорного моря та його лиманів. Такі відклади завжди засолені і при виході їх на поверхню утворюються засолені ґрунти – солончаки.

Дата добавления: 2014-01-06