Визначення необхідного повітрообміну при загальнообмінній вентиляції

Відповідно до санітарних норм усі виробничі та допоміжні приміщення повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м³/год) може бути визначений різними методами в залежності від конкретних умов.

1. При нормальному мікрокліматі та відсутності шкідливих речовин необхідний повітрообмін може бути визначений за формулою:

,

де n - число працюючих;

– витрата повітря на одного працюючого, прийнята в залежності від об’єму приміщення, що приходиться на одного працюючого , м³ (при < 20 м³ = 30 м³/год; при = 20...40 м³ = 20 м³/год; при > 40 м³ і при наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); при відсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) = 60 м³/год).

2. При видаленні шкідливих речовин з приміщення необхідний повітрообмін визначається, виходячи з їхнього розведення до допустимих концентра­цій. Розрахунок повітрообміну проводиться виходячи з балансу утворюваних у приміщенні шкідливих речовин та речовин, що видаляються з нього, за формулою:

,

де – маса шкідливих речовин, що виділяються у робочому приміщенні за одиницю часу, мг/год;

і – концентрації шкідливих речовин у повітpi, що видаляється, та у припливному повітpi ().

3. При боротьбі з надлишковим теплом необхідний повітрообмін залежить від умов асиміляції тепла та обсягу припливного повітря і визначається за формулою:

;

де – надлишкові тепловиділення, ккал/год, (, де: - сумарне надходження тепла,- кількість тепла, що видаляється за рахунок тепловтрат);

– густина припливного повітря, кг/м³;

– теплоємність повітря, ккал/(кг·град), (теплоємність сухого повітря 0,24 ккал/(кг·град);

, – температура повітря, що видаляється і припливного повітря, °С.

4. Для орієнтовного визначення необхідного повітрообміну (L, м³/год) застосовується розрахунок за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (К) показує, скільки разів за годину міняється повітря у всьому o6’ємі приміщення (V, м³):

,

де К – коефіцієнт кратності повітрообміну (К = 1...10).

5. При розрахунках місцевої витяжної вентиляції кількість повітря видаляється місцевою витяжкою (зонт, панель, шафа) можна підрахувати за формулою:

L = F · v · 3600, (м³ / ч),

де F – площа розрізу відсмоктування місцевої витяжки, м²;

v – швидкість руху повітря, що видаляється цим всмоктувачем (приймається від 0,5 м / с до 1,7 м / с в залежності від токсичності і летючості газів і парів).

Кондиціювання повітря – це створення автоматичного підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов (постійних чи таких, що змінюються), за визначеною програмою температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря.

Кондиціювання повітря здійснюється комплексом технічних засобів – системою кондиціювання повітря (СКП) (рис. 11.2).

Рис. 11.2 – Схематична конструкція кондиціонера:

1. – корпус; 2 – фільтр; 3 – калорифер; 4 – краплеуловлювач;

5 – зволожуюча та охолоджуюча камера; 6 – вентилятор.

Системи опалення.

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опалення відносяться джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода пар або повітря.

Системи опалення поділяють на місцеві та центральні.

До місцевого відносяться пічне та повітряне опалення, а також місцевими газовими та електричними пристроями. Місцеве опалення використовують, як правило, в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.

До систем центрального опалення відносяться: водяне, парове, панельне, повітряне, комбіноване.

Водяні та парові системи опалення в залежності від тиску пари чи температури води можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа чи температури води до 100 º С) та високого тиску (тиск пари більше 70 кПа чи температура води понад 100 º С).

Дата добавления: 2014-01-06