Грубі корми

1. Технологія заготівлі високоякісного сіна. Види і класи сіна.

2. Технологія виготовлення трав’яного борошна і різки. Вимоги стандарту.

3. Солома, полова та інші грубі корми. Хімічний склад, поживність. Способи підготовки до згодовування.

Ключові слова: Сіно, консервування, використання вуглеводів, каротин, руйнування, фітостерин, вітамін Д₂, механічні втрати, види сіна, класи, сирий протеїн, клітковина, поживність СР, МДж/кг не <, природні сінокоси, плющення, трав’яне борошно, різка, подрібнення, висушування, затарювання, гранулювання, вміст клітковини, протеїну, каротину, солома ярових злаків, бобових, запарювання, застосовують ферменти.

Сіно – це консервований зелений корм методом природнього висушування в поєднанні або без нього активного вентилювання. При фізіологічній вологості 16-17% сіно зберігається тривалий час без зниження своїх поживних якостей. Але повністю уникнути втрат поживних речовин не можливо. Уже при скошуванні іде все-рівно процес обміну речовин, клітини продовжують жити, а тому в умовах “голодного мінімуму” іде використання в першу чергу вуглеводів, зелена маса розігрівається, особливо при підвищеній вологості і втрати поживних речовин можуть скласти до 7-10%.

В період висушування трави при хороших умовах руйнується каротин і його втрати можуть становити до 70-90% від початкового вмісту.

При висушуванні трави під дією ультрафіолетових променів фітостерини рослин перетворюються на вітамін Д₂, вміст якого може скласти до 400 МО. При штучному висушуванні цього вітаміну немає.

Механічні втрати виникають при скошуванні, перекиданні, згрібанні, транспортуванні і т.д. Особливо втрачаються листя і суцвіття у пересушеного сіна.

Взагалі якість і поживність сіна залежить від багатьох факторів: вихідної сировини (ботанічний склад, фаза вегетації, умови агротехніки), погодні умови, тривалість заготівлі сіна, умови висушування (природне, з досушуванням активним вентилюванням), спосібу заготівлі (розсипне, подрібнене, не подрібнене, тюкування, в рулонах, брикетування), умов зберігання (в сіносховищах, баштах, скиртах, стогах, під навісами).

Вимоги до якості сіна

Вміст в сіні	Сіяне бобове	Сіяне злакове	Сіяне бобово-злакове	Природні сінокоси
Класи
Бобових рослин, % не <				-	-	-				-	-	-
Злакових і боб, % не <	-	-	-				-	-	-
Каротину, мг/кг не <
Сирого протеїну, % не <
Клітковини, % не >
Мінеральних домішок, % не більше	0,3	0,5	1,0	0,3	0,5	1,0	0,3	0,5	1,0	0,3	0,5	1,0
Поживність 1 кг СР, не < Мдж/кг	9,2	8,8	8,2	8,9	8,5	8,2	9,1	8,6	8,2	8,9	8,5	7,9
К.од.	0,68	0,62	0,54	0,64	0,58	0,54	0,67	0,60	0,54	0,64	0,58	0,50

Для заготівлі сіна використовують посіви однорічних і багаторічних бобових і злакових трав, їх сумішки та природні сінокоси.

Бобове сіно із однорічних і багаторічних бобових трав (конюшини, люцерни, еспарцету, вики, гороху, доннику), якщо вони зібрані у фазу бутонізації і при хороших погодних умовах містить 0,5-0,6 к.од. в 1 кг стандартної вологи (6,8-7,6 Мдж обмінної енергії) і на 1 к.од. припадає 150-220 г перетравного протеїну, бобове сіно хороше джерело мінеральних речовин і вітамінів.

Для одержання сіна злакового використовують посіви овса, суданки, могару, тимофіївки, житняку, вівсяниці. В 1 кг його міститься 0,45-0,55 к.од. (6,8-7,4 Мдж обмінної енергії і 40-50 г перетравного протеїну. Частіше всього використовують бобово-злакові або злако-бобові сумішки, які за своєю поживністю перевищують злакові. Майже половину сіна одержують із природних сінокосів. Це трави, які ростуть в горах: тимофіївка лугова і альпійська, райграс високий, пирій, чемериця, конюшина, лядвенець рогатий і т.д.

Сіно суходільних лугів (злаки – польовиця, вівсяниця овеча, тимофіївка, біловус, тонконіг, пирій, полин, бобові – конюшина, люцерна, різнотрав’я, осоки, хвощі).

Поживність 0,45-0,5 к.од. і 40-48 г перетравного протеїну.

Сіно заливних лугів: пирій, тимофіївка, м’ятлик, конюшина, еспарцет, люцерна, тисячелистник, мотик повзучий: 0,4-0,45 к.од. і 35-40 г перетравного протеїну.

Є сіно лісне і болотне. За поживністю воно близьке до сіна заливних лугів. Сіно природних сінокосів не повинне містити шкідливих і отруйних трав: для І класу не більше 0,5% і для ІІ та ІІІ класу не більше 1%. Сіно всіх класів не повинне мати плісені або гнилі, металодомішки не більше 50 мг/кг, мінеральні домішки– 1%.

Збирати бобові трави на сіно не пізніше стадії бутонізації, або початоку цвітіння, злакові – вихід в трубку і початок колосіння.

Плющіння при скошуванні на сіно прискорює висихання в 1,5 разів, але це ефективно для бобових, а для злакових такого ефекту не спостерігається.

Сучасні технологічні схеми заготівлі сіна передбачають: скошування в прокоси або валки, плющіння, яке проводиться одночасно із скошуванням, ворушіння і перекидання валків, для рівномірного просушування підбір валків при вологості 35-40%, якщо використовується метод активного вентилювання, або до 16-17%, якщо використовують на зберігання, транспортування до місця зберігання і закладка на зберігання.

Якість сіна визначають, як правило, лабораторними методами, щоб віднести до певного класу. Цю операцію необхідно проводити не пізніше 30 днів після закладки на зберігання. Яке значення має класність сіна говорять такі дані. При згодовуванні коровам сіна бобових в кількості 100 кг І-го класу можна отримати 55-60 кг молока, а ІІІ-го – тільки 45.

Якість сіна визначають ще і органолептичним методом, де визначають колір, запах і ботанічний склад. При цьому застосовують бальну оцінку. З цим методом ми познайомимось на лабораторних заняттях.

Вміст (% за поживністю) грубих кормів у раціонах

ВРХ	Солома/ сіно	Свині	Сінне борошно	Коні	Солома сіно	Вівці	Солома/сіно
Корови тільні сухостійні	10-20/	Свиноматки	5-10%	Робочі коні	10-30/ 20-25	Вівцематки	10-30/ 15-30
Корови дійні	5-20/ 8-14	Кнури-плідники	5-10	Кобили	15-20/ 20-40	Барани-плідники	-/30-40
Бугаї-плідники	-/20-25	Відлучені поросята	3-5	Жеребці	-/40-50	Ярки	до 20/ до 30
Ремонтні телиці	15-20/ 10-15	Відгодівельні	5-7%			Плембаран‑чики	до 10/ до 40
Відгодівельний молодняк 800 г приросту	6-12/6
1200 г	-/12-13

Птиця. Тільки для дорослої птиці в залежності від несучості сінне борошно.

Кури-яєчні – 3-4%

м’ясні – 4-5%

індики – 4-5%

качки – 5-6%

гуси – 6-7%

Трав’яне борошно і різка

При штучному висушуванні зеленої маси одержують трав’яне борошно і різку. Швидке обезвожування зеленої маси дає можливість до мінімуму звести втрати поживних речовин. З одиниці площі можна одержати за рахунок висушування в 1,5-2 рази більше протеїну, в 3-3,5 рази більше розчинених вуглеводів і в 7-9 раз більше каротину, ніж при заготівлі сіна. Для виробництва трав’яного борошна зелену масу подрібнюють до 3 см, для виготовлення різки – до 10 см.

Технологія заготівлі трав’яного борошна і різки включає слідуючи процеси:

а) скошування з одночасним подрібненням і вантаженням в транспортерні засоби;

б) перевезення до місця заготівлі і подача в сушильний агрегат;

в) висушування до кондиційної вологості борошна - 9-12%, різки – 10-15%;

г) гранулювання або брикетування, хоча цю операцію можна не проводити, а можна замінити затарюванням в мішки;

д) охолодження до температури навколишнього середовища;

є) закладка на зберігання.

Доцільно в польових умовах зелену масу пров’ялювати не більше 3-4 год., так як в цей час іде інтенсивний розпад каротину 2-3% за годину. Зниження вмісту води в зеленій асі з 85% до 65% дає можливість зменшити витрату дизельного томлива на 1 т борошна з 470 кг до 160 кг, а вихід борошна з 1 т зеленої маси з 52 до 160 кг. Найкраща сировина для виготовлення трав’яного борошна зелена маса люцерни у фазі бутонізації. Трав’яне борошно є високобілковий і вітамінний корм. При дотриманні технології виготовлення втрати поживних речовин можна знизити до 6-8% проти 20-25% в сіні в оптимальних умовах.

Фактори, які впливають на якість трав’яного борошна і його поживність: початкова сировина, фаза вегетації, вологість, температурний режим, гранулювання або брикетування, застосування консервантів (сантонін – 0,015%, бутілоксітолуол – 0,05%, бутілоксіанізол – 0,05%, технічний жир), зберігання в середовищі інертних газів N₂ від 60 до 99% (в 5 разів збереження каротину), СО₂ від 18 до 98%, від 43% каротину до 9%.

Якість трав’яного борошна

Показники	І кл.	ІІ кл.	ІІІ кл.	IV кл.	V кл.
Вологість (%)	8-12	8-12	8-12	8-12	8-12
Вміст каротину (мг 1 кг)
Вміст протеїну (%) не <
Вміст сирої клітковини (%) не >
Залишок на ситі 5 мм, %
3 мм, %	не допускається
Масова доля металомагнітних домішок 2 мм	не допускається
до 2 мм, мг/кг

Пісок 0,7%

Діаметр гранул 4,7-12,7 мм.

Довжина не більше двох діаметрів.

В зв’язку з великими площами посіву зернових тваринам використовують значну кількість соломи, яка по вмісту клітковини (30-36%) і протеїну (3,7-6,1%) наближається до сіна низької якості. В 100 кг соломи ярових культур кормових одиниць значно більше, ніж озимих: в просяній – 41, ячмінній – 36, кукурудзяній – 35, овіяній – 31, пшеничній – 22.

Хімічний склад (%) і поживність окремих видів соломи

Показники	Солома
пшенична (озима)	вівсяна	просяна	ячмінна	горохова
Вода	15,4	15,0	16,1	20,0	23,5
Сирий протеїн	3,7	4,0	5,7	3,8	6,1
Сирий жир	1,3	1,9	2,6	1,4	1,7
Сира клітковина	36,4	34,3	31,8	35,0	34,4
БЕР	36,8	39,0	34,7	33,7	29,4
В 1 кг міститься обмінної енергії
КРС, Мдж	0,20	0,31	0,41	0,36	0,22
Перетравного протеїну

Тобто солома ярових культур більш поживна, а бобових – наближається до сіна, але вона погано зберігається, частіше вражається різними грибками, що може викликати захворювання тварин. Солома ріпака і гречки схожа за своїми якостями до соломи бобових, а за поживністю – до ярових культур.

Раціональне використання соломи як корму вимагає певних умов збирання, зберігання і технології підготовки до згодовування. Підготовка до згодовування полягає в застосуванні різних способів, які включають фізичні, хімічні, біологічні і комбіновані. Фізичні – це подрібнення, змішування, здобрювання. Найбільш простий – подрібнення не повинне перевищувати 2,5-3,5 см для ВРХ і 1,5-2,5 для коней. Дуже дрібна різка може викликати коліки у коней, а у ВРХ зупинення жуйки. Солому перед згодовуванням необхідно зволожувати теплою просоленою водою, перемішувати із силосом або жомом, здобрювати мелясою чи бовтушкою із концкормів, бардою, пивною дробиною. В умовах кормоцехів застосовують пропарювання соломи перед біологічною обробкою.

Але більш ефективна обробка соломи каустичною содою, яка краща, ніж обробка вапном. Для цього вносять на 1 т соломи 40-50 кг каустичної соди. Через добу вона повністю з’єднується із соломою. рН знижується із 9,5-10,5 до 5,5-6,5, що створює оптимальні умови для діяльності мікрофлори рубця. Технологія полягає в тому, що розчином соди обприскують солому, перемішують, закладають в ємність і пропарюють. Уже при 40 ⁰С вуглекислий натрій розпадається на СО₂ і луг NаОН і таким чином іде відділення кутикул клітковини, набухають мікрофібріли і вона стає більш доступною для використання.

Біологічний метод підготовки соломи полягає в застосуванні ферментів целловередина і пектофоетидина, які гідролізують клітковину, а потім іде дріжджування із мінімальними втратами концкормів.

Полова злакових містить менше клітковини, ніж солома, але більше золи. Вона може містити землю, пилюгу, насіння бур’яну. Вона більш поживна, ніж солома, але перетравність органічної речовини її не перевищує 40%. Частіше всього використовується при силосуванні. Стрижні кукурудзяних качанів добре поїдають корови до 6 кг на голову і молодняк на відгодівлі старше 6 місяців до 4 кг, якщо вони подрібнені до не більше 4 мм і здобрені мелясою і сечовиною.

Можуть використовуватись і корзинки соняшнику у вигляді борошна, як домішка до основного корму в кількості 10-15% за поживністю. Гіллячковий корм для овець.

Дата добавления: 2014-01-06