Третє навчальне питання: Основні різновиди місцевості та їх вплив на бойові дії військ

Висновок: Отже на основі вивчення характеру місцевості, особливо рельєфу, та її оцінки визначається якою мірою притаманні їй тактичні властивості будуть ускладнювати чи полегшувати виконання завдання, як використати вигідні властивості і які заходи необхідно передбачити для зменшення її негативного впливу.

Місцевість сприяє успіху ведення бойових дій своїх військ та послабляє противника не сама по собі, а при умовах, якщо командир правильно оцінить та буде вміло використовувати її в конкретній обстановці. Вплив місцевості на хід бойових дій визначається на фоні бойової задачі, з урахуванням озброєння військ, пори року та доби, а також метеорологічних умов і характеру дій противника.

Оцінюючи обстановку і місцевість командир зобов’язаний: вивчити загальний характер місцевості і її вплив на дії підрозділів; визначити найбільш імовірні напрямки дії літаків, гелікоптерів та інших повітряних цілей противника на малих та гранично малих висотах; визначити танконебезпечні напрямки; вибрати найбільш вигідні позиції для розміщення своїх вогневих засобів; визначити найбільш доступні напрямки дії підрозділів та ділянки місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони; рубежі бойових задач механізованих і танкових підрозділів; місця розгортання командно-спостережних пунктів підрозділів, які будуть забезпечувати найкраще спостереження за місцевістю, противником і діями своїх підрозділів; найбільш стійкі від розрухи місцеві предмети, які можна використовувати в якості орієнтирів.

У своїх висновках із оцінки місцевості командир визначає в якій мірі вона впливає на виконання поставленої задачі та які заходи необхідно виконати, щоб найбільш повніше використати її позитивний вплив та зменшити негативний. Командири різних підрозділів одні і ті ж елементи місцевості вивчають і оцінюють з різних точок зору, вирішуючи при цьому питання про можливості і способи застосування в даних умовах своїх бойових засобів.

За характером природних умов місцевість розподіляють:

Гірська – її вже характеризували і не раз.

Характер і ступінь впливу в першу чергу визначаються особливостями гірського рельєфу: розташуванням і висотою гірських хребтів, формою і крутістю схилів, вертикальним і горизонтальним розчленовуванням гірської системи.

Для більшості гірських районів характерні:

- суворі кліматичні умови, обумовлені великими висотами;

- складні умови прохідності в зв'язку з обмеженим числом доріг і труднощами пересування військ поза дорогами;

- особливі умови захисту військ від поразки ядерною зброєю;

- складність орієнтування, спостереження і ведення вогню, а також підтримки зв'язку і виконання робіт з інженерного устаткування місцевості.

Хребти і відроги гір виключають можливість організації суцільного фронту. Наступальні дії плануються звичайно уздовж доступних напрямків (по широких полонинах, на гірських плато) з урахуванням необхідності руху військ через вузькі гірські проходи і подолання високих перевалів. Окремі напрямки, уздовж яких можливо вести бойові дії, нерідко будуть ізольовані одне від іншого і тому військам прийдеться діяти у відриві від сусідів. Просування наступаючих підрозділів уздовж доріг і долин у горах звичайно поєднується з діями окремих загонів на менш доступних ділянках місцевості. Роблячи глибокі обходи, ці загони наносять раптові удари по супротивнику з флангів і тилу.

Гірська місцевість в той же час надає багато переваг військам, що обороняються.

Обмежена кількість доріг у горах, їх складний профіль і поганий стан утрудняють розгортання і маневр танків і артилерії. Тому в боях на гірських напрямках вони переміщаються тільки по доступним для них дорогам, переважно у великих полонинах.

Складний гірський рельєф з великим горизонтальним і вертикальним розчленовуванням значно впливає на вражаючі фактори усіх видів зброї і захист військ від нього.

Обсяг робіт з ліквідації наслідків ударів противника (особливо по розчищенню завалів, відновленню доріг і дезактивації місцевості на шляхах руху військ) у горах може бути значно більшим, ніж на рівнинній місцевості.

Гірський рельєф і наявність лісових масивів у горах створюють сприятливі умови для маскування військ від наземного і повітряного спостереження противника, що в значній мірі забезпечує раптовість дій. Гірська місцевість дозволяє потайно зосередити сили і засоби на напрямку головного удару і забезпечує скритність маневру військ. Обмежені можливості спостереження з боку противника дозволяють наступаючим військам широко застосовувати обходи й охоплення, а також проходити через бойові порядки противника і наносити раптові удари по його флангах і тилу.

Основними орієнтирами при русі в горах звичайно служать:

- характерні елементи і форми рельєфу (ущелини, круті схили з осипами, різкі виступи скель, гострі і засніжені вершини);

- характерні закрути рік, а також місця злиття струмків і рік;

- льодовики, сніжники, окремі дерева, характерні контури лісових масивів;

- дороги, тропи, мости, виїмки, насипи на дорогах, геодезичні знаки, лінії електропередач, будівлі, руїни древніх фортець, пам'ятники, могили і та ін.

Гірський рельєф значно утрудняє організацію і підтримку безперебійного зв'язку між частинами і підрозділами, що діють на роз'єднаних напрямках. Скельні і кам'янисті ґрунти інтенсивно поглинають і розсіюють енергію радіохвиль, що приводить до зменшення дальності дії радіостанцій і радіолокаторів. Роботу засобам радіозв’язку утрудняють великі коливання висот. В горах зони виявлення радіолокаційних станцій у кілька разів менше, ніж на рівнинній території.

Лісиста – більша частина якої покрита лісами.

В останні десятиліття площа лісів усіх цих районів значно скоротилася, однак, незважаючи на інтенсивну експлуатацію, лісові масиви займають значну територію багатьох країн північної півкулі.

Неодмінним супутником лісів помірного поясу є болота, що займають від 10 до 30% площі лісів. Сполучення ж лісів і боліт створює ще більш складні умови для військ особливо у період року коли немає морозів.

Лісисто-болотистий тип місцевості широко розповсюджений в районах з помірним кліматом, де кількість опадів перевищує випаровуваність вологи з поверхні землі. Це обумовлює перезволоження ґрунтів, заболочування ґрунтів, формування густої мережі рік, озер і розвиток вологолюбної лісової рослинності.

Великі масиви лісу, густа мережа озер, боліт і рік – ось що буде характеризувати лісисту або будемо її називати лісисто-болотисту місцевість.

Основними природними особливостями лісисто-болотистої місцевості, що визначають її тактичні властивості, є:

- закритий характер місцевості, обумовлений перевагою на ній великих лісових масивів з деревами різного віку, густоти і порід;

- низька прохідність території, обумовлена рідкою мережею автомобільних доріг, лісовими насадженнями, пухкими ґрунтами і великою кількістю болотних масивів, струмків, рік і озер.

Закритий характер лісисто-болотистої місцевості сприятливий маневру військ, а також організації стійкої оборони. Густий полог лісу забезпечує надійне маскування військ від наземного і повітряного спостереження. Однак ці позитивні властивості місцевості не завжди можуть бути використані через її обмежену прохідність.

Важкоприступність лісисто-болотистої місцевості обмежує оперативну ємкість напрямків. Щільний деревостій, великі площі лісових боліт і недостатня кількість доріг у лісі змушують вести наступ по окремих, роз'єднаних напрямках, до того ж часто тільки обмеженими силами. Лісові і заболочені масиви утрудняють використання військами бойової техніки, особливо танків, ракет в артилерії, що знижує темпи їх наступу і веде до значної нерівномірності просування підрозділів, які діють на відособлених напрямках.

Оборона в лісі звичайно розвивається уздовж доріг, по міжозерних і міжболотних дефіле, уздовж галявин, просік і по рідколіссю. Такі напрямки забезпечують кращі умови огляду, орієнтування і ведення вогню в обороні.

Лісисто-болотиста місцевість з обмеженою видимістю, а іноді і повною відсутністю на ній чітко виражених місцевих предметів ускладнює керування військами, організацію і підтримку взаємодії між ними. Відсутність гарного огляду викликає необхідність максимально наближати до військ пункти управління, створювати широку мережу спостережливих постів: у рідкому лісі — на землі, у густому — на деревах і вишках, а також широко використовувати спостереження з вертольотів.

Оскільки в лісі важко орієнтуватися по місцевих предметах, підрозділам указують не тільки напрямок наступу, але також і азимути руху.

В лісі як орієнтири звичайно використовуються дороги, просіки і їхні розвилки і перетинання, лісові галявини, вирубки лісу і гару, струмки, річки, болота і характерні форми рельєфу (яри, обриви, кургани і т.п.).

Складність орієнтування на залісеній місцевості іноді може привести до неточного визначення рубежів і районів. Тому положення наступаючих частин і підрозділів контролюється частіше, ніж при діях у звичайних умовах; їх місце розташування в ході просування позначається різними засобами. Крім того, на маршрутах руху виставляються добре видимі покажчики чи регулювальники.

При веденні бойових дій у лісисто-болотистій місцевості значно зростає роль інженерного забезпечення. Специфічними задачами інженерного забезпечення бойових дій військ у лісисто-болотистій місцевості є: розчищення смуг обстрілу й огляду, пристрій лісових завалів на шляхах ймовірного руху противника, ремонт і відновлення доріг, підготовка об'їздів, прокладка колонних шляхів, проведення заходів щодо попередження гасінню лісових пожеж, розчищення шляхів від завалів.

Найбільш сприятливим часом року для бойових дій військ у північних районах лісової зони є кінець зими, коли збільшується тривалість дня, надійно промерзають болота і річки і сніжний покрив здобуває найбільшу міцність. У південній частині лісової зони, де менше болотних масивів, найбільш сприятливим для дій військ сезоном є друга половина літа, коли добре просихають ґрунтові дороги і поліпшується прохідність місцевості поза дорогами.

Пустельна місцевість - широко поширена на всіх материках. У цілому посушливі пустелі займають близько 15% усієї площі суші земної кулі.

Пустелі — це географічні райони з вкрай посушливим континентальним кліматом, з бідним рослинним покривом і з засоленими ґрунтами. Кількість атмосферних опадів у пустелях складає менш 200 мм у рік, що швидко випаровуються. Тому тут постійно спостерігається велика сухість повітря і ґрунтів. Відносна вологість повітря в районах пустель улітку знижується до 14%. Максимальна температура повітря влітку досягає 50° С, а поверхня ґрунту нерідко нагрівається до 70 - 80° С. Добові коливання температури досягають 30 — 40° С, а річні до 90° С.

Різкі коливання температури і низька вологість повітря сприяють утворенню специфічної рослинності й особливих, пустельних форм рельєфу. Пустельні ландшафти дуже різноманітні по формі поверхні, складу ґрунтів і рослинному покриву. Розрізняють пустелі піщані, глинисті і кам'янисті.

Основними формами рельєфу закріплених пісків є піщані гряди. Вони утворяться в районах піщаних пустель, де панують вітри приблизно одного напрямку. Піщані гряди звичайно випливають паралельно один одному в напрямку пануючих вітрів. Поперечний профіль гряд симетричний, гребені їх округлі схили досить круті (10 — 20°), висота гряд коливається від 10 до 30 м, а довжина досягає 2 — 3 км. Окремі гряди розділяються між собою зниженнями шириною від 40 до 200 м і більш. Ці міжгрядові зниження, як правило, рівні, щільні глинисті поверхні без скупчень піску.

Відкритий, рівнинний характер пустельної місцевості являє загрозу нанесення значних втрат військам у випадку застосування любих видів зброї.

Відкрита пустельна місцевість володіє мінімальними властивостями, що маскують. На монотонно сірій пустельній рівнині з рідкою пропиленою рослинністю добре виділяються стартові і вогневі позиції, бойова і транспортна техніка і сліди від її пересування. Сильно демаскує стартові (вогневі) позиції і переміщення машин пил, що піднімається при пуску ракет, пострілах знарядь і на марші. У тиху пору року хмари пилу довго стоять над стартовими позиціями і дорогами, даючи більшу увагу розвідки противника. Тому маскування військ у пустелях мають особливо важливе значення.

Одноманітна відкрита місцевість пустель, без будь яких помітних місцевих предметів, утрудняє орієнтування, цілевказівку, вибір стартових (вогневих) позицій і їх топогеодезичну прив'язку. Тому в ході бойових дій у пустелях широко використовується апаратура наземної навігації, а також прилади й інструменти, що дозволяють швидко і точно визначати своє місце розташування і координати цілей.

Звичайними орієнтирами в пустелях є колодязі і придатні до них з усіх боків стежки, руїни старих фортець і поселень, могили, сухі русла й інші місцеві предмети, що виділяються. Для орієнтування в пустелях війська іноді змушені споруджувати штучні орієнтири у виді турів, що складаються з каменів чи мішків з піском, а в нічний час позначати напрямки постановкою світлових орієнтирів, а також за допомогою сигнальних ракет і трасуючих куль. Крім того, у пустелях орієнтування здійснюється по азимутах.

У ясні ночі сторони обрію і напрямок руху в пустелях рекомендується визначати по зірках, пам'ятаючи, що усі вони, крім полярної зірки, переміщуються приблизно на 15° за одну годину.

Пустельна місцевість утрудняє маскування військ, але дає можливість вести спостереження на значну глибину і, таким чином, полегшує відшукання цілей. Дальність спостереження в пустелі протягом дня може різко мінятися. З підвищенням температури зростає конвекція повітря й атмосферний серпанок, що знижує дальність видимості. Під час сильного вітру маса піднятого їм піску нерідко цілком виключає можливість спостереження. Переміщення часток піску починається при швидкості вітру близько 5 — 7 м/сек. Наземне спостереження в пустелях обмежується відсутністю височин для розміщення спостережних пунктів. Для збільшення дальності видимості рекомендується застосовувати механічні спостережливі вишки, змонтовані на спеціальних машинах підвищеної прохідності.

Складною проблемою при веденні бойових дій військ у пустелях є водопостачання. Обмежені водяні ресурси прив'язують війська до районів, що мають водяні джерела: оазиси і навіть окремі колодязі. Тому бойові дії в пустелях найчастіше ведуться на окремих напрямках уздовж доріг (караванних шляхів), особливо в районах, де зосереджені основні джерела води.

Водопостачання військ у пустелях здійснюється за рахунок підземних вод (прісних і опріснених солоних), що добуваються з наявних колодязів і шпар, що спеціально споруджуються, а також за рахунок запасу води, що возиться військами. Колодязі в пустелях зустрічаються на автомобільних дорогах і караванних шляхах на великому видаленні один від одного. Визначити їх можна по наявності водозабірних пристроїв, дерев і чагарників.

У пустельній місцевості бойові дії можливі в будь-який час року. Але найбільш сприятливими для цього в більшості пустель є осінь, зима і рання весна, коли немає сильної жари і випадають атмосферні опади. При діях у пустелях основні зусилля військ направляються на захоплення чи утримання важливих у тактичному (оперативному) відношенні рубежів і районів - джерел води, вузлів доріг (караванних шляхів), оазисів, населених пунктів. Бойові дії розвиваються звичайно на окремих, роз'єднаних між собою великими просторами труднопрохідних ділянок пустель. У пустелях частини і підрозділи оснащуються бойовою і транспортною технікою високої прохідності. Райони пустель з їх виснажливою жарою влітку і низькими температурами узимку, вкрай обмеженими запасами води, палива і будівельних матеріалів, з частими вітрами і піщаними бурами, пухкими і сипучими ґрунтами створюють великі труднощі для військ і вимагають великої напруги фізичних і моральних сил особового складу.

Приймаючи рішення на бій (операцію), командири всіх ступенів ретельно вивчають умови прохідності місцевості, стан погоди і прогноз її на найближчий час, можливості забезпечення військ водою і паливом, а також санітарно-епідеміологічні умови району.

Сезонні зміни теж значно впливають на ведення бойових дій військ.

Взимку, наприклад:

- дорожня мережа значно зменшується (заноси доріг);

- рельєф згладжується із-за заносів лощин, балок, ярів;

- не видно берегової лінії рік, озер

- грунти промерзають (покращується прохідність боліт, погіршується можливість інженерного обладнання);

- сніжний покров може не дозволити рух поза дорогами;

- річки можна долати по льоду.

Весною:

- грунт розмокає;

- річки та озера розливаються.

Висновок: Отже, як ми бачимо кожен різновид місцевості має притаманні лише йому особливості, які впливають на шикування бойових порядків, можливість застосування бойової техніки, швидкість здійснення маршу і темп наступу, організацію захисту військ від сучасних засобів ураження.

Висновок:

1. Ввідною лекцією ви ознайомились з визначенням військової топографії, предметом її вивчення. Ви бачите всю глибину відповідальності покладеної на командира за правильну оцінку місцевості та організації на ній бойових дій свого підрозділу.

2. Програма по військовій топографії в військах близько половини навчального часу відводить на заняття в полі вдень і вночі при будь-якій погоді, що створює умови для формування морально - бойових якостей і потребує від військовослужбовців напруги сил та волі.

3. Військова топографія, як галузь військових знань, не існує окремо від інших наук, органічно входить у тактичну підготовку, вимагає високих спеціальних знань, спирається на знання математики, фізики та інших наук і предметів навчання.

Дата добавления: 2014-01-06