Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Причини і джерела виникнення українського козацтва. Запорізька Січ




 

Четверте питання плану слід розглядати з причин появи козацтва та історичних умов їх виникнення. Більш-менш достовірні відомості про українських козаків з’являються з кінця ХV ст. Перші історичні згадки датуються 1489 р. (хроніка Мартина Бельського) та 1492 р. (лист великого князя литовського Олександра до кримського хана Манглі-Гірея). Проте слід мати на увазі, що ці дати появи козаків є умовними, вони лише відображують довготривалий історичний процес, започаткований раніше, в ході якого українське козацтво пройшло певну суспільну революцію. З побутового явища воно перетворилось на окремий стан зі своїми привілеями. Причини появи козацтва зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:

– по-перше, природним прагненням людей до особистості, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб дістати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіщі селяни і міщани Поділля, Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги;

– по-друге, посиленням соціально-економічного і національного гноблення населення України з боку польської шляхти і католицької церкви;.

– по-третє, наявністю великої незаселеної території на півдні України;

– по-четверте, необхідністю захисту від татаро-турецької агресії.

Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось у так званих “острогах” при замках, було особисто вільним, не закріпаченим і вільно переходило з одного місця на інше. Основним його заняттям, окрім хліборобства, були “уходництво” (промисли) та “добичництво”.Через часті набіги татар це населення жило на військовий лад, готове у будь-який момент відбити ворожий напад. Виходячи в степ, кожен завжди мав рушницю на плечі і шаблю біля пояса.

Численність цих “уходників” зростала за рахунок втікачів, невдоволених існуючими в Литовсько-Польській державі порядками. Вони шукали порятунку від економічного, національного і соціально-релігійного гніту, рятуючись від закріпачення, втікали в малозаселені вільні землі степової України.

Поряд з “уходниками” та втікачами важливим джерелом козацтва була військово-службова верства. Необхідність оборони південного порубіжжя потребувала створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило, з дрібної шляхти. Такі самі загони мали у своїх маєтках окремі магнати. Поступово частина цих шляхтичів також ішла в степи – “забавитись походами на татарські улуси”



Слід зазначити, що основна маса козаків (за етнічним складом) була українцями, майже виключно православними, розмовляли мовою козацькою, тобто українською. (Див: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків.– Т.1.–К., 1990.– С.145).

В 1572 році польський король Сігізмунд II Август створює для захисту південних кордонів наймане військо із козаків (300 чоловіків). Вони були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво. Їм надавалась низка привілеїв: право землеволодіння, заробітна плата, право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції тощо. Створенням прошарку реєстрових козаків польська влада намагалася внести розкол у середовище українських козаків.

Необхідно з’ясувати, де і коли з’явились містечка-січі, що таке “січ”, “кіш”, де і коли виникла перша козацька Січ (традиційно її відносять до 1553-1557 рр. і пов’язують з островом Хортиця та іменем Д.Вишневецького, хоч не всі дослідники погоджуються з такими висновками (опрацювати самостійно).

Розкриваючи державотворчі традиції Запорозької Січі, слід сказати, що вона мала своєрідну військово-адміністративну організацію, яка увібрала в себе давні вічеві традиції; це була Козацька республіка, продовжувач традиції Київської Русі. Більшість дослідників підкреслюють демократичність устрою Січі (вся військова адміністрація, органи місцевої влади були виборними; під час роботи Січових рад усі козаки відкритим, демократичним шляхом висували кандидатури, обговорювали і обирали більшістю голосів та ін.).

Запорізьке військо формувалося за принципами добровільності, але відбір бажаючих був суворий. Основу війська становила піхота. Запорожці діяли найпередовішими на той час методами ведення військових операцій. Структура війська Запорозького була наступною: рада Січі, кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул, військовий обозний, військовий пушкар, військовий тлумач (перекладач документів та переговорів з іноземцями). Бажано ознайомитись із домашнім життям козаків, які жили в Січі, зимівниках і бурдюгах. (Див: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т.1.– К., 1990.– С.233-241).

Висвітлюючи боротьбу українського козацтва з татаро-турецькою армією (ХVI ст. – початок XVII cт.), необхідно відмітити, що Османська імперія володіла майже всіма Балканами, Угорщиною, впритул підійшла до Відня, нависла над Італією, розширивши воєнні дії по всьому Середземноморському басейну до Іспанії включно. Але найбільша загроза нависала над українськими землями в силу їх сусідства з васалом Туреччини – Кримським ханством (стало васалом в 1475 р.).

На початок 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набирає рис систематичності. Татарська агресія привела до страшної руйнації краю, пограбування, фізичного знищення та захоплення в полон, а потім продаж у рабство великої маси українського населення. За приблизними підрахунками львівського історика Я.Дашкевича, протягом ХV – першої половини XVII ст. втрати населення українських земель становили не менше 2-2,5 млн. осіб убитих і взятих в полон. Протидіяти численній, мобільній, добре організованій армії ворога було надзвичайно важко. В умовах відсутньої національної державності, яка б мала взяти на себе захист власних кордонів, українське козацтво утворило своєрідний бар’єр проти татаро-турецької агресії. Козаки не лише відбивали напади, а й здійснювали далекі сухопутні та морські походи проти султанської Туреччини та Кримського ханства, руйнуючи фортеці, спустошуючи їх володіння, визволяючи своїх полонених співвітчизників.

Найбільшого розмаху козацькі походи досягли в першій чверті XVII ст., викликаючи широкий відгомін у різних країнах Європи. В 1604 р. запорожці зробили успішний похід на анатолійське узбережжя Туреччини і атакували кілька міст, а через два роки захопили і зруйнували Варну – на той час одну з головних турецьких фортець на Чорному морі. В 1608 р. вони зруйнували татарську фортецю Перекоп, а наступного року напали на турецькі фортеці Аккерман, Кілію та Ізмаїл. В 1614 р. вперше зазнав нападу Трапезунд в Малій Азії, захоплений Синоп, а через рік козаки з’явились під турецькою столицею Константинополем і спалили її портові причали на очах у султана та його двору. В 1616 р. було здобуто і зруйновано найстрашніший невільничий ринок у Криму – Кафу, визволено тисячі невільників.

З 1616 р. походи козаків очолював знаменитий гетьман П.Сагайдачний (Конашевич), котрий уславився багатьма діяннями, зокрема походами на Москву, особливо битвою під Хотином 1621 р., де він з 40-тисячним козацьким військом урятував Річ Посполиту від неминучою поразки в турецько-польській війні. П.Сагайдачний з військом запорізьким вступив до утвореної в Західній Європі Ліги християнської міліції, яка ставила своїм завданням вигнати мусульманських завойовників з Європи.

Сам П.Сагайдачний мав високу освіту, закінчивши Острозьку академію. З його допомогою була заснована братська школа, яка згодом стала колегією і поклала початок майбутній Києво-Могилянській академії. У битві під Хотином був тяжко поранений і в 1622 р. помер.

Слід зауважити, що козацтво не тільки захищало Україну від нападів турків і татар, але й виступало проти експансії Польщі (повстання С.Наливайка, П.Лободи, С.Кішки, К.Косинського тощо студенти опрацьовують самостійно). (Див.:Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн.1. – К., 1991.– С.155-166).

Виникає запитання: в чому своєрідність українського козацтва та його роль у вітчизняній історії?

Місце і роль українського козацтва у вітчизняній історії цілком унікальні, особливі, не мають аналогів в історії інших народів, у тому числі і тих, в яких були подібні формування (донські, тверські, яїцькі козаки в Росії, таборити в Чехії, гаренцери або гранчари в Хорватії; ускоки і гайдуки у південних слов’ян, румунів та угорців та ін.).

Без перебільшення, на певному етапі історичного буття українського народу козацтво виступало провідною і організуючою силою в боротьбі за національне визволення. Ототожнення в очах зовнішнього світу термінів “українець” і “козак” також свідчило про велику репрезентативну роль останнього в історії України.

Отже, основні аспекти ролі козацтва в українській історії такі:

– по-перше: протягом другої половини XV – першої половини XVII ст. саме воно відіграло вирішальну роль у господарському освоєнні півдня України;

– по-друге: в конкретній історичній ситуації козацькому стану, що формувався, доводилося, окрім виробничо-трудової діяльності, займатися і військовою, виступаючи озброєною силою на захист народу від фізичного знищення і рабства в наслідок татаро-турецької агресії;

– по-третє: козацтво виявило великі потенційні можливості і динамізм у процесі не лише самоорганізації власного стану, а й становлення нових, відмінних від середньовічних, суспільних відносин. Відбулась організація “козацького устрою”, що відзначався демократичністю. Політична структура козацтва у формі Запорозької Січі стала ядром боротьби за національне визволення. Навколо неї групувалися інші політичні сили суспільства (реєстрові козацькі формування, церковні братства, міські самоврядування та ін.);

– по-четверте: козацтво спромоглося виробити кодекс “козацьких прав і вольностей” – неписаних етичних правил, природних прав і правових норм, що визначали його статус у суспільстві і стали притягальним ідеалом для широких верств українського суспільства;

– по-п’яте: на відміну від російського, українське козацтво стало виконувати також історичну місію національного речника українського народу, набуваючи функцій носія української державності (оскільки російська держава існувала, то в російського козацтва такої місії і не могло бути).

 

Література

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.– С.139-152, 170-188.

2. Історія України: нове бачення. Т. 1. – К., 1995.– С.113-152.

3. Історія України. (Кер. авт. кол. Ю.Зайцев). – Львів, 1998. – С.85-113.

4. Крип’якевич І.П. Історія України. Львів, 1990.– С.120-124,126-129, 143-147, 155-169.

Історико-понятійний апарат

Шляхта – назва основної частини панівного феодального класу у ряді країн центральної Європи (Польща, Литва, Україна).

Панщина – відробіткова рента, дарова примусова праця феодально залежного селянина, що працює власним інвентарем у господарстві феодала.

Оброк – продуктові або грошові податки, що виплачувалися феодально залежними селянами феодалам у вигляді продуктової (натуральний оброк) або грошової (грошовий оброк) феодальної земельної ренти.

Литовські статути – кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, котрі діяли на приєднаних ними українських землях у XV-XVIІ ст. Норми Литовських статутів були спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства.

Магдебурзьке правосередньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду з боку великих земельних власників (сеньйорів, феодалів) і створювали органи місцевого самоврядування. У XV-XVIII ст. магдебурзьке право мали більшість міст України (Львів, Київ, Станіслав, Вінниця, Полтава, Глухів, Житомир, Чернігів, Стародуб).

Козацтво – військово-промисловий стан, що сформувався на півдні України в XV-XVI ст. Сам термін “козак” – тюркського походження і означає вільну людину, сторожа, воїна. На землях Русі козаками почали називати вільних людей, що селилися в прикордонних районах Московської держави, Великого князівства Литовського і Польщі.

Унія – вид об’єднання, союзу держав.

ЛЕКЦІЯ ІІІ
ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
В КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКУ ДОБУ
(ІІ пол. XVII – к. XVIII ст.)

 

1. Визвольна війна українського народу серед. XVII ст. та її наслідки. Формування української державності в ході війни.

2. Криза української державності після смерті Б. Хмельницького (період Руїни).

3. Соціально-політичне і економічне становище Гетьманщини в І пол. XVIII ст.

4. Ліквідація російським царизмом української автономії.

4.





Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 1397; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.236.238
Генерация страницы за: 0.011 сек.