Україна в умовах великого терору

У 1928 році Сталін озвучив тезу про загострення класової боротьби в процесі соціалістичної перебудови. Однак, і задовго до нього ідеї загострення боротьби і, як слідство, поширення терору вже висувалися. Так, Х.Раковський, виступаючи у березні 1919 р. перед делегатами ІІІ Всеукраїнського з’їзду рад повчав: «Чем дальше мы пойдем в социалистическом строительстве… тем больше будут увеличиваться наши враги». (Парадокс: свого часу сам Раковський буде проголошений таким «ворогом» і репресований.) Це цілком відповідало настроям у суспільстві. Навіть дитячий письменник К.Чуковський у травні 1934 року цілком щиро пропонував Сталіну провести «чистки» у школах, усунути звідти «социально опасных детей» і відправити їх до колоній. Пильність керівників набула такого розмаху, що П.Постишев із лупою в руках особисто вивчав шкільні зошити у пошуках ворожих символів.

Причини великого терору:

– утвердження особистої влади Сталіна;

– усунення представників ленінського покоління політиків та залишків політичних партій;

– ліквідація опозиції, інакодумства, зачищення суспільства від «антирадянських елементів»;

– придушення відцентрових настроїв і тенденцій у регіонах, навіть натяку на самостійність;

– забезпечення через систему ГУЛАГу безкоштовною робочою (фактичного рабською) силою. Так, на утримання сторожового собаки держава відпускала щодня – 1 крб. 12 коп., а на в’язня – 97 коп. Лише при побудові залізниці Салехард-Надим-Ігарка загинуло до 100 тис. репресованих;

– формування у суспільстві «образу ворога», якого можна було б звинуватити у всіх негараздах та складнощах тощо.

Одним із перших кроків терору, що розгортався, стала компанія боротьби зі «шкідниками» і «саботажниками». «Шахтинська справа» 1928 р. – за нею було звинувачено до 1000 осіб. У 1930 р. – справа «СВУ», за якою було звинувачено 45 представників науки та культури (включно з 2-ма академіками). Один із слідчих у сфабрикованій справі «СВУ» Брук прямо і цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна. Це наше завдання і воно буде виконане; кого не поставимо – перестріляємо».

Вбивство Кірова 1 грудня 1934 року, стало поводом для нової хвилі репресій. У 1937 році на Поділлі кількість жителів, репресованих за «троцькізм» збільшилася у порівнянні з 1934 роком у 60 разів, за «український буржуазний націоналізм» у 500 разів, за шпигунство у 60 разів. За офіційною статистикою з арештованих 1937-1938 рр. було розстріляно 51%.

У січні 1938 року першим секретарем ЦК КП(б)У став М.Хрущов. За його правління 9 із 13 перших секретарів обкомів партії – репресовані, розстріляні 150 воєначальників, що служили на території республіки, з 11 членів Політбюро загинули 10 і т.д.

Невиправного удару було завдано по українській культурі. Наслідком впровадження політики українізації стало національно-культурне відродження, однак, йому судилося увійти в історію розстріляним. У період з кінця 1920-х і до середини 30-х років з 259 українських письменників зникло 223 (17 було розстріляно, 8 закінчили життя самогубством, зникли безслідно – 16, зникли у таборах – 175, померли 7). З 85 вчених-мовознавців ліквідували 62. Декілька сотень кобзарів, які зібралися на свій з’їзд заарештували й розстріляли тощо. Звинувачували письменників, художників, працівників культури і освіти. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М.Скрипник, М.Хвильовий.

Принциповим моментом стало те, що всі репресії в СРСР виконувалися згідно заздалегідь визначених планів. Так, на 1937 р. Україна отримала план-завдання з Москви - репресувати 28 тис. людей (з них 8 тис. розстріляти). Але нарком внутрішніх справ І.Леплевський двічі (а за деякими даними 4 рази!) звертався до Москви з проханням збільшити ліміт на репресованих. Наслідок - новий план: розстріляти 26 150 людей, в концтабори 37600 людей. Однак і цей план значно перевиконали й реально заарештували понад 150 тисяч.

Заради виконання планів репресій заарештовували величезну кількість безневинних людей. Іноді доводячи до страшного абсурду: смертні вироки виносилися абсолютно безпідставно. Так, у вересні 1937 року розстріляли колишнього царського полковника на 98 році життя; також був розстріляний 74-річний інвалід першої світової війни О.Биков, що навіть не міг самостійно ходити; розстріляли і 78-річну ігуменю католицького монастиря О.Кожевнікову та багатьох інших «ворогів».

Щоб змусити людей зізнаватися у вигаданих злочинах широко використовувалися катування. Лише у підмосковній тюрмі «Сухановка» існувало понад 50 видів катувань. (Приміром на очах в’язнів на крижаний стовп був перетворений священик, за те, що відслужив у бараці Всенощну перед Різдвом 1938 р.).

Результат: за неповними даними втрати населення в Україні від репресій за період 1927-1938 рр. – 4,4 млн. людей.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академвидав, 2006. – С.368-441.

2. Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів. – К.: Політвидав, 1990. – С.35-85.

3. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України. Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – С.436-499.

4. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.) – К.: Альтернативи, 1999. – 336с.

5. Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 1920-ті роки. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 482с.

Дата добавления: 2014-01-06