Україна у планах Гітлера

Немаловажне місце у планах німецького командування відводилося Україні. „Якби… Україна з неозорими полями стала власністю Німеччини, то німці назавжди забули б, що таке злидні” – наголосив А.Гітлер у своїй промові у Нюрберзі на з’їзді нацистської партії 1936 р.

А.Розенберг (керівник зовнішньополітичного бюро) пропагував ідею створення формально незалежних держав. Спочатку Гітлер теж, розповідаючи про майбутній порядок, обіцяв незалежну Україну: „Можливо, союз, але не рівноправних партнерів, звичайно, союз допоміжних народів, без армій, без власної політики, без власної економіки”.

Але згодом відбулася різка зміна поглядів та висловів Гітлера. З початком війни з СРСР економічні інтереси вийшли на перший план - 21 червня Гітлер писав Муссоліні: „Перш за все сподіваюсь, що нам вдасться забезпечити на тривалий час спільну продовольчу базу в Україні. Ця країна стане основним поставником тих ресурсів, які нам знадобляться в майбутньому”. Створення навіть формально незалежної держави категорично відкидалося. 16 липня 1941 р. коли А.Розенберг запропонував дозволити в Україні певний культурний розвиток - відкрити у Києві університет, йому категорично заперечив Геринг: „Ми повинні спочатку думати як забезпечити себе продовольством”. Саме Геринг відповідав за економічну частину плану „Барбаросса” – розробка директив щодо керівництва економікою на завойованих територіях, так звана „Зелена папка Геринга”, в ній наголошувалося: „відтепер і навіки – це наше, німецьке”.

Напередодні війни розрахунки Гітлера на зрив переговорів щодо формування антигітлерівської коаліції справдилися. 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і СРСР було підписано пакт Молотова-Ріббентропа, договір про ненапад терміном на 10 років і таємні протоколи до нього, за якими Європа фактично була розділена між двома тоталітарними режимами. Безпосереднім наслідком став напад на Польщу 1 вересня 1939 р. - розпочалася Друга світова війна. 17 вересня 1939 у цю війну вступив СРСР. Й.Сталін наголосив: «Дружба скріплена кров’ю” – малася на увазі дружба із фашистською Німеччиною. 27 вересня – капітуляція Польщі та встановлення нових кордонів, за якими Західна Україна відійшла до складу СРСР.

Так, у Другу світову війну Німеччина та СРСР вступили союзниками. За висловом В.Молотова: «не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму». Щирі вітання, які висловив Молотов 17 липня 1940 р. в день, коли Гітлер захопив Францію: „Самі теплі поздоровлення радянського керівництва з приводу блискавичного успіху германських збройних сил”. Також прямим наслідком радянсько-фашистських договорів стала економічна допомога: у 1940 р. - 40% всього експорту СРСР постачалося Німеччині.

Радянізація Західної України.

Домовленості з Гітлером окрім приєднання Західної України сприяли також і вирішенню питання Північної Буковини і Бессарабії. СРСР, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих територій і 28 червня 1940 р. вони відійшли до складу радянської України.

В результаті приєднання нових земель територія УРСР збільшилася на 565 км² та 8 млн. 800 тис. населення. На перших порах радянізація відбувалася за підтримки місцевого населення, яке настраждалося під іноземною окупацією. Радянська влада конфісковувала поміщицькі землі, які частково розподілялись між малоземельними селянами, вводився 8-годинний робочий день, розвивалось медичне обслуговування, обмежувалося безробіття тощо. Було проведено також і культурно-освітні зміни: запровадження української мови, збільшення кількості українських шкіл та вузів, просування місцевих кадрів-викладачів, завезення зі східних областей літератури української мовою тощо.

Але, разом із тим, припинили своє існування всі політичні партії, а також і всі інші громадські організації: «Просвіта», Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Була зліквідована вільна українська преса – замість 83 газет почали виходити 6 нових. Всеохопною стала політична цензура, ввели обов’язкове вивчення російської мови, почалися репресії проти Української греко-католицької церкви. За 1939-41 рр. з Західної України в Сибір було депортовано 400 тис. людей. Загалом від репресій постраждав кожен 10.

2. Участь українського народу в Великій Вітчизняній війні СРСР проти німецько-фашистських загарбників:

А) початок війни, бої на території України та трагічні наслідки для її населення;

Б) окупаційний нацистський режим в Україні; рух опору фашизму.

План війни проти СРСР під назвою «Барбаросса», розроблений генштабом і затверджений Гітлером 18 грудня 1940 р., ґрунтувався на ідеї «блискавичної війни». Бліцкриг за планом німців повинен був зайняти 8-10 тижнів і закінчитися до початку зими. На Україну наступала група армій «Південь». Головний напрям її удару – Київ.

Початок війни був катастрофічним для СРСР. Уже до 10 липня 1941 р. німецькі війська просунулися на північно-західному напрямку на 500 км. Захопили Прибалтику, Білорусію. За перший тиждень війни - 30% всіх запасів боєприпасів, 5,4 із 7,6 млн. гвинтівок, 191 із 240 тис. кулеметів, 50% всіх запасів пального і продфуражу було або знищено, або захоплено ворогом. Це мало наслідком те, що за даними історика В.Короля, гвинтівкою у перших боях був озброєний лише один з трьох червоноармійців, а інколи й один з 5. На один день активних боїв видавали 1,5 обійми патронів, одну кулеметну стрічку, 4 снаряди на гармату тощо.

За перші три тижні війни Червона армія (ЧА) втратила 850 тис. солдатів, 3,5 тис. літаків, 6 тисяч танків, 9,5 тис. гармат (німецькі втрати були в 10 разів меншими). За перші півроку війни в полон потрапили 3,6 млн. солдатів ЧА.

22 липня 1942 р. після захоплення німцями М.Свердловська на Луганщині Україна була окупована повністю. Втрати ЧА на той час склали близько 5 млн. людей, німці втратили лише 250 тис. Від кадрової армії на той момент залишилось лише 8%.

Причини поразок Червоної армії:

1. Формування командно-адміністративної системи управління в 1930-ті роки не дало бажаного результату в зміцненні економіки та обороноздатності СРСР. Витрати на оборону зростали, але їх ефективність була недостатньою. Приміром, на кінець 1940 р. по восьми промислових наркоматах не було встановлено 33 тис. металоріжучих верстатів, а між тим за весь 1940 р. їх було виготовлено 58 тис.

2. Репресії викосили офіцерський склад армії: М.Тухачевський, І.Уборевич, А.Корк, Р.Едейман, командувач військами Київського військового округу І.Якір та ін. – понад 40 тис. воєначальників. Було репресовано 1800 генералів. Кількість воєначальників з вищою освітою на 1941 р. скоротилася в 2 рази порівняно з 1936 р. і становила лише 7% командного складу. Навіть А.Гітлер це відмітив: «Червона армія обезголовлена. 80% командних кадрів знищено. Вона ослаблена як ніколи… Потрібно воювати, доки кадри не виросли знову».

3. Самовпевненість Й.Сталіна, що його союзник А.Гітлер у 1941 р. на СРСР не нападе. Хоча всі факти свідчили про зворотне. Так, лише за жовтень 1940 – червень 1941 рр. з боку Німеччини було зафіксоване 181 порушення кордону літаками. Тільки за 10 днів червня таких порушень – 91. За півроку 1941 р. було затримано 2080 порушників тощо.

4. Некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва з боку Й.Сталіна. Приміром, заборона Сталіна залишити напівоточений Київ призвела до оточення 4 армій (665 тис. бійців). Недооцінка ворога та переоцінка власних сил призвела до повторення ситуації під Харковом і Керчю – там оточили 6 армій (під Харковом у травні 1942 р. – 240 тис. бійців) тощо.

5. У стратегічних планах на випадок війни не було передбачено оборонних операцій. Все було спрямоване на швидку, переможну війну на чужій території. Тому ще 8 квітня 1941 року шість укріплених районів на території Київського особливого військового округу було законсервовано, а зброю з них знято. Окрім того, у військових академіях ліквідувалися курси стратегії та тактики партизанської війни тощо.

6. Репресії торкнулися не лише армії, а й населення. Злочини правлячої верхівки, масовий терор, величезна кількість безневинних жертв, проведені масштабні соціальні експерименти: колективізація (фактично руйнування села), розкуркулювання, терор голодом призвели до того, що практично у кожному домі були люди, ображені на Радянську владу. Самі події початку війни лише додавали кількості цих ображених. (Розстріли політичних в’язнів по тюрмах, жахи евакуації).

7. Недостатній рівень підготовки кадрів. Механіки-водії танків мали лише по 8-10 годин водіння бойових машин, пілоти по 12-15 годин льотного часу. До початку війни з Німеччиною з 29 механізованих корпусів повністю був укомплектований і готовий до ведення бойових дій лише один. У 5 прикордонних округах із 9 тис. бойових літаків для 1200 були не підготовлені екіпажі. Статистика: за період з 1 січня – по 11 квітня 1941 р. сталися 71 авіакатастрофа і 156 аварій, розбилися 138 літаків, загинули 141 пілот.

Із початком війни Л.Берія розпорядився розстріляти по тюрмах всіх політичних в’язнів. Тільки на Західній Україні на початку війни розстріляно близько 20 тис. людей. Поблизу с.Ляцького в Дрогобицькій області 500 в’язнів живцем вкинули до 36-метрової соляної шахти. У Кременеці разом зі священиками загинув і владика Симон. Причому, його смерть була найстрашнішою: „Провівши його голим між ударами рушничних прикладів через вулиці Крем’янця до тюрми, енкаведисти обсмалили єпископові бороду, відрізали п’яти, ніс та язик, викололи очі”.

Під час евакуації жертви також були величезні. Так, коли підірвали греблю Дніпрогесу 18 серпня 1941 р., то загинули й військові колони та громадяни, які рухалися по ній в цей час. У Дніпропетровську підірвали хлібокомбінат разом із працівниками, загинули також і люди, що стояли поблизу в черзі за хлібом тощо. Через паніку та безлад вдалося евакуювати в тил менше 60% великої рогатої худоби, 26,7% свиней, 14,5% коней. 8 жовтня 1941 р. в Маріуполі проходило засідання радянського й партійного активу, яке обговорювало питання евакуації, а в місто вже увійшли німецькі танки.

Відповідальність за всі злочинні прорахунки напередодні війни більшовицьке керівництво поклало на населення і солдатів. 16 серпня 1941 р. з’явився наказ № 270 – створення загороджувальних загонів та штрафних рот. 28 липня 1942 р. Сталін підписав наказ №227 – створення штрафних батальйонів для офіцерів. «Ні кроку назад, – говорилося в наказі. – Панікери і боягузи повинні знищуватися на місці».

Дата добавления: 2014-01-06