Оптимум виробництва

Тести

Тести

Тести

Тести

Тести

Тести

ВСТУП

Соціально – економічні зміни, які відбуваються в Україні зумовлюють необхідність пошуку нових підходів у дослідженні особливостей формування ринкового механізму.

Мікроекономіка як складова частина економічної теорії розкриває у цих умовах економічну поведінку виробників, споживачів, виявляє особливості координації їх підприємницької діяльності.

Вона вивчає економічні передумови формування оптимального вибору виду підприємницької діяльності в умовах обмеженості як виробничих, так і фінансових ресурсів.

Мікроекономіка вивчає також окремі ринки та механізм ціноутворення і вплив останнього на обсяг виробленої продукції, розміщення ресурсів та формування доходів.

У даному навчальному посібнику розкриваються основні поняття і закономірності розвитку суб’єктів господарювання, дається мікроекономічний аналіз економічних явищ.

Деякі аспекти кардиналістської та ординалістської теорії граничної корисності розкривають суть поведінки споживачів, особливості побудови кривих байдужості, здійснюють аналіз рівноважного стану споживача.

Дослідження понять попиту та пропозиції, дозволяє розкрити механізм їх взаємодії, формування рівноважної ціни. Особлива роль при цьому належить факторам, що впливають на еластичність попиту і пропозиції.

Аналіз сутності виробництва і витрат дозволяє визначити оптимальну раціональну поведінку товаровиробника, висвітлити суть ізокванти і ізокости, а також закон спадної граничної продуктивності.

Розвиток суб’єктів господарювання передбачає різні ринкові умови, зокрема наявність таких ринкових структур, як ринок досконалої конкуренції, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Визначена діяльність фірм в умовах цих ринкових структур.

Належне місце в ринковій економіці займає аналіз поведінки підприємства, сутність виробництва і витрат. Розкривається суть мікроекономічної моделі підприємства, показана роль в аналізі ізокванти та ізокости. Даний напрямок передбачає визначення таких понять, як сукупний середній та граничний дохід, розкриття складової конкурентної стратегії фірми.

Обсяг матеріалу, що закладений у даному курсі дозволить майбутнім фахівцям розширити знання у цій області. Тому даний курс лекцій необхідний для студентів різних форм навчання. Курс лекцій розкриває в достатній мірі всі розділи та теми дисципліни “Мікроекономіка”. У ньому надається велика кількість довідкового матеріалу, він має ґрунтовний математичний апарат, містить велику кількість формул, графіків, таблиць. У ньому наводяться контрольні питання для самоперевірки, тести, задачі, список рекомендованої літератури.

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії

2. Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки

3. Мета, завдання і зміст дисципліни

1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії

Вивчення економічної теорії пов’язано з дослідженням діяльності людей, яка направлена на ефективне використання обмежених ресурсів для виробництва матеріальних благ метою задоволення життєвих потреб. В процесі дослідження економічні процеси розглядаються на рівнях, зокрема: макроекономічному та мікроекономічному.

Мікроекономічний аналіз тісно пов’язаний з макроекономічним, який передбачає вивчення функціонування економічної системи в цілому. Це пов’язано з тим, що макроекономічні процеси та явища формуються в результаті взаємодії значної кількості домашніх господарств та фірм. Вивчаючи економіку в цілому, необхідно враховувати рішення окремих економічних агентів.

Наприклад: макроекономічний аналіз ринку праці неможливий без урахування систем переваг і спонукань окремих ринкових суб’єктів, які визначають пропозицію праці на конкретному ринку.

Таким чином, макроекономіка, як частина економічної теорії вивчає економічні явища в цілому, на рівні національної економіки. В колі її досліджень є питання, які пов’язані з показниками та динамікою розвитку національного виробництва, проблемами безробіття, зайнятості, інфляції та в цілому розглядається роль держави в економічному житті суспільства.

Оскільки макроекономічні показники є просто сумою змінних величин, які формуються в результаті рішень окремих осіб або фірм, основи макроекономіки ґрунтуються на мікроекономічному рівні.

Мікроекономічний підхід передбачає вивчення господарської діяльності окремих суб’єктів ринку, зокрема підприємств, організацій, людей.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів та досліджує механізм функціонування.

Вона розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні господарюючого суб’єкта та споживача, показує механізм прийняття ними рішень для досягнення максимального задоволення потреб в умовах різних ринкових структур та використання обмежених ресурсів.

Головна економічна проблема яка постає перед окремими особами, фірмами і державою, полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені в порівнянні з потребами людей.

Обмеженість ресурсів і проблема вибору. У цілому сучасну мікроекономіку можна охарактеризувати як науку про прийняття рішень. Аналіз рішень, які приймаються великою кількістю різноманітних суб’єктів: менеджерами, робочими, споживачами, інвесторами - ключ до розуміння того, як функціонує економіка.

Всі рішення приймаються в умовах обмеженості (рідкості) ресурсів.

Проблема (рідкості) обмеженості ресурсів – це не специфічна проблема визначеної економічної системи. Вона притаманна будь-якій економіці – багатої та бідній, ринковій та плановій.

Економічний вибір – це вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей

(Рисунок 1.1.) Засоби виробництва

Предмети споживання

Уявимо, що в країні виробляються два виду продукту (предмети споживання та засоби виробництва) і вирішується питання про розподіл ресурсів для виробництва тільки цих двох продуктів.

Рис. 1.1. Крива виробничих можливостей економіки

В точці В в економіці виробляється У_В засобів виробництва та Х_В предметів споживання.

В точці F в економіці є невикористані ресурси.

Точка Е лежить за межами виробничих можливостей економіки.

Виробничі можливості – це можливості суспільства по виробництву економічних благ при повному та ефективному використанню всіх існуючих ресурсів при даному рівні розвитку технологій.

Крива виробничих можливостей показує альтернативні варіанти при повному використанню ресурсів.

Межа виробничих можливостей у даній моделі показує максимально можливі об’єми виробництва предметів споживання і засобів виробництва при повному використанні усіх існуючих ресурсів.

Кількість товару яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва другого товару, має назву в економіці “витрати упущених можливостей” або “альтернативні витрати”.

Таким чином при переході з точки В у точку С економіка країни відмовляється від виробництва (Ув - Ус) засобів виробництва, щоб виробити додатково (Х_С - Х_В) предметів споживання.

Проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів слід вирішувати з урахуванням цього важливого поняття економічної теорії.

Як економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою.

Згідно з вищезазначеною моделі можна розглянути три основні питання економіки:

   

  Для вибору прийнятого варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва.  

Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу.  

  Це пов’язано з визначенням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.  

При розв’язанні вищезазначених проблем мікроекономічний аналіз реалізує функції, що дозволяють знайти відповіді на основні питання економіки:

 

При виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Більшості господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.  

Користуючись закономірностями, визначеними в курсі мікроекономіки для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

2. Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки

Мікроекономіка вивчає поведінку людей, окремих економічних суб’єктів, які використовують обмежені ресурси намагаються досягти своєї мети. Це механізм прийняття економічних рішень на рівні домашнього господарства, підприємства, організації у визначених умовах.

Таким чином, предмет мікроекономіки – це обґрунтований вибір мікросистемою напрямку та засобів використання в альтернативних цілях обмежених ресурсів.

Мікроекономіка вивчає також окремі ринки та механізм ціноутворення і вплив останнього на обсяг виробництва, розміщення ресурсів та формування доходів.

Об’єктом дослідження у мікроекономіці є мікросистема, яка виявляється як система економічних відносин між суб’єктами господарювання.

Основними суб’єктами мікросистеми є:

Індивідууми – це окрема людина яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Домогосподарства – роль домогосподарства виконують група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Це економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, якім ведуть спільну справу, забезпечує при цьому економіку ресурсами і використовує кошти на споживання товарів і послуг. Крім того цю роль може виконувати сім’я.

Підприємства –економічна одиниця, яка самостійна приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. Це будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари та послуги.

Держава – це сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Крім того це самостійний суб’єкт ринку, який є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво матеріальних благ для суспільства.

Об’єкти економічних відносин на мікрорівні є:

Мікроекономічна система згідно з змістом економічних відносин є ринковою системою, або ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, механізм координації економічних дій.

Відносно до визначення деяких аспектів мікроекономічного аналізу економічні погляди економістів можна поділити на позитивні та нормативні.

Позитивна мікроекономіка встановлює економічнізв’язки, які є дійсністю, тими, що склалися на даний час.

Нормативна мікроекономіка визначає судження відносно достовірності дій, які обґрунтовано пропонують шляхи для підвищення ефективності певної діяльності.

Економічна теорія, як і інша наука є не тільки специфічним предметом, ну і особливим методом дослідження. Звичайно метод дослідження формується на базі певної методології, яка включає до себе світоглядний підхід, дослідження предмету, структури і місця даної науки в загальної системі знань.

Методологія – це наука про методи вивчення того чи іншого об’єкту, сукупність прийому дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання.

Метод – діяльність яка направлена на досягнення будь-якої мети.

На різних етапах розвитку в мікроекономіці використовуються різни методи дослідження. Більш розповсюдженими основними методами дослідження в мікроекономіці є:

Аналіз – це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини.

Синтез – це поєднання різних елементів, сторін предметів у єдине ціле.

Індукція це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого її ступеня.

Дедукція - це рух думки від всезагального до одиничного, хід дослідження від попередніх висновків до фактів.

Метод системного аналізу - р инкова економіка – це певна цілісність у якій реалізується взаємозв’язок елементів, компонентів що входять до її складу.

Наукова абстракція - це метод поглибленого пізнання дійсності, який заснований на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового неістотного виокремлення в ньому стійкого типового.

Порівняльний аналіз – цей метод використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ.

Логічного та історичного аналізу - л огічний метод звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей зиґзаґів що не є властивими цьому процесу.

Метод статики – це порівняння різних рівноважних станів.

Метод динаміки – це аналіз переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Основними специфічними методами пізнання мікроекономіки є:

Граничний аналіз (граничні витрати, гранична корисність блага, граничний продукт) – це дослідження економічних процесів не лише в закінченому вигляді, а й у вигляді, що постійно змінюється.

Функціональний аналіз - визначає характерну рису, яка цікавить нас, а потім розпочинає пошук факторів, що на неї впливають.

Рівноважний підхід - передбачає вивчити такий стан економічних явищ, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою.

Також одним з важливих аспектів мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.

Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.

Економічні змінні – це натуральні величини які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Критерії корисності економічної моделі є відповідність отриманим за її допомогою прогнозів реальним подіям. Модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Моделювання являє собою спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків, що описують взаємозв’язки різноманітних змінних.

3. Мета, завдання і зміст дисципліни

Мета дисципліни полягає в засвоєнні знань основ мікроекономіки, що сприяє більш ефективному веденню господарства у ринкових умовах та допомоги до прийняття обґрунтованих рішень. Знання предмету сприяє більш ефективному розподілу власних коштів, раціональному веденню справ, допомагає в управлінні підприємством.

Мікроекономіка – це складова частина економічної теорії, яка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічними одиницями, які прагнуть досягти мети шляхом вибору обмежених ресурсів і наявності альтернативних можливостей.

Блочно-змістова схема дисципліни

Питання для самоконтролю

1. Поясніть чому мікроекономіка є складовою частиною економічної теорії?

2. Що вивчає мікроекономіка?

3. Обмеженість ресурсів, що це визначає?

4. Дайте характеристику мікроекономічних моделей.

5. Назвіть та дайте пояснення методів мікроекономічного аналізу.

6. Поясніть особливості раціональної поведінки суб’єктів ринкових відносин.

7. У чому відмінність позитивного та нормативного підходів в мікроекономіки?

8. Дайте характеристику об’єктів та суб’єктів мікроекономіки.

1. Мікроекономіка:

а) оперує сукупними чи загальними рівнями доходів, зайнятості та виробництва;

б) вивчає інформацію про економічну систему;

в) докладно досліджує окремі економічні суб’єкти, що становлять економічну систему;

г) базується на широкому підході до діяльності економічної системи.

2. Мікроекономіка вивчає як ринкова економіка визначає:

а) ціну товару;

б) ціну послуг;

в) ціну економічних ресурсів;

г) будь-які ціни.

3. У ринковій економіці проблеми що виробляти, як виробляти і для кого виробляти вирішують:

а) комітетом з планування;

б) виборним органам;

в) Кабінетом Міністрів;

г) ціновим механізмом.

4. Будуючи моделі економісти:

а) намагаються дублювати світ;

б) розробляють припущення, які спрощують ситуацію;

в) включають всю наявну інформацію;

г) мають використовувати математичні моделі.

Задачі

Завдання 1. Як, на ваш погляд, вирішуються споконвічні питання економіки – “Що виробляти”, “Як виробляти?” і “Скільки виробляти і по якій ціні продавати?” – в умовах ринкового господарства?

Завдання 2. Згідно з американською статистикою лише 5 з 10 нових компаній успішно проходять весь життєвий цикл фірми і демонструють реальні результати. Інші 5 компаній збанкротуються. В чому ж полягає секрет успіху в бізнесі?

Завдання 3. Сьогодні цілий ряд вчених-економістів стверджують, що “підприємницькі здібності” поряд з “працею, землею і капіталом” є фактором виробництва. Чи згодні ви з такою точкою зору і чому?

Завдання 4. Радянський період історії України (1919 – 1991 рр.) іноді називають “великим економічним експериментом”, який продемонстрував недосконалість командно-адміністративної системи господарювання. Чи згодні ви з такою точкою зору і чому?

Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінки споживача

1. Потреби, блага, корисність

2. Закон спадної граничної корисності блага

3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій

1. Потреби, блага, корисність

Теорія поведінки споживача пояснює, як він витрачає свої доходи, маючи за мету задовольнити свої потреби у процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні. Збуджуючими стимулами діяльності є потреби, які можна класифікувати тобто об’єднувати у групи.

Економічні потреби – це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.

Особисті економічні потреби

Особисті економічні потреби людина може задовольняти сама без об’єднання зусиль з іншими особами. Колективні потреби вимагають об’єднання колективних зусиль для виконання спільних задач.

Благо - це все те, що становить визначений позитивний зміст, предмет, явище, продукт праці, який задовольняє визначену людську потребу і відповідає інтересам, цілям люде й.

Особливе місце серед благ, необхідних людині, займають послуги, роль яких зростає.

Найбільш розповсюдженим є поділ благ на матеріальні та нематеріальні.

Треба показати, що матеріальні блага включають як природні дари, так і результати виробництва.

Нематеріальні блага – це блага, які впливають на розвиток здібностей людини, вони утворюються в невиробничій сфері: мистецтво, освіта тощо.

Розрізняють дві підгрупи нематеріальних благ:

Внутрішн і – блага, дані людині природою, які вона розвиває в собі з власної волі (здібності до науки, малювання, співу тощо);

Зовнішні – це те, що дає зовнішній світ для задоволення потреб людини (репутація, ділові зв’язки, протекція).

Крім зазначених груп благ визначаються також блага теперішні та майбутні, прямі та непрямі, довготермінові та короткотермінові.

Особливе значення має поділ благ на економічні та неекономічні.

До економічних благ належать ті, які є об’єктом, а не результатом економічної діяльності, тобто ті, які можна одержувати в кількості обмежень, порівняних із задоволенням потреб. До неекономічних належать дарові блага, надані без прикладання зусиль людини.

В економічної теорії виділяються два основних підходи до визначення корисності:

- поведінка споживача визначається за допомогою кардиналістської теорії корисності, тобто ця теорія допускає кількісне її вимірювання;

- ординалістська теорія передбачає, що блага для споживача можуть бути виміряні тільки порядково.

В кардиналістської теорії корисності:

q за початковий пункт економічного аналізу приймається потреби людини та закони їх насичення;

q вартість або цінність будь – якого блага визначається ступенем важливості тої потреби, яка задовольняється у суб’єктивної оцінки споживача;

q суб’єктивна оцінка будь-якого блага залежить від двох факторів: від ступені рідкості блага та від степені насиченості потреби у ньому.

Потреби варто пов’язати з законом спадної граничної корисності, розглядаючи при цьому, що собою являє корисність товару та гранична корисність.

Корисність – це здатність товару задовольняти потреби споживача. Сукупна корисність(ТU) – це загальна корисність, що отримується у результаті споживання товарів або користування послугами/

Гранична корисність (MU) – це приріст до сукупної корисності за умов споживання додаткової одиниці товару.

Будь-який вибір передбачає існування певних можливостей, або альтернатив, одній з яких надається перевага в даній ситуації. Від яких конкретних факторів залежить такий вибір, як оцінюються різні альтернативи вибору, на основі яких аргументів приймаються рішення про вибір – все це залежить від специфічних умов поставленої проблеми.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються і рівнем корисності якого досягає споживач:

U =f (Qx, Qy...Q n)

Де, U – корисність;

Qx – кількість товару Х;

Qy – кількість товару У

2. Закон спадної граничної корисності блага

За певний проміжок часу, протягом якого смак споживача не змінюється, гранична корисність кожної наступної одиниці продукції буде спадати, тому що потреба в цьому конкретному продукті буде поступово задовольнятися.

Гранична корисність блага спадає, тобто корисність кожної наступної одиниці блага, яку одержує споживач в даний момент, менше корисності попередньої одиниці. У цьому полягає перший закон Госсена.

Це падіння граничної корисності по мірі придбання споживачем додаткових одиниць певного продукту відоме під назвою закону спадної граничної корисності.

Бажання збільшити кількість споживних благ до рівня повного насичення потреби веде до зменшення корисності певної наступної одиниці блага. При досягненні максимуму сукупної корисності гранична корисність дорівнює нулю.

Рис. 2.1. Сукупна корисність

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товарів, які споживаються.

Рис. 2.2. Гранична корисність

Це свідчить про те, що зменшується додаткова, або гранична корисність.

При цьому як сукупна корисність досягає свого максимуму, гранична корисність дорівнює нулю.

TU = max

MU=0

Це означає, що потреба у даному продукті повністю задоволена. Таким чином, спад корисності пояснюється із зниженням інтенсивності потреби у міру її задоволення і відображається на графіку у від’ємному нахилі кривої граничної корисності і в поступовому зменшенні кута нахилу кривої сукупної корисності.

У цьому полягає закон спадної граничної корисності. Кожний споживач прагне забезпечити собі максимальний рівень корисності.

3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій

В умовах кардиналістського підходу аналіз поведінки споживача визначається таким чином:

- його раціональна поведінка й прагнення до максимізації сукупної корисності;

- наявність системи переваг і точне уявлення про граничну корисність благ;

- бюджетне обмеження.

Рівновага споживача означає досягнення максимальної сукупної корисності, яка досягається за умови дотримання принципу рівної корисності.

Функція корисності максимізується у тому випадку, коли грошовий доход споживача розподіляється таким чином, що кожна грошова одиниця, яка витрачена на придбання будь-якого блага приносить однакову граничну корисність.

Правило максимізації корисності дозволяє зробити наступний висновок.

Якщо , то

Це правило показує, що у стані рівноваги (максимум корисності при заданих смаках споживача, цінах та доходах) корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь – якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена. Цей висновок називають другим законом Госсена.

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.

Коли споживач розподіляє свій бюджет згідно другого закону Госсена, тоді його покупки стають оптимальними. Такий стан називають рівновагою споживача.

Питання для самоконтролю

1. Які фактори визначають вибір споживача в ринковій системі?

2. У якому випадку треба визнавати поведінку споживача раціональною?

3. Покажіть основні постулати споживчого вибору.

4. Поясніть особливості рівноважного споживання.

5. Дайте визначення другого закону Госсена.

1. Сукупна корисність зростає, якщо гранична корисність:

а) зростає;

б) спадає;

в) зростає або спадає, але залишається доданою;

г) є відповідною величиною.

2. Всяка функція корисності являє собою:

а) зв'язок між складовими набору благ і витратами на їх придбання;

б) співвідношення обсягів спожитих благ та рівня корисності, що досягається споживачем;

в) сукупність усіх наборів благ, які може придбати споживач;

г) зв'язок між кількостями одного блага та інших благ, адекватних за сукупною корисністю.

3. Оцініть правильність висловлювань:

а) благо – це все те, що при його споживанні підвищує рівень добробуту споживача;

б) сукупна корисність зростає при зростанні рівня споживання;

в) стан споживчої рівноваги полягає у тому, що сукупна корисність товару Х дорівнює сукупний корисності товару Y;

г) якщо гранична корисність блага зменшується, то зменшується й сукупна корисність.

Задачі

Завдання 1. Визначаючи тижневий рівень споживання, Петро дійшов висновку, що він одержував 20 умовних одиниць корисності від споживання останньої шоколадки, тоді як від останнього тістечка – 40 умовних одиниць. Що повинен зробити Петро, щоб максимізувати корисність від споживання цих товарів, якщо шоколадка коштує 2 грн., а тістечко 5грн.

Завдання 2. Набір споживача складає з двох товарів: масла і сиру. Загальна корисність товарів визначається такими даними:

Кількість масла, кг
Сукупна корисність
Кількість сиру, кг
Сукупна корисність

Ціна 1 кг масла та 1 кг сиру коштує по 10 грн. Загальний доход споживача, який іде на придбання масла та сиру, дорівнює 70 грн. Яку кількість масла і сиру буде купувати раціональний споживач в умовах рівноваги?

Завдання 3. Ціна товару А складає 3 гр. од., ціна товару В – 1,5 гр. од. Споживач бажає максимізувати задоволення від придбання товарів А та В. При цьому він оцінює граничну корисність товару В у 60 одиниць. Як споживач оцінить граничну корисність товару А?

Завдання 4. Споживач витрачає 13 грн. на тиждень на овочі і фрукти. Гранична корисність овочів для нього визначається рівнянням 30 – 2Х, де Х – кількість овочів, кг. Гранична корисність фруктів для нього становить 19 –3Y, де Y – кількість фруктів, кг. Ціна продуктів відповідно становить 2 грн. та

1 грн. Яку кількість овочів та фруктів придбає раціональний споживач?

Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача

1. Вибір споживача з ординалістських позицій.

2. Криві байдужості, їх властивості.

3. Бюджетна лінія. Модель раціонального споживного вибору.

1. Вибір споживача з ординалістських позицій.

Теорія споживчого вибору передбачає те, що споживач, максимізуючи свої потреби в процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні поводиться раціонально. Тобто у цієї ситуації зустрічаємося з тим, що купуючи будь-які блага ми вибираємо те, що задовольняє наші потреби. У зв’язку з тим, що одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття «вподобання споживача». Це поняття означає систему цінностей споживача щодо благ, це ранги, які він встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб.

В основі цього вибору знаходяться такі чинники, як:

1. Бюджетне обмеження

2. Ціни

3. Споживчі передбачення

В цілому споживчий вибір передбачає на підставі вподобань, цін та доходів прийняття рішення споживачем з метою максимізації задоволення його потреб.

Споживчий вибір – це вибір, який максимізує функцію корисності раціонального споживача в умовах обмеженості ресурсів.

Основні постулати теорії поведінки споживача з ординалістських позицій можуть бути такими:

q Більша кількість видів споживання.

Передбачається, що споживач завжди може отримувати більшу кількість товарів, а не меншу, при умовах того, що товари якісні.

q Здібність до ранжування альтернатив.

Передбачається, що споживач може ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання.

q Транзитивність потреб споживача.

Це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв’язок між різними ступенями задоволення потреб. Якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, це означає, що набір А має перевагу перед набором С. Транзитивність – це узгодженість у відданні переваги.

q Субституція. Споживач при наявності двох альтернатив у залежності від ціни віддає перевагу іншому благу. Це дії людей, які намагаються ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг.

Головним чинником споживчого вибору є корисність того чи іншого товару.

В теорії граничної корисності існують такі напрямки: кардиналістська та ординалістська.

Сутність ординалістської теорії корисності полягає у тому, що тут використовується не кількісний підхід, а відносний, який показує перевагу споживача, або ранг набору благ, що споживається. Тут ставиться питання про те, наскільки віддається перевага одному наборові над іншим.

Ординалістська теорія граничної корисності

1) Гранична корисність яка не може бути виміряною.

2) Суб’єкт виміряє не корисність окремих благ, а корисність наборів благ.

3) Суб’єкт в змозі виміряти тільки порядок переваг наборів благ.

4) Всі набори благ можна згрупувати, розподілити їх по множині на основі граничної корисності.

5) Графічно набір варіантів, які мають однакову граничну корисність відображається у виді набору кривих байдужості.

6) Теорія граничної корисності постає у цілому як модель кривих байдужості.

2. Криві байдужості, їх властивості.

Підхід до пояснення споживчої поведінки з позиції ординалістів ґрунтується на використанні лінії споживчого бюджету та кривих байдужості.

З’ясувавши основні особливості споживчого вибору на основі граничної корисності блага, слід розглянути його здійснення за допомогою набору байдужості, тобто набору варіантів споживчого вибору, кожен з яких має однакову корисність. Графічним зображенням набору байдужості є крива байдужості, яка відображає сполучення двох різних благ, що змінюються в умовах, коли загальна їх корисність для споживача залишається незмінною.

Крива байдужості – це крива, яка виявляє комбінації економічних благ, які забезпечують однаковий рівень задоволення для споживача.

Таблиця 3.1.

  Рис. 3.1. Крива байдужості

Сітка споживача    

Комбінації	М’ясо	Сир
А		1,5
B
C	2,5	2,5
Д

Крива байдужості визначає багато комбінацій м’яса і сиру, які носять однакову с точки зору споживача корисність. Тобто між наборами товарів А, В, С, Д споживач не вбачає ніякої різниці. У зв’язку з цим, слід відмітити, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Набір товарів, що відповідає координатам точки F₁ забезпечує більший рівень задоволення споживача ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості.

  Безліч кривих байдужості утворюють карту кривих байдужості.

Рис. 3.2. Карта кривих байдужості

Карта кривих байдужості – це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб.

Криві байдужості мають певні властивості:

q Криві байдужості мають від’ємний нахил.

q Криві байдужості випуклі до початку координат. Це означає, що кут нахилу кривій байдужості до горизонтальної осі зменшується при збільшенні споживання блага, величина якого відображається на цій осі.

q Криві байдужості не перетинаються, через будь яку точку можна провести лише одну криву байдужості.

q Набори товарів на кривих, більш віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживчого задоволення. Ця властивість випливає з самих умов надання переваг.

Гранична норма заміщення

Розглядаючи криві байдужості, треба звернути увагу на здатність товарів до взаємозамінювання. Наприклад, беремо для аналізу набір споживача, який складається лише з двох благ (У,Х). Зменшення споживання блага У на певну кількість може бути компенсоване збільшенням споживання блага Х. При цьому споживач буде знаходиться у своєму вибору на одній і тій самій кривій байдужості. У цієї ситуації він буде отримувати однакове задоволення.

Гранична норма заміщення (MRS_xy) – це кількість товару У на яку згоден відмовитись споживач, щоб отримати додаткову одиницю товару Х.

Зменшення граничної норми заміщення при переміщенні вздовж кривої байдужості до низу є важливою передумовою її формування.

	Взаємна заміна благ Х та У має сенс тільки у межах відрізку ВС. Це є зона субституції Граничну норму заміщення можна розрахувати так:

Рис. 3.3. Гранична норма заміщення

Гранична норма заміщення пов’язана з граничними корисностями блага Х і блага У. Заміна одного блага на другий також може бути визначеним відношенням граничної корисності товару Х (МU_X) до граничної корисності товару У (MU_Y).

У такому випадку, якщо гранична корисність товару збільшується то його кількість буде у споживанні скорочуватися і навпаки.

3. Бюджетна лінія. Модель раціонального споживного вибору.

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживачів, але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та дохід споживача. Для того, щоб визначити, який саме набір товарів обере споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов’язана з бюджетним обмеженням.

Про те який набір товарів є для споживача привабливим визначає бюджетне обмеження, яке показує яку кількість споживчих наборів готовий придбати за визначену кількість грошей.

Бюджетна лінія – це лінія, що визначає, яку кількість споживчих наборів може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу.

І = Р_Х*Х + Р_У *У – рівняння бюджетного обмеження, де

І– доход споживача РХ – ціна блага Х; РУ – ціна блага У; Х – кількість блага Х; У – кількість блага У; де - кутовий коефіцієнт прямих витрат, який вимірює нахил цієї лінії до осі абсцис.

Рис. 3.4. Бюджетна лінія

Якщо Х=0, то , при У=0, .

q Економічний сенс перехрещення бюджетної лінії з осями координат полягає у тому, що воно показує максимальну кількість товару одного виду, який може бути купленим, коли інший товар не купується зовсім.

q Економічний сенс нахилу бюджетної лінії міститься в тому, що він показує кількість товару Х, який купують за рахунок відмови від одиниці товару У.

Фактори які впливають на бюджетну лінію

q Зміна доходу споживача. Бюджетна лінія пересовується при збільшенні доходу праворуч і навпаки при його зменшенні.     q Зміна цін на товари. Це приводить до того, що якщо змінюється ціна на благо Х, то змінюється кут нахилу лінії.

Модель раціонального споживання вибору.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Для демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень. Рухаючись вздовж бюджетної лінії споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах даного бюджету.

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень.

	Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні.
Рис. 3.5. Рівновага споживача

Точка дотику (В) найвищої кривої байдужості U₂ з бюджетним обмеженням визначає положення рівноваги споживача. Крива U₁ яка перетинає бюджетну лінію є неоптимальним рішенням для споживача, а крива U₃ більш високого рівня корисності не може бути досягнута тому, що виходить за межі його бюджету.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Така рівновага передбачає те, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій доход на всі товари таким чином щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар. Цей підхід визначається еквімаржинальним принципом.

q Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою.

q Споживач який максимізує свою корисність при придбанні лише одного товару досягає рівноваги, яка називається кутовою.

Рис. 3.6. Рівновага споживача для комплементарних товарів

Ефективне споживання одного товару неможливе без певної кількості іншого у цьому випадку незмінне співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який вибирає споживач.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає суть теорії споживача?

2. Покажіть відмінності між кардиналістською та ординалістською теоріями?

3. Як построїти бюджетну лінію і що вона визначає?

4. Що лежить у основі визначення рівноваги споживача?

5. Дайте характеристику внутрішньої та кутової рівноваги.

1) Нахил бюджетної лінії відображає:

а) кількість одного блага, яку споживач згоден поміняти на таку ж кількість іншого блага, щоб залишитися на тому ж рівні добробуту;

б) межі можливого споживання двох благ при даних цінах на них;

в) співвідношення цін двох благ;

г) підвищення граничної норми заміщення одного блага іншим.

2) Положення та нахил кривої байдужості для окремого споживача безпосередньо залежить від:

а) його уподобань та розміру доходу;

б) цін на товари;

в) його переваг, доходу та цін на товари;

г) тільки від споживчих переваг.

3) Якщо споживач отримає комбінацію що є точкою з координатами на площині, обмеженій бюджетною лінією, то він:

а) максимізує корисність;

б) бажає купувати більше товарів, ніж дозволяє бюджет;

в) не повністю використовує свій бюджет;

г) знаходиться у положенні споживчої рівноваги.

4) За рівноваги раціональний індивід споживає 2 кг помідорів по ціні 3 грн. за 1 кг та 4 кг груш по ціні 5 грн. за 1 кг. Чому дорівнює для цього гранична норма заміщення груш помідорами:

а) 2/4;

б) 1/4;

в) 3/5;

г) 5/3.

Задачі

Завдання 1. Відома функція корисності споживач: U=f(Q_A,Q_B), де Q_A,Q_B – кількість двох різних благ. Бюджет споживача становить 36 грн. За даних обставин споживач послідовно купує 2 набори благ: Q_A=6, Q_B=2 та Q_A= 3, Q_B =4, оскільки визнає їх однаково корисними. Визначте рівновагу споживача та зобразіть результат графічно.

Завдання 2. Гранична корисність масла для споживача залежить від його кількості: МU_м=40-5Q_м, де Q_м-кількість масла, в кг; МU_м- гранична корисність масла.

Гранична користь хліба дорівнює: МU_х=20-3Q_х, де Q_х- кількість батонів хліба; МU_х- гранична користь хліба. Ціна кілограма масла дорівнює 5 гр. од., ціна батона хліба - 1 гр. од. Сукупний дохід споживача складає 20 гр. од. на тиждень. Яку кількість масла та хліба споживає споживач? Накресліть бюджетну лінію споживача.

Завдання 3. Дохід Сергія 10 грн. Коробка сірників коштує 5 коп., а цигарок – 1 грн. Чому дорівнює нахил лінії бюджетного обмеження Сергія, якщо він повністю витрачає дохід на сірники та цигарки? Яка буде бюджетна лінія при доході 20 грн. та якщо ціна коробки сірників біде коштувати 20 коп.

Тема 4. Аналіз поведінки споживача

1. Реакція споживача на зміну його доходу.

2. Реакція споживача на зміну цін товарів.

3. Ефект заміщення та ефект доходу.

1. Реакція споживача на зміну його доходу.

Вибір споживача залежить не тільки від його вподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення грошового доходу означає зміщення бюджетної лінії праворуч вгору. Аналогічний результат може бути досягнутий при зниженні цін, що також означає збільшення реального доходу. При зменшенні грошового доходу бюджетна лінія буде зміщатися ліворуч донизу.

З ростом реального доходу бюджетне обмеження рушиться послідовно до верхнього положення. Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, що проходить через ці точки, то отримаємо криву «дохід споживання».

	Точки К1 К2 К3 К4 показують послідовність зміни рівноваги споживача. Крива “доход-споживання” має назву кривої рівня життя.

Рис.4.1. Крива “доход-споживання”.

Лінія “доход-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідає різним рівням його доходу

Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу споживача. Характер кривої “доход-споживання” залежить від оцінки товару споживачем. Якщо крива “доход-споживання” виходе з початку координат під кутом 45*, то це означає, що з збільшенням доходу споживач в однаковій пропорції збільшує споживання і блага У, і блага Х. Якщо придбання товару збільшується непропорційно, то змінюється кут нахилу кривій.

q Товари які споживаються у більшій кількості, коли зростає доход споживача є нормальні товари.

q Товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача є неякісні товари.

Для нормальних товарів крива “доход-споживання” має зростаючий характер, для неякісних – спадний.

Вже в ХIХ ст. було визначено, що з збільшенням реального доходу споживача споживання вторинних благ зростає швидше, ніж блага першої необхідності.

Першим хто почав займатися питаннями впливу зміни доходу на структуру споживчих змін, доходу на структуру споживчих витрат був німецький статистик Є.Єнгель.

Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит.

1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім’ї.

2. Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

	Закон Енгеля полягає у тому, що: q певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання Х. q для певної групи товарів (предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає доход споживача) крива Енгеля може зростати з прискоренням.
Рис. 4.2. Крива Енгеля.

Згідно з цим крива Енгеля передбачає те, що при незмінних цінах на всі блага частка бюджету сім’ї, якій витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання сімейного доходу.

2. Реакція споживача на зміну цін товарів.

При дослідженні кривої «дохід- споживання» дохід був величиною змінною але ціни були постійними. Передбачимо, що дохід остається величиною постійною, а змінюється тільки ціна одного з товарів. Припустимо, що змінюється ціна блага Х. Визначаючи точки дотику кривих байдужості U₁ U₂ U₃ U₄ з бюджетним обмеженням точками К₁ К₂ К₃ К₄ поєднуючи їх, ми визначаємо криву “ціна - споживання”. Крива “ціна - споживання” показує, як змінюється обсяг закупок товару Х (точки К, К, К, К) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту. Від цієї кривої можна перейти до кривої індивідуального попиту.

Залежність між ціною на товар (Р_Х) та розміром його закупок для споживача відображає крива попиту.

Рис. 4.3. Крива “ціна споживання”

Крива індивідуального попиту

3. Ефект заміщення та ефект доходу

Припустимо, що ціна блага Х знижується з Р ₁ до Р _2, але ціна на благо У остається незмінною. У цьому випадку ми бачимо два процеси: зростає реальний дохід споживача та здійснюється відносна заміна одного блага (У) іншим благом (Х). Визначимо, у якій мірі збільшення попиту на благо викликано зменшенням ціни, а в якої пов’язано з ростом реального доходу. Припустимо, що в результаті зниження цін на благо Х положення рівноваги споживача змістилося з точки Е о до точки Е₁. Для виявлення ефекту доходу необхідно провести лінію бюджетного обмеження N₁ G₂, яка буде паралельна лінії бюджетного обмеження NG₁, так, щоб вона торкалася кривій байдужості U₁. Визначимо точку торкання бюджетної лінії N₁ G₂ з кривої байдужості U₁ через Е ₂.

Зміна попиту на товар Х, що визначається відрізком R₂- R₁ відповідає ефекту доходу, що пов’язується збільшенням купівельної спроможності споживача.

Зміна попиту на товар Х, що визначається відрізком R₂- R, пояснюється виключно зміною ціни на товар і відповідає ефекту заміщення (субституції).

Рис. 4.5. Ефект заміщення та ефект доходу

Ефект заміщення – це вплив заміни ціни на величину попиту виключно в результаті зміни відносної ціни товару. Зниження ціни блага заохочує споживача замінювати їм інші товари, які тепер стали відносно дорожче.

Ефект доходу – це тільки ті зміни у споживанні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари.

Ми бачимо, що зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів. Якщо із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних товарів зменшується. Ефект заміщення однаково спрацьовує однаково і щодо нормальних товарів, і щодо неякісних товарів (таблиця 4.1.).

Таблиця 4.1.

Ефекти доходу та заміщення

Ефект	Споживання товарів
Нормального	Неякісного
Доходу: - ціна зменшується - ціна зростає   Заміщення - ціна зростає - ціна зменшується	зростає зменшується     зменшується зростає	зменшується зростає     зменшується зростає

Розмежування ефекту доходу та ефекту заміщення має важливе значення для розуміння закономірностей ціноутворення в умовах ринкової економіки і дозволяє визначити зміни попиту при зростанні та падінні цін на товари і послуги.

q Неякісний товар для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення називається товаром Гіффена.

q Зростання споживання неякісного товару із підвищенням ціни на нього є парадоксом Гіффена.

	Якщо ціна на товар збільшується з Р1 до Р2 то Q1 знизиться до Q2 Але у випадку неврожаю з ростом ціни (РС) на неякісний товар попит збільшується до Q3. З’єднуючи точки N1 і N2 ми маємо у довгостроковому періоді криву попиту, яка змінюється у тому ж напрямку як і ціна. У цьому випадку крива довгострокового попиту має позитивний нахил.

Рис. 4.6. Парадокс Гіффена

Питання для самоконтролю

1. Що визначає крива “доход-споживання”.

2. Дайте пояснення кривої “ціна -споживання”.

3. Як розкривається ефект доходу?

4. Ефект заміщення і його особливості.

5. У чому полягає суть парадоксу Гіффена?

6. Що є товаром Гіффена, визначте його особливості?

1) Ефект заміщення спрацьовує, коли:

а) скорочення грошових доходів спонукає споживача придбати більше нормальних товарів;

б) рівновага споживача може бути досягнута лише тоді, коли споживач купує товари –субститути;

в) зниження ціни товару дозволяє споживачеві купувати його більше порівняно з іншими товарами при даному рівні грошових доходів;

г) при збільшенні ціни товару споживач має змогу купувати його більше за рахунок скорочення споживання інших товарів.

2) При заданих цінах частка сімейного бюджету на продукти харчування має тенденцію:

а) збільшення по мірі зростання доходу;

б) зменшення по мірі зростання доходу;

в) зменшення по мірі зменшення доходу;

г) правильна відповідь відсутня.

3) Якщо споживання неякісних товарів має тенденцію зростати по мірі збільшення доходу, то це:

а) закон;

б) ефект заміщення;

в) парадокс Гіффена;

г) ефект доходу.

4) Якщо ціна товару збільшується ефект заміщення означає:

а) зменшення споживання даного товару і збільшення споживання інших товарів;

б) зменшення споживання тільки даного товару;

в) зменшення споживання даного та інших товарів;

г) зменшення споживання даного товару і ніяких змін у споживанні інших товарів.

Задачі

Завдання 1. Нехай споживач витрачає 20 грн. на придбання товарів X і Y, ціна на яких однакова і дорівнює 10 грн. Побудуйте криву “дохід – споживання” для даного споживача, якщо рівень його доходу послідовно змінюватиметься від 20 до 40 грн., від 40 до 60 грн., а рівень цін залишатиметься незмінним. Для якого типу товарів характерна така конфігурація кривої?

Завдання 2. На рисунку зображено рівновагу споживача У (Р_у=20 грн.). Побудуйте лінію ціна – споживання для даного споживача і криву попиту на товар Х за умови, що ціна на товар Х послідовно змінюється від 20 до 10 грн. і від 10 до 5 грн., а доход і ціна товару У залишаються незмінними.

Завдання 3. Споживач має дохід 20 грош. од. і втрачає його на придбання блага Х по ціні 10 грош. од. і блага У по ціні 20 грош. од. Вибір споживача, що максимізує корисність, включає 12 одиниць Х і 4 одиниці У. Збільшення ціни товару Х до 20 грош. од. викликає зменшення точки рівноваги (4Х; 6У), зниження до 5 грош. од. – відповідно (20Х; 5У).

а) Зобразіть графічно, як змінюється положення бюджетної лінії у разі зниження та підвищення ціни;

б) побудуйте лінію “ціна-споживання”;

в) Використовуючи лінію “ціна-споживання”, побудуйте криву попиту споживача на товар Х.

Завдання 4. У стані рівноваги споживач купує в місяць 5 лазерних дисків по ціні 6 грош. од. за диск. Його місячний бюджет 100 грош. од. Накресліть бюджетну лінію споживача (для дисків і всіх інших благ). Покажіть витрати на диски та на інші блага. Якою буде гранична корисність дисків для покупця, що знаходиться у стані рівноваги.

Тема 5. Попит, пропозиція, їх взаємовідносини

1. Попит і закон попиту.

2. Пропозиція і закон пропозиції.

3. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.

4. Еластичність попиту і пропозиції.

1. Попит і закон попиту.

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції. Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах. В економічній теорії розглядається потреба в благах, яка забезпечується грошовими коштами споживача, тобто платоспроможний попит. Аналіз попиту та пропозиції, виявлення взаємозв’язків між ними дає можливість розкрити дію ринкового механізму.

Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів. Попит (Д) – це бажання та спроможність споживача купувати блага. Кількість благ та послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати в даний час і в даному місці є обсяг попиту (Q).

Попит окремого споживача є індивідуальний попит. Попит який визначається як сума індивідуальних попитів відповідаючи певному рівню цін називається ринковим попитом. Існує співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару на який є попит. Це співвідношення може бути відображене графічно кривою попиту (рис. 5.1.)

Крива попиту показує від’ємну пропорційну залежність між ціною (Р) і кількістю товару (Q), яку бажають та можуть купувати споживаючи.

Обернена залежність між ціною та величиною попиту називається законом попиту.

Ця залежність може бути відображена графічно (Рис. 5.1.)

Цей закон стверджує, що по мірі того, як ціна на товар підвищується, то попит на певну кількість товару зменшується і навпаки. Загальновизнане визначення кривої попиту D (Demand). Крива попиту має від’ємний нахил, що свідчить про бажання споживача купити велику кількість товарів при меншій ціні.

50▪ ▪

40▪ ▪

30▪ ▪

20▪ ▪

10▪ ▪

▪ ▪ ▪ ▪ ▪

Таблиця 5.1.   Данні ціни та величини попиту.  

Р	Q

1 2 3 4 5

Рис. 5.1. Залежність величини попиту від ціни

Крива попиту – це крива, що показує яку кількість товару готові придбати споживачі за різними цінам у даний момент часу.

Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту товару при будь-якій ціні на який пред’являється попит. Це крива, яка будується як сума кривих індивідуальних попитів.

Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості споживачів.

Функція попиту – функція яка визначає попит в залежності від факторів що впливають на нього.

1. Ціновий фактор Qg =f (P)

Чим нижче ціна тим вище попит. Зміна ціни показує рух по кривій попиту.

2. Нецінові фактори, які впливають на попит.

q Збільшення чи зменшення доходів споживача.

q Зміни смаків та уподобання.

q Цінові та дефіцитні очікування.

q Коливання витрат на рекламу.

q Зміни цін товарів – субститутів та комплементарних товарів.

q Зростання кількості покупців.

Попит є функцією всіх цих факторів:

Qg =f (P, І, Z, W, P_S, P_C, N, B)

де Qg – обсяг попиту на товар

P – ціна товару;

І – доход;

Z - смаки та уподобання;

W - очікування;

P_S - ціна товару – субституту;

P_C – ціна комплементарного товару;

N – кількість покупців;

B – інші фактори.

Зміна обсягу попиту і зміна попиту в цілому

Між цими поняттями існує принципова різниця.

При зменшенні ціни (Рис.5.2.) обсяг попиту збільшується.

У цьому випадку, рух вздовж кривої попиту під впливом ціни відображає зміну обсягу попиту.

Якщо при зменшенні ціни від Р₁ до Р ₂ обсяг попиту збільшується від Q₁ до Q₂ (Рис. 5.2.), то зміна величини попиту може бути показана рухом вздовж кривої попиту від точки а до точки б. Дія цінових факторів приводить до зміни величини попиту, що спостерігається в процесі його переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту, яка залишається незмінною.

  Р₁  

Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх факторів, що впливають на попит

   

Рис. 5.2. Крива попиту

  q     Рис. 5.3. Функція попиту

На графіку (Рис. 5.3.) це виявляється переміщенням кривої попиту праворуч чи ліворуч.   Однак в умовах економічного розвитку попит на різні товари постійно змінюється   У цьому випадку відбувається зміна попиту в цілому, тобто попит на певний товар змінюється при кожному значенні ціни  

Наприклад, переміщення кривої Д в положення Д₁ може відбуватися під впливом зменшення доходу споживача.

Фактори, що сприяють до переміщення кривої попиту

2.Пропозиція і закон пропозиції

Пропозиція – це кількість блага, яку виробники бажають і можуть поставити на ринок в певний період часу.

Кількість товару, яку продавець може запропонувати ринку за одиницю часу за певну ціну визначається як обсяг пропозиції (Q s).

Можна відмітити, що на ринку з боку пропозиції виявлена пряма залежність між її обсягом та ціною. Тобто чим вище ціна тим вище обсяг виробленої продукції та пропонований для продажу на ринку.

Пряма залежність між ціною і обсягом виробленого для продажу товару називається законом пропозиції.

Ця залежність може бути відображена графічно (Рис.5.4.)

    5 ▪ ▪   4 ▪ ▪   3 ▪ ▪   2 ▪ ▪   1 ▪ ▪   ▪ ▪ ▪ ▪ ▪

Таблиця 5.2. Дані ціни та обсягу пропозиції

Р	Q

10 20 30 40 50   Рис. 5.4. Крива пропозиції

Крива пропозицї – це крива що показує, яку кількість товару можуть продати виробники за різними цінами в даний період часу.

Крива S характеризує рівень цін та обсяг продажу блага в певний період часу, яка має позитивний нахил. Це означає чим вище ціна товару, тим більше його пропонується до продажу, і навпаки. Крива ринкової пропозиції складається з кривих індивідуальної пропозиції і будується аналогічно кривій ринкового попиту.

Функція пропозиції – функція яка визначає пропозицію у залежності від факторів, що впливають на неї.

1. Ціновий фактор Q_S = f (P)

Зміна ціни визначає рух по кривій пропозиції.

2.Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:

q Ціни факторів виробництва.

q Технологія.

q Сподівання щодо майбутніх економічних умов.

q Розмір податків та субсидій.

q Кількість виробників.

Величина пропозиції є функцією всіх цих факторів:

Q_S = f (P, Pr, K, T, N, B)

Де Pr – ціни ресурсів;

K –технологія;

T – податки та субсидії;

N - кількість виробників;

B –інші фактори.

Зміна обсягу пропозиції і пропозиції в цілому

Зміна обсягу пропозиції на графіку виявляється як рух вздовж кривої пропозиції під впливом цінового фактору.

Рис. 5.5. Крива пропозиції

Переміщення кривої пропозиціцї під впливом нецінових факторів праворуч чи ліворуч означає зміну пропозиції у цілому.

У цьому випадку пропозиція товару визначається всією кривою пропозиції.

Рис. 5.6. Функція пропозиції

Фактори, що впливають на переміщення кривої пропозиції

3. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

Попит і пропозиція показують форму вираження, які формуються під впливом різних факторів бажань і рішень споживачів товарів та послуг.

Однак ці рішення передбачають взаємне узгодження, що здійснюється шляхом взаємодії попиту і пропозиції.

    5 ▪   4 ▪   3 ▪   2 ▪    

	Q

▪ ▪ ▪ ▪ ▪

Таблиця 5.3. Дані попиту та пропозиції  

Qg	Р	QS

10 20 30 40 50

Рис. 5.7. Рівновага попиту та пропозиції

Точка перетину кривих попиту та пропозиції відображає ціну рівноваги В цієї точки обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту.

Рівноважна ціна – ціна, яка урівноважує попит і пропозиція в результаті взаємодії конкурентних сил.

q Якщо ціна буде нижче рівноважної то на ринку буде складена ситуація дефіциту. (попит > пропозиції)

q Якщо ціна буде вище рівноважної та на ринку буде відзначена ситуація надлишку (пропозиція > попиту).

У даному випадку мова може йти про ціни “підлоги” та “стелі”

Підприємства які функціонують на ринку відповідного товару, повинні враховувати рівень цін, що формується, як під впливом ринкового механізму, так і встановлений державою.

Стійка рівновага досягається у тому випадку, коли відхилення ціни попиту від ціни пропозиції поступово погашається, прагнуть до рівноважної ціни, а обсяг продукції пристосовується до обсягу попиту. В умовах ринку можливі різні ситуації де визначаються інші варіанти рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції.

а)    

При незмінній пропонування в наслідок моди крива попиту зрушується праворуч. У цьому випадку ціна (P₂) буде вище, а також обсяг продажу товару буде зростати.

Рис. 5.8. Зміна рівноваги у випадку зміни кривої попиту праворуч б)          

	Q

Рис. 5.9. Зміна рівноваги у випадку зміни кривої попиту ліворуч

У цій ситуації де спадає інтерес до блага крива попиту зрушується ліворуч. При цьому поряд з падінням обсягу продажу також знижується ціна.    

в)    

При постійній кривій попиту зрушення кривої пропозиції праворуч приводить до зростання обсягу продаж. При цьому рівноважна ціна буде нижче.   Рис. 5.10. Зміна рівноваги у випадку зміни кривої пропозиції праворуч    

г)        

І навпаки, якщо крива пропозиції зрушується ліворуч при зниженні обсягу продаж рівноважна ціна також буде зростати.

Рис. 5.11. Зміна рівноваги у випадку зміни

кривої пропозиції ліворуч

4. Еластичність попиту і пропозиції

Важливу роль у вивченні всіляких реакцій з боку економічних агентів на зміни ціни грає поняття еластичності.

Еластичність – це ступінь реакції однієї змінної на зміну іншої, яка виражена відношенням відсоткових змін.

Практичне значення при цьому мають не абсолютні величини, а відносні.

В якості змінних тут виступають такі фактори як ціна та величина попиту.

Еластичність попиту за ціною (Еdp) – це відношення відсоткової зміни у величині попиту на товар до даної відсоткової зміни його ціни.

Наприклад, Р₁ = 10 грн. Q₁ = 200 шт.

Р₂ = 12 грн. Q₂ = 150 шт.

Якщо Р₁ зростає до Р₂ то:

Еdp = [(150-200)/200] / [(12-10)/10] = - 1,25

Якщо Р зменшується з 12 до 10 грн., то

Еdp = [(200-150)/150] / [(10-12)/12] = - 2

Оскільки залежність між ціною і величиною попиту обернена, показник цінової еластичності попиту є величиною від’ємною.

Попит вважається:

   

	Q

q еластичний (Еdp >1), якщо дана відсоткова зміна ціни веде до більшої відсоткової зміни величин попиту.  

Рис.5.12. Відносно еластичний попит

       

		Q
	Q1 Q2

q Нееластичний попит (Еdp < 1), якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується меншою відсотковою зміною величини попиту.  

Рис. 5.13. Нееластичний попит     Рис. 5.14. Одинична еластичність  

    q Одинична еластичність (Еdp = 1) визначає, що деяка зміна ціни приведе до якої ж самої відсоткової зміни величини попиту    

		Q

q Досконало еластичний попит (Еdp = ∞) визначає, що незначна зміна ціни може змінити величину попиту від 0 до ∞  

Рис. 5.15. Досконало еластичний попит

Рис. 5.16. Досконало нееластичний попит

  q Досконало нееластичний попит (Еdp = 0) свідчить про те, що зміна ціни не приводить до змін у кількості продукції.

Еластичність розділяють:

	Точкову яка може бути визначена, якщо провести дотичну до кривої попиту Значення точкової еластичності буде обернено пропорційно тангенсу куту нахилу.
Рис. 5.17. Точкова еластичність   Дугова еластичність –це показник середньої реакції попиту на зміну ціни товару, визначеної кривої попиту на відрізку Д1 Д2
Взаємозв’язок зміни еластичності ціни та загальної виручки (TR) TR = Р*Q Р – це ціна; Q – кількість; q Якщо попит по ціні еластичний (Еdp >1), то зниження ціни викликає зростання сукупної виручки (TR). q Якщо попит нееластичний ціна і загальна виручка будуть змінюватись в одному і тому ж напрямку. У цьому випадку ціна падає і загальна виручка зменшується. У випадку одиничної еластичності зростання чи зниження ціни залишить загальну виручку без змін.
	Рис. 5.18. Крива попиту та загальна виручка

Таблиця 5.4.

Еластичність попиту по ціні та загальна виручка

Величина еластичності попиту по ціні	Вплив зміни ціни на загальну виручку (TR)
Збільшення ціни (Р↑)	Зменшення ціни(Р↓)
Еdp >1	(TR) ↓	(TR) ↑
Еdp = 1	TR - const	TR - const
Еdp < 1	(TR) ↑	(TR) ↓

Фактори, які впливають на еластичність по ціні

q Наявність товарів замінників. Чим більше таких товарів, тим еластичніший попит на даний товар.

q Питома вага товару у бюджеті споживача. Чим вона більше, тим більше буде еластичність на товар.

q Якість товару.

Попит на предмети розкоші еластичний. Попит на товари першої необхідності нееластичний.

q Фактор часу. В умовах довгострокового періоду попит на товар більш еластичний.

Перехресна еластичність попиту

Еластичність попиту на один товар відносно ціни на інший товар називається перехресною еластичністю.

q Якщо Ed _XY >0, це означає, що обсяг попиту на товар Х змінюється в прямій залежності від ціни на товар У, і товар Х і товар У, можуть бути взаємозамінні, тобто є товарами – замінними.

q Якщо Ed _XY <0, це означає, що обсяг попиту на товар Х змінюється у від’ємній залежності від ціни на товар У, тобто коефіцієнт перехідної еластичності має від’ємне значення, а товари Х і У є товарами – комплементарними тобто, доповнюють один одного.

Еластичність попиту за доходом

Еластичність попиту на товар за доходом показує рівень зміни обсягу попиту на товар, що досягається в наслідок зміни величини доходу споживача.

Еластичність попиту на товар за доходом споживача визначається як відношення відсоткової зміни обсягу попиту на товар до відсоткової зміни доходу споживача

Шляхом зміни еластичності попиту за прибутком можна визначити категорію товару: нормальний товар, товар нижчої якості.

q Для нормальних товарів підвищення прибутку викликає підвищення попиту. У цьому випадку, так як прибуток і попит змінюються в одному і тому ж напрямку, еластичність попиту за прибутком на нормальні товари додатна.

q Для товарів нижчої якості еластичність попиту за прибутком від’ємна.

У цьому випадку доход і попит на товари нижчої якості змінюються в протилежних напрямках.

Еластичність пропозиції

Еластичність пропозиції за ціною показує відносні зміни обсягу пропозиції під впливом зміни ціни на один відсоток.

Слід відзначити, що визначення цінової еластичності пропозиції таке ж саме, як і цінової еластичності попиту. Єдина різниця полягає в тому, що чутливість обсягу пропозиції до зміни ціни позитивна, в той час як чутливість обсягу попиту до зміни ціни на товар від’ємна.

Фактори які впливають на еластичність пропозиції

q Мобільність факторів виробництва.

q Фактор часу.

q В умовах короткого ринкового періоду пропозиція буде досконало нееластичною. Ринковий період настільки малий, що товаровиробники не в змозі відреагувати на зміну ціни виробництвом додаткової продукції.

q В умовах короткострокового періоду пропозиція буде більш менш еластичною. Це період достатній щоб змінити деякі фактори виробництва для росту випуску продукції.

q У умовах довгого періоду пропозиція буде більш еластичною. За цей час фірма може значно нарощувати свої виробничі потужності і значно збільшити обсяг випуску продукції.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення закону попиту та закону пропозиції.

2. Які фактори впливають на криву попиту?

3. Нецінові фактори, які впливають на криву пропозиції.

4. У чому полягає суть еластичності попиту за ціною?

5. Які фактори впливають на еластичність пропозиції.

6. Дайте визначення рівноважної ціни.

1). Якщо із зменшенням ціни на один товар на 2% попит на взаємозв’язаний з ним товар зменшився на 3 % то це означає, що:

а) коефіцієнт цінової еластичності попиту є від’ємним;

б) коефіцієнт цінової еластичності попиту перевищує 1;

в) коефіцієнт перехідної еластичності попиту перевищує 1;

г) коефіцієнт перехідної еластичності попиту не перевищує 1;

2) Припустимо, що пропозиція товару А абсолютно нееластична. Якщо попит на цей товар зросте, то рівноважна ціна:

а) зменшиться, а рівноважна кількість товару зросте;

б) зменшиться, зменшиться й рівноважна кількість товару;

в) збільшиться, а рівноважна кількість зменшиться;

г) збільшиться, а рівноважна кількість товару залишиться незмінною.

3) Якщо ціна товару зрослі від 2 до 3 грош. од., а попит на цього зменшився з 1500 шт. до 1000 шт., то коефіцієнт цінової еластичності попиту дорівнює:

а) 1,0;

б) 0,002;

в) 5,0;

г) 0,04;

4) Яке з наведених нижче тверджень не належить до характеристики еластичного попиту на товар:

а) покупці відносно чутливо реагують на зміну ціни;

б) коефіцієнт цінової еластичності менше 1;

в) сукупний виторг продавця зменшується, якщо ціна підвищується;

г) сукупний виторг продавця збільшується, якщо ціна зменшується

Задачі

Завдання 1. Еластичність попиту за ціною дорівнює 2. Що відбудеться з обсягом попиту на телевізори, якщо ціна на них збільшується на 10% і більше нічого не зміниться?

Завдання 2. Попит та пропозиція на деякий товар описується рівняннями: Q_d=2500 – 200p; Q₅=1000 + 100p; де Q - кількість товару, P – його ціна.

a) Розрахуйте параметри рівноваги на ринку даного товару;

б) Держава встановила на даний товар фіксовану ціну в 3 гр. од. за одиницю товару.

Дайте характеристику наслідків такого рішення.

Завдання 3. Попит та пропозиція даного товару описується рівняннями: Q_d=600 – 25p; Q₅=100 + 1000p.

а) Найдіть параметри рівноваги на ринку даного товару;

б) Держава встановила податок з продажу на одиницю даного товару в розмірі 2,5 гр. од. за одиницю. Найдіть скільки загублюють при цьому покупці, а скільки – продавці даного товару.

Завдання 4. Попит та пропозиція на обід в студентській їдальні описується рівняннями: Q_d=2400 – 100Р; Q₅=1000 + 250Р, де Q – кількість обідів в день, P – ціна обідів.

a) Розрахуйте рівноважні ціну та кількість проданих обідів;

б) проявляючи піклування про студентів, адміністрація встановила ціну за обід у розмірі 1 грн. за обід.

Дайте характеристику наслідків такого рішення.

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

1. Підприємство як суб’єкт ринку

2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

1. Підприємство як суб’єкт ринку

Теорія виробництва є однією з провідних тем в економічній теорії. Процес виробництва на мікрорівні розглядається як перетворення ресурсів у кінцеві продукти.

Підприємство являє собою господарську ланку, яка реалізує власні інтереси за допомогою виготовлення та реалізації товарів і послуг шляхом планомірної комбінації факторів виробництва.

Фірми відрізняються між собою асортиментом продукції, яку випускають, і сферами застосування капіталу.

Всі фірми можна класифікувати за двома основними критеріями: форми власності капіталу та ступені концентрації капіталу.

За цими двома критеріями виділяються різні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності.

За формами власності на капітал підприємства класифікуються на державні та приватні.

На державних підприємствах у якості організатора виробництва і засновника виступає галузь або муніципалітет. Як правило, державна підприємницька діяльність охоплює ті сфери економіки, які не привертають увагу бізнесу.

Причини того можуть бути різні: надмірно великі первісні капіталовкладення або інвестиції з дуже великим строком окупності, суспільне значення продукції, що виробляється.

Держпідприємства знаходяться в нерівних умовах порівняно з приватними господарствами: вони не вільні у своїй господарській діяльності, ціноутворенні, часто змушені продавати продукцію по собівартості. Тому ефективність діяльності держпідприємств значно менша, якщо порівнювати її з величиною одержуваних прибутків, віднесених до авансового капіталу.

Приватні фірми поділяються на:

q одноосібні фірми, де власником є одна людина;

q товариства на паях, де поєднується капітал кількох осіб;

q акціонерні товариства, де пай кожного акціонера підтверджується цінним папером - акцією.

Особливою організаційно-правовою формою є кооперативи.

Класифікація підприємств за ступенем концентрації виробництва залежить від кількості зайнятих працівників.

В цілому можна визначити, що виробництво виступає як процес використання робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей для виготовлення продукції.

Виробництво – це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів для виготовлення матеріальних благ.

Однак всі фактори, які використаються в виробництві матеріальних благ кількісно обмежені. Тому, при цих умовах головною проблемою підприємства є для виробництва матеріальних благ ефективне використання обмеженнях ресурсів.

Схема виробничої системи

Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку. У процесі своєї діяльності фірма повинна виконати декілька задач і у цьому плані зробити свій вибір:

q Що виробляти?

q Як виробляти?

q Для кого виробляти?

Теорія фірми передбачає ряд припущень:

q раціональність поведінки, метою якою є максимізація прибутку;

q акцент на систему цін як ключовий механізм передачі інформації для прийняття рішень;

q акцент на формальні моделі економічної поведінки в основному на основі графічного аналізу і на умовах рівноваги.

Фактор часу і періоди функціонування підприємства

Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни. Тут спостерігається зовсім нееластична крива пропозиції. Крива пропозиції займає в цьому випадку вертикальне положення, всі фактори виробництва постійні.

При короткостроковому періоді підприємство з незмінними виробничими потужностями має достатньо часу, щоб використати їх більш чи менш інтенсивно. Підприємство має можливість пристосуватись до попиту за рахунок більшої завантаженості обладнання, інтенсифікації праці і продажу існуючих запасів. Крива пропозиції при цьому відхиляється від суворо вертикального положення в напрямку, визначеному законом пропозиції. Еластичність пропозиції стає позитивною (більшою від нуля). Це буде означати більш високу еластичність пропозиції.

В умовах довготривалого періоду підприємствам достатньо часу, щоб відреагувати на ринкову ситуацію. У цьому випадку ми маємо криву більш еластичної пропозиції.

Виробники можуть перебудувати виробництво за рахунок заміни старого обладнання новим, більш продуктивним, розширити виробничі потужності. У випадку підвищення цін на продукцію відбувається входження нових фірм до галузі, яка виробляє цей товар.

2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Процес виробництва – це процес перетворення ресурсів у товари. Технологічна залежність між структурою витрат ресурсів (факторів виробництва – працею (L), матеріалом (М), капіталом (К) і максимально можливим випуском продукції (Q) визначається за допомогою виробничої функції.

Q = f (L, K, M)

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску може бути отриманий при кожній даній комбінації використаних факторів виробництва.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

q для збільшення обсягів випуску продукції існує межа, яка може забезпечитися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов. Не можна безкінечно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи число робітників, бо для них не вистачить обладнання, так само не можна безкінечно збільшувати кількість матеріалу та обладнання, бо для їх використання не залишиться робітників.

q існує певна взаємна компліментарність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Чинники виробництва так взаємопов’язані між собою, що без скорочення обсягу виробництва можлива певна взаємозамінність одних чинників іншими.

Саме функція виробництва визначає технологічну взаємодію між витратами виробництва та обсягом продукції, яку можна одержати з їх допомогою. Такий технологічний зв’язок існує для певного рівня розвитку техніки.

Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довгостроковому періоді, ніж в короткостроковому.

Фірма орієнтується на вибір такого обсягу виробництва, який дозволяє її максимізувати економічний прибуток.

Максимізація прибутку досягається шляхом вибору такого обсягу виробництва, який максимізує різницю між сукупними доходами та сукупними витратами.

Щоб з’ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на його результати потрібно розглянути ряд показників:

Сукупний продукт (ТР) – це кількість економічного блага, виробленого з використанням деякої кількості змінних факторів.

Середній продукт (АР) – це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві.

Граничний продукт (МР) – це приріст сукупного продукту, який одержаний за рахунок зміни кількості факторів на одиницю.

Таблиця 6.1.

Сукупний, середній, граничний прибуток

Праця годин	Продукт
сукупний	середній	граничний
		3,5	3,5
		4,5	5,5
		6,0	9,0
		6,8	9,2
		7,1	8,3
		7,0	6,5
		6,5	3,5
		6,0	2,5
		5,5	1,5
		4,8	-1,5

Рис. 6.1. Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт (АР) буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший нього.

Свого максимального значення середній продукт змінного фактора досягає в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів (АР=МР)

По даним таблиці і графіку ми бачимо, що ця точка лежить в інтервалі затрат праці: від 50 до 60 одиниць.

До основних показників, які визначають мікроекономічні параметри підприємства належать витрати виробництва, виручка, прибуток. Виділяють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати у грошовому виразі, тобто вони складаються з явних витрат. Економічні витрати – це витрати, які пов’язані з невикористанням власного ресурсу, тобто це недоотриманий дохід від більш ліпшого можливого використання власного капіталу.

Значна роль у виробничому процесі надається для розрахунку економічної діяльності підприємства таким показникам як:

- Сукупні витрати (ТС) – це загальні витрати, які пов’язані з виробництвом матеріальних благ.

- Середні витрати (АТС = ТС/Q) – це обсяг сукупних витрат, які припадають на одиницю виробленої продукції.

- Граничні витрати (МС = ^ TC/^Q) – це приріст загальних витрат, які викликані для виробництва додаткової одиниці продукції.

- Валова виручка (TR = P x Q) – це грошові надходження від реалізації товарів і послуг.

- Середня виручка (AR = TR/Q) – це загальна виручка із розрахунку на одиницю продукції.

- Гранична виручка (MR = ^TR/^Q) – це приріст сукупної виручки при виробництві додаткової одиниці продукції.

Питання для самоконтролю:

1. Покажіть схему ринково-виробничої системи?

2. Що відносять до основних параметрів підприємства?

3. Як розрахувати прибуток підприємства?

4. У чому полягає суть виробничої функції?

1) Довготерміновий період – це відрізок часу на протязі якого:

а) усі фактори виробництва змінні;

б) усі фактори виробництва постійні;

в) фірма не може змінити розміри виробничих споруд, але може змінити ступень завантаження машин і обкладення;

г) фірма не може змінити ні розміри виробничих споруд, ні кількість машин і обладнання.

2) Якщо при зростанні випуску продукції кут нахилу кривої сукупного продукту зростає, відповідна цьому відрізку крива граничного продукту буде:

а) вертикально;

б) горизонтально;

в) має позитивний нахил;

г) має від’ємний нахил.

3) У теорії виробництва короткотерміновим періодом називають:

Будь-який проміжок часу менший за рік;

а) проміжок часу, на протязі якого усі фактори виробництва змінні;

б) час, необхідний для того, щоб змінити обсяг продукції, що випускається;

в) період, на протязі якого хоча б один фактор залишається незмінним.

4) Підприємницький доход – це:

а) різниця між загальною виручкою і економічними витратами;

б) загальна сума доходу від реалізації продукції;

в) різниця між

Задачі

Завдання 1. Сукупні річні витрати (TC, млн. дол.) виробничої фірми визначається формулою: TC=80 +, де Q – річний обсяг виробництва продукції. Ринкова ціна одиниці продукції дорівнює 110 гр. од. Який обсяг продукції цієї фірми, якщо вони є граничної?

Завдання 2. Ви маєте такі дані про діяльність фірми:

D	Q	TR	TC	FC	VC	AC	AVC	MC
							5,5	5,0

Кількість продукції фірми, яка випускається така, що при її збільшенні граничні витрати виростуть.

Заповнить таблицю повністю та визначте чи повинна фірма:

а) збільшити випуск продукції;

б) зменшити випуск продукції;

в) закритися;

г) нічого не міняти.

Завдання 3. В галузі діє 3 фірми однакового розміру, граничні витрати кожної фірми однакові постійні і рівняють 298 гр. од.

Попит на продукцію галузі показань такими даними:

Ціна	Гр. од. За од.
Обсяг попиту	Тис. шт.

Якщо фірми поєднуються у картель та поділять ринок порівну, яка буде рівноважна ціна та яка кількість продукції вироблятиме кожна фірма?

Завдання 4. Фірма виробляє 2000 дитячих автомобілів у тиждень по ціні 50 грн. за штуку. Виробничі потужності дозволяють збільшити їх випуск до 3000 одиниць. Загальні витрати на одиницю продукції рівня 40 за одиницю у тому числі постійні витрати рівні 15 одиниць. Чи повинна компанія приймати рішення про розміщення виробництва, якщо їй пропонують вироблять іграшки на експорт у кількості 400 одиниць у тиждень, якщо контрактна ціна складає 35 грн. од.

Визначте розмір прибутку або збитків, що передбачаються.

Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

1. Частинна варіація факторів виробництва

2. Ізоквантна варіація факторів виробництва. Віддача від масштабу

1. Частинна варіація факторів виробництва

Економічна діяльність фірми може бути описана виробничою функцією

Q =f (F₁,F₂… Fn)

де, Q максимальный обсяг виробництва при даних витратах;

F₁ - кількість використаного фактора f₁

F₂ – кількість використаного фактора f₂

Fn – кількість використаного фактора f_n

Припустимо, що F₁ є змінний фактор, тоді як останні фактори (F₂… Fn) постійні.

Q =f (F₁, F₂… Fn)

const

Виробнича функція – це залежність максимального обсягу виробництва від кількості факторів виробництва. Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними. Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу з однофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторів виробництва.

Для виявлення впливу змінного фактору на виробництво розглядаємо поняття сукупного середнього та граничного продукту.

Сукупний продукт (ТР) – це кількість економічного блага, яка вироблена з використанням деякої кількості змінного фактора.

Середній продукт (АР) можна отримати при поділенні сукупного продукту на використану кількість змінного фактору (AP = TP/L).

Граничний продукт (МР = ^TP/^L) –визначається як приріст, який отриманий в результаті нескінченно малого прирощення кількості використовуваного змінного фактора

Сукупний продукт (Q) з ростом використання в виробництві змінного фактора (F₁) буде збільшуватися.

І стадія виробництва (ОА) Збільшення витрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична та сукупна продуктивність праці росте. Це виявляється у рості МР і АР, при цьому МР > АР (рис. 7.1.) В точці А¹ МР досягає свого максимуму.

ІІ стадія виробництва (АС) Величина МР зменшується, в точці С¹ дорівнює

АР (МР = АР)

Якщо на І стадії (ОА) сукупний продукт зростає повільно, то на ІІ стадії (АС) сукупний продукт зростає швидко, чим використана кількість, змінного фактора (рис.7.1.)

ІІІ стадія виробництва (СВ) МР<АР. Сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактора

ІV стадія виробництва (після точки В) МР<0

Зростання змінного фактора приводе до зменшення випуску сукупної продукції.(Рис.7.1.)У цьому і полягає закон спадної граничної продуктивності.

Закон спадної граничної продуктивності змінного фактора виробництва свідчить про те, що починаючи з певного моменту залучення додаткової одиниці змінного фактора до незмінних ресурсів дає граничний продукт, який зменшується на кожну наступну одиницю змінного фактора.

Він стверджує, що з ростом використання будь-якого виробничого фактора досягається така точка при якої додаткове застосування змінного фактора веде до зменшення відносного і далі абсолютного обсягів випуску продукції.

  A)     B)

  Рис. 7.1. Ріст змінного фактора.

Закон спадної граничної продуктивності:

q несе не абсолютний, а відносний характер;

q він використовується у короткостроковому періоді;

q технічний прогрес постійно розсуває його межі.

Правило максимізації прибутку:

Фірма буде нарощувати випуск продукції до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це правило визначається - МR =MC

2. Ізоквантна варіація факторів виробництва. Віддача від масштабу.

Зробимо аналіз технології виробництва, при якій можуть змінюватися обидва виробничих фактори: капітал (К) і праця (L). Аналізуючи залежність обсягів виробництва від двох факторів можна скласти таблицю, яка буде визначати виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути вироблений при кожній комбінації факторів виробництва (таблиця 7.1.)

Таблиця 7.1.

Випуск продукції при різних комбінаціях факторів

Капітал (К) машино-години	Витрати праці (L)

Ця таблиця свідчить про те, що деякі обсяги продукції можна отримати при різних альтернативних наборів факторів виробництва. Наприклад, 75 одиниць продукції при K = 600, L = 100; K = 400, L = 200; K = 300, L = 300; K = 500, L = 500.

Якщо графічно сполучити точки, що характеризують альтернативні комбінації факторів при певному обсязі виробництва продукції, то отримаємо криву, що називається ізоквантною.

Ізокванта – це крива, на якій показано багато комбінацій факторів виробництва, які забезпечують однаковий випуск продукції.

600 •

500 •

400 •

300 •

200 •

100 200 300 400 500 600

Рис. 7.2. Випуск продукції при зміні двох виробничих факторів   Точки А, В, С показують такі комбінації факторів виробництва, які дають змогу виробити 75 одиниць продукції. А точка К – визначає комбінацію, що також дозволяє виробити значно більше продукції. Через цю точку можна провести іншу ізокванту, яка відповідає більшому обсягу виробленої продукції при наявності комбінацій факторів виробництва розташованих на неї.

Карта ізоквант – це ряд ізоквант які показують максимальний випуск продукції, що досягаються при використанні визначених сполучень ресурсів.

Властивості ізоквант:

q ізокванти на одній карті ніколи не перетинаються;

q ізокванта яка розташована на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції;

q ізокванти мають вигляд вигнутих кривих;

q ізокванта має від’ємний нахил.

Аналізуючи властивості ізоквант, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим, що є граничною нормою технологічного заміщення.

Гранична норма технологічного зміщення (MRTS_LК) – визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

Це означає, кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці.

Гранична норма технологічного зміщення (MRTS_LК) показує кількість зменшення одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що загальний обсяг виробництва не зміниться:

- ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю факторів виробництва;

- ізокванта для виробничої функції з фіксованою структурою факторів виробництва.

	АВ – зона технічного заміщення   З збільшенням витрат праці зменшуються витрати капіталу, це зазначає, що зменшується гранична продуктивність праці та збільшується гранична продуктивність капіталу.
Рис. 7.3. Гранична норма технологічного зміщення

В процесі виробничої діяльності підприємство намагається збільшити обсяги виробництва продукції залучає все більше ресурсів, що приводе до збільшення масштабу виробництва. При цьому спостерігається різна віддача від зміни масштабу виробництва, тобто виникає різний ефект.

Шляхи розвитку та економія від масштабу

Це лише показує темпи зростання співвідношення проміж факторами в процесі розширення виробництва. Якщо, відстань проміж ізоквантами зменшується, це буде свідчить про те, що існує зростаюча економія від масштабу, тобто збільшення випуску досягається при відносній економії ресурсів.

Рис. 7.4. Зростаюча економія від масштабу.

Це характерно для тих виробництв, де можлива широка автоматизація виробничих процесів, застосування поточних і конвеєрних ліній.

У цьому випадку фірмі необхідно нарощувати обсяг виробництва. Все це приводить до відносної економії ресурсів.

Якщо відстань проміж ізоквантами збільшується, то це свідчить про спадаючу економію від масштабу. Спадаюча економія від масштабу свідчить про те, що мінімальний ефективний розмір вже досягнутий і подальше нарощування виробництва не доцільно.

Рис. 7.5. Спадаюча економія від масштабу.

При від’ємному ефекті масштабу виробництва невигідно створювати крупне виробництво. Причиною низької ефективності у цьому разі, як правило, є додаткові витрати, що пов’язані з керівництвом подібним виробництвом, труднощами координації крупного виробництва.

	L

У випадку, якщо збільшення виробництва потребує пропорційного збільшення ресурсів це свідчить про те, що існує постійна економія від масштабу. Збільшення витрат двічі викликає подвоєння випуску продукції.

Рис. 7.6. Постійна економія від масштабу.

Таким чином ізокванта дозволяє не тільки економно використовувати ресурси для досягнення даного обсягу виробництва, та і визначити мінімально ефективний розмір підприємства в галузі.

Дата добавления: 2014-01-06