Вступ. Загальні засади управління й менеджменту

Ионообменная хроматография

Ионообменная хроматография основана на обратимом стехиометрическом обмене ионов, находящихся в растворе, на ионы, входящие в состав ионообменника.

Применяемые в настоящее время синтетические ионообменники обладают рядом важных достоинств: они имеют высокую обменную емкость и воспроизводимые ионообменные и другие свойства, устойчивы к действию кислот и оснований, не разрушаются в присутствии многих окислителей и восстановителей. Обычно синтетический ионообменник представляет собой высокополимерное соединение, например поперечно-сшитый полистирол, содержащий различные функциональные группы, которые и определяют наиболее характерные свойства смол.

Типы ионообменных смол

В зависимости от знака разряда функциональных групп ионообменные смолы являются катионитами или анионитами. Катиониты содержат функциональные кислотные группы -SO₃^-; -COO^-; -PO₃^-; -N(CH₂CO₂^-)₂. Функциональными группами каркаса анионитов являются четвертичные –NR₃⁺, третичные –NR₂H⁺ или первичные –NH₃⁺ аммониевые, пиридиновые или другие основания.

Важной характеристикой ионообменника является его обменная емкость. Обменную емкость ионита численно можно выразить количеством молей эквивалента противоиона на единицу массы или объема смолы.

Практическое применение ионообменной хроматографии

Методы ионообменной хроматографии используют преимущественно для разделения ионов. Количественные определения компонентов после разделения могут быть выполнены любым подходящим методом.

Простейшая методика ионообменного разделения состоит в поглощении компонентов смеси ионитом и последовательном элюировании каждого компонента подходящим растворителем.

Методами ионообменной хроматографии определяют очень многие анионы в питьевой и технической воде, в продуктах технологической переработки в пищевой, фармацевтической и других отраслях промышленности. Методами ионообменной хроматографии определяют главным образом катионы щелочных и щелочноземельных металлов, а также органические катионы замещенных солей аммония.

Ключові питання

1. Сутність управління, сфери і типи управління

2. Сутність менеджменту як системи управління в ринкових умовах

3. Мета, завдання, стадії менеджменту

Управління – це не що інше, як

Налаштування людей на працю.

Лі Якокка

1. Поряд із поняттям “управління” сьогодні в наш словниковий запас увійшов термін “менеджмент”.

Нерідко нам доводиться чути, що поняття “управління” та “менеджмент” за своїм змістом тотожні, що це лише своєрідні “примхи” наших економістів у “копіюванні” Заходу привели до підміни управління менеджментом.

Поняття «управління» надзвичайно містке й глибоке. Його застосовують як до складових навколишнього середовища, в якому існує людина, так і до різноманітних видів людської діяльності (управління державою, регіоном, організацією, політичною партією, автомобілем, дорожнім рухом тощо). Такі сфери і види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємозв’язаних елементів і відносин між ними. У кожній із них можна виділити і об’єкт і суб’єкт управління.

· Суб’єкт управління – елемент системи, який своїми свідомими чи неусвідомленими активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об’єкт управління.

· Об’єкт управління – елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб’єкта.

· Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт із метою зміни його стану, або поведінки у зв’язку зі зміною певних обставин.

Звідси випливає, що управляти процесами, які протікають на будь-якому підприємстві, в організації, що і є об’єктами, означає змінювати їх стан, шляхом зміни всіх, або окремих, існуючих там виробничих факторів, до яких відносяться: матеріальні, енергетичні, фінансові, трудові інформаційні ресурси тощо.

Дата добавления: 2014-01-06