Культура в суспільній системі

Форми культури.

Структура культури.

Культура як соціальна реальність.

Лекція 5. Культура як соціальне явище

Культура (від лат. сultura - вплив, виховання, утворення) у широкому змісті це сукупність способів і прийомів людської діяльності объективированных у матеріальних носіях засобах праці, знаках і переданих наступним поколінням. У вузькому змісті культура трактується в соціології як система колективно поділюваних цінностей, ідеалів, зразків і норм поводження певних груп. Культура служить організації життя суспільства, виконує роль запрограмованого поводження, допомагає зберегти єдність і цілісність суспільства, його взаємодія як на груповому рівні, так і з іншими співтовариствами. Культура виражається в соціальних відносинах, спрямованих на створення, засвоєння, збереження й поширення предметів, ідей, цінностей, що забезпечують взаєморозуміння людей у різних ситуаціях. Кожне конкретне суспільство протягом століть створювало суперкультуру, що передається через покоління.

Культурна трансмісія

У результаті в історії суспільства існує безліч культур. Але є й культурні универсалии. Американський етнограф-соціолог Джордж Мердок виділив більше 60 культурних универсалий, властивих всім суспільствам: мову, релігію, символи, знаряддя праці, сексуальні обмеження, спорт, натільні прикраси, подарунки. Ці универсалии забезпечують биологопсихологические й соціальні потреби.

Місце й роль культури в суспільстві великі. Вона взаємодіє з економікою, політикою, правом, етикою, мораллю, визначає їхній зміст.

У соціології визначилися дві традиції розуміння ролі культури.

Марксизм відводить культурі важливу, але залежну від економіки роль, уважає її похідній від економіко-виробничих відносин. К. Маркс уважав, що культура виростає з економічної діяльності людини, надбудовується над виробництвом, і його обслуговує. Але марксизм не заперечує зворотного впливу культури на економіку. У немарксистській соціології культура виступає як головна сила розвитку.

Соціологи Э. Дюркгейм, М. Вебер наполягають на приматі культури, уважають, що вона відіграє визначальну роль у житті суспільства, забезпечує його цілісність і розвиток. Зокрема, М. Вебер затверджує, що в основі переходу людей від феодалізму лежала протестантська етика - як основа цінностей підприємництва. Зміна основних цінностей епохи становить суть історичного прогресу, цивілізації нового типу.

Поводження людей у суспільстві визначається їхньою орієнтацією на певні цінності. Тому в соціології увага приділяється дослідженню культури як символічної, ціннісної й нормативної системи, що регулює діяльність людей.

Які елементи культури?

Це знання, зафіксовані в мові. Мова це система знаків і символів, наділених певним значенням, для одержання, зберігання й передачі інформації.

Ціннісна система. Цінності- це поділювані суспільством або групою переконання із приводу цілей, які необхідно досягти для реалізації потреб людей.

У систему цінностей входять різні цінності: смысложизненные, універсальні (вітальні: життя, здоров'я, родина), утворення суспільного визнання (працьовитість, соціальний стан), міжособистісного спілкування (чесність, безкорисливість, добро), демократичні, партикулярні (прихильність до родини).

У системі соціальної регуляції цінності виступають як більше загальний елемент для вироблення ціннісних установок, ідеалів, соціальних норм.

Соціальні норми - це конкретні установки відносно поводження, його зразки. Соціальні норми - це правила поведінки, очікування й стандарти, що регулюють поводження людей, соціальну життя, відповідно до цінностей певної культури.

Дотримання соціальних норм у суспільстві забезпечується шляхом заохочень або санкцій, і проявляються у вигляді правових і моральних соціальних норм. Нормативна культура - це культура, що пропонує стандарти правильного поводження. Соціальні норми можуть опиратися не тільки на закони й мораль, але й на звичаї й традиції.

Синтетичною формою культури є зразки поводження: обряди, звичаї й традиції. Обряд - це набір символічних колективних дій, що втілюють ідеї, подання, норми й цінності.

Звичай - форма соціальної регуляції діяльності й відносин людей, що відтворюється з минулої спадщини в социалной групі.

Традиції - елементи соціальної й культурної спадщини.

Отже, упорядкованість соціальних зв'язків і взаємодій, характерна для організованого й институциализированного суспільства, багато в чому обумовлена наявністю в ньому соціальних норм, що затвердилися, і цінностей.

Кожне конкретне суспільство, крім загальних, загальнолюдських норм і цінностей, має й свої специфічні подання про те, що корисно, дозволено, важливо, а що шкідливо, заборонено, неважливо; яким традиціям і звичаям випливати, а яким немає; які зразки поводження гідні визнання, а які повинні бути відкинуті й т.д. У цьому знаходить своє вираження своєрідність культури даного суспільства, її найважливішоїої тридцятилітньому частини – системи норм і цінностей.

При цьому, звичайно, культуру треба розуміти не у вузькому (як тільки літературу, мистецтво, утворення, виховання й ін.), а в широкому змісті - як систему цінностей, подань про світ і правил поведінки, загальних для людей, зв'язаних певним чином життя, і службовців упорядкуванню досвіду й регулюванню поводження людей. Якщо мова просунута про культуру не всього суспільства, а його частини (наприклад, якої-небудь окремої соціальної групи й спільності), то тоді часто використовують поняття “субкультура”. Саме культура організує людське життя, народжує почуття єдності, ідентичності членів суспільства або групи людей, приналежності до одного співтовариства. Вона, по вираженню Н. Смелзера, у житті людей здійснює значною мірою ту ж функцію, що у житті тварин виконує генетично запрограмоване поводження.

Поводження людей у суспільстві, у соціальній спільності або групі визначається насамперед їхньою орієнтацією на певні цінності (ціннісною орієнтацією). Звичайно, далеко не всі люди в тому самому суспільстві (групі) прихильні тим самим цінностям, однаково розуміють і приймають принципи добра, рівності, справедливості, волі, братерства й т.д. Ціннісна орієнтація індивідів у суспільстві може бути й дійсно буває не тільки різної, але й протилежної.: Але це не означає, що в суспільства (або соціальної групи) не може бути загальних соціальних цінностей, які воно висуває, затверджує й захищає.

Соціальні цінності – це поділювані суспільством або. соціальною групою (тобто більш-менш загальновизнані) переконання із приводу цілей, які необхідно досягти, і тих основних шляхів і засобів, які ведуть до цим цілям. Іншими словами, соціальні цінності відповідають на запитання, як ставитися до того, що вже є, і до того, що може бути. У системі соціальної регуляції цінності виступають як більше загальний елемент, що є підставою для вироблення іншого, наступного елемента - соціальних норм.

Соціальні норми производны від соціальних цінностей і ґрунтуються на них. Вони відповідають уже не на питання про відношення до явищ і процесів соціальної дійсності, а на питання про те, що і як з ними робити. Якщо соціальні цінності визначають загальну, стратегічну регуляцію поводження людей, то соціальні норми – конкретні установки відносно такого поводження, їхні зразки. Соціальні норми – це правила поведінки, очікування й стандарти, що регулюють поводження людей, громадське життя відповідно до цінностей певної культури й зміцнювальну стабільність і єдність суспільства. Дотримання цих норм забезпечується в суспільстві звичайно шляхом застосування соціальних заохочень і соціальних покарань, тобто позитивними й негативними санкціями, що виступають як найбільш конкретній прямій і безпосередній елемент у структурі соціальної регуляції. Соціальні норми класифікуються по різних підставах. Особливо важливо для ценностно-нормативної регуляції життя суспільства підрозділ їх на правові й моральні. Перші проявляються у формі закону, іншого державного або адміністративного нормативного акту, містять чіткі диспозиції, що визначають умови застосування даної юридичної норми, і санкції, здійснювані відповідними органами. Дотримання других забезпечується силою суспільної думки, морального боргу особистості. Культура, що пропонує стандарти правильного поводження, називається нормативною культурою. Соціальні норми можуть опиратися не тільки на юридичні й моральні норми, але й на звичаї й традиції.

Функції культури

Соціалізація (утворення й виховання), тобто освоєння знань, мови, цінностей, норм, традицій. Рівень культури особистості визначається її социализированностью, тобто прилученням до культурної спадщини.

Клініка й дезинтегративная функція. Культурна трансмісія створює почуття приналежності (ідентифікації) шляхом засвоєння культурних символів, стереотипів. Існують субкультури, контркультуры, антиподи.

Регулююча функція визначає поводження людини в родині, школі, побуті, тому що містить систему приписань і заборон.

Вірування, знання й міфи

Ідеї, які лежать в основі цінностей, служать також основою знання. Знання - достовірні відомості про що-небудь, наукові відомості. Знання служать результатом пізнання - спеціалізованої діяльності, здійснюваної підготовленими людьми. Перш ніж одержати найменування знань, відомості перевіряються на істинність або хибність. Неправдиві відомість відбраковуються, а щирі, тобто відповідні реальності, зізнаються як наукові знання. Сьогодні вони стали одним із самих головних елементів культури.

На протилежному полюсі перебувають міфи. Міф - фантастична, вигадана картина миру в цілому, місця в ньому суспільства й людину. Міфи існували не тільки в первісному суспільстві, де в образі богів або легендарних героїв відбивалися природні й соціальні явища, але існують і в сучасному. Сучасні міфи виражають освячені ідеологією або традицією вірування членів суспільства. Багато американців вірять в американську мрію про рівні можливості, а радянським людям покладалося вірити у світле комуністичне майбутнє (хоча, звичайно, далеко не все в це вірили).

Вірування - переконаність, емоційна прихильність якій-небудь ідеї, реальної або ілюзорної. Середньовічні люди вірили, що Земля плоска й тримається на трьох китах. Але вони не вважали це оманою або неправдивим відомість. Вони ставилися до цього, як до доведеного знання. Прийняти на віру - значить визнати щирим без доказів. Віра не вимагає ніяких доказів. На віруваннях засновані не тільки міфи, але й наукові знання. Учені впевнені в правильності своїх теорій. Вірування - твердження про те, що вважається щирим або фактично достовірним. Цінності ж стосуються того, що вважається гарним або бажаним. У цьому й складається розходження між ними. Вірування саме по собі не відрізняє міф від знання.

Кодекс честі

Серед правил, що регулюють поводження людей, є особливі, які засновані на понятті честі. Вони мають етичний зміст і означають те, як людина повинен поводитися, щоб не заплямувати свою репутацію, достоїнство або добре ім'я. Всі вони не біологічного, а соціального походження. Честь може бути родовий, сімейної, станової й індивідуальної. Родова честь виступає моральним символом, що доповнює соціальні символи, зокрема, дворянське звання, формальні атрибути влади - герб, титул, посада.

У європейській аристократичній культурі поняття честі виявилося центральним елементом. Кодекс честі пропонував викликати на дуель кривдника й у рівному двобої помститися йому. За честь платили вищу ціну - власне життя. Прості люди теж високо цінували честь, про що свідчать вираження «дівоча честь», «чесне ім'я», «честь організації». У деяких сучасних народів, особливо аж унизу соціальної піраміди, зберігся пережиток родового суспільства - кревна помста, також пов'язана із захистом честі й майна.

Форми культури

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, соціологи розрізняють три її форми - елітарну, народні й масову, і два різновиди: субкультуру й контркультуру.

Елітарна культура

Елітарна, або висока, культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Вона включає образотворче мистецтво, так звану серйозну музику й високоінтелектуальну літературу. Коли рівень утворення населення росте, коло споживачів високої культури розширюється. До її різновидів можна віднести світське мистецтво й салонну музику. Формула елітарної культури - «мистецтво для мистецтва».

Масова культура

Масова, або загальнодоступна, культура не виражає витончених смаків аристократії або духовних пошуків народу. Час її появи - середина XX століття, коли засобу масової інформації (радіо, печатка, телебачення, грамзапис і магнітофони) проникнули в більшість країн миру й стали доступні представникам всіх соціальних шарів. Масова культура може бути інтернаціональної й національної. Популярна й естрадна музика, цирк - приклади масової культури. Вони зрозумілі й доступні всім вікам, всім верствам населення незалежно від рівня утворення.

Таким чином, культура суспільства безпосередньо втілюється в змісті, стилі, історії й результатах практичної діяльності людей і їхніх груп. Вона відіграє вирішальну роль у регулюванні соціальних дій і взаємодій, у забезпеченні їхньої впорядкованості, цілісності, стабільності й передбачуваності соціального життя, оскільки, як ми вже відзначали, основу культури становить система соціальних цінностей і норм. Культура, таким чином, організує громадське життя.

Субкультура

Сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства, називається домінуючою культурою. Оскільки суспільство розпадається на безліч груп - національних, демографічних, соціальних, професійних, - поступово в кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і правил поведінки. Малі культурні мири називають субкультурами.

Субкультура – частина загальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, властивій великій соціальній групі. Говорять про молодіжну субкультуру, субкультуру людей похилого віку, субкультурі національних меншостей, професійній субкультурі, кримінальній субкультурі. Субкультура відрізняється від домінуючої культури мовою, поглядами на життя, манерами поводження, зачіскою, одягом, звичаями.

Контркультура

Вона позначає таку субкультуру, що не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, перебуває в конфлікті з пануючими цінностями. Субкультура терористів протистоїть людській культурі, а молодіжний рух хіпі в 60-е роки заперечувало пануючі американські цінності: старанна праця, матеріальний успіх і наживу, конформізм, сексуальну стриманість, політичну лояльність, раціоналізм.

Дата добавления: 2014-01-06