Виникнення банківської справи в Росії та на Україні

Банківська справа в Англії була започаткована іноземними банкірами-ломбардцями та євреями, до яких часто звертались за позичками. На початку 17 ст. лондонські золотих справ майстри почали проводити перші т.н. банківські операції. Потрохи вони стали користуватися великою довірою та отримувати значні вклади на зберігання. На підтвердження того, що вклад був прийнятий, вони видавали спеціальне Свідоцтво – Goldsmith’s notes. Наприкінці 17 ст. з’явилися ряд привабливих проектів про створення першого публічного банку в Англії. Серед всіх проектів був визнаний проект Вільяма Петерсона, за яким й був заснований в 1694р. як перший (та протягом довготривалого часу) акціонерний Англійський банк. В подяку за те, що цей банк провів кредитування війни Англії з Францією, він й був акціонований.

Створення банку нового типу – Англійський банк.

Англійських Банк уникнув небезпеки змішування довго, - та короткострокових операцій, що розорило Італійські та Верхньонімецькі банки шляхом надання у розпорядження країни виключно свого власного капіталу, а не внесків своїх кредиторів; аналогічно згодом вчинив і Банк Франції.

Однак, це було тимчасове вирішення проблеми, тому, що поширення кап. відносин (розвиток важкої індустрії, будівництво залізниць, вдосконалення розподілу праці) збільшувало попит на капітал. Життя вимагало дотримання основного правила банківської справи – активні операції повинні відповідати пасивним.

Вирішення цієї предметної проблеми у той час було досягнуто заміною надання кредитів банківським випуском аннюїтетів, а потім – облігацій державної позики, дрібних купюр, реалізацією яких займались банки, котрі працювали переважно з власним капіталом. Банк виступав тут виключно у ролі посередника, він розміщував свої вільні капітали лише короткостроково; з моменту завершення підписки на позику зникала відповідальність банку і він отримував можливість з капіталом, що звільнився, розпочинати знову такі ж трансакції (виникнення емісійних операцій).

Особливістю цього банку – “банку нового типу” було те, що на перше місце була поставлена не розмінно-вкладна операція, а кредитна функція. Віднині цей банк був признаний створювати шляхом кредиту платіжні засоби для тих, в кого їх не було. Також серед головних відмінностей від банків Генуї та Венеції було надання цьому банку права емісійних операцій та випуску акцій. Основними положеннями, які лягли в основу банку, були:

1) власне статутний (як кажуть зараз) капітал не повинен складати джерела його обігових коштів;

2) основний капітал надається в розпорядження Уряду, тобто поміщається в державних процентних паперах, які слугували забезпеченням та еквівалентом кредитних операцій.

На початку свого заснування Банку доводилося вести конкурентну боротьбу з великою кількістю з приватними банками, з золотих справ майстрами, які дуже ворогували з ним. Також для забезпечення нормального функціонування банку були прийняті декілька Законів. Так, наприклад, окрім цього банку, дозволялося створення інших акціонерних банків, але їх розташування обмежувалося радіусом в 65 миль (105 км) від Лондона. Їм дозволялося проведення операцій в цьому радіусі, окрім емісійних. У 1946р. Банк був націоналізований, його капітал перейшов в руки держави.

На сьогодні банк Англії має досить широкі повноваження стосовно регулювання банківської діяльності. Так, наприклад, відповідно до Банківського Закону 1987р. банк має право нагляду за дотриманням банками принципу обачності (осмотрительности): законом передбачено право банку проводити нагляд за банками та депозитними установами та підкріплює ці повноваження введенням програми по захисту вкладів, яка буде слугувати резервом на випадок можливих банкрутств та закриття банків. Однак, проте, банк не вправі диктувати банкам спосіб ведення їхніх справ.

Управління банку складається з: Ради директорів (управляючий, зам. управляючого та 24 директора) – увесь склад банку на сьогодні призначається Урядом Великобританії.

До того часу, поки справа йшла з реалізацією позик власної країни, ризик у банківській діяльності був незначним. Але на початку ХІХ ст. розвиток банківської справи призвів до фінансування чужих, часто слабких в економічному відношенні держав. Приблизно з 1840 р. перед банківською справою постало нове завдання – фінансувати великі промислові і транспортні підприємства, а це потребувало пошуку нових шляхів та форм організації банківської галузі.

Це був поштовх для наступного злиття банківського капіталу та утворення транснаціональних банків. Вже на межі ХІХ ст. банки передових капіталістичних країн, насамперед, Англії та Франції, а потім – Німеччини та США стали дедалі ширше розповсюджувати свою діяльність за кордони власних національних ринків, посилювати вплив на менш розвинуті держави, серед яких була й Росія.

Першу казенні банки в Росії стали виникати з 1754 р. після багатьох змін вони склалися у 1817 р. у певну систему, яка залишилася незмінною до 1860 року. Це була своєрідна і невідома історії наших країн система казенних банків, спрямованих на підтримку федеральних відносин. Вона складалася з 4 крупних банків, а також дрібних, так званих “губернських наказів громадського призирства”.

У Росії серйозний розвиток банківської справи співпав з початком проведення буржуазної реформи у ІІ пол. ХІХ ст. 1 червня 1860 р. розпочав свою діяльність Державний банк Росії. Якщо не враховувати невеликих міських громадських банків, то перші комерційні банки виникли у 1863-1864 рр., а широке їх застосування відноситься до 1870-1873 рр.

Згідно свого Статуту, Державний банк мав свої завданням зміцнення державної кредитної валюти й підтримку торгівлі. Структурно він входив до складу міністерства фінансів і не міг не враховувати урядові інтереси, виконуючи свої завдання. Утворений головним чином для зміцнення кредитного обігу, Держбанк був позбавлений усіх засобів для цього: він виявлявся виконавцем потреб уряду, які потребували послідовного збільшення сум кредитних білетів, і, внаслідок цього, - подальшого розладу грошового обігу та занепаду валюти.

Посилення розвитку капіталістичних відносин в Росії сприяло становленню вітчизняної банківської справи, у якій значну роль відігравали підприємства приватного банківського промислу. До них відносились банківські будинки, банківські контори та міняльні лавки.

Контроль за діяльністю банківських установ поруч з Держбанком Росії здійснювала також Кредитна канцелярія, як структурна ланка мінфіну. Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. роль цього органу суттєво зросла. У 1898 р. у кредитній канцелярії було засновано особливе діловодство для контролю за земельними банками, а у 1901 р. Мінфіну було дозволено призначити в акціонерні земельні банки спеціальних уповноважених міністерства для нагляду за діяльністю цих банків.

У 1904 р. при Кредитній канцелярії утворене особливе діловодство, (яке раніше існувало у банківській сфері, але не було пристосоване до цих потреб у 1898 р.), що вже було пристосоване до банківських потреб як система нагляду за кредитними установами, перевірки їх звітності та проведення ревізій. Це були так звані перші “пагони” внутрішнього нагляду за діяльністю банка на зразок нинішнього внутрішнього банківського аудиту.

Однак суворий державний контроль не розповсюджувався на діяльність банкірських будинків, контор та міняльних лавок. До початку 90-х років минулого сторіччя у Росії не було спеціального законодавства, яке б регулювало діяльність зазначених установ, у той час як у Англії законодавство розвивалося поруч з банківською системою, регулюючи усі необхідні моменти. У Росії ж це призвело до того, що у міністерство фінансів на дії керівництва визначених інституцій надходило багато скарг.

Відомостей про початок розвитку банківської справи на Україні дуже мало. Але, повз усе, відомо, що на території України грошовий обіг з’явився ще за скіфів, велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило появу зачатків банківської справи.

За часів Київської Русі була розвинута активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них – золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого.

У ХVІІ – ХІХ ст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов’язана з її розвитком у Росії, хоча ці процеси відбувались із певним запізненням. Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії, був Державний Зайомний банк, який було засновано у 1754 р. Цей банк надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 р. За часів Катерини ІІ були введені в обіг паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну було створено в 1769 р. в Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який в 1781 р. відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 р. – у Херсоні.

Є відомості, що банки, як суто вже скориговані установи із певним статусом на Україні починають виникати з середини ХVІІІ cторіччя. Так, починаючи з середини 18 ст. до 1939р. в Галичині існувало приблизно 90 банків. Першими місцевими банками були: Галицький гіпотетичний (1867р.), Селянський (1868р.), Крайовий (1883р.).

Кредитна система в Україні була започаткована в 1839 р. створенням Державного комерційного банку. У 1860 р. у зв’язку із заснуванням у Росії Державного банку, в Україні на базі комерційних банків були створені Київська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділення Державного банку Російської імперії. На баланс цих установ із рахунків комерційних банків були передані векселі, позики під товари, та процентні папери під золотий запас. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку, поточних рахунків та вартості казни.

Поряд із Державним Банком існували банки комерційного та іпотечного кредиту. В 1871 р. створено філію Петербурзького міжнародного комерційного банку, Харківський торговий та Катеринославський комерційний банки з філіями у Полтаві. У 1879 р. відкрито Одеський дисконтний банк, який здійснював облік векселів. Його філії були у Миколаєві та Кишиневі. У 1889 р. – Одеський Купецький банк. У 1885р. створено філії Державного Дворянського земельного та Селянського поземельного банків. У 1912 р. у Києві відкрито представництва Волзько – Камського та Петербурзького обліково-позикового банків, а в 1913 р. – Російського банку для зовнішньої торгівлі.

До 1889 р. на Галичині існувало приблизно 90 банківських установ. Першими місцевими банками були: Галицький іпотечний (1867р.), Селянський (1869р.), Крайовий (1883р.); з 1889 року розпочинається створення нових банківських установ на Україні.

На початку ХХ ст. в Україні працювали 3 контори Державного банку Росії та 19 його філій, Руський торговельно-промисловий, Петербурзький банк зовнішньої торгівлі, Московський купецький, Об’єднаний московський, Варшавський комерційний банки та відділення “Об’єднаного” комерційного банку. Не меншу роль відігравали Київський земельний банк, Харківський земельний банк. Існувало 4 ломбарди, 57 міських громадських банків, комерційні та іпотечні банки із розгалуженою мережею філій, ощадні каси, земські каси, 112 казначейств. В Україні діяли “Облікові будинки” – тодішні кредитні установи, які здійснювали короткострокові кредитні операції та облік векселів. У Києві значні кредитні операції проводилися на контрактовому ярмарку.

Деякі цілеспрямовані заходи здійснювалися стосовно створення української банківської системи у період з 1917 по 1919 роки (Українська Народна республіка під проводом Центральної Ради, Гетьманщина, Директорія), але значних успіхів у цьому питанні досягнуто не було.

Дата добавления: 2014-01-06