Структура уроку за Махмутовим

Дещо інший підхід до визначення структури уроку пропонує дидактична школа під керівництвом М.І. Махмутова. У матеріалах дискусії «Сучасний урок: сьогодні й завтра», що розгорнулася у 80-их роках минулого століття на сторінках журналу «Радянська педагогіка», ця позиція виростає як альтернативна попередній. Її основою є філософське поняття структури як сукупності елементів, з'єднаних фіксованими зв'язками. Останні потребують наявності в уроці незмінних, фіксованих компонентів, його каркаса, своєрідного «кістяка», на якому тримається все інше. Тут виникає питання, а де ж фіксовані зв'язки (тобто, структура) в концепції І.Я. Лернера? Їх немає, виходить, немає й структури. У якості останньої виступає певний набір ланок навчального процесу, що можна видозмінювати, переставляти і навіть скасовувати складові. Авторам не можна відмовити в логічності поставленого питання.

Для усунення зазначеного недоліку вони пропонують розглядати структуру уроку в двох її різновидах: постійну, що характеризується фіксованими зв'язками та повторюється на кожному уроці, та змінну, що змінюється в залежності від цілей уроку, його методичного забезпечення, умов проведення, можливостей вчителя й учнів.

У якості постійної в даному підході виступає дидактична структура уроку, що складається з трьох етапів:

1) актуалізації опорних знань і способів діяльності;

2) формування нових знань і способів діяльності;

3) застосування отриманих знань і способів діяльності.

Вони реалізуються на кожнім уроці, незалежно від його типу та виду.

У якості змінних виступають дві підструктури: методична та логіко-психологічна.

Методична підструктура являє собою сукупність методів, якими користується вчитель для реалізації дидактичної структури уроку. Так, для актуалізації опорних знань один учитель проводить опитування, другий – евристичну бесіду, третій – репродуктивну. Варіації методичних сполучень, що використовуються для формування та застосування отриманих знань і способів діяльності, можуть бути різноманітними.

У основі логіко-психологічної підструктури уроку лежить логіка засвоєння матеріалу. Вона може бути представлена як логіка репродуктивного засвоєння (сприйняв зрозумів запам'ятав повторив за зразком) і як логіка продуктивного засвоєння матеріалу в процесі вирішення проблемної задачі (застосував у новій ситуації). Як у першому, так і в другому випадку можливі кілька варіантів побудови уроку. При репродуктивному засвоєнні це залежатиме від якості подання матеріалу та мнемічних характеристик (здатності до запам'ятовування) класу, від кількості та видів повторювань, їх змістовного й часового розподілу та ін. При продуктивному засвоєнні логіко-психологічна підструктура уроку залежатиме від типу вибраної проблемності. Так, якщо в основу покласти оцінювальну проблемність, то логіко-психологічна підструктура уроку буде відповідати її етапам:

1) виявлення двох сторін одного протиріччя, в межах якого здійснюється оцінка (правильно – неправильно, добре – погано і т.д.);

2) формування власної думки щодо визначеного питання (я думаю..., я вважаю...);

3) аргументація цієї думки (добір найбільш доказових фактів та суджень на її користь);

4) уміння відстояти свою думку або відмовитися від неї, прийнявши більш переконливу позицію іншої сторони.

Якщо ж направити навчання на розвиток теоретичного мислення, то урок необхідно будувати відповідно до етапів пізнавальної проблемності:

1) постановка проблеми;

2) формулювання гіпотези (їх може бути декілька);

3) доказ чи спростування цієї гіпотези (як те, так і інше - продуктивні);

4) перевірка на практиці;

5) висновки.

Таким чином, незважаючи на те, що логіка засвоєння в дидактиці величина постійна, з огляду на її складові частини, вчитель має досить велику кількість варіантів побудови уроку. Тому логіко-психологічна підструктура уроку, як і методична, теж буде змінною.

Дата добавления: 2014-01-06