Митні платежі:митні збори,штрафи,мито,акцизний збір,ПДВ

Законодавча основа митного контролю й оформлення.

Державна митна служба керується законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Декретами Кабінету Міністрів. Серед них основоположними є Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування». Декрети Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю», «Про єдиний митний тариф» та ін.

Мито, що стягується митницею, — це податок на товари та інші предмети, що переміщують через митний кордон України. Залежно від способу стягнення в Україні застосовують такі види мита:

— адвалорне, нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

— специфічне, нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

— комбіноване, поєднує обидва види мита.

Надання пільг і зміна ставок мита, в тому числі на предмети особистого користування, здійснюються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені законом. Залежно від об'єкта обкладення мито буває: ввізне, вивізне і транзитне. Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Це мито є диференційованим:

— до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовують преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

— до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мита, за винятком випадків, коли зазначене мито й пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

— до решти товарів та інших предметів застосовують повні (загальні)

ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Вивізне мито нараховують на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України. Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.

На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів

мита можуть застосовуватися особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове,

компенсаційне.

Спеціальне. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

Антидемпінгове. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Його застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних товарів;

Компенсаційне. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну". У разі, якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлює або призупиняє чи припиняє орган, який їх установив.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, проводять на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. Митна вартість товарів — це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщують через митний кордон

України, яку обчислюють на момент перетинання товарами митного кордону України. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщують через митний кордон України, й умови їх застосування встановлює Митний кодекс.

Відомості про митну вартість товарів, заявлені декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України й отримані митним органом, використовують для нарахування податків і зборів, ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій і стягнень, встановлених законами України.

Митну вартість товарів і метод її визначення заявляє (декларують) митному органу декларант під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок і умови декларування митної вартості товарів, що переміщують через митний кордон України, встановлює Кабінет Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості — Державна митна служба України. Митну вартість товарів визначає декларант відповідно до положень, встановлених Митним кодексом. Контроль правильності визначення митної вартості товарів проводить митний орган, який здійснює митне оформлення товарів.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, що ввозять: за договорами про вільну торгівлю; в межах виробничої кооперації країн СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко- економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Згідно з Законом України «Про єдиний митний тариф» від обкладання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні папери; товари, що імпортують всеукраїнські й міжнародні об'єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін. Перелік

решти товарів, що у разі імпорту в Україну не обкладають митом, наведено в

Класифікаторі звільнень від обкладання ввізним митом.

За ухилення від сплати мита застосовують фінансові санкції у вигляді безспірного стягнення суми мита і штрафу за кожен день прострочки в розмірі

0,2 % суми недоплати.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість і акцизного збору за товари (роботи, послуги), ввезені з-за меж митних кордонів України та товари (роботи, послуги), експортовані за межі митних кордонів України визначаються відповідною інструкцією Головної державної податкової інспекції України.

У відповідності до неї платниками податку на додану вартість і акцизного збору за імпортні товари є:

1) суб’єкти підприємницької діяльності, включаючи громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (декларанти), які ввозять товари (продукцію) як для власних так і для виробничих потреб з метою реалізації у вільному обігу;

2) міжнародні об’єднання, включаючи міжнародні урядові організації, іноземних юридичних осіб і громадян, які від свого імені здійснюють підприємницьку діяльність на території України, у випадку ввезення на територію України ними імпортних товарів, за винятком майна, що ввозиться у якості внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями;

3) у випадку відсутності у зазначених вище нерезидентів розрахункових рахунків в установах банків України та їх постійних представництв в Україні, сплата податку виконують покупці (замовники, отримувачі) товарів;

4) при подальшій реалізації на території України майна, що ввозять в якості внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями податок на додану вартість і акцизний збір сплачують на загальних підставах.

У відповідності до податкового законодавства України не підлягають обкладанню податком на добавлену вартість і акцизним збором:

а) транспортні засоби, що використовують для міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

б) професійне обладнання, майно та інструменти, що належать іноземним юридичним особам і необхідні для надання послуг або виконання робіт на території України;

в) зразки товарів, якщо вони залишаються власністю іноземних юридичних осіб і їх використання на території України не має комерційного характеру.

Інші товари, що ввозять на територію України і входять до переліку, що затверджений Верховною Радою України обкладаються акцизним збором за ставками вказаними у вищезазначеному переліку.

Обчислення акцизного збору здійснюється виходячи з митної вартості товарів, перерахованої за курсом Національного банку України з урахуванням сплачених сум мита, митних зборів і розміру ставок, затверджених за наступними формулами:

а) за товари, що підлягають обкладенню митом і митними зборами:

(В + М) х А: 100;

б) інші товари:

(В х А): 100,

де: В - митна вартість товару;

М - мито і митні збори;

А - ставка акцизного збору.

Підставою для обчислення акцизного збору є вантажна митна декларація.

Обчислення самого податку проводять за ставкою 20% від оподатковуваного обороту. Суму податку обчислюють за такими формулами:

а) товари, що належать обкладанню митом, митним і акцизним збором: (В+М+А) * П: 100;

б) товари, що належать обкладенню митом і митним збором, але не

обкладаються акцизним збором:

в) інші товари:

(В +М) * П: 100;

В * П: 100,

де: В - митна вартість в українських гривнях;

М - мито, митна вартість;

А - акцизний збір;

П - ставка податку на додану вартість (20 %)

Треба зазначити, що сума ПДВ за придбані матеріли сировину та інші вироби не зменшує суму ПДВ, яка належить сплаті до бюджету, а разом з вартістю придбаних товарів включається до витрат виробництва й обігу.

Контрольні запитання

1. Назвіть органи державної влади що здійснюють регулювання митної справи в Україні?

2. Які митні органи України Ви знаєте?

3. Що підлягає обкладанню митом?

4. Розкрийте суть Єдиного митного тарифу України?

5. Які види мита Ви знаєте?

6. Навіщо встановлюють особливі види мита?

7. Що таке митна вартість товару і як вона визначається?

Термінологічний словник ключових понять

Митна справа; митне регулювання; митна територія; митний кордон України; Державна митна служба України; єдиний митний тариф; мито; види мита: адвалорне, специфічне, комбіноване, ввізне, вивізне, транзитне; особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне; митна вартість товарів; країна походження товару; українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності; митний контроль; зони митного контролю; митне оформлення; декларант; митна декларація; акцизний збір.

ТЕМА 7. УПРАВЛІННЯ ЗЕД НА РІВНІ ПІДПРИЄМСТВА

План: 7.1. Планування зовнішньоекономічної діяльності.

7.2. Організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

7.3. Маркетинг у керуванні зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

7.1. Планування зовнішньоекономічної діяльності

Планування є важливою частиною керування ЗЕД, основною його функцією. Суть планування можна визначити як уміння передбачати цілі підприємства, результати його діяльності й ресурси, необхідні для досягнення цих цілей.

У сфері ЗЕД планування означає також уміння визначити цілі ЗЕД як складової частини загальної системи внутрішньо фірмового планування. Основні цілі ЗЕД не повинні розходитися з загальними цілями підприємства, повинні бути спрямовані на їхнє успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту.

Багато підприємств працюють без офіційно прийнятих планів. На їхню думку, ситуація на ринку зміняються занадто швидко, особливо на зовнішньому, щоб планування приносило яку-небудь користь. Дійсно, зовнішнє середовище бізнесу, особливо міжнародного, характеризується швидкими змінами. В економіці України рухливість середовища, обумовлена насамперед перехідним характером нашого господарства, стрімким входженням нашої країни в світовий інтеграційний процес, лібералізацією ЗЕД і як наслідок нестабільністю соціально-економічної сфери.

Однак, як свідчить світовий досвід і деякі приклади господарювання вітчизняних підприємств (наприклад, НКМЗ, ВАТ Концерну "Стирол", ДМЗ і ін.), формальне планування має важливі переваги.

У сучасних умовах твердої конкурентної боротьби на світовому ринку потреба в плануванні ЗЕД значно зростає.

Залежно від ступеня невизначеності в плануванні, тимчасової орієнтації ідей планування, обсягу планування і т.д. у світовій практиці використовують різні типи планування ЗЕД. Наприклад, залежно від того, який обсяг (період) часу охоплюють плани, складені на підприємстві, планування підрозділяється на три типа: довгострокове; середньострокове; короткострокове:

- довгострокове планування охоплює тривалі періоди часу від 10-25 років. Якийсь час довгострокове планування ототожнювалося зі стратегічним, але тепер ці два поняття розглядаються роздільно. Стратегічне планування за своїм змістом набагато складніше довгострокового;

- середньострокове конкретизує орієнтири, що в довго термінових планах. Вони розраховані на більше короткий термін. Донедавна середньострокове планування намічалось на 5 років, однак швидкість зміни зовнішнього середовища обумовила необхідність скоротити строки цього типу планування приблизно до 2-3 років. У сфері ЗЕД середньо термінові плани вирішують завдання, пов'язані з перебудовою існуючих виробничих потужностей, відновленням асортиментів, розширенням або зменшення експорту (імпорту), пошуком нових ринків збуту і т.д.;

- короткострокове планування - розробка планів на 1-2 роки. Звичайно це річний план, що містить у собі конкретні завдання щодо здійснення експортно- імпортних операцій. Вони (операції) містять інформацію про строки, обсяги, асортименти, черговості поставок та ін.

Весь процес планування ЗЕД, як і внутрішньо фірмової, можна умовно розділити на дві стадії:

І. Розробка стратегії ЗЕД (стратегічне планування);

ІІ. Визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне або тактичне планування).

Стратегічне планування - це не функція часу, а насамперед функція напрямку. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а містить у собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, в т.ч. у сфері ЗЕД.

Тактичне планування звичайно охоплює короткостроковий і

середньостроковий періоди від 0,5 до 2 років (звичайно рік). Воно має справу з питаннями щодо того, як повинні бути розраховані ресурси підприємства для досягнення стратегічних цілей. Процес планування ЗЕД у свою чергу складається з ряду етапів (фаз), наведених у роботі [6]. Однак ще до початку роботи над планами ЗЕД підприємству важливо мати інформацію з перерахованих питань.

Що й коли експортувати (імпортувати)?

В яких умовах повинна здійснюватися ЗЕД?

Які види й форми ЗЕД доцільно обрати

Які ресурси є на підприємстві для здійснення ЗЕД?

Який повинна бути організаційна структура керування ЗЕД?

Який результат очікується від ЗЕД (зразкова величина прибутку,

рентабельність, масштаби розширення збуту, валютний виторг і т.д.)?

Крім планів, на підприємстві можуть розроблятися програми й проекти.

Можливі три типи стратегії розвитку підприємства в сфері ЗЕД:

1. Насичення ринку. Мета даної стратегії полягає в забезпеченні економічного росту на освоєних ринках із традиційними товарами. Ця мета може бути досягнута за рахунок зниження витрат, (отже і цін у порівнянні з конкурентами), підвищення якості товарів.

2. Диференціація продукту. Можливі два варіанти даної стратегії:

1) імпортується товар, відомий за кордоном, але не відомий у своїй країні, або налагоджується його виробництво на основі придбаної ліцензії;

2) експортується товар освоєний у своїй країні, але не відомий на закордонному ринку, або налагоджується виробництво даного товару за кордоном. Ефект досягається за рахунок монопольного положення даного підприємства в своїй країні або за кордоном.

3. Диверсифікованість виробництва. Дана стратегія припускає початок виробництва за рубежем принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства, або освоєння принципово нових сфер діяльності підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського

маневру, розширюються можливості подолання негативного впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської кон'юнктури в т.ч. погіршення "умов торгівлі". Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.

Для розробки й вибору стратегічних рішень підприємства в області ЗЕД важливе значення має аналіз і планування свого господарського портфеля. Останній являє собою набір видів продукції, що випускає або планує випускати підприємство в майбутньому. Залежно від видів продукції портфель підприємства розбивається на частині, які називаються стратегічними господарськими підрозділами (СГП) [8].

Усі види СГП взаємозалежні між собою й у цьому взаємозв'язку впливають один на одного й на розвиток підприємства в цілому. Тому, плануючи свій господарський портфель, підприємство повинне постійно тримати в полі зору частку кожного свого СГП на ринку й забезпечувати оптимальне співвідношення між ними в портфелі. Тривале відхилення від оптимальної збалансованості в портфелі може привести до кризового стану підприємства.

Найважливішими показниками планування ЗЕД на підприємстві є: валютний виторг із розбивкою по товарах і товарних групах; експортний виторг; рентабельність експортних і імпортних операцій; асортименти експортної й імпортної продукції; частка експорту у вартості продукції.

7.2. Організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Для ефективного керування ЗЕД на рівні підприємства необхідна адекватна умовам його роботи структура керування.

Структура керування ЗЕД відбиває побудову керованої системи в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює керування ЗЕД.

Апарат керування будується з урахуванням необхідного відновлення ланок (по горизонталі) і щаблів або рівнів керування (по вертикалі). Ланка

керування - це структурний підрозділ або окремі фахівці, які виконують відповідні функції керування.

Організаційна структура керування ЗЕД визначається тими цілями й завданнями, які вона покликана вирішувати. Її мета - максимізація прибутку на довгостроковий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура керування ЗЕД, як і внутрішньо фірмового керування, повинна постійно розвиватися й удосконалюватися, пристосовуватися до зовнішнього середовища, яке змінюється і в управлінській сфері. Її форми й методи не можуть залишатися незмінними.

На формування організаційної структури керування ЗЕД істотний вплив роблять наступні фактори:

- розмір фірми;

- значення й характер закордонної діяльності;

- ступінь диверсифікованості й складність продукції, що випускають;

- характер експортованої і виготовленої на закордонних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми керування ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.

На виробничих підприємствах, що активно беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат у цей час існує в основному в двох формах:

1) відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ ОВЭС) у рамках діючого апарата керування;

2) зовнішньоторговельної фірми (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не є самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарата керування. Його головне завдання полягає в керуванні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутрішньо фірмового керування. Цей відділ не

займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т.п. Він як правило для планування, організації і координації ЗЕД (хоча на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Відповідно завданням визначаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура керування. ВЗЕЗ звичайно очолює начальник відділу. Відділ складається з ланок (груп, секторів, бюро й фахівців).

Оргструктура керування ВЗЕЗ підприємства схематично може бути

представлена в такий спосіб (рис.7.1).

Рис. 7.1 - Зразкова схема відділу зовнішньоекономічних зв'язків.

Кожний з секторів (груп) має свої конкретні завдання й виконує відповідні функції.

Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов'язань за міжнародними контрактами й угодами, участь у підготовці й проведенні комерційних переговорів; організацію поставок за контрактом і контроль за їхнім виконанням; розгляд рекламацій по експорті й імпорту та ін.

Економічний сектор покликаний забезпечувати прогнозування й планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій, контроль виконання плану, валютний контроль і т.д.

Сектор маркетингу як провідна служба підприємства вивчає кон'юнктуру світових товарних ринків, бере участь у визначенні цін на експортну продукцію, розробці й здійсненні рекламних заходів, аналізі конкурентів, можливостей просування товару і т.п.

Завдання науково-технічного сектора: вивчати діючі на світовому ринку

технічні вимоги до товарів; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентоспроможність; брати участь у розробці пропозицій по відновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та ін.

Протокольний сектор підготовлює й організовує протокольні заходи. Виконує доручення керівництва фірми по зустрічах, прийому й проводам представників закордонних фірм, що прибули на підприємство з візитом.

На практиці організаційна структура керування ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше. Наприклад, ВЗЕЗ ВАТ "Топаз" м. Донецька

виглядає в такий спосіб (див. рис. 7.2).

Начальник відділу

Бюро по експорту Бюро по импорту

Бюро технічного обслуговування

Рис. 7.2 - Схема оргструктури ОВЭС ВАТ "Топаз".

Крім названої служби, на даному підприємстві функціонує також виробничо-маркетинговий відділ з відповідними завданнями, функціями й структурою.

Зовнішньоторговельна фірма (ЗТФ), на відміну від ВЗЕЗ, є самостійним підрозділом підприємства. ЗТФ створюється на підприємствах, які мають стабільні зовнішньоторговельні поставки, і являє собою, така яка відокремилася в процесі виробництва й збуту продукції в господарську структуру, зареєстровану й діючу відповідно до законодавства місцезнаходження.

Залежно від характеру операцій розрізняють ЗТФ чисто торговельні,

комісійні, агентські, брокерські та ін.

Організаційні принципи побудови керування ЗТФ залежать від її завдань і функцій, відображених в уставі. Вони й визначають її функції і організаційну структуру керування.

Директор ЗТФ, як правило, підкоряється директорові підприємства або його заступникові по зовнішньоекономічним зв'язкам.

Функціональні відділи й служби можна розділити на три групи:

- група відділів і служб, що здійснюють планування;

- група відділів, що займаються маркетингом;

- група відділів, що забезпечують прийняття й виконання управлінських рішень.

У міру розвитку ЗТФ виконання технічних і підготовчих операцій, здійснюване комерційними й допоміжними підрозділами, може бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-множного бюро, бюро перекладів, відділу автоматизованої обробки даних, групи комерційних розрахунків та ін.

Чи доцільно створення ЗТФ у складі підприємства-суб'єкта ЗЕД? Для того, щоб відповістити на дане запитання, необхідно зіставити витрати підприємства при відсутності власної такої фірми й витрати на її утримання. При цьому варто мати на увазі, що ефект діяльності ЗТФ буде помітним тільки після 2- х років її роботи.

7.3. Маркетинг у керуванні зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Підприємства що виходять на світовий ринок зустрічають сьогодні жорстку конкурентну боротьбу. Щоб вижити в цій боротьбі й домогтися успіху, необхідно використовувати можливості маркетингу.

При виході на зовнішній ринок виникає принципово нова ситуація, більш різноманітною стає зовнішнє середовище, збільшується число факторів, що впливають на прийняття рішень. Це приводить до того, що:

1) підвищується ступінь невизначеності в діяльності підприємства;

2) зростає ступінь ризику, з'являються додаткові ризики його діяльності;

3) збільшується потреба в інформаційному забезпеченні підприємства;

4) підвищують вимоги до координації різних напрямків і сфер його діяльності.

Все це й визначає специфіку міжнародного маркетингу, робить необхідним його використання в керуванні ЗЕД.

Міжнародний маркетинг входить до складу здійснюваних підприємством функцій в рамках ЗЕД. Разом з тим він являє собою самостійну область діяльності підприємства при виході на зовнішні ринки. Міжнародний маркетинг можна визначити як систему планування, реалізації, контролю й аналізу заходів щодо впливу на багатонаціональне ринкове середовище й пристосування до її умов підприємства, яке здійснює свою діяльність більш ніж в одній країні.

Використання міжнародного маркетингу в керуванні ЗЕД насамперед вимагає його планування, розробки стратегічної маркетингової програми. Важливо помітити, що стратегічна маркетингова програма становить основу загального стратегічного плану фірми в т.ч. в області ЗЕД.

Ринкова ситуація постійно змінюється, тому фірма завжди повинна мати стратегічну маркетингову програму на наступні 3-5 років.

Перш ніж зважитися вийти на світовий ринок, підприємству необхідно багато чого довідатися, досконально розібратися в особливостях внутрішнього й зовнішнього середовища.

До внутрішнього середовища ставляться функціональні структури підприємства, система розробки, виробництва й збуту товарів, кваліфікації кадрів і їхнє використання, системи передачі інформації між ланками керування

та ін.

До зовнішнього (навколишньої) середовища належать конкуренти,

покупці, посередники, фінансові установи, митні й державні органи та ін.

Велику роль грає економічна ситуація в країні, політична обстановка, природні умови, культура, традиції та ін.

Усі фактори внутрішнього й зовнішнього середовища підрозділяються на такі, що піддаються управлінню з підприємства й ті що не піддаються, тобто такі, до яких необхідно пристосовуватися.

Зовнішнє середовище стосовно до міжнародного маркетингу ділять на:

1) економічне;

2)соціально - культурне;

3) політико-правове;

4) природне.

Аналіз тридцятимільйонних елементів внутрішнього й зовнішнього середовища здійснюється по окремих країнах, регіонах або з погляду світового ринку в цілому.

Важливе місце в системі міжнародного маркетингу займає дослідження закордонних ринків, під яким звичайно розуміють процес пошуку, збору, обробки й аналізу даних про проблеми, пов'язані з маркетингом товарів і послуг.

Головна мета маркетингових досліджень - зменшення невизначеності й ризику при прийнятті комерційних рішень.

Маркетингові дослідження, проведені на закордонних ринках, як правило, складаються з двох великих блоків: 1) дослідження ринків; 2) дослідження потенційних можливостей підприємства.

При дослідженні закордонних ринків використовують традиційні методи й інструменти. Разом з тим тут є своя специфіка, що визначається об'єктом дослідження.

Залежно від техніки проведення досліджень, характеру інформації, способів її знаходження й використання маркетингові дослідження в зовнішньоекономічній сфері можна розділити на наступні види: кабінетні і польові дослідження.

Крім розглянутих, використовують і такі методи дослідження

закордонних ринків, як метод пробних продажів, підтримки особистих ділових контактів із представниками іноземних фірм та ін. [4].

Маркетингове дослідження, проведене на закордонних ринках, відрізняється від проведеного на внутрішньому ринку. Маркетингові дослідження проводяться підприємством або самостійно, або за його замовленям спеціалізованими маркетинговими фірмами. Щоб маркетингові дослідження були ефективними, вони повинні проводитися систематично й охоплювати якнайбільше джерел інформації.

Безпосередньо цілі міжнародного маркетингу являють собою конкретизацію першої групи загальних цілей підприємства. Це забезпечення цільової частки ринку й виходу підприємства на традиційні й нові ринки, підвищення обсягу продажів (закупівель), формування попиту, стимулювання збуту і т.д.

Для успішної реалізації поставлених цілей підприємство розробляє різні маркетингові стратегії: охоплення ринків і ринкових сегментів, конкурентні, виходу на нові ринки, виходу на ринки з новим товаром, цільові, ринкового попиту, товарної політики і т.д.

Їхній зміст багато в чому залежить від загальної стратегії підприємства в т.ч. в області ЗЕД.

Основою планування виходу підприємства на зовнішні ринки є вибір оптимального способу проникнення його на ці ринки. В сучасних умовах склалися три основних способа виходу підприємства на зовнішні ринки.

1. Створення власної збутової мережі на цільових закордонних ринках.

2. Використання збутової мережі за кордоном.

Усі ці питання обговорюються в контрактах з торговельно-

посередницьких операцій.

3. Спосіб виходу на закордонні ринки шляхом створення власного виробництва товарів за кордоном (СП, дочірніх філій та ін.). Такий спосіб доцільний тоді, коли даний ринок для підприємства перспективний, а

виробництво товарів на місці може дати відчутні економічні вигоди за рахунок економії на транспортних витратах, миті, нетарифних обмеженнях, використанні кваліфікованої, але більше дешевої робочої сили, наближення виробництва до джерел сировини і т.п.

Організувати вихід на закордонні ринки таким чином, підприємство може значно підвищити ефективність ЗЕД.

Однак при цьому необхідно добре знать умови діяльності в даній країні, її законодавчі акти.

На основі дослідження, оцінки й відбору закордонних ринків розробляються товарний, збутовий, ціновий та інший види політики, тобто заходу маркетингового комплексу, що входять у стратегічну маркетингову

програму.

ЗЕД.

Контрольні запитання

1. Які виду планування залежно від тривалості Ви знаєте?

2. Охарактеризуйте три типи стратегії розвитку підприємства в сфері

3. У чому суть стратегій диверсифікованості продукції й насичення

ринку?

4. Назвіть найважливіші показники планування ЗЕД.

5. Які фактори впливають на формування організаційної структури керування ЗЕД?

6. Назвіть основні сектори ОВЭС і їхньої функції.

7. Як визначити доцільність створення ВТФ?

8. Які фактори внутрішнього й зовнішнього середовища Ви знаєте?

9. Охарактеризуйте основні способи проникнення на закордонні ринки.

Термінологічний словник ключових понять

Планування ЗЕД, стратегічне планування, тактичне планування, типи стратегій розвитку підприємства в сфері ЗЕД, планування господарського

портфеля, організаційна структура керування, відділ ВЭС, ВТФ, міжнародний маркетинг, середовище міжнародного маркетингу, природне середовище, економічне середовище, соціально - культурне середовище, сегментація ринків, способи проникнення на закордонні ринки, організація міжнародного маркетингу.

ТЕМА 8. ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ: СУТЬ, ЗМІСТ І ВИДИ

План: 8.1. Зміст поняття "зовнішньоторговельна операція", її види.

8.2. Етапи оформлення типової зовнішньоторговельної операції купівлі-продажу.

8.1. Зміст поняття " зовнішньоторговельна операція ", її види

Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторговельні операції. Для того, щоб обмін відбувся, необхідно провести певні взаємозалежні дії:

1)	знайти покупця;
2)	укласти з ним угоду, в	якій обмовити всі умови (товар, його

кількість і якість, ціну, строк поставки і т.п.);

3) виконати договір, тобто підготувати товар до поставки, доставити його покупцеві, зробити розрахунок за поставлений товар.

Сукупність цих дій становить суть зовнішньоторговельної операції. Таким чином, під зовнішньоторговельною операцією варто розуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торговельного обміну.

Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними. По своїй суті вони є управлінською діяльністю. Зміст керування обміном, тобто здійснення операцій обміну, полягає в тім, щоб організовувати,

направляти, регулювати різні види діяльності контрагентів, які здійснюють обмін матеріальними цінностями й послугами.

Суб'єктами зовнішньоторговельних операцій є підприємства, фірми,

організації, що одержали від держави право виходу на зовнішній ринок.

Об'єктами зовнішньоторговельних операцій виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами виробничого й науково-технічного співробітництва. Ці об'єкти визначають види зовнішньоторговельних операцій на світовому ринку. Зовнішньоторговельні операції підрозділяються на основні й допоміжні.

До основних належать операції, які здійснюються на комерційній основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн). Це операції:

1) з обміну товарами в матеріально-речовинній формі (експортно-

імпортні операції);

2) з обміну науково-технічними знаннями в формі торгівлі патентами,

ліцензіями, "ноу-хау";

3) з обміну технічними послугами в формі консультативного й будівельного інжинірингу;

4) орендні, включаючи лізингові;

5) з надання консультаційних послуг в області інформації й удосконалювання керування;

6) з міжнародного туризму;

7) з обміну кінофільмами, телепрограмами та ін.

До допоміжних зовнішньоторговельних операцій належать:

1) з міжнародних перевезень;

2) транспортно-експедиторські;

3) з страхування вантажів;

4) з зберігання вантажів при міжнародних перевезеннях;

5) операції з міжнародних розрахунків та ін.

Допоміжні операції одержали назву операцій руху товарів, оскільки

пов'язані із просуванням товару до споживача.

Основними операціями купівлі - продажу товарів є експортні, імпортні,

реекспортні й реімпортні.

Експортні операції припускають продаж і вивіз товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагентові.

Імпортні операції - закупівля і ввіз іноземних товарів для наступної реалізації на внутрішньому ринку своєї країни або споживання підприємством - імпортером.

Реекспортні операції пов'язані із продажем і вивозом із країни раніше завезеного в неї товару без якої-небудь переробки.

Реімпортні операції являють собою експортні угоди, які не відбулися, тобто ввіз у країну раніше вивезених товарів, що не піддавалися там переробці. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернуті з консигнаційного складу, забраковані споживачем та ін.

Здійснення зовнішньоторговельної операції вимагає застосування певної правової форми й використання конкретних способів (методів) її здійснення. Правовою формою, опорядкованої зовнішньоторговельної операції і є зовнішньоторговельна операція.

Отже, під зовнішньоторговельною операцією розуміють договір (угоду) між двома або декількома сторонами, що перебувають у різних країнах, з поставки товарів або наданню послуг.

У практиці світової торгівлі спостерігається велике різноманіття зовнішньоторговельних операцій. Основні фактори, що визначають вид угоди:

1) предмет угоди (товар, послуги, результати інтелектуальної діяльності, оренда встаткування та ін.);

2) особливості предмета угоди (сировинні товари, готова продукція,

машинобудівна продукція і т.д.);

3) організаційні форми торгівлі на світовому ринку (аукціонни,

біржові торги, посередництво і т.п.);

4) канали збуту й характер взаємин між контрагентами. У цьому

випадку угоди можуть укладатися прямо між експортером і імпортером або через посередників.

Не кожна зовнішньоторговельна операція є міжнародною. Договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він укладений між сторонами різної державної приналежності, підприємства яких перебувають на території однієї держави. Разом з тим договір визнається міжнародним, якщо він укладений між сторонами однієї державної приналежності, підприємства яких перебувають на території різних держав.

Такий зміст договору міститься в Конвенції ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" (Віденська конвенція 1980 року).

Усе різноманіття угод у міжнародній торгівлі залежно від їхнього предмета (об'єкта) підрозділяється на наступні види:

- купівлі-продажу товарів;

- купівлі-продажу послуг;

- купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності.

Зовнішньоторговельні операції оформляються у вигляді:

1) документа, підписаного обома сторонами (звичайного договору);

2) твердої оферти продавця, акцентованої покупцем. У цьому випадку продавець посилає покупцеві докладно розроблену оферту й угода вважається укладеною шляхом обміну листами - оферта й акцепт;

3) замовлення, зробленого покупцем (замовником) продавцеві і підтвердженого останнім. У цьому випадку угода оформляється двома документами - замовленням покупця й підтвердженням постачальника.

Найпоширенішим способом оформлення угоди є перший у вигляді договору.

8.2. Етапи оформлення типової зовнішньоторговельної операції купівлі - продажу

Реалізація типової зовнішньоторговельної операції проходить ряд етапів.

У свою чергу, етапи складаються з послідовних стадій її підготовки. Кожна зі стадій має конкретне цільове призначення й оформлюється відповідними супровідними документами. Всі разом вони являють собою єдиний технологічний процес створення й реалізації продукції, включаючи первісні фази, про які говорилося вище (маркетингові дослідження, вибір продукції, визначення стратегії).

Розглянемо чотири основних етапи оформлення типової зовнішньоторговельної операції купівлі-продажу.

Перший етап. Установлення ділового контакту з закордонним партнером.

Цей етап складається з наступних стадій:

1) запит покупцем відомостей про товар або виклик на торги продавця й одержання відповіді;

2) відповідь покупця на розміщення замовлення;

3) перевірка продавцем платоспроможності покупця й підтвердження

її.

Реалізація даної частини угоди вимагає оформлення й підтвердження

такими основними документами як запити, ініціативні листи, відповіді на

запити, оферта тверда і вільна, довідки, банківське або комерційне відсилання і т.д.

Оформлення запитів і пропозицій на даному етапі забезпечується за допомогою ініціативних листів-пропозицій або листів про продаж. Оферта є одним з таких документів. Під офертою розуміють письмову пропозицію продавця покупцеві про продаж товарів на певних умовах.

Якщо ініціатива з пошуку товару виходить від покупця в процесі переговорів, його звертання до продавця з проханням надіслати оферту називається запитом.

Другий етап. Оформлення замовлення покупцем. Стадії даного етапу:

1) письмова вказівка покупця про поставку товарів або надання послуг;

2) установлення графіка поставки;

3) визначення мінімальної ціни;

4) прийняття замовлення.

Оформлення угоди на другому етапі супроводжується наступними документами: замовлення, акцепт пропозиції покупця, проект контракту, акцепт твердої оферти продавця, зустрічна оферта, графік поставки, закупівельний ордер, індент.

Третій етап. Забезпечення поставки й розрахунків. Стадії даного етапу:

1) визначення контрактної ціни;

2) визначення базисних умов поставки;

3) узгодження умов розрахунку й способи платежу покупцем.

Документи, необхідні для оформлення даної частини угоди: консульський рахунок, рахунок-фактура, фірмові каталоги, прейскуранти, біржові котирування, конкурентний аркуш, Інкотермс-2000, акредитивний лист, інкасове доручення, тратти, чеки та ін.

Визначення контрактної ціни товару здійснюється на основі документів. А в договорі обов'язково роблять посилання на документи, які використовують у цих цілях (консульський рахунок, рахунок проформа, сертифікат походження товару та ін.).

Консульський рахунок - це поручительство, в якому підтверджується походження товару. Його виписує в країні експортера консул країни імпортера після сплати консульського збору.

Щодо визначення конкретної ціни експортного товару в угоді передбачається, що імпортер повинен знати всі складові елементи, які закладає в ціну експортер: фактичну вартість товару (ціна товару в місці його знаходження на момент продажу) або базову ціну з урахуванням вартості впакування, транспортування, витрат на страхування, мита. Ці витрати є типовими й обумовлюються торговельними порядками міжнародної комерційної практики.

Четвертий етап. Виконання замовлення продавцем. Його стадії:

1) підготовка товару до відвантаження (упакування товару відповідно

до правил, норм і стандартів);

2) поставка й транспортування;

3) страхування вантажу - оформлення страхового поліса;

4) митне очищення-заповнення митної декларації;

5) виставляння платіжного рахунку.

Оформлення угоди на даному етапі супроводжується випискою товаросупроводжувальних і розрахункових документів, таких як: рахунок - проформа, рахунок-специфікація, пакувальний аркуш, сертифікати (продукції, якості, про походження товару), повідомлення про готовність до відвантаження, інвойс, ордер на вантаж, повідомлення про поставку, транспортна накладна, коносамент, повідомлення про відвантаження, транзитний сертифікат, страховий поліс, митна декларація, виписка з рахунку

та ін.

Відзначимо суть деяких з названих документів.

Інвойс (комерційний рахунок) представляє пакет документів, таких що є підставою для розрахункових операцій. До його складу входять рахунок- фактура, з докладним переліком відправлених покупцеві товарів і повною інформацією про кількість, якість і ціну товару, про нумерацію й маркування вантажних місць, про спосіб доставки товару покупцеві. Крім того, в інвойсі перераховують усі додаткові витрати, а також проставляють номер контракту, вказують величину знижки й спосіб її надання, номер замовлення і накладної, дату відвантаження, умови й форму платежу. Повідомлення про готовність товару надсилають покупцеві. Складають накладну, що супроводжує вантаж. Транспортування вантажу доповнюють ордером на вантаж. На даному етапі здійснюють процедуру рахунку, тобто виписку документів, необхідних для виставлення рахунку покупцеві.

Контрольні запитання

1. У чому суть зовнішньоторговельної операції?

2.Розкрийте зміст зовнішньоторговельної операції.

3.Які основні етапи оформлення зовнішньоторговельної операції?

4.Які комерційні документи супроводжують оформлення зовнішньоторговельної операції на кожному з її етапів?

5.Дайте характеристику основних зовнішньоторговельних документів.

6.Назвіть етапи оформлення угоди.

Термінологічний словник ключових понять

Зовнішньоторговельна операція, основні й додаткові зовнішньоторговельні операції, експортні операції, імпортні операції, реекспортні й реімпортні операції, зовнішньоторговельна операція, способи оформлення зовнішньоторговельної операції, типова зовнішньоторговельна операція купівлі - продажу, оферта тверда, оферта вільна.

ТЕМА 9. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ

План: 9.1. Загальна характеристика міжнародних фінансових організацій.

9.2. Міжнародний валютний фонд і група восьми.

9.3. Всесвітній банк.

9.4. Європейський банк реконструкції й розвитку.

9.1. Загальна характеристика міжнародних фінансових організацій

Інституціональна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносини містить численні міжнародні організації. Міжнародні фінансові організації (МФО) виникли в основному послу другої світової війни, за винятком Банку міжнародних розрахунків (БМР, 1930р.). Їхнє виникнення обумовлене наступними причинами:

1. Посилення глобалізації господарського життя, утворення ТНК і

МК.

2. Розвиток міждержавного регулювання міжгосподарських зв'язків, у

т.ч. валютно-кредитних і фінансових відносин.

3. Необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності економіки, включаючи світову валютну систему, світові ринки валют, кредитів, цінних паперів.

МФО має на меті наступні цілі:

1. Об'єднати зусилля світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки.

2. Здійснювати міждержавне валютне й кредитно - фінансове регулювання.

3. Спільно розробляти й координувати стратегію і тактику світової валютної й кредитно - фінансової політики.

До організацій, що мають всесвітнє значення, належать насамперед спеціалізовані інститути ООН - МВФ і група восьми, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції і розвитку, а також ГАТТ, перетворене у Всесвітню торговельну організацію (ВТО).

Ступінь участі й впливу окремих країн у МФО визначається розміром їхнього внеску в капітал, тому що застосовується система "зважених голосів". Вплив промислово розвинених країн є визначальним у діяльності цих організацій.

9.2. Міжнародний валютний фонд і група восьми

Міжнародний валютний фонд (МВФ) призначений для регулювання валютно-кредитних і відносин держав - членів з метою надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, викликаних дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Крім того, МВФ консультує урядових чиновників по економічним і політичним питанням. Фонд має статус спеціалізованої установи при ООН. Він улаштований за зразком акціонерного товариства.

Для досягнення цих цілей МВФ визначив "кодекс поводження" і стежить

за дотриманням правил кодексу кожною з держав. Ці правила стосуються в основному валютного курсу й конвертованості валюти, волі платежів у поточних операціях. Для виконання своєї місії МВФ піддає регулярному аналізу економічну, фінансову й валютну політику кожної з держав - членів. Зараз до складу МВФ входить більше 180 країн.

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у 1944р. в м. Бреттон-Вудсе (США). Діяльність почав у травні 1946р. У складі 36 країн, до валютних операцій приступився з 1 березня 1947 р.

З початку 60-х рр. до МВФ примикає "Група десяти", що об'єднала десять ведучих промислово розвинених країн. Поступово вона трансформувалася в "Групу двадцяти", "Групу п'яти", "Групу семи", потім у "Групу восьми". Вона проводить мобілізацію ресурсів для збільшення фінансових засобів МВФ.

Починаючи з 1992 р. Україна активно співробітничає з МВФ. Основні кредити видані на фінансування системних змін (STF), резервне кредитування (Stand - by); найбільш пільговим було кредитування в рамках програми розширеного фінансування (EFF). Перевагою кредитування в рамках EFF є тривалий строк погашення - 10 років, відстрочка сплати - 5 років, великий обсяг

- 2,27млрд. дол. і невеликі відсотки - до 7% річних.

Одночасно вимоги МВФ, які пред'являлися Україні під час одержання чергових траншів, не завжди відповідали економічним інтересам нашої країни. Наприклад, провальний досвід реструктуризації банку "Україна", тиск МВФ з метою ліквідації СЭЗ і ТПР, загострення платіжної кризи в зв'язку з виконанням умов Фонду по обмеженню грошової маси та ін. Тому питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ повинні зважуватися на основі нових підходів.

9.3. Всесвітній банк

Найважливішим інститутом регулювання міжнародного руху капіталу є

Всесвітній банк (ВБ), у складі якого функціонують:

1. Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

2. Міжнародна фінансова корпорація.

3. Міжнародна асоціація розвитку.

4. Багатостороннє агентство гарантій інвестицій.

Діяльність структур, які входять у ВБ, підлягають єдиній стратегії, але кожна з них виконує свої певні функції в процесі співробітництва з країнами -

членами.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) - головний інститут у складі групи заснований в рамках Бреттонвудських угод у липні 1944 р. Одночасно із МВФ. Діяльність почав з липня 1946р.

Статутний капітал МБРР утворений шляхом підписки країн - членів на його акції. Україні належить 0,73% акцій і 0,72% голосів. Для фінансування проектів використовують внески країн - членів і засоби, отримані від випуску облігацій, які можуть купувати приватні фірми, різні установи, суспільні й урядові організації. Він виступає як міжурядова організація зі штаб - квартирою у Вашингтоні. Роботу координує Рада керуючих. Кожна країна представлена одним керуючим. Щоденні операції виконують 7 тис. співробітників з 100 країн. Сесії проводять щотижня.

Метою діяльності МБРР є надання довгострокових кредитів для сприяння розвитку економіки країн, які розвиваються.

Позики надають уряду, під урядові гарантії. Деякі кредити надають приватним фірмам.

Сьогодні скорочується фінансування великих промислових проектів. Переважно фінансуються проекти з розвитку інфраструктури, енергетичної бази, транспорту, сільського господарства. Особлива увага приділяється розвитку малого бізнесу.

Для рішення питання про фінансування ВБ, заявник повинен відповісти на три питання:

1. Настановні питання (організація, менеджмент, персонал, політика

здійснення проекту).

2. Економічні (прибуток, доходи, рентабельність інвестицій,

створення нових робочих місць).

3. Фінансові (обґрунтування фінансового плану, система розрахунків та ін.).

Одержувач позики повинен її використовувати для досягнення погоджених цілей. ВБ контролює реалізацію проектів, співробітники спостерігають за їхньою реалізацією 10 тижнів на рік. На цей час ВБ підтримує в Україні 24 інвестиційних проекта.

Позики ВБ в Україні мають змінну процентну ставку. Ставка переглядається кожні півроку. Вона містить витрати на позики засобів своїм членам, 0,5% річних на покриття власних витрат ВБ і 0,25% за резервування кредитної лінії. Позики повертають протягом 17 років, повернення суми починають з шостого року, процентні ставки нижче ринкових.

Міжнародна фінансова корпорація

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) заснована в 1956 р.для сприяння приватним підприємствам у країнах, які розвиваються. Корпорація фінансує проекти приватного сектора, мобілізуючі додаткове фінансування інших інвесторів і кредиторів, забезпечує надання консультаційних послуг і технічної допомоги діловим і урядовим колам.

На відміну від МВФ і МБРР, МФК дає позики приватним компаніям, не вимагає урядових гарантій і розділяє фінансовий ризик з іншими партнерами. Позики виділяються на ринкових умовах. Сьогодні МФК є найбільшим джерелом прямого фінансування проектів приватного сектора країн, які розвиваються. Обсяг фінансування від 1 до100 млн. дол.

МФК звичайно фінансує не більше 25% вартості проекту. Хоча МФК може придбати до 35% акціонерного капіталу, вона ніколи не здобуває контрольного пакета акцій і не приймає участі в менеджменті фірми.

Для фінансування проекту необхідно виконати дві умови:

1. Проект повинен бути корисним для країни.

2. Проект повинен бути прибутковим для інвесторів.

Міжнародна асоціація розвитку

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) є філією ВБ. Заснована в 1960р.

Для одержання членства в МАР досить бути членом МБРР.

Асоціація дає безвідсоткові позики самим бідним країнам, в яких річний дохід на душу населення не перевищує 1305 дол. США. Позики виділені країнам, які мають річний дохід на душу населення менш 800 дол. США.

Гроші формуються за рахунок внесків найрозвиненіших країн. Кредити видають уряду.

Умови позик: період погашення 35 - 45 років, відстрочка - 10років,

процентна ставка - 0%.

Багатостороннє агентство гарантій інвестицій

Багатостороннє агентство гарантій інвестицій (БАГІ) утворене в 1988 р. для стимулювання прямих інвестицій в країни, які розвиваються. БАГІ страхує інвестиції від некомерційних ризиків. До них належать: відсутність конвертованості валюти, експропріація майна інвестора, воєнні дії, цивільний бунт, невиконання контракту внаслідок урядового рішення.

До інвестицій, які можуть бути гарантовані БАГІ, належать: внески в матеріальній або грошовій формі в акціонерний капітал, позички, а також деякі форми неакціонерних прямих інвестицій.

Строк гарантій БАГІ 15 - 20 років. Гарантії можуть покривати до 90% інвестицій. БАГІ координує свою діяльність із національними страховими компаніями.

9.4. Європейський банк реконструкції й розвитку

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) - міжнародна організація, створена на основі угоди від 29 травня 1990р. Засновниками були

40 країн. Його членами можуть бути всі члени МВФ. Штаб - квартира ЄБРР

знаходиться в Лондоні.

Основне завдання ЄБРР - сприяння переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої, орієнтованої на ринок економіці, а також розвитку приватної і підприємницької ініціативи.

На відміну від інших МФО Устав ЄБРР містить політичний мандат, який передбачає що країни повинні бути прихильні до принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки.

На відміну від ВБ, який може дати займ уряду й перелічити гроші на рахунок НБУ, ЄБРР працює тільки з конкретними самоокупними проектами. Банк фінансує переважно проекти приватного сектора. Мінімальний кредит становить 6млн. дол., але більше 35% вартості проекту.

ЄБРР є найбільшим кредитором України. За час співробітництва Банком здійснене фінансування 130 проектів загальною вартістю 2,9 млрд. EUR.

Контрольні запитання

1. Що являє собою Всесвітній банк? Назвіть його основні підрозділи.

2. Яка мета створення і напрямку діяльності МБРР?

3. Охарактеризуйте МФК і її напрямки діяльності.

4. Як здійснюється керування у ВБ?

5. Проаналізуйте діяльність МАР.

6. Страхування яких ризиків здійснюють БАГІ?

7. Назвіть цілі створення і напрямки діяльності МВФ.

8. Перелічите умови видачі позик МВФ.

9. Охарактеризуйте цілі створення і напрямки діяльності ЄБРР.

10. Назвіть основні умови фінансування і реалізації проектів ЄБРР.

Термінологічний словник ключових понять

Всесвітній банк, Рада керуючих, займ, страхування інвестицій,

експропріація, інвестори, політичний мандат.

ТЕМА 10. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ТОВАРНИХ РИНКІВ

План: 10.1. Міжнародні товарні біржі.

10.2. Міжнародні аукціони.

10.3. Міжнародні торги.

10.4. Міжнародні ярмарки й виставки.

10.1. Міжнародні біржі

Розвиток міжнародних господарських зв'язків обумовило виникнення постійно діючих ринків продукції масового попиту, валюти й цінних паперів. Товари, на які укладається угода на міжнародних біржах, можна розділити на: товарні, валютні й фондові.

Фондова біржа - це певним чином організований, постійно діючий ринок,

на якому укладаються угоди купівлі - продажу цінних паперів.

Фондова біржа в основному обслуговує вторинний ринок цінних паперів (ЦБ), найпоширенішими з яких є акції й облігації. Вона виконує наступні функції:

- служить місцем, де безпосередньо укладають угоди купівлі - продажу цінних паперів;

- установлює ринкову вартість ЦБ (курс акцій, облігацій);

- служить барометром ділової активності в окремих галузях, країнах і в світовій економіці.

Організація й керування на фондових біржах здійснюється аналогічно товарним біржам. Операції, здійснювані на фондових біржах також мають багато загального з товарними біржами, діяльність яких буде розглянута нижче.

Валютна біржа - постійно діючий ринок, на якому здійснюються угоди з іноземною валютою.

Товарна біржа - постійно діючий оптовий ринок чистої конкуренції, на якому за певними правилами укладаються угоди купівлі - продажу на якісно

однорідні й легко взаємозамінні товари. Товари продаються за зразком або на підставі якісних характеристик. Угоди здійснюються без наявності товару, тому в результаті отримують документ, що підтверджує власність на товар.

Сьогодні кількість видів товарів, які продають і купують на біржах, близько 70 (раніше - більше 200). На їхню частку доводиться 15-20% міжнародної торгівлі. Товари, що є об'єктом біржової торгівлі можна об'єднати в наступні групи:

- енергетична сировина;

- кольорові й дорогоцінні метали;

- зернові;

- олієнасіння і продукти їхньої переробки;

- живі тварини й м'ясо;

- текстильна сировина;

- промислова сировина.

Найбільші міжнародні біржові центри знаходяться в США, Англії, Японії. На їхню частку доводиться більше 90% обороту біржової торгівлі. Усього в розвинених країнах налічується близько 50 міжнародних товарних бірж із загальним оборотом більше 10 трлн. дол. Залежно від номенклатури товарів, що продають і купують на біржі, їх можна розділити на універсальні й спеціалізовані.

Основні ознаки міжнародних бірж:

1. Ціни світового ринку.

2. Товари, масового виробництва, що користуються масовим попитом.

3. Вільний валютний і податковий режим торгівлі.

Розглянемо основні аспекти діяльності біржі:

1. Юридичний - найчастіше об'єднання в формі ЗАТ або ТОВ.

2. Організаційний - це торговельне місце особливого типу, де покупець і продавець зустрічаються або безпосередньо (відкрита біржа), або через посередників (закрита біржа). Це місце, де оптовий попит та пропозиція зводяться в одну точку - біржове кільце для кожної товарної секції.

3. Економічний аспект - це крупно оптовий товарний ринок, механізм і інструмент реального ринкового ціноутворення шляхом керування вільною конкуренцією між посередниками, об'єднаними в підприємницьке співтовариство. Товарні біржі найчастіше - безприбуткові організації, мають некомерційний статус і користуються податковими пільгами.

Техніка проведення біржових операцій на різних біржах відрізняється. Класичною вважається схема біржової операції на Лондонській біржі металів (ЛБМ):

1) доручення клієнта купити або продати (вказується кількість, строк поставки, ціна). Обов'язкова наявність або банківської гарантії або 10- ти відсоткова застава;

2) здійснення угоди в біржовому кільці;

3) лист брокера в ліквідаційну касу про реєстрацію здійснення в біржовому кільці угоди;

4) відповідь ліквідаційної каси;

5) відправлення клієнтові контракту з відривним талоном;

6) повернення клієнтом підписаного відривного талона як підтвердження його згоди на контракт.

На товарних біржах розрізняють наступні категорії біржових угод:

- угоди з реальним товаром (менш 1%);

- ф’ючерскі угоди.

10.2. Міжнародні аукціони

Аукціон являє собою спеціально організований, періодично діючий ринок, на якому здійснюються угоди купівлі - продажу шляхом цінового змагання між покупцями.

У формі аукціону здійснюється торгівля товарами, що мають індивідуальні особливості властивостями. Основні товари, що пропонуються на аукціонах: хутро й хутряні вироби, чай, тютюн, квіти, овочі, фрукти,

антикваріат, художні твори та ін. Історично склалося так, що для кожного товару є свої центри аукціонної торгівлі.

Організаторами товарних аукціонів можуть бути окремі великі торговельні компанії, союзи або асоціації продавців або спеціальні аукціонні брокерські фірми.

Періодичність проведення аукціонів залежить від специфіки товару.

Наприклад, чай реалізують 1-2 рази на тиждень, хутро - кілька разів на рік.

Організація і техніка проведення міжнародних аукціонів має свої особливості, які визначаються характером товару. Разом з тим у їхній організації є багато загального. Розрізняють чотири стадії проведення аукціонів: підготовка, огляд товарів, аукціонний торг, оформлення і виконання аукціонної угоди.

Переваги аукціонів:

1. Присутність великої кількості конкуруючих покупців дозволяє виявити попит і встановити ціну на товар.

2. Можливість підвищення і зниження цін.

3. Продавець може зняти товар із продажу.

Недоліки: витрати часу на поїздку, оплата послуг організаторів і як наслідок більше висока ціна.

10.3. Міжнародні торги

Міжнародні торги - одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, при якій покупець (замовник) повідомляє конкурс для продавців (постачальників) на товар з певними техніко-економічними характеристиками, підрядників на виконання робіт або партнерів для створення спільних підприємств.

Організаторами торгів часто виступають державні установи,

муніципалітети, іноді - приватні фірми.

Застосування торгів як методу розміщення замовлень на імпорт товарів або послуг дозволяє покупцеві здійснити закупівлі більш ефективним

способом, одержавши економію часу й засобів при дотриманні гарантій якості, вигідних умов поставки та ін. умов угоди. Це досягається завдяки тому, що організатори використовують конкуренцію між фірмами, які беруть участь у торгах.

Організатори торгів створюють тендерний комітет, який виконує всю організаційну роботу. В його склад входять представники організації - покупця, а також технічні й комерційні експерти. В рамках ВТО розроблено уніфіковану процедуру проведення міжнародних торгів.

Залежно від способу проведення розрізняють відкриті й закриті торги. В окремих випадках, при проведенні торгів у два етапи, відкриті торги можуть сполучатися із закритими.

Організація торгів:

1. Оголошення в пресі публікують за 1 -2 місяці до їхнього початку. Торговельні палати, консули, торговельні радники, торгові центри інформують свої країни про майбутні торги. Фірми, які бажають взяти участь у торгах, спочатку вносять заставу в розмірі 1-3% від вартості очікуваної угоди.

2. Умови проведення торгів (тендерні) також можуть викуплятися в тендерних комітетах. Розробку умов торгів можна здійснювати самостійно або із залученням спеціалізованих консалтингових або інжинірингових фірм.

Комплект тендерної документації звичайно містить:

- докладну характеристику закуповуваного встаткування або об'єкта, що споруджують;

- основні комерційні умови (строки поставки, базис, умови платежу,

гарантії);

- форми тендерної пропозиції;

- можливість і необхідність подання додаткової технічної і пояснювальної документації;

- умови арбітражу;

- штрафи;

- вимоги з технічного обслуговування та ін.

3. Однією з умов торгів є строк по здачі пропозицій для участі в торгах. Не пізніше цього часу оференти подають тендерні пропозиції під розпис у тендерний комітет. Пропозиції подають в закритих опечатаних конвертах.

4. Порівняння поданих пропозицій, підведення підсумків і визначення переможця. Строк ухвалення рішення залежить від обсягу аналізованої інформації. Переможця можуть вибрати одразу. Найчастіше тендерні комітети аналізують оферти від декількох тижнів до декількох місяців.

5. Рішення про вибір переможця повинно бути прийняте до строку, встановленого умовами торгів. Оференти не можуть відкликати свої пропозиції до цього строку.

Оферент, що виграв торги, як правило, вносить другу заставу в розмірі 5-

10% вартості замовлення. Після виконання замовлення цю заставу повертають. Організатори торгів можуть використовувати цю заставу для покриття окремих претензій в ході виконання замовлення.

6. З переможцями торгів підписують контракт, у якому обмовляють усі необхідні умови.

10.4. Міжнародні ярмарки й виставки

Міжнародні ярмарки - це періодичний ринок з демонстрацією зразків товарів, на якому потенційні продавці й покупці проводять переговори, уточнюють пропозиції і підписують контракти. Розрізняють універсальні й спеціалізовані ярмарки.

Виставки - публічна демонстрація досягнень у певній галузі науки,

економіки, культури з метою реклами товарів.

Існують постійно діючі ярмарки й виставки.

Організаторами торговельних ярмарків і виставок є торговельні палати, асоціації федерації торговців і промисловців, державні й муніципальні органи, а також приватні фірми.

Організації, які займаються ярмарками й виставками, є юридичними

особами, вони реєструються й відповідають за своїми обов'язками в межах їхнього майна.

Питаннями регулювання діяльності міжнародних ярмарків і виставок займається Союз міжнародних ярмарків, у якому бере участь 50 країн і Міжнародне бюро виставок.

Контрольні запитання

1. Які основні функції біржі в торгівлі товарами?

2. Які види міжнародних бірж Ви знаєте?

3. У чому полягає діяльність валютних і фондових бірж?

4. Назвіть основні аспекти діяльності товарних бірж.

5. Опишіть схему біржової операції на ЛБМ.

6. Перелічите товари, реалізовані на біржах, назвіть їхні властивості.

7. Хто займається організацією товарних аукціонів?

8. Яка періодичність проведення аукціонів?

9. Охарактеризуйте переваги й недоліки аукціонів.

10. Які особливості організації і проведення міжнародних торгів їхні переваги.

Термінологічний словник ключових понять

Валютна біржа, товарна біржа, фондова біржа, біржове кільце, ф ’ ючерська угода, міжнародні торги, тендер, оферта, аукціонний торг, підрядник, замовник.

ТЕМА 11. СТРУКТУРА І ЗМІСТ МІЖНАРОДНОГО КОНТРАКТУ

План: 11.1. Суть і особливості оформлення зовнішньоторгового контракту.

11.2. Типові контракти в ЗЕД.

11.3. Структура і зміст зовнішньоторговельного контракту.

11.1. Суть і особливості оформлення зовнішньоторгового контракту

У міжнародній комерційній практиці використовують різні способи підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, які приймають у ньому участь.

У міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі. Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю) яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт - основний комерційний документ, що визначає права й обов'язки сторін. По суті в ньому викладений комплекс дій по здійснення зовнішньоторгового обміну.

Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця покупцеві. Цей контракт купівлі-продажу відрізняється від усіх інших контрактів, наприклад, орендного, ліцензійного і

т.д.

Форма контракту може бути письмовою чи усною. Віденська конвенція

(1980р.) не вимагає, щоб договір купівлі-продажу обов'язково оформлявся в письмовій формі. Проте законодавства ряду країн, у тому числі й України, вимагають обов'язкової письмової форми договору купівлі-продажу. В письмовій формі повинні вноситися і всі зміни в контракт, направляться офорти, акцепти, запити та інші пропозиції і відповіді. Недотримання форми таких угод стає причиною їх недійсності.

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоторгового договору (контракту) купівлі-продажу повинні мати повноваження на підписання договору у відповідності до законів України і з урахуванням її міжнародних договорів. У випадку, якщо зовнішньоекономічний договір підписує фізична особа, потрібен тільки її підпис. Від імені інших суб'єктів ЗЕД зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, яка має таке право відповідно до посади і згідно з документами заснування фірми й особи, вповноваженої дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта ЗЕД одноосібно, якщо документи заснування не передбачають іншого.

Права й обов'язки сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом місця його підписання якщо сторони не узгодили іншого, і відображаються в умовах контракту.

Підписання зовнішньоекономічного контракту являє собою цілий ряд дій сторін (контрагентів) під час узгодження його умов.

Початковим етапом є попередні переговори, які інколи називаються "трактацією угоди". Це серйозний і складний процес. Тим, хто починає безпосередню роботу з узгодження всіх конкретних умов (статей) майбутнього контракту можна порекомендувати наступне:

1. Дуже важливо чітко уявити мету угоди, що ви хочете зробити і що одержати. Щоб успішно вирішити цю проблему, намагайтеся створити ідеальну модель майбутньої операції, накресліть схему, поділіть її на етапи, стадії, визначте строки, вирахуйте ризик. Подумайте, що повинні зробити ви і що повинен зробити ваш партнер. І тільки після цього можна приступати до формулювання умов договору, звертатися за консультаціями до спеціалістів, готувати всі необхідні документи.

2. Проект майбутнього договору краще готувати самим, а не доручати контрагенту. Таким чином, ви зможете реалізувати свої інтереси.

3. Ніколи не підписуйте договір, поки його не переглянув і не завізував ваш юрист чи юрист іншої незалежної фірми. В Донецькій торгово- промисловій палаті, наприклад, є спеціальний відділ, який може надати

кваліфіковану допомогу в перевірці й виправленні формулювань проекту договору.

4. Формуючи умови договору, не допускайте двоякості висловлювань,

розпливчастих фраз, нечіткості. В договорі має значення кожна буква, кожна кома.

Даючи загальну характеристику контракту купівлі-продажу, треба відзначити джерела правового регулювання зовнішньоторгових контрактів. Звичайно, вони мають певну специфіку. До основних джерел відносяться: міжнародні договори; національне законодавство; звичаї.

У практиці міжнародної торгівлі використовують такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу:

- Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів

(1980 р.);

- Конвенція ООН про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

- Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.), та ін.

Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні й виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією ООН про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.

Учасниками Віденської конвенції є більше 30 країн. До них належать Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 року.

Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі- продажу (частина ІІ) і його основні умови (частина III). Треба мати на увазі, що

Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.

Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначені рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін.

Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть у договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього повинні використовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.

Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія і т.д.), в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.). В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулює Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї і звичайності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі.

11.2. Типові контракти в ЗЕД

У практиці міжнародної торгівлі широко використовують різні типові форми контрактів. Їх стали розробляти великі експортери й імпортерами ще

наприкінці XIX ст. За деякими підрахунками на світовому ринку сьогодні використовують більше 10 млн. типових контрактів.

Типовий контракт - це розроблений у відповідності до встановлених правил документ, що містить ряд уніфікованих умов, прийнятих у практиці міжнародної торгівлі, тобто ніби наперед узгоджених, типових умов. Другу частину типового контракту складають статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, що містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якості, терміни поставок, умови платежу та ін.

Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватися в різних формах. Як правило, їх складають на бланках, виготовлених у типографії.

Найбільш поширеною формою є такий типовий контракт, в якому викладають і формулюють належним чином статті, що містять в собі загальні умови купівлі-продажу. А в тих статтях, умови яких вимагають узгодження, залишається місце для уточнення. Після узгодження в контракт вносять індивідуальні умови угоди, і він готовий до підписання. Інколи у всіх пунктах залишають місце для уточнення.

Друга форма типового контракту відрізняється тим, що статті, які містять у собі загальні умови, друкують на звороті контракту чи інших листках, а статті, умови яких вимагають узгодження, друкують на лицьовій стороні контракту.

Є й такий варіант типового контракту, в якому загальні умови купівлі- продажу не викладаються. Вони наперед узгоджені і на них роблять посилання на зворотній стороні контракту, а на лицьовому боці друкують мінімум 3-4 статті, умови яких вимагають узгодження (тобто про кількість, ціну, терміни й інколи якість доставки).

Використання типового контракту можна здійснювати двома способами:

1) беззаперечне приєднання одної зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона

2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений у відповідності до конкретної угоди.

Частіше всього типовий контракт, розроблений однією із сторін угоди, береться за зразок і на його основі шляхом узгодження кожної статті, кожної умови контракту розробляється індивідуальний контракт, який підписують сторони.

Типові форми контрактів розробляють в основному великі експортери даного виду продукції, об'єднання промисловців і підприємців, асоціації, союзи, торгово-промислові палати, біржові комітети. Наприклад, типові контракти на промислову сировину розробляють союзи підприємців. Це, як правило, національні союзи. Проте щодо багатьох товарів - зернових, лісопиломатеріалів; шкіросировині - велике значення мають типові контракти, розроблені міжнародними союзами підприємців. Найбільше поширення в торгівлі зерновими, масляними, цукром, кольоровими металами, бавовною, натуральним каучуком і т.д. одержали типові контракти, розроблені біржовими комітетами. Галузеві об'єднання розробляють зазвичай декілька варіантів типових контрактів для кожного виду товарів. Різниця між цими варіантами полягає звичайно в методі визначення ціни (ФОБ, СІФ та ін.), способі доставки товару (цілими пароплавами чи дрібними відправками); напрямку перевезення, що може вплинути на упаковку товару, умови страхування і т.д.

Велику увагу розробці типових контрактів приділяє Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН. Під керівництвом ЄЕК було розроблено більше

30 варіантів типових контрактів і загальних умов купівлі-продажу, частково, договір купівлі-продажу зернових (16 варіантів переглянуті в 1965 р.); загальні умови експортних доставок машинного обладнання (1955 р.); загальні умови монтажу машинного обладнання за кордоном (1963 р.); загальні умови купівлі- продажу для експорту товарів довготривалого користування та інших металовиробів серійного виробництва (1961 р.); загальні умови купівлі- продажу цитрусових (1958р.)та ін.

Типові форми контрактів є обов'язковими для сторін тільки за їх згодою. Звичайно зміст таких угод ґрунтується на праві й практиці країни- розроблювача. І це необхідно враховувати українським підприємцям, які

укладають контракт з іноземним партнером.

11.3. Структура і зміст зовнішньоторговельного контракту

Зовнішньоторгові контракти за змістом індивідуальні, але за структурою схожі. Кожен контракт має індивідуальний номер, текст контракту починається з преамбули, після чого розміщені такі статті: предмет контракту, кількість товару, якість товару, термін і дата доставки, базисні умови доставки, ціна, упаковка й маркірування, порядок здачі-прийому, умови про гарантії, рекламації, штрафні санкції і повернення втрат, обставини непереборної сили, арбітражна замітка, інші умови контракту, юридичні адреси сторін, підписи продавця і покупця.

Названі умови можуть бути кваліфіковані з точки зору їх обов'язковості для продавця і покупця, і з точки зору їх універсальності.

Зміст контракту визначається сторонами угоди. Формулювання статей вони обирають самостійно, в залежності від предмету договору, торгових звичаїв, наявності міжнародних угод, а також від довготривалості взаємних ділових контактів.

Відзначимо деякі типові підходи до складання зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу.

1. Вступна частина чи преамбула. Текст контракту починається з вступної частини. В ній указують повну юридичну назву сторін, указують номер контракту, місце і дату його підписання, визначення сторін, які підписують угоду ("продавець", "покупець", "постачальник", "замовник" і т.д.).

2. Предмет контракту. В цій статті вказують назву, вид, сорт, марку,

модель товару, що постачається.

Якщо дані товари різного асортименту чи різних якісних характеристик,

їх звичайно наводять у специфікації, що супроводжує контракт.

Якщо постачають обладнання, додають докладну технічну характеристику товару, яку оформлюють як додаток до контракту.

3. Кількість товару. При визначенні кількості товару в контракті встановлюють: одиницю виміру кількості (це може бути вага, об'єм, довжина, площа, штуки і т.д.); порядок визначення кількості (він може бути визначеним чи твердо фіксованою цифрою, чи в установлених межах з обмовкою "близько", знаком ±...%, наприклад, при поставках масових сировинних товарів насипом, навалом чи наливом); система мір і ваги, так як у різних країнах використовують різні метричні системи (так, у світовій практиці використовують метричну тонну - 1000кг, а американська (коротка) тонна - 907 кг, англійська (довга) тонна - 1016 кг).

В контракті вказують також чи враховують тару й упаковку в кількість товару. В залежності від цього розрізняють вагу товару брутто, нетто і брутто за нетто.

4. Якість товару. В цій статті вказують спосіб визначення якості товару, а також документи, що підтверджують його. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару і від практики, яка склалася в світовій торгівлі даним товаром. Існують такі методи визначення якості товару:

- за.стандартом. Якість товару повинна відповідати відповідній системі стандарту міжнародного чи національного. В деяких випадках стандарти розробляють великі промислові фірми;

- специфікації, доданої до контракту. Специфікації містять необхідні технічні параметри, що характеризують товар. У контракті вимагається вказати організацію, яка склала специфікацію, і навести основні показники специфікації;

- технічних умовах. Цей спосіб використовують нестандартних виробів,

що виготовляють на основі індивідуальних замовлень;

- зразку. Цей спосіб передбачає відповідність якості товару певному зразку, прийнятому за еталон і підтвердженому покупцем. В міжнародній практиці звичайно відбирають 3 зразки. Один екземпляр зразка зберігається в покупця, другий - у продавця, третій - в будь-якій центральній організації (наприклад, у торговій палаті);

- за вмістом певної речовини в товарі (наприклад, певний відсоток марганцю в руді), за виходом готового продукту з товару (наприклад, пряжі із шерсті);

- інші методи визначення якості: за описом (наприклад, автомобіля); за попереднім оглядом (товари, що реалізують на аукціонах, зі складів); за способом ("який він є"), без гарантій продавця на якість товару та ін.

При визначенні якості товару звичайно використовують не один із названих способів, а два-три в комбінації. Основним документом, що підтверджує якість, є сертифікат якості. Його може видавати видавець, продавець чи спеціальна організація, частково ТПП.

5. Термін і дата поставки. Термін поставки товару розглядають як тимчасовий період, протягом якого продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцю. Товар може бути доставлений одночасно чи частинами. При доставці частинами в контракті вказують проміжні терміни доставки.

Згідно з Конвенцією ООН (ст. 33) продавець повинен доставити товар:

- у визначені строки, якщо договір дає можливість визначити точну дату поставки;

- на протязі періоду, якщо договір дозволяє визначити його;

- у розумний строк після підписання контракту.

У деяких випадках використовують прийнятий в торгівлі термін

"термінова поставка" чи "зі складу" (від 1 до 14 днів).

Крім строків поставки в контракт купівлі-продажу в багатьох випадках вносять обмовку про дату поставки. Вона визначає момент передачі товару в користування покупця. В залежності від способу поставки датою поставки може бути: дата, вказана на транспортному документі, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення; дата складського свідоцтва; дата підписання приймально-передавального акту представниками продавця і покупця.

6. Базисні умови поставки. Базисними умовами поставки називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця з доставки

товарів і встановлюють момент переходу ризику від продавця до покупця при випадковій загибелі чи пошкодженні товару. Базисні умови, таким чином, визначають того, хто несе витрати, пов'язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ці витрати значні, інколи становлять 40-50% ціни товару. Тому при складанні контракту продавець і покупець детально розраховують витрати за всіма транспортними операціями.

Витрати на доставку товару, що несе продавець, враховують у ціну товару і визначають її базис. Тому й умови поставки називаються базисними.

Тлумачення базисних умов поставки міститься в такому міжнародному визнаному документі як "Інкотермс", розробленому Міжнародною торговою палатою.

Запропоновані в правилах Інкотермс пояснення термінів відповідають найбільш поширеним торговим звичаям і правилам, що склалися в міжнародній практиці. Головна мета Інкотермс - чітке визначення умов контракту по відношенню обов'язків продавця з доставки товару покупцю й уніфікація обов'язків сторін контракту. Разом з тим, правила носять рекомендаційний характер, їх використання в тому чи іншому обсязі залежить від бажання сторін, які підписують угоду.

В даний час у міжнародній практиці використовують Інкотермс у редакції

2000 року.

7. Ціна товару. При встановленні ціни в контракті купівлі-продажу визначають:

- одиницю вимірювання, за якою встановлюють ціну (ваги, довжини,

площі, об'єму, поштучно і т.д.);

- базис ціни, який встановлює, чи входить у ціну товарів транспортні, страхові та інші витрати з доставки товару. Базис ціни звичайно визначається шляхом використання одного з комерційних термінів (ФАС, ФОБ, СІФ та ін.) з вказівкою пункту здачі товару;

- спосіб фіксації ціни. Ціна в контракті може бути зафіксована в момент його підписання, на протязі терміну його дії чи до моменту його виконання. В

залежності від способів фіксації розрізняють такі види цін: 1) тверда, 2) гнучка,

3) рухлива, 4) з наступною фіксацією. Тверді ціни встановлюють на момент підписання контракту, звичайно з обмовкою "ціна тверда, зміні не підлягає".

Гнучка - в момент підписання контракту і коригують у випадку зміни витрат виробництва в період виконання контракту. При використанні гнучкої ціни обговорюється її структура, вказується джерело, на основі якого можна говорити про зміни витрат виробництва.

Гнучку ціну в практиці часто вираховують за формулою, запропонованою Європейською економічною комісією ООН, викладеною в загальних умовах експортних поставок машинного обладнання.

Рухлива ціна. Її фіксують на момент підписання контракту, а надалі може бути переглянута в залежності від зміни ринкових цін. Ціни з наступною фіксацією. В даному випадку ціни не обговорюються на момент підписання контракту. Проте в договорі регламентується порядок їх обчислення до моменту платежу.

Валюта ціни. Ціна може бути встановлена у валюті країни-експортера,

імпортера чи у валюті третьої країни;

- рівень ціни. При визначенні рівня ціни в контракті звичайно орієнтуються на два рівні цін:

1) опубліковані ціни (довідкові ціни, біржове котування, ціни аукціонів,

фактичних угод та ін.);

2) розрахункові ціни постачальника, встановлені в контрактах на нестандартне обладнання, виготовлене, як правило, за індивідуальним замовленням.

8. Умови платежу. Передбачають встановлення в контракті купівлі-

продажу:

- валюти платежу. Такою може бути валюта країни-експортера, країни- імпортера чи третьої країни. Вона може не співпадати з валютою ціни товару. Тоді в контракті необхідно вказати курс, за яким валюта ціни буде переведена у валюту платежу;

- терміни платежу. Сторони вказують у контракті конкретні терміни платежу. Якщо такі не називаються то згідно Конвенції ООН, покупець повинен заплатити ціну, коли продавець передає йому чи сам товар чи товаросупроводжувальні документи;

- способи платежу. В практиці міжнародної торгівлі існує декілька способів платежу: готівкою, авансом і в кредит;

- форми розрахунків. Форми розрахунків, які використовують іноземні партнери, дуже різноманітні. Основними серед них є інкасова, акредитивна, розрахунки за відкритим рахунком та інші. Переважна частина розрахунків за зовнішньоторговими оцінками здійснюється в інкасовій і акредитивній формах розрахунків.

9. Упаковування і маркування. В міжнародній торгівлі упакування і маркування виконують ряд важливих функцій:

- рекламують товар;

- зберігають його при транспортуванні і перевантаженні;

- забезпечують оптимальну заповнюваність транспортних засобів;

- інформують населення про товар, його користь і правила користування.

У статті "Упаковка" вказують вид упаковки, її характеристику, якість, розміри, спосіб оплати, а також нанесення на упаковку кожного місця маркування. Вид упаковки залежить від особливостей товару. Розрізняють упаковку зовнішню і внутрішню. В більшості випадків упаковка переходить у власність покупця разом з товаром.

Маркування вантажів зазвичай передбачає вказівку на такі моменти як реквізити експортера й імпортера, номер контракту, місця призначення характеристику ваги і габаритів місця, номер місця і число місць у партії, спеціальні позначення ("обережно, крихке", "верх не кантувати", "центр тяжкості").

10. Здача - прийом. Під здачею-прийомом розуміють передачу товару продавцем у власність покупця у відповідності до умов контракту. Оскільки покупець повинен своєчасно підготуватися до приймання товару в контракті

передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про фактичне відвантаження.

У даному розділі контракту узгоджують такі питання як вид, місце і термін здачі-прийому, порядок приймання товару за кількістю і якістю, хто здійснює здавання-приймання товару.

В залежності від виду приймання поділяють на попереднє й кінцеве. Попереднє здійснюють на підприємстві продавця з метою встановлення відповідності товару, його упаковки і маркування до умов контракту. Мета кінцевої здачі-прийому - встановити фактичне виконання поставки за кількістю й якістю в обумовленому місці і в певний період.

Здачу-прийом за кількістю й якістю, як правило, здійснюють у різний період. Здачу-прийом за кількістю необхідно проводити зразу після прибуття товару. Для другої встановлюють довший період.

В контракті вказують, на основі яких документів буде проводитися приймання за кількістю й якістю. За кількістю його проводять, як правило, за специфікацією, транспортною накладною і пакувальному листку. За якістю - на основі сертифікату якості й способу визначення якості, узгодженого в контракті.

11. Умови про гарантії. При поставці машин, обладнання чи іншої техніки в контрактах міститься умова про гарантійне обслуговування. В умовах даної статті визначають: обсяг наданої гарантії, гарантійний термін; обов'язки продавця у випадку виявлення дефекту товару чи його невідповідності до умов контракту. Термін гарантії може бути від кількох місяців до кількох років, що залежить насамперед від характеру товару. В даній статті перелічують також усі випадки, на які гарантії не поширюються (наприклад, на деталі, що швидко зношуються, та запасні частини; на пошкодження через велике навантаження, поганого збереження і неправильного обслуговування). Якщо за домовленістю сторін гарантійне обслуговування проводиться силами покупця, продавець у такому випадку повинен заплатити йому витрати.

12. Рекламації - це претензії покупця до продавця в зв'язку з

невідповідністю кількості й якості доставленого товару до умов контракту. В контракті сторони встановлюють порядок і терміни пред'явлення рекламацій, права й обов'язки сторін, способи врегулювання рекламації.

Врегулювання рекламації може бути здійснено шляхом усунення дефектів, заміни товару іншим, повернення сплаченої вартості, надання знижки на договірні ціни та ін. Вибір способу врегулювання рекламації залежить від товару. Якщо знайдено дефект у товарі, що володіє індивідуальними ознаками, треба замінити його іншим. На сировинні товари звичайно надають знижки з контрактної ціни чи проводять уцінку вартості всієї партії.

13. Штрафні санкції. В контракті можуть бути передбачені різного роду санкції в формі пені, неустойки, штрафів, які платять продавці чи покупці у випадку невиконання своїх зобов'язань відповідно до договору.

Крім неустойки, в контракті може передбачатися право сторін на повернення втрат.

14. Обставини непереборної сили. В ході виконання контракту можуть з'явитись обставини, що перешкоджають виконанню договору. Такі обставини називаються непередбаченими чи форс-мажорними. Тому всі контракти купівлі-продажу містять умови, які дозволяють переносити термін виконання договору або звільняти сторони від повного чи часткового виконання зобов'язань договору у випадку виникнення непередбачених обставин. До таких обставин відносяться:

- різного роду стихійні лиха (землетруси, паводки, урагани, пожежі,

замерзання морів і т.п.);

- різного роду політичні і торгово-політичні дії (війна, блокада, заборона експорту й імпорту, валютні обмеження та ін.).

В інтересах обох сторін угоди заздалегідь точно визначити, які обставини вони відносять до форс-мажорних. При настанні форс-мажорних обставин, виконання контракту може бути призупинено на період їх дії. Якщо такі обставини будуть продовжуватися довше узгодженого в контракті терміну, то кожна з сторін має право відмовитися від дальшого виконання своїх зобов'язань

відповідно контракту. В контракті сторони вказують також назву організації, яка буде свідчити про початок і довготривалість форс-мажорних обставин. Як правило, це торгово-промислова палата.

15. Арбітраж. У цій статті контракту встановлюють порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути між сторонами, якщо вони не можуть вирішити протиріччя іншим шляхом.

При підписанні контракту купівлі-продажу сторони можуть внести в нього й інші умови. Текст контракту закінчується вказівкою юридичних адрес і підписами продавця і покупця. Контракт вважається дійсним, якщо він підписаний особами, які мають на це повноваження. З моменту підписання контракту починають діяти права й обов'язки сторін щодо його виконання.

Контрольні запитання

1. Яка, відповідно до Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, повинна бути форма контракту?

2. Які форми типових контрактів Ви знаєте?

3. Типові форми контрактів є обов'язковими?

4. Якими законодавчими актами в Україні регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу?

5. Які типові умови поставки "Інкотермс" ви знаєте? В чому їхня сутність?

6. Яка головна мета "Інкотермс"?

7. Які форми розрахунків, які використовують іноземні партнери, Ви знаєте?

8. Хто визначає зміст контракту?

Термінологічний словник ключових понять

Контракт, типовий контракт купівлі - продажу, умови контракту; обов ' язкові, додаткові, універсальні, індивідуальні умови контракту, правові основи контракту, структура контракту, зміст контракту купівлі - продажу, базисні умови поставки, види цін, рекламації, арбітраж.

ТЕМА 12. ОРГАНІЗАЦІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ ТРАНСПОРТНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

План: 12.1. Роль транспорту в зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Транспортні операції.

12.2. Організація міжнародних перевезень основними видами

транспорту.

12.1. Роль транспорту в зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Транспортні операції

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства тісно пов'язана з транспортним забезпеченням, яке є однією з важливих складових процесу організації доставки товарів від місця їх виготовлення до місця споживання. По суті воно ідентичне товарообігу, яке базується на концепції логістики. Разом з тим транспортне забезпечення доцільно розглядати як самостійний аспект системи товарообігу, що має свою специфіку.

Під транспортним забезпеченням розуміють сукупність елементів, які знаходяться в тісній взаємодії і складають єдину транспортну систему, що об'єднує операції, пов'язані з виробництвом і обігом продукції.

Продукцією транспорту є безпосередньо сам процес переміщення товарів від виробника до споживача. В цьому й полягає суть транспортних послуг. Вони - основна пов'язуюча ланка між продавцем і покупцем.

Транспортні послуги, як і всяка послуга, має свої особливості.

1. Транспорт не виробляє нового товару чи продукту, але саме дякуючи йому переміщення з одного місця в інше забезпечує продовження процесу виробництва та обігу, має місце кінцеве споживання вироблених товарів. Переміщення товарів, продукції з місця виробництва до місця споживання і є тою споживчою вартістю, яку створює транспорт, його транспортні послуги.

2. Дія транспортних послуг виражається в такому корисному ефекті, який не може виникати, зберігатися і реалізуватися у відриві від транспорту. Разом з тим виробництво транспортних послуг невідривне від їх споживання. Транспортні послуги задовольняють потреби на момент свого проявлення, тобто створення таких послуг співпадає з їх споживанням.

3. Транспорт займає особливе місце в міжнародному товарообігу. З одного боку, він є необхідною умовою здійснення міжнародного розподілу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. З другого боку - транспортна індустрія виступає на світових ринках експортером своєї продукції, частково, транспортних послуг.

4. Транспортні послуги, які здійснюються в сфері ЗЕД, піддаються впливу всіх факторів, що характеризують розвиток ринкової економіки. Насамперед, це коливання цін на нафту, попит і пропозиція на товари а відповідно, і на їх перевезення; валютний курс; ступінь втручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, стан політичних і економічних відносин різних держав і багато інших.

Транспорт грає важливу роль у розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Його нормальне функціонування забезпечує виконання зобов'язань сторонами з купівлі-продажу, комерційний ефект зовнішньоторгової угоди. Порушення транспортного процесу часто веде до матеріальних втрат експортера й імпортера, робить вітчизняні товари неконкурентоздатними.

Транспортне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності є об'єктивно необхідним. Часто власнику вантажу важко орієнтуватися в транспортній обстановці, яка вимагає професійних знань законодавства окремих країн, міжнародних конвенцій (угод), техніко-експлуатаційних характеристик транспортних засобів, пунктів перевантаження і перевалки вантажів, умов їх роботи, ринку посередницьких послуг та ін.

Тому, при необхідності відправлення вантажу за кордон, доцільно

насамперед встановити тісні контакти з транспортними підприємствами і організаціями які займаються міжнародними перевезеннями. При цьому важливо обрати вид транспорту, яким ви хотіли б відправити вантаж за кордон. Тут треба мати на увазі, що в сучасному світі функціонує шість видів транспорту: морський, залізничний, автомобільний, річний, повітряний і трубопровідний. Види транспорту поділяються на водяний (морський, річний), наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний) і повітряний. Кожен з них має свою специфіку.

Плануючи відправлення вантажу і вибір транспорту, треба враховувати ряд обставин.

По-перше, вид вантажу. Вантажі, що перевозять, поділяють на генеральні, масові й особливо режимні. До генеральних належать різні штучні вантажі (в упаковці чи без неї). За розмірами їх поділяють на звичайні, довгомірні (більше 3 м) і негабаритні. За масою - легкі й важкі (з масою більше

5 тонн на одну вантажну одиницю).

До масових відносяться вантажі, що являють собою певну структурну масу яку перевозять у великій кількості без упаковки. До них належать наливні (нафта і нафтопродукти, гази, тваринні й рослинні жири, спирти та ін.), навальні (руда, концентрати, добрива та ін.), насипні (зерно, цукор, сирець та ін.) і лісні.

До особливо режимних належать вантажі, що зберігають і перевозять при дотриманні спеціальних правил (небезпечні вантажі ті, що швидко псуються та

ін.).

При виборі засобів транспортування треба мати на увазі, що в деяких

випадках можливість вибору відсутня. Наприклад, вантажі, що швидко псуються, треба перевозити авіатранспортом. Разом з тим авіаперевезення не допускаються при перевезенні легкозаймистих і вибухонебезпечних вантажів. Основну частину перевезень морським транспортом складають перевезення масових наливних і навальних вантажів (нафти і нафтопродуктів, залізної руди, кам'яного вугілля, зерна та ін.). Морський транспорт широко використовується

і для перевезення генеральних вантажів.

По-друге, фактор часу. Відомо, що найшвидший спосіб доставки вантажу

- це авіатранспорт. Однак він дорого коштує. Тому використовують тільки тоді, коли треба доставити вантаж за мінімальний відрізок часу(продукти, що швидко псуються, квіти та ін.) По-третє, вартість перевезень. Звичайно, що кожен покупець хотів би, щоб вартість перевезення складала невеликий відсоток від вартості товару. Проте бувають випадки, коли вибір відсутній і треба платити за доставку вантажу високу ціну. А коли є вибір, ціна буде нижча. Наприклад, невеликі й середні за обсягом партії вантажів можна доставляти повітрям і по суші приблизно за однаковими цінами. По-четверте, безпека перевезення. Крихке й дорогоцінне обладнання краще перевозити повітряним транспортом. Товари, що мають високий ступінь ризику, відносно крадіжки (запчастини автомобілів, офісне обладнання, фармацевтичні товари і т.п.), як правило, доставляють морським транспортом, в основному в контейнерах, хоч це коштує дорожче.

Названі обставини важливо враховувати при виборі виду транспорту. Однак, вид транспорту багато в чому залежить від того, що в першу чергу цікавить відправника вантажу. Якщо його цікавить швидкість доставки вантажу, він обирає між повітряним і автомобільним транспортом. Якщо його мета - мінімальні витрати, робиться вибір між водяним і трубопровідним транспортом. У західних країнах більш вигідно використовувати автомобільний транспорт.

Треба відзначити, що в Україні обсяги міжнародних перевезень постійно зростають. Однак у даний час транспорт ще не забезпечує потреби власників вантажу в перевезеннях. Це пов'язано з нестачею транспортних засобів, неякісною і в значній мірі зношеною матеріально-технічною базою, незадовільною підготовкою вантажів до транспортування, недостатньою відповідальністю транспортних організацій за псування вантажів у дорозі, за їх збереження. Не в повній мірі використовують потенційні можливості транспортного комплексу з розвитку експорту транспортних послуг.

Розглянемо зміст окремих транспортних операцій при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Ці операції визначають характером міжнародних перевезень і класифікують у залежності від ряду ознак:

- предмету транспортних операцій (поділяються на вантажні й пасажирські);

- виду транспорту (водяний, повітряний, наземний і змішаний);

- виду товару (з генеральним вантажем, масовим, наливним,

газоподібним);

- періодичності (регулярні й нерегулярні);

- порядку проходження кордону (перевантажувальні й не-

перевантажувальні перевезення);

- транспортно-технологічної системи (контейнерні, паромні, ліхтерні,

ролкерні та ін.);

- виду сполучення (пряме, поступовими перевезенням). В часовому розрізі виділяють три групи транспортних операцій:

1) що передують зовнішньоторговій угоді;

2) що з'являються в процесі її реалізації;

3) операції після завершення угоди.

До першої належать такі дії, як планування зовнішньоторгових перевезень, аналіз кон’юнктури ринку транспортних послуг, тарифів і умов перевезення товарів, визначення транспортного фактору в ціні товару, транспортні й базисні умови поставки в контракті купівлі-продажу.

Друга група операцій складається з таких дій, як підготовка товару до транспортування, укладання договору перевезення, оформлення відповідних транспортних і товаросупроводжуючих документів, страхування вантажу й оформлення страхового поліса, підготовка й оформлення вантажної митної декларації з урахуванням товарної номенклатури (ТН) ЗЕД, розрахунок з перевізниками, оформлення митних формальностей, прикордонних, санітарних, ветеринарних операцій, оформлення необхідних документів та ін.

До третьої групи належать операції, пов'язані з вирішенням суперечок

між одержувачем вантажу й покупцем, якщо такі мають місце, пред'явлення претензій до стягнень, вирішення їх в установленому порядку.

Транспортні операції можуть здійснюватися в різних місцях: у пунктах відправлення, по шляху просування вантажу, в пунктах перевалки, на прикордонних пунктах і в одержувача товару. Вони можуть проходити як в середині країни, так і за кордоном.

12.2. Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту

Під час розгляду питань транспортування вантажів для учасників зовнішньоторгової угоди важливо вияснити основні транспортні й базисні умови поставки, а також питання організації доставки товарів й управління

нею.

Економічна ефективність ЗЕД, як уже відзначалося, багато в чому

залежить від правильно обраних транспортних і базисних умов поставки товарів. В контракті купівлі-продажу є спеціальний розділ - транспортні умови поставки. В ньому передбачені обов'язки сторін по відношенню до переміщення товару. В цей розділ, як правило включать: порядок перевезень вантажів, умови і термін завантаження й розвантаження; розмір, порядок оплати й розрахунки провізних платежів; проформу чартеру, вид коносаменту, інші види послуг. В кожному окремому випадку зміст транспортних угод залежить від виду транспорту, характеру товару, типу угоди, базисного місця поставки, а також дії міжнародних договорів, угод, конвенцій, звичаїв країни.

Основу транспортних умов складають базисні умови поставки. Встановлюючи базисні умови поставки в контракті купівлі-продажу, сторони визначають свої обв'язки, в числі яких є питання транспортного переміщення об'єктів контракту, частково такі:

- хто несе транспортні витрати з доставки товару;

- хто надає транспортні засоби для перевезення товару;

з них;

- положення вантажу по відношенню до транспортного засобу;

- хто оформляє митне очищення на вивіз і ввіз;

- хто здійснює завантаження товару на транспортні засоби і вивантаження

- де відбувається передача власності на товар від продавця до покупця;

- коли відбувається перехід ризику з продавця на покупця у випадку

загибелі, пошкодження чи псування товару, як розподіляється відповідальність.

У даний час, як уже відзначалося, діє "Інкотермс-2000", в якому подано

13 базисних умов поставки. Мінімальні обв'язки продавця відносно транспорту

- це поставка на умовах (франко-завод). За даною умовою продавцю необхідно тільки підготовити товар до відвантаження: упакувати, затарити, маркувати. Всі інші обов'язки з переміщення товару від місця виробництва до місця споживання лежать на покупцеві.

Максимальні обов'язки з доставки товару приходяться на продавця при поставці на базисних умовах (поставлено без оплати мита і поставлено з оплатою мита). Всі інші комерційні терміни передбачають розподіл обов'язків з транспортування вантажу між продавцем і покупцем.

При здійсненні доставки товарів від продавця до покупця важливе значення мають питання: як буде організована ця доставка (за якими правилами) і якими договірними документами вона буде оформлена. Розглянемо ці питання за основними видами транспорту.

Морські перевезення. На міжнародні морські перевезення припадає значний обсяг вантажообігу світової зовнішньої торгівлі - біля 60%. Основну частину міжнародних морських вантажопотоків складають масові наливні й навальні вантажі. Це сира нафта, нафтопродукти, залізна руда, кам'яне вугілля, зерно і т.д. З інших виділяються генеральні вантажі; тобто готова промислова продукція, напівфабрикати, продукти. В міжнародному судноплавстві розрізняють дві форми організації руху суден: регулярне,у вигляді лінійного судноплавства, і нерегулярне, у вигляді трампового судноплавства.

Лінійне судноплавство являє собою таку форму транспортних послуг, яка

забезпечує регулярні перевезення за оголошеним розкладом між наперед установленими портами. Вантажний потік лінійного судноплавства складають, в основному, генеральні (тарно-поштучні) вантажі. На лінійних суднах перевозять невеликі партії вантажів, в основному, це готові вироби і напівфабрикати.

Морське сполучення між певними портами називається лінією.

Розрізняють такі типи ліній:

- односторонні - характеризуються тим, що на них працюють судна тільки одної країни чи одної судноплавної компанії;

- двохсторонні, на яких працюють судна двох країн (за узгодженням) або двох судноплавних підприємств;

- конференціальні, на яких працюють судна двох чи більше компаній з одної чи різних країн.

Головне призначення конференційних ліній (конференційних угод) полягає у встановленні однакових тарифів і умов перевезення для всіх учасників перевезень. Згідно до Кодексу проведення лінійних конференцій, який був розроблений в рамках ООН у 1974 році; конференцією вважається група, яка складається з двох чи більше перевізників, які надають послуги по міжнародних лінійних перевезеннях у визначеному напрямку.

Головним документом у морських перевезеннях є коносамент. Це документ, виданий судновласником (капітаном) вантажовідправнику в свідчення прийняття вантажу для перевезення морським шляхом.

Коносамент виконує три основні функції:

1) засвідчує прийняття вантажу для перевезення;

2) являється товаросупроводжуючим документом, оскільки дає право на одержання вантажу тому, на кого він виписаний;

3) свідчить про укладання договору перевезення вантажу морським шляхом, по якому перевізник зобов'язується доставити вантаж проти надання документів. У коносаменті містяться дані про назву судна, його власника, тоннаж судна, назву портів завантаження й розвантаження, суму фрахту і місце

його оплати, кількість виданих екземплярів, у тому числі оригіналів, та ін. На полях коносаменту, оскільки він є розпискою судновласника за товари, міститься їх опис. Підписує коносамент капітан чи судноплавний агент.

Коносаменти можуть бути таких видів: іменний (вказує одержувача вантажу), на пред'явника й ордерний (виданий за "наказом відправника" або за "наказом одержувача"). Коносамент поділяється також на прямий, тобто без перевалки і транзитний, що передбачає перевалки на шляху просування вантажу.

Як правило, виписують три оригінальних екземпляри і декілька копій коносаменту, але тільки один з оригіналів може бути супроводжуючим документом.

Трампове судноплавство - форма організації судноплавства, в якому судна здійснюють нерегулярні рейси. Вони не мають чіткого розкладу і направляються судновласником туди, де є попит на тоннаж і пропозиції вантажів. Трампове судноплавство займається, як правило, перевезенням окремих видів масових вантажів (ліс, вугілля, руда, зерно, нафта, нафтопродукти, цемент, добрива і т.д.). Хоча при необхідності можна перевозити генеральні вантажі упаковані чи не упаковані (обладнання, хімікати, металовироби, автомобілі, вагони, сільгосптехніку та ін.).

Договір на перевезення вантажів у трамповому судноплавстві підписується у формі чартеру. Чартер грає головну роль у регулюванні сторін у трамповому судноплавстві. Тут коносамент - документ, що доповнює його. Основними пунктами чартерного договору є: час і місце підписання чартера; повна назва сторін; назва й опис судна; місцезнаходження судна на момент укладення договору; вид вантажу й спосіб його перевезення; умови завантаження і розвантаження, враховуючи демеридж (штраф за простій судна більше строку) і диспачу (винагорода, виплачена перевізником фрахтователю за більш швидке завантаження в порівнянні зі встановленими нормами); порядок виплати фрахта та ін.

У практиці морського судноплавства широко використовують типові

договори перевезень, що одержали назву проформ-чартерів. На їх основі укладаються чартери на перевезення конкретних товарів у певному напрямку.

В залежності від фахтових угод розрізняють такі види чартера: рейсовий,

тайм-чартер, димайс-чартер, бербоут-чартер.

Плата за перевезення вантажу (фрахтувальник - фрахтовнику) трамповим судном складається в залежності від кон’юнктури ринку на транспортні послуги і встановлюється безпосередньо судновласником.

Залізничні перевезення. Міжнародні залізничні перевезення здійснюють на основі двосторонніх і багатосторонніх міждержавних угод, а також міжнародної залізничної накладної.

Залізнична накладна є договором перевезення. Вона виконує функції підтвердження прийому вантажу до перевезення, товаросупроводжуючого документа і договору про перевезення.

Значну роль у регулюванні міжнародних залізничних перевезень відіграють міжнародні угоди. Вони ж визначають форму залізничної накладної.

У практиці міжнародної торгівлі широко використовують форму накладної, розроблену Міжнародною конвенцією з перевезень вантажів залізницею - МГК, яка з 1984 р. називається КОТІФ - (Угода про міжнародні вантажні перевезення). Учасниками КОТІФ є 33 держави. Це головним чином країни Європи, а також ряд країн Азії і Північної Африки.

Текст накладної за КОТІФ друкується на стандартних бланках зазвичай на двох мовах. Скріплена штемпелем перевізника, вона супроводжує вантаж, а дублікат залишається у вантажовідправника. До накладної додають товаросупроводжуючу документацію: відвантажувальна специфікація, сертифікат якості, пакувальний лист і т.д.

Між колишніми соціалістичними країнами Європи й Азії була укладена багатостороння конвенція про міжнародну залізничну угоду (СМГС). З деякими доповненнями її використовують і в даний час. Її учасники - країни СНД, колишні соціалістичні країни Азії (Китай, Монголія, Північна Корея, В'єтнам), Болгарія і Польща, Угорщина, Чехія, Словакія, Румунія, які денонсували

СМГС, однак готові користуватися її положеннями.

Головне призначення СМГС полягає в тому, що для всіх залізниць - учасниць Угоди вона встановлює єдині перевізні документи. Угода складається з 8 розділів, в яких регулюється весь комплекс питань транспортного процесу: укладання договору перевезення, порядок прийому вантажів до перевезення, накладна, вирахування провізних платежів та ін. СМГС доповнюється рядом тарифів, правил та інструкцій.

Укладання договору міжнародного перевезення вантажів за СМГС

оформляється накладною єдиного зразка, що складається з 5 листків.

1. Оригінал накладної - супроводжує вантаж до станції призначення і видається одержувачу разом з 5-м листком,

2. Дорожня відомість - супроводжує вантаж до пункту призначення і залишається в пункті призначення.

3. Дублікат накладної - віддається відправнику після укладання договору перевезення.

4. Лист видачі вантажу - супроводжує відправлення до станції призначення і залишається в цьому пункті.

5. Лист - повідомлення про прибуття вантажу - супроводжує відправлення до станції призначення і видається одержувачу разом з оригіналом накладної і вантажем. Крім того, заповнюється необхідна кількість додаткових екземплярів дорожньої відомості (для дороги відправлення, транзитних доріг і митних органів).

Відправник вантажу одночасно з поставкою вантажу до перевезення для кожного відправлення видає станції відправлення накладну і її дублікат.

Вони виконують різні функції. Накладна після наложення штемпелю станції служить доказом укладання договору перевезення й основним перевізним документом. Дублікат накладної служить підтвердженням укладання договору перевезення і розпискою залізниці в прийнятті вантажу до перевезення. Накладну і дублікат заповнює вантажовідправник. Накладна повинна бути заповнена з дотриманням всіх правил СМГС.

Крім названих в Україні діють й інші важливі угоди в галузі міжнародних залізничних перевезень.

Автомобільні перевезення. Основні умови міжнародних автомобільних перевезень регулюються Конвенцією про договір міжнародних перевезень вантажів (КДПВ), укладений в Женеві в 1956 р., учасником якої був і СРСР.

Договір перевезення оформляється автодорожньою накладною. Повна її назва "міжнародна товаротранспортна накладна", проте в оперативній роботі вона відома під назвою накладна ЦМР (СМК).

Її функції такі:

1) договір перевезення;

2) товаросупроводжуючий документ;

3) розписка перевізника.

Автодорожну накладну оформлюють у трьох екземплярах. У ній вказують: дату відвантаження; назву вантажу, що підлягає перевезенню; ім'я й адресу перевізника; назву одержувача; строк доставки і розмір штрафу за затримку в доставці; вартість перевезення. Накладну підписують перевізник і вантажовідправник. Крім автодорожної накладної з вантажем рухаються товаросупроводжуючі документи, такі як пакувальний лист, відвантажувальні специфікації, сертифікат якості та ін.

Повітряні перевезення. Перевезення вантажів повітряним транспортом оформляють авіавантажною накладною. Вона виконує функції:

1) договору про повітряне перевезення;

2) товаросупроводжуючого документа;

3) розписки аерофлоту в прийомі вантажу;

4) митної декларації.

Авіавантажну накладну виписує вантажовідправник у трьох екземплярах і вручає перевізнику разом з товарами. Перший екземпляр має помітку "для перевізника", підписує вантажовідправник; другий - "для одержувача", підписує вантажовідправник з перевізником і відправляють з товарами; третій екземпляр з поміткою "для відправника" підписує перевізник і повертає

вантажовідправнику після того, як товар прийнято. Крім авіавантажної накладної, з товаром прямують необхідні товаросупроводжуючі документи.

Контрольні запитання

1. У чому сутність базисних умов поставок товару?

2. Як розподіляються зобов'язання між продавцем і покупцем під час поставок товару на умовах Інкотермс?

3. Які чинники необхідно враховувати при виборі виду транспорту?

4. Які відмінності між трамповим і лінійним судноплавством?

5. Які функції виконує коносамент і які його види існують?

6. Які транспортні документи необхідні для перевезення вантажів залізничним, автомобільним і авіаційним транспортом?

Термінологічний словник ключових понять

Транспортне забезпечення, транспортна система, процес переміщення товарів, транспортна послуга, корисний ефект, генеральні вантажі, масові вантажі, особливорежимні вантажі, фактор часу, вартість перевезень, транспортні операції, транспортні умови поставки, базисні умови поставки, лінійне судноплавство, трампове судноплавство, лінії сполучень, коносамент, чартер, демередж, диспач, тайм - чартер, бербоут - чартер, КОТИФ, СМГС, КДПВ, накладна ЦМР.

ТЕМА 13. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План: 13.1. Ефективність зовнішньоекономічної діяльності: її сутність,

теоретичні аспекти визначення.

13.2. Показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

13.3. Оцінка економічної ефективності ЗЕД підприємства.

13.1. Ефективність зовнішньоекономічної діяльності: її сутність,

теоретичні аспекти визначення

Зростання валютних надходжень значною мірою визначається збільшенням частки вітчизняної експортної продукції. Відповідно потенційно зростатиме національний дохід держави. За нинішньої економічної ситуації ця діяльність, якою займаються держава, підприємства, посередницькі структури, дає змогу поліпшити їх фінансове становище. Однак на сьогодні фінансово- економічний ефект зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням внеску конкретних учасників цього процесу оцінений недостатньо, через що не можна належним чином визначити їх внесок у збільшення загальнодержавних коштів від продажу продукції на експорт. З іншого боку, унеможливлюється визначення реальних цифр доходу, які отримують конкретні виробники, посередники експортних операцій. Це не стимулює конкретних виконавців збільшувати експорт і відповідно виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Саме ці обставини й викликали необхідність розробки запропонованих методів ефективних розрахунків.

Визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій проводиться для обґрунтування не лише окремих пропозицій щодо закупівлі та продажу певних товарів. Ці дані можуть бути використані при розробці планів експорту й імпорту в масштабах країни, при оцінці структури і напрямків зовнішньоторговельного обігу. Подібні розрахунки виконують як у національній, так і в іноземній валюті.

При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств застосовують системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для здійснення економічного аналізу потрібно обрати критерій ефективності. Критерій - це головна ознака, що відрізняє його від інших класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюють кількісну оцінку ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворювати її економічну сутність.

На основі похідних даних можна вирахувати проміжні й узагальнені показники, побудувати факторну модель, розробити формули впливу факторів на узагальнений показник, вирахувати можливі відхилення при здійсненні фінансово-господарської діяльності, обчислити резерви й обґрунтувати проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.

13.2. Показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі й тих його напрямків, які пов'язані з зовнішньоекономічною сферою господарювання, здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.

Показники економічної ефективності поділяють на:

1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;

2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними величинами: відсотками, частками одиниці.

Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних принципових методологічних положень:

1) принципу всебічного обліку всіх складових елементів витрат і

результатів, який припускає якісну класифікацію і відтворення відповідних показників у документах оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку;

2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує, що показники, які порівнюють, повинні відтворюватися однаковими кількісними одиницями і носити антонімічний характер в економічному розумінні. При конструюванні показника ефективності чисельник і знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових елементів;

3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного моменту часу за допомогою дисконтування;

4) принципу зіставлення з базовим варіантом, що відтворює сутність застосування показників ефективності для здійснення економічного аналізу, який проводять не тільки з метою опису поточного стану діяльності суб'єкта господарювання, а й з метою опрацювання пропозицій щодо поліпшення економічної ситуації, яка склалася в періоді, що аналізують.

Здійснюваний економічний аналіз полягає у вивченні поточного стану підприємства в галузі ЗЕД, його відхилень від запланованого рівня і виявленні факторів, що спричинили ці відхилення. Він є базою для прийняття управлінських рішень, тому має на меті:

1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;

2) виявити можливі резерви;

3) сформулювати проблему, яку слід вирішити.

13.3. Оцінка економічної ефективності ЗЕД підприємства

Оцінку діяльності здійснюють шляхом зіставлення фактичних результатів із запланованими або за попередній період. Можливою вважається й оцінка відносно нормативних показників або показників аналогічних підприємств. Результати оцінки діяльності є базою для стимулювання цієї діяльності, коригування планів.

Виявлення резервів - надзвичайно важливий етап для розробки планових організаційно-технічних заходів з метою підвищення ефективного функціонування підприємства. Обізнаність щодо резервів, а саме їх величини і місць виникнення, дає змогу класифікувати їх за ступенем важливості, рівнем управління, часом дії.

Формулювання проблем, які виникають під час діяльності підприємства, дозволяє оперативно реагувати на зміни внутрішнього і зовнішнього середовищ. Формулювання проблем здійснюють на основі вивчення факторів будь-яких відхилень і є важливим аспектом подальшого їх розв'язання.

Під час організації аналізу слід вирішити питання методологічного характеру:

1) обрати мету і визначити задачі аналізу;

2) визначити час і послідовність методики його проведення;

3) визначити джерела інформації та її вірогідність;

4) обрати методику здійснення аналізу;

5) визначити конкретних осіб і служби, які відповідають за аналіз.

Однією з найважливіших особливостей аналізу є його тривалість у часі.

Від цього залежить перелік етапів аналізу і послідовність його проведення. Визначення оптимального співвідношення між терміном проведення та глибиною аналізу - не менш важлива проблема. Одним зі шляхів розв'язання проблемної ситуації є системний підхід. Стратегію побудови економічного аналізу можна зобразити у вигляді піраміди (рис. 13.1).

Структуру аналізу згідно з наведеною схемою можна пояснити так: він починається з найвищого рівня управління або узагальненого показника, далі визначається коло факторів, які впливають на важливі складові, а наприкінці обирають показники, за допомогою яких здійснюють економічний аналіз.

Методику аналізу застосовують залежно від:

- мети аналізу;

- наявності інформації;

- часу проведення аналізу.

Рис. 13.1 – Стратегія побудови економічного аналізу підприємства

Складність і різноманітність методик залежить від рівня управління: чим нижчий за ієрархією рівень управління, тим більше спрощені проблеми і методика аналізу і навпаки, чим вищий рівень управління, тим складніші виникають проблеми які відповідно, потребують застосування найбільш досконалої методики аналізу. Вирішення останнього протиріччя знаходять у розробці факторної моделі, яка являє собою органічно узгоджену систему узагальнених, проміжних і похідних показників, які характеризують функціональну сферу аналізу і взаємозв'язок між ними.

Розробку факторної моделі здійснюють послідовно від узагальненого показника через проміжні до похідних, які відтворюють особливості технології та організації виробництва, конструкції виробів, умов матеріально-технічного постачання тощо. Розробка факторної моделі починається з встановлення узагальненого показника (вибору критерію ефективності певного виду діяльності). Після встановлення узагальненого показника дослідник-аналітик

розглядає складові 1-го рівня розчленування. До складових узагальненого показника відносять проміжні показники, що увійшли до формули його розрахунку. Мета проведення аналізу визначає склад проміжних показників. Потім за кожним складовим показником 1 -го рівня розчленування розглядають формулу розрахунку залежно від мети аналізу і встановлюють проміжні показники 2-го рівня розчленування. Після таких дій вони оцінюються з точки зору своєї належності до показників, що відтворюють техніко-технологічний рівень і можливості їх подальшого розчленування. Повторивши процедуру розчленування узагальненого показника за складовими показників 2-го рівня, дослідник-аналітик досягає 3-го рівня, а далі, згідно із формулами розрахунку, - похідних показників.

Глибина розчленування, як зазначалося вище, обмежується, з одного боку, можливістю подальшого розчленування показників і особливостями похідних показників, а з іншого боку, визначається метою аналізу.

Після розробки факторної моделі слід проаналізувати похідні показники,

на базі яких і здійснюється моделювання.

Основою започаткування факторної моделі можна вважати розробку формул розрахунку впливу факторів на узагальнений показник. Інструментарієм такого процесу є метод «ланцюгових підстановок», сутність якого полягає в тому, що вплив різних факторів на узагальнений показник визначається шляхом послідовної заміни базових значень проміжних показників на ті, що аналізуються. За таких умов у першу чергу заміна здійснюється за кількісними показниками, а потім - за якісними. Якщо ж у формулі декілька кількісних і якісних показників, то послідовність підстановок визначається економічною логікою процесу.

Слід зауважити, що складання формул факторного впливу на обраний критерій ефективності зовнішньоекономічної діяльності повинно здійснюватися з підвищеною відповідальністю, оскільки неналежне урахування будь-якого фактора може призвести до хибних результатів і, як наслідок, до невірних керівних рішень.

Наступним і мабуть найсуттєвішим етапом економічного аналізу є розрахунок резервів. Під резервами розуміють можливі поліпшення, що характеризують ефективність діяльності підприємства. Резерви класифікують за кількома напрямками:

1) залежно від змісту:

• техніко-технологічні;

• економічні;

• соціальні;

• організаційні;

2) залежно від обсягу розповсюдження:

• загальні;

• часткові (специфічні);

3) залежно від важливості результату:

• основні;

• другорядні;

4) залежно від місця виникнення:

• народногосподарські;

• галузеві;

• внутрішньовиробничі;

5) залежно від структури:

• складні (багатофакторні);

• прості (однофакторні);

6) залежно від часу дії:

• постійні;

• тимчасові.

З позицій управління як цілісної системи резерви поділяють на:

1) організаційні;

2) потенційні;

3) перспективні.

Така класифікація є узагальненою для здійснення економічного аналізу

діяльності підприємства, тому її найчастіше застосовують у межах локального аналізу підвищення його ефективності функціонування.

До організаційних резервів (РОРГ) виробництва відносять втрати, які зумовили відхилення від нормального ходу діяльності, що відтворюються в планових показниках. Щоб віднайти резерв, потрібно вивчити фактори цих відхилень, розподілити їх на керовані й некеровані з точки зору менеджменту, визначити втрати, до яких привели некеровані фактори впливу. Визначення величини організаційного резерву можна спростити завдяки проведенню оцінки діяльності в галузі, яку аналізують. Вона здійснюється за відхиленнями, які залежать від рівня управління. Залежне відхилення (Вз) визначається за

формулою:

Вз Вп

Внз,

де Вп

- відхилення показника за умов попередньої оцінки діяльності;

Внз - незалежне від певного рівня управління відхилення показника.

До потенційних резервів (РПОТЕНЦ) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який відтворює найкращий рівень діяльності підприємства. Розрахунок його проводять за формулами впливу факторів на узагальнений показник. Максимально залучити цей резерв неможливо. Але слід підкреслити, що він є базою для розрахунку потужності робіт в аналізованій діяльності, яку оцінюють згідно з узагальненим показником.

До перспективних резервів (РПЕРСП) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який відповідає всебічному впровадженню науково- технічного прогресу у виробництво. Розрахунок цього резерву проводять згідно з формулами впливу проміжних і похідних показників на узагальнений показник, а величина його залежить від спрямування і темпів упровадження наукових розробок у виробничий процес.

Врахувавши вищезазначені особливості, формули розрахунку резервів

мають такий вигляд:

РОРГ

∑ Вз,

R мах R п

РПОТЕНЦ п

R

R персп R п

РПЕРСП п

R

100%,

100%,

де R персп

- максимально можливий рівень критерію ефективності (із

урахуванням даних базового і поточного періодів);

R п - значення критерію ефективності в періоді, який аналізують.

І врешті-решт на основі остаточної оцінки діяльності підприємства в

певній галузі, впливу факторів на аналізований показник, вияву резервів формулюють проблеми, що потребують невідкладного вирішення для підвищення ефективності діяльності підприємства. Сформулювавши проблеми, необхідно опрацювати рекомендації, що сприятимуть поліпшенню ситуації.

Контрольні запитання

1. Для чого проводять визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій?

2. Які Ви знаєте показники економічної ефективності?

3. Як здійснюють оцінку економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності?

4. Які першочергові питання треба вирішити під час організації аналізу?

5. Що таке резерви і як їх класифікують?

Термінологічний словник ключових понять

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності, показники економічної ефективності, потенційні резерви, перспективні резерви, економічний аналіз.

ТЕМА 14. ПРАКТИКА ВЕДЕННЯ КОМЕРЦІЙНИХ ПЕРЕГОВОРІВ,

ПОШУКУ ТА ПЕРЕВІРКИ ДІЛОВИХ ПАРТНЕРІВ

План: 14.1. Класифікація фірм, що діють на світовому ринку.

14.2. Вибір партнерів на світовому ринку.

14.3. Джерела й організація роботи зі збору інформації й вивченню фірм-партнерів.

14.4. Проведення переговорів з іноземними партнерами.

Дата добавления: 2014-01-06