Тема 14. Ринок праці

1. Особливості ринку праці.

2. Заробітна плата.

3. Конкурентний ринок праці.

4. Неконкурентні ринки праці:

4.1. Модель монопсонії.

4.2. Модель з участю профспілок.

4.3. Двостороння монополія.

4.4. Модель з участю держави.

5. Диференціація заробітної плати. Неконкурентні групи.

6. Інвестиції в людський капітал.

1. На ринку праці продається особливий ресурс – праця (робоча сила). Цей товар відрізняється від звичайних товарів тим, що носієм ресурсу є жива людина, якій притаманні моральні елементи, духовність, інтелект, тощо.

Попит на ресурс праця, мають фірми-роботодавці, які мають вільні робочі місця. Носіями пропозиції виступають ті, хто не зайнятий у даний час, насамперед безробітні.

W- заробітна плата

Q_L- кількість працівників

При постійному збільшенні заробітної плати настає момент, коли кількість бажаючих стає меншою (ефект насиченості немає фізично людей, а хто отримує високу заробітну плату хоче відпочивати та тратити гроші).

Під повною зайнятістю на ринку праці розуміють ситуацію, коли величина попиту на робочу силу дорівнює величині пропозиції.

2. В ринковій економіці заробітна плата виступає як ціна ресурсу праця. Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це кількість отриманих грошей.

Реальна заробітна плата – це кількість матеріальних благ і послуг, що можуть бути придбані за номінальну заробітну плату.

Ставка заробітної плати залежить від продуктивності праці, а вона залежить від:

· фондооснащеності робочого місця;

· кваліфікації робітників;

· наявності в країні природних ресурсів (корисні копалини, родючі землі);

· географічного місця роботи та інше.

В Україні в державному секторі оплата праці регулюється тарифною системою.

3. На конкурентному ринку праці багато конкуруючих фірм, які не впливають на пропозицію цієї праці, та значна кількість робітників однієї і тієї ж кваліфікації, які пропонують свою робочу силу.

Таким чином крива пропозиції буде повністю еластична та співпадати з кривою граничних витрат у грошовій формі (MRC).

MRC=W=S_L MRC=MRP

MRP=D_L

4.1. Монопсонія – це структура ринку, коли на ньому діють багато продавців та лише один покупець.

Монопсоніст виступає як галузь, тому крива його пропозиції є кривої галузі, тобто щоб найняти додаткову кількість працівників монопсоніст повинен збільшити заробітну плату. Це означає, що граничні витрати на купівлю додаткової праці будуть перевищувати ставку цього працівника крім першого.

MRC>W

MRC₁=W₁

Крива MRC знаходиться вище кривої пропозиції.

MRP=MRC

Монопсонія порівняно з конкурентом виплачує меншу ставку заробітної плати і наймає меншу кількість працівників.

4.2. На ринку праці суттєву роль відіграють профспілки. Головна економічна роль профспілок:

* добиватися підвищення заробітної плати;

* зменшення робочого дня;

* встановлення кращих умов праці.

Підвищення заробітної плати профспілки досягають двома способами:

1) Підвищення попиту на ресурс праця;

Досягається за рахунок:

a) збільшення попиту на продукцію членів профспілок;

b) підвищення якості членів профспілок (кваліфікація).

2) зниження пропозиції ресурсу праця:

Профспілки:

* підтримують законодавство, щодо обмеження імміграції, скорочення праці неповнолітніх, підтримують обов’язковий вихід на пенсію;

* добиваються найму на роботу тільки членів профспілки, а потім скорочують їх кількість (ліцензії, іспити, великі внески);

* шляхом встановлення для членів профспілки мінімальної заробітної плати вище рівноважної.

4.3. Двостороння монополія – наявність монопсоніста та сильної профспілки (монополіста) зводиться до того, що якщо перший прагне встановити зарплату на рівні нижчому ніж конкурент, а профспілка прикладає зусиль щоб дибитися ставки, що перевищує рівноважну W_пр>W_0, то результат буде проміжним.

(Wm; Wпр) – проміжок заробітної плати.

4.4. Держава регулює ринок праці:

1) встановлює ставки й оклади в державному секторі економіки;

2) встановлює рівень мінімальної заробітної плати, який є обов’язковим для будь-яких підприємств.

Встановлення ставки мінімальної заробітної плати, як правило, викликає появу надлишку робочої сили на ринку, тобто безробіття.

Аргументи за мінімальний рівень заробітної плати:

* зростання доходів населення;

* покращення якості робочої сили;

* зростає продуктивність праці.

Аргументи проти:

- виникає безробіття;

- недостатня зацікавленість у високопродуктивній праці.

5. Різні категорії працівників одержують різну заробітну плату завдяки диференціації заробітної плати:

- робітники різні за кваліфікацією, освітою;

- різні умови праці робітників (важкість, шкідливість робіт, місце роботи та інше).

Є професії, із якими важко конкурувати людям інших професій (неконкурентні групи): нейрохірурги, академіки та інші. Оплата праці у таких груп повинна бути більшою (ефект монополізму).

6. Інвестиції у людський капітал –це витрати, які підвищують продуктивність праці робітника. Виділяють два основні види вкладень у людину:

- витрати на освіту;

- витрати на охорону здоров'я.

Такі інвестиції дають високу віддачу. Досліджено, що гривня, вкладена в людину, значно ефективніша від вкладеної у техніку.

Ефективність вкладу в освіту.

Тема 15. Ринок капіталу та інвестиційна діяльність фірми

1. Особливості ринку капіталу.

2. Процентна ставка як ціна ресурсу капітал.

3. Дисконтування.

4. Прийняття інвестиційних рішень.

1. Під капіталом будемо розуміти гроші, які використовуються для комерційної діяльності – купівлі реального капіталу (машини, обладнання), найму робочої сили тощо. Попит на гроші (капітал) складається з попиту на гроші для здійснення угод (1) (купівлі матеріалів, оплати праці, платежів та інше), та попит на гроші зі сторони активів (2) (для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів).

Крива загального попиту на гроші має вигляд:

Крива пропозиції грошей повністю нееластична (є величина стала для даного періоду).

Перетин попиту та пропозиції дає ціну грошей, або ставку процента.

і₀ – рівноважна ставка процента (%).

2. Ціною ресурсу капітал (гроші) виступає процент. Процент – це абсолютна величина (у грошових одиницях), яка виражає плату за користування грошима. В теорії і на практиці користуються не абсолютною, а відносною величиною – ставкою процента.

Ставка процента (і) – це плата за користування грошима в розрахунку на одну грошову одиницю.

Розрізняють номінальну та реальну ставку процента.

Номінальна – це ставка процента в цінах поточного року (у поточних цінах).

Реальна – це ставка із врахуванням інфляції.

Реальна ставка = номінальна ставка – темп інфляції

Ставка змінюється в залежності від змін в попиті та пропозиції грошей.

В розвинених країнах діапазон коливання ставок від 3% до 18%.

Ставка процента залежить від:

1) ризику – чим більший ризик тим більша ставка;

2) строку кредиту – чим більший строк тим більша ставка;

3) очікуваної інфляції;

4) розміру позики – чим більша позика тим менша ставка процента;

5) ступеня монополізму в кредитній системі.

Роль процентної ставки:

· допомагає визначити, чи варто брати гроші (ставка процента повинна бути нижчою за норму прибутку),

· впливає на рівень та структуру виробництва (нижча ставка ® більший попит на позики ® більша активність підприємців ® вищий обсяг виробництва),

· впливає на розміщення капіталу в народному господарстві (капітал рухається в напрямку більшої норми прибутку).

3. Гроші мають властивість втрачати свою цінність. Сьогоднішні гроші цінніші ніж майбутні гроші. Це викликано:

- інфляцією;

- ризиком втрати грошей;

- ліквідністю.

Можна визначити майбутню вартість теперішніх грошей та теперішню вартість майбутніх грошей. Власне дисконтування пов’язано з другими. Тут вирішальну роль грає ставка процента.

Дисконтування – це процес приведення рознесених у часі грошових величин на певну дату.

Майбутня вартість теперішніх грошей:

FV=PV*(1+i)ⁿ

де FV – майбутня вартість;

PV – теперішня вартість;

i – ставка процента в десятковому дробі;

n – кількість років.

Якщо проценти нараховуються декілька разів на рік, то

FV = PV*(1+i/m)^n*m

де m – кількість періодів.

Теперішня вартість майбутніх грошей:

PV=FV/(1+i)ⁿ – відсотки нараховуються раз у рік.

PV=FV/(1+i/m)^n*m – відсотки нараховуються декілька разів на рік.

Якщо доходи отримуються протягом певного періоду щороку, то

PV=FV₁/(1+i)¹+FV₂/(1+i)²+FV₃/(1+i)³+...+FV_n/(1+i)ⁿ

Якщо доходи отримуються щороку до самої смерті (довічні доходи), то

PV=FV/i

4. Інвестиційна діяльність – це вкладення всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку.

Бувають:

- реальні – в виробничі фонди, нематеріальні активи та інше;

- фінансові – в цінні папери, депозити.

Основу інвестиційної діяльності підприємств складає реальне інвестування. Прийняття інвестиційних рішень є складовою частиною управління фінансами.

В загальному випадку слід обирати ті інвестиції, у яких суми грошових надходжень будуть перевищувати суми грошових витрат, при визначенні цих величин у грошах однакової вартості (метод чистої потокової вартості).

NPV=å(FV/(1+i)ⁿ)-I₀ – чиста потокова вартість

де І₀ – початкові інвестиції.

Якщо NPV>0 – проект прийнятний (слід купувати капітальні товари);

NPV<0 – проект відхиляється;

NPV=0 – байдуже що робити.

Інакше кажучи, прийняття інвестиційного рішення зводиться до порівняння ціни попиту (DP) та ціни пропозиції (SP) капітального товару.

DP = å(FV/(1+i)ⁿ) - ціна покупця.

SP = ATC + p – ціна продавця.

Якщо DP>SP – слід купувати капітальні товари;

DP<SP – не слід купувати капітальні товари;

DP=SP – байдуже купувати чи ні.

Основною детермінантою попиту на інвестиційний товар є зміна в ставці процента. Зростання ставки процента веде до зменшення попиту на капітальні товари та навпаки.

Прийняти рішення щодо інвестування можна ще за допомогою розрахунку норми віддачи від інвестицій (ROR).

ROR = (П - SP)/SP

де П – прибуток.

Якщо ROR>і – слід інвестувати,

ROR<і – не слід інвестувати,

ROR=і – байдуже інвестувати чи ні.

Тема 16. Ринок природних ресурсів (землі)

1. Особливості ринку природних ресурсів, землі.

2. Рента як ціна ресурсу земля.

3. Диференційна земельна рента.

1. Під природними ресурсами розуміють невідтворювальні ресурси, кількість яких строго обмежена, і тому на певному ринку в певний час на продаж пропонується стала, незмінна величина цього ресурсу. В широкому розумінні слова, це всяка нерухомість. Крива пропозиції таких ресурсів (у тому числі землі) є кривою повністю нееластичної пропозиції.

Земля унікальна щодо інших факторів виробництва, оскільки вона нерухома, немобільна, невідтворювальна.

Попит на ресурс земля визначається кривою граничного продукту в грошовій формі (MRP).

Попит на землю залежить від:

§ попиту на продукцію, вироблену на цій землі;

§ продуктивності землі;

§ місцезнаходження від ринку збуту.

При незмінній пропозиції ціна ресурсу земля буде залежати лише від попиту на неї: чим більший попит, тим ціна вище та навпаки.

Власне земля – це ресурс сільськогосподарського призначення. Землі можуть відрізнятися природною родючістю та економічною родючістю. Економічна родючість – це поліпшення характеристик землі, завдяки вкладенню в неї капіталу.

Економічна родючість = природна родючість + вкладення капіталу

2. В загальному розумінні слова під рентою вважають всякий доход, одержаний власником природного ресурсу (нерухомості).

В вузькому розумінні слова рента – це ціна, що виплачується за користування землею та іншими природними ресурсами, кількість яких строго обмежена.

Як і всяка ціна вона залежить від попиту та пропозиції.

Земля як дар природи не вимагає ніяких витрат на її виробництво, і тому плата у вигляді ренти за її користування вважається несправедливою.

Враховуючи пропозицію ресурсу земля (повністю нееластична) можна підкреслити, що рента не є спонукальним фактором збільшення кількості землі. Тому земельну ренту вважають надлишком, тобто платою, яка не є необхідною, в тому розумінні, що вона не забезпечує наявності землі в економіці.

Ціна землі виступає як капіталізована земельна рента, або дисконтована вартість довічної ренти.

Ціна землі = R/(1+i)+R/(1+i)²+…+R/(1+i)ⁿ= R/і

де R – рента,

і – ставка процента.

3. Землі різної якості дають різний доход, а отже, ціна або рента будуть різні.

Диференційна рента І – це додатковий дохід, одержаний завдяки різниці в родючості різних ділянок землі та в їх місцезнаходженні від ринків збуту.

Диференційна рента ІІ – це додатковий дохід, одержаний завдяки різниці в рівнях господарювання на однакових по якості ділянках землі.

Абсолютна рента – це рента, яку отримує власник із найгіршої ділянки землі.

Монопольна рента – виникає в наслідок особливих умов (особливе розташування, кліматичні умови) і, звідси, монопольної ціни на продукцію з цієї землі.

Тема 17. Загальна рівновага та зовнішні ефекти в ринковій економіці

1. Часткова та загальна рівновага.

2. Рівновага економіки чистого обміну.

3. Рівновага та ефективність у виробничій сфері.

4. Позаринкові (зовнішні) ефекти.

5. Суспільні блага та суспільний вибір.

1. Під ринковою рівновагою розуміють такий стан економіки при якому відсутні стимули для зміни цього стану, коли найбільш повно задовольняються цілі споживачів та виробників (споживачі одержують максимальну корисність, виробники – максимальний прибуток).

Економіка знаходиться в стані Парето – ефективності, коли не можна змінити виробництво та споживання таким чином, щоб підвищення добробуту хоча б одного споживача не викликало зниження добробуту іншого.

Рівновага може бути частковою та загальною.

Часткові рівноваги:

1) рівновага попиту та пропозиції (Q_D=Q_S);

2) рівновага споживача – споживач одержує максимальну корисність, коли MU_x/P_x=MU_y/P_y;

3) рівновага фірми чистого конкурента – фірма одержує максимальний прибуток, коли MR=P=MC;

4) рівновага фірми чистого монополіста – MR=MC;

5) рівновага фірми на ринку ресурсів – MP_L/P_L=MP_K/P_K; MRP_L/P_L=MRP_K/P_K=1

Загальна рівновага враховує те, що між виробниками й споживачами існують різноманітні прямі та зворотні зв’язки в процесі виробництва, обміну, споживання.

Під загальною рівновагою розуміють балансування системи взаємозв’язаних індивідуальних ринків споживчих благ та ресурсів. Загальна рівновага вивчає яким чином задовольняються потреби всієї сукупності споживачів у благах та виробників у ресурсах.

2. Рівновагою економіки чистого обміну називається стан економіки, за якого встановлюються ціни рівноваги чистого обміну.

Обсяги споживання та обміну, які відповідають цим цінам, називають обсягами рівноваги економіки чистого обміну.

Модель такої рівноваги зручно описується за допомогою діаграми Еджворта.

Хай існує два споживачі, які мають два товари Х і У. Горизонтальним осям відповідає кількість блага Х, а вертикальним – У.

Рівновага буде тоді, коли криві байдужості споживачів дотикаються й мають лише одну спільну точку.

Точка А – точка рівноваги. Точка Б – не є точкою рівноваги.

Через точку рівноваги проходить одна дотична до двох кривих байдужості.

При рівновазі перший споживач споживає (х₁, у₁) товарів, а другий – (х-х₁, у-у₁) товарів.

В точці ефективного розподілу гранична норма заміни першого споживача співпадає з граничною нормою заміни другого і ці норми заміни співпадають із граничною нормою трансформації одного блага іншим.

Гранична норма трансформації одного блага в інше (MRT_ху) показує скільки одиниць блага потрібно пожертвувати заради однієї одиниці іншого за ефективного використання ресурсів.

MRS¹_xy=MRS²_xy=MRT_xy

MU¹_x/MU¹_y=P_x/P_y= MU²_x/MU²_y

Якщо сполучити всі можливі точки рівноваги споживачів, отримаємо криву контрактів.

3. Виробництво ефективне тоді, коли неможливо збільшити виробництво одного блага без зменшення виробництва іншого. В цьому випадку на діаграмі Еджворта криві ізоквант кожного з виробників дотикаються.

Точка А відповідає певній кількості виробленого товару та вказує на розподіл ресурсів між виробниками. При цьому гранична норма технологічної заміни для кожного виробника збігається з відношенням цін цих ресурсів:

MRTS¹_KL= MRTS²_KL=P_K/P_L

Крива ефективності виробництва.

4. Зовнішні ефекти (екстерналії) – це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов’язаних із виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту. Іншими словами – це наслідки від здійснення ринкової угоди, які “споживаються” третіми особами.

Виділяють негативні та позитивні зовнішні ефекти.

Негативні, коли діяльність однієї сторони спричиняє витрати іншої.

Позитивні полягають в отриманні додаткових вигод від блага особами, що не сплачують за нього.

Фірма, яка породжує негативні ефекти, змушена робити будь-які захисні споруди, заходи по зменшенню цих негативних ефектів. Якщо фірма щось робить із цього, вона відволікає частину ресурсів від виробництва ® зменшується виробництво ® зменшується прибуток. Це для фірми виступає вартістю зовнішніх ефектів.

Можна визначити оптимальний обсяг зовнішніх ефектів.

MSB – крива граничних суспільних вигод від зменшення забруднення;

MSC – крива граничних суспільних витрат на зменшення забруднення.

Оптимальний обсяг забруднення коли MSB = MSС.

Обсяги забруднення можуть бути зменшені адміністративними шляхами:

• квоти на виробництво;
• штрафи на виробництво самих забруднювачів;
• обмеження та заборона викидів у довкілля.

Держава “продає” права на забруднення навколишнього середовища. За ці кошти держава здійснює природоохоронні заходи.

Є випадки, коли чітко визначені права суб’єктів ринкової угоди (особливо права власності) та обсяг шкоди незначний, то проблему можуть вирішити сторони добровільно. Основним чинником при цьому є право власності на суспільні блага. Такі твердження називають теоремою Коуза.

5. Громадськими (суспільними) благами називають такі блага, споживання яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них. Ці блага використовуються всіма (національна оборона, протипожежні заходи, державна мова тощо).

Особливості громадських благ:

1) невиключеність – використання іншими особами без додаткових витрат;

2) невибірковість – у разі споживання блага додатковою особою обсяг блага практично не зменшується.

На відміну від громадських благ, приватні блага мають властивості винятковості та суперництва. Властивість винятковості полягає у тому, що продавець вирішує, кому він буде пропонувати благо, а кому ні. Властивість суперництва у тому, що використання блага однією особою обмежує або виключає його використання іншими особами.

Аналіз громадських благ, як правило, наштовхується на таку важливу проблему, як проблема „зайців”. Вона полягає у тому, що специфіка громадських благ спокушає декого скористатися їх результатом, не оплачуючи їх.

Особи можуть витрачати кошти на суспільні чи приватні блага. На суспільні блага кожний індивід буде витрачати кошти, якщо цінність даного блага для нього буде перевищувати витрати на це благо.

Цінність суспільного неподільного блага – це та кількість приватних благ у грошовому виразі, які індивід повинен споживати, щоб компенсувати відсутність неподільного блага.

Щоб позбутися проблеми „зайців”, у процес збирання грошей часто втручається держава. Вона змушує своїх громадян сплачувати податки, за рахунок яких, намагається забезпечити мешканців громадськими благами.

Дата добавления: 2014-01-06