Місцеві органи державного управління

Центральні органи державного управління

Із перетворенням у великих земельних власників дружинна знать перестала постійно проживати при королівському дворі, підвищилось значення посадових осіб – міністеріалів. Спочатку вони були головними управляючими королівським господарством. Тоді ще не було різниці між державним і особистим королівським майном, загальнодержавні питання розглядались як особисті справи королівського дому. А тому міністеріали фактично очолили державне управління і суд. По-ступово вони стають власниками великих латифундій.

До найбільш важливих міністеріалів відносились:

– майордом – керував королівським двором. Посада була ліквідована після того як особи, що успадковували її самі, зайняли королівський трон;

– пфальцграф – спочатку керував королівськими слугами, а потім очолив двірцевий суд;

– тезаурарій – королівський скарбник;

– маршал – спочатку був “старшим у королівській конюшні”, а потім начальником кінного війська;

– архіканелан – духовник короля, старший серед двірцевого духовенства, обов`язковий учасник королівської ради.

Традиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб – уповноважених короля.

Вся територія держави була поділена на округи – паги. Управління округом надавалось графу. У його розпорядженні був військовий загін. Він керував ополченням паги.

Округа ділились на сотні. Спочатку вони очолювались виборною особою. Але вже Меровінгам вдалось замінити йо-го призначуваною особою – центенарієм на “півночі” і вікарі-єм на “півдні”. Він підкорявся графу і майже повторював йо-го владу в сотні.

Громади (марки) франків, які входили у склад сотні, зберігали самоуправління.

Суд

Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.

Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були “суди сотні”. Їх форма на протязі декі-лькох століть не зазнала серйозних змін. Але поступово судо-ва влада зосереджується в руках феодалів. Спочатку граф, центенарій чи вікарій тільки скликали мальберг – збори віль-них людей сотні, які вибирали із свого середовища суддів-рахінбургів. Суд відбувався під керівництвом виборного го-лови – тунгіна. У його склад вибирались, як правило, замож-ні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чо-ловіки) сотні. Уповноважені короля лише слідкували за пра-вильністю судочинства.

Поступово люди короля (його уповноважені) стають головами судів замість тунгінів. Каролінги завершили цей про-цес. Їх посланці – місії одержали право замість рахінбургів призначати членів суду –скабінів. Обов`язок вільних людей бути присутніми на суді був відмінений.

Подальший розвиток феодалізму призвів до радикальних змін усієї судової структури. Сеньйори – іммуністи розширюють свої права в галузі суду над селянами, які проживали в їх володіннях. Набувають рис імунітету і судові повноваження посадових осіб, а також вищих ієрархів церкви. Юрис-дикція церкви поширювалась не лише на духовенство, а й на деякі категорії світських людей, вдів, сиріт, вільновідпущеників. Усі ці особи перебували під захистом церкви.

Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов`язаний дати суду докази ско-єного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати “суд божий” (ордалії) – випробування розпеченим залізом або кропом. Замо-жний франк міг відкупитися від “суду божого”. Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.

Дата добавления: 2014-01-06